Відкрити головне меню


Іван Шубашич (хорв. Ivan Šubašić; нар. 7 травня 1892, Вукова Гориця, Королівство Хорватія — пом. 22 березня 1955, Загреб, Хорватія) — хорватський і югославський політик, найбільш відомий як останній бан Хорватії[1] або як перший і останній бан бановини Хорватії.[2]

Іван Шубашич
Ivan Šubašić
Іван Шубашич Ivan Šubašić

Час на посаді:
8 липня 1944 — 30 січня 1945
ПопередникБожидар Пурич
НаступникЙосип Броз Тіто

Бан Хорватії
Час на посаді:
1939 — 1943
Попередникпосаду засновано
НаступникВладимир Назор

Народився27 травня 1892(1892-05-27)
с. Вукова Гориця, Хорватія
Помер27 березня 1955(1955-03-27) (62 роки)
Загреб, Хорватія
ГромадянствоFlag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина,
Flag of Yugoslavia (1918–1941).svg Королівство Югославія,
Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg СФРЮ
НаціональністьХорват
Політична партіяХорватська селянська партія
ПрофесіяПравник
РелігіяРимо-католицька

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився в с. Вукова Гориця, в тогочасній Австро-Угорщині. Закінчив середню школу в Загребі і вступив на богословський факультет у Загребський університет. Під час Першої світової війни Шубашича було призвано в австро-угорську армію, де він брав участь у бойових діях проти сербських військ на річці Дріна. Пізніше його було відправлено на Східний фронт, де він скористався нагодою перейти на російський бік. Звідти приєднався до югославських добровольців, які в складі сербської армії воювали на Салоніцькому фронті

Після війни Шубашич здобув диплом юриста в університеті Загреба, і після цього відкрив адвокатську контору у Врбовско. Там він зустрівся з Мачеком і вступив у Хорватську селянську партію. 1938 року його було обрано депутатом югославських Національних Зборів.

У серпні 1939 року Мачек і тодішній югославський прем'єр-міністр Драгіша Цветкович досягли угоди про конституційний переустрій Югославії та відновлення державності Хорватії у вигляді Бановини Хорватії — автономного утвору, який разом із власне Хорватією включав цілі округи сьогоднішньої Боснії і Герцеговини та деякі частини нинішньої Воєводини, де більшість населення становили хорвати. Шубашича було призначено першим Баном — номінальним главою цього утвору, який очолював його уряд.

Коли услід за вторгненням держав Осі в квітні 1941 Бановина разом з Королівством Югославія перестала існувати, Шубашич приєднався до Душана Симовича і його югославського уряду у вигнанні, та перед від'їздом з країни відмовився санкціонувати звільнення чималої кількості хорватських комуністів і лівих, заарештованих і утримуваних у тюрмах за часів його врядування. Владу над тими в'язницями незабаром перебрала на себе новостворена Незалежна держава Хорватія, а її ув'язнених, ймовірно, було пізніше страчено усташами.

В еміграції Шубашич спершу представляв югославський королівський уряд у США. Дедалі більший розрив між роялістським урядом та головним югославським рухом опору в особі Тіто і його керованих комуністами партизанів поступово змусив Черчілля виступити посередником. Некомуністичний хорват Шубашич призначається новим прем'єр-міністром[3] з метою досягти компромісу між тітовськими силами, які представляли фактичний уряд на визволених територіях, та монархією, яка віддала перевагу Дражі Михайловичу і його сербським четникам.

Після відмови Михайловичу королем Петаром Карагеоргієвичем у підтримці на користь комуністів Шубашич зустрівся з Тіто на острові Віс і підписав Угоду Тіто-Шубашича, яка визнала партизанів як законні збройні сили Югославії в обмін на формальне визнання партизанами роялістів і згоду їх на участь останніх у новому уряді. Шубашич перебував на посаді прем'єр-міністра до 7 березня 1945 року, коли в Белграді було сформовано тимчасовий уряд Демократичної Федерації Югославія, де Тіто офіційно став прем'єр-міністром, а доктор Шубашич дістав портфель міністра закордонних справ. Уже в серпні 1945 року він подав у відставку, не погоджуючись із комуністичною політикою нового керівництва країни, і пішов з уряду в жовтні того самого року.

Після відставки Шубашич вирушив у Загреб, де, вдалині від пильної уваги громадськості, помер 22 березня 1955 р. На його похороні були присутні близько 10000 осіб.[4] Поховано його на кладовищі Мірогой.[5]

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.studiacroatica.org/jcs/28/2812.htm Journal of Croatian Studies, XXVIII-XXIX, 1987-88 — Annual Review of the Croatian Academy of America, Inc. New York, N.Y., Electronic edition by Studia Croatica. Retrieved 2010-02-02.
  2. http://www.msp.rs/History/ministri/ISubasic_e.html Short biography on the website of the Serbian Ministry of Foreign Affairs. Retrieved 2010-02-02.
  3. http://www.studiacroatica.org/jcs/24/2415.htm Journal of Croatian Studies, XXIV, 1983, — Annual Review of the Croatian Academy of America, Inc. New York, N.Y., Electronic edition by Studia Croatica. Retrieved 2010-02-02.
  4. Radelić, Zdenko, Ivan Šubašić i Juraj Šutej pod paskom Ozne.
  5. Ivan Šubašić at Gradska groblja. Архів оригіналу за 8 березень 2010. Процитовано 10 липень 2011.