Іван Шубашич
Іван Шубашич (хорв. Ivan Šubašić; нар. 7 травня 1892, Вукова Гориця, Королівство Хорватія — пом. 22 березня 1955, Загреб, Хорватія) — хорватський і югославський політик, найбільш відомий як останній бан Хорватії[1] або як перший і останній бан бановини Хорватії.[2]
| Іван Шубашич Ivan Šubašić | |
|---|---|
 Ivan Šubašić | |
| 23-й прем'єр-міністр Югославії | |
| 8 липня 1944 — 30 січня 1945 | |
| Попередник | Божидар Пурич |
| Наступник | Йосип Броз Тіто |
| Бан Хорватії | |
| 1939 — 1943 | |
| Попередник | посаду засновано |
| Наступник | Владимир Назор |
| Народився |
27 травня 1892 Вукова Гориця, Королівство Хорватія і Славонія, Австро-Угорська імперія |
| Помер |
27 березня 1955 (62 роки) Загреб, Народна Республіка Хорватія, ФНРЮ |
| Похований | Мирогойське кладовище |
| Відомий як | політик |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина,.svg){kind=small} Королівство Югославія,.svg){kind=small} СФРЮ |
| Національність | Хорват |
| Alma mater | Загребський університет |
| Політична партія | Хорватська селянська партія |
| Професія | Правник |
| Релігія | Римо-католицька |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Народився в с. Вукова Гориця, в тогочасній Австро-Угорщині. Закінчив середню школу в Загребі і вступив на богословський факультет у Загребський університет. Під час Першої світової війни Шубашича було призвано в австро-угорську армію, де він брав участь у бойових діях проти сербських військ на річці Дрина. Пізніше його було відправлено на Східний фронт, де він скористався нагодою перейти на російський бік. Звідти приєднався до югославських добровольців, які в складі сербської армії воювали на Салоніцькому фронті
Після війни Шубашич здобув диплом юриста в університеті Загреба, і після цього відкрив адвокатську контору у Врбовско. Там він зустрівся з Мачеком і вступив у Хорватську селянську партію. 1938 року його було обрано депутатом югославських Національних Зборів.
У серпні 1939 року Мачек і тодішній югославський прем'єр-міністр Драгіша Цветкович досягли угоди про конституційний переустрій Югославії та відновлення державності Хорватії у вигляді Бановини Хорватії — автономного утвору, який разом із власне Хорватією включав цілі округи сьогоднішньої Боснії і Герцеговини та деякі частини нинішньої Воєводини, де більшість населення становили хорвати. Шубашича було призначено першим баном — номінальним главою цього утворення, яке очолював його уряд.
Коли услід за вторгненням держав Осі в квітні 1941 Бановина разом із Королівством Югославія перестала існувати, Шубашич приєднався до Душана Симовича і його югославського уряду у вигнанні, та перед від'їздом з країни відмовився санкціонувати звільнення чималої кількості хорватських комуністів і лівих, заарештованих і утримуваних у тюрмах за часів його врядування. Владу над тими в'язницями незабаром перебрала на себе новостворена Незалежна держава Хорватія, а її ув'язнених, ймовірно, було пізніше страчено усташами.
В еміграції Шубашич спершу представляв югославський королівський уряд у США. Дедалі більший розрив між роялістським урядом та головним югославським рухом опору в особі Тіто і його керованих комуністами партизанів поступово змусив Черчілля виступити посередником. Некомуністичний хорват Шубашич призначається новим прем'єр-міністром[3] з метою досягти компромісу між тітовськими силами, які представляли фактичний уряд на визволених територіях, та монархією, яка віддала перевагу Дражі Михайловичу і його сербським четникам.
Після відмови Михайловичу королем Петаром Карагеоргієвичем у підтримці на користь комуністів Шубашич зустрівся з Тіто на острові Віс і підписав Угоду Тіто-Шубашича, яка визнала партизанів як законні збройні сили Югославії в обмін на формальне визнання партизанами роялістів і згоду їх на участь останніх у новому уряді. Шубашич перебував на посаді прем'єр-міністра до 7 березня 1945 року, коли в Белграді було сформовано тимчасовий уряд Демократичної Федерації Югославія, де Тіто офіційно став прем'єр-міністром, а доктор Шубашич дістав портфель міністра закордонних справ. Уже в серпні 1945 року він подав у відставку, не погоджуючись із комуністичною політикою нового керівництва країни, і пішов з уряду в жовтні того самого року.
Після відставки Шубашич вирушив у Загреб, де, вдалині від пильної уваги громадськості, помер 22 березня 1955 р. На його похороні були присутні близько 10000 осіб.[4] Поховано його на кладовищі Мірогой.[5]
Примітки ред.
- ↑ http://www.studiacroatica.org/jcs/28/2812.htm [Архівовано 15 січня 2018 у Wayback Machine.] Journal of Croatian Studies, XXVIII-XXIX, 1987-88 — Annual Review of the Croatian Academy of America, Inc. New York, N.Y., Electronic edition by Studia Croatica. Retrieved 2010-02-02.
- ↑ http://www.msp.rs/History/ministri/ISubasic_e.html [Архівовано 1 березня 2012 у Wayback Machine.] Short biography on the website of the Serbian Ministry of Foreign Affairs. Retrieved 2010-02-02.
- ↑ http://www.studiacroatica.org/jcs/24/2415.htm [Архівовано 23 березня 2017 у Wayback Machine.] Journal of Croatian Studies, XXIV, 1983, — Annual Review of the Croatian Academy of America, Inc. New York, N.Y., Electronic edition by Studia Croatica. Retrieved 2010-02-02.
- ↑ Radelić, Zdenko, Ivan Šubašić i Juraj Šutej pod paskom Ozne [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.].
- ↑ Ivan Šubašić at Gradska groblja. Архів оригіналу за 8 березня 2010. Процитовано 10 липня 2011.