Воєво́дина або Войводина  — автономний край Сербії, розташований на північ від Дунаю. До Першой світової війни належав Австро-Угорщині. Центром (з грудня 2009[1] до липня 2012[2] — столицею) Воєводини є місто Новий Сад. Воєводина відома своїм багатонаціональним складом населення. Окрім сербів, що становлять 65-відсоткову більшість, у ній живуть угорці, хорвати, українці (русини), словаки, цигани, румуни і німці. Більша частина віруючих — православні (69 %). Офіційними мовами є сербська, угорська, словацька, румунська, русинська і хорватська[3][4]. На території Воєводини розташований регіон Бачка.

Воєводина
серб. Аутономна покрајина Војводина
угор. Vajdaság Autonóm Tartomány
словац. Autonómna pokrajina Vojvodina
рум. Provincia Autonomă Voivodina
русин. Автономна Покраїна Войводина
Coat of arms of Vojvodina.png Flag of Vojvodina.svg
Герб Воєводини Прапор Воєводини
місто Новий Сад
Країна Сербія
Населення
 - повне 1 931 809 (2011)
Площа
 - повна 21,5 тисяч км²
Воєводина на мапі Сербії
Воєводина на мапі Сербії

Розташована в межах південної частини Середньодунайськой низовини, що має слабо розчленований рельєф (висота 70—250 м). На південному заході ізольований кряж Фрушка-Гора (висота до 539 м), на південному сході відріг Південних Карпат (висота до 641 м).

Клімат помірний, континентальний. Середня температура липня 22—24°С, січня від —1,2 до 2,6 °C. Опадів 550—750 мм на рік.

Зміст

РічкиРедагувати

Українці ВоєводиниРедагувати

Масове переселення українців до Воєводини розпочалося у ХVІІІ ст., коли австрійський уряд запросив їх до щойно відвойованих у турків земель на лівому березі Дунаю[5]. Перші переселенці потрапили до Воєводини із північно-східної Пряшівщини та Закарпаття[6], особливо з тих місць, де місцеве населення зберегло своє національне ім'я русинів та греко-католицьку релігію, але мову значним чином перейняло від своїх сусідів словаків. Сучасні русини Воєводини користуються на письмі кириличною абеткою (так само як і українці в Україні), але їх літературна мова близька до східно-словацьких діалектів, а новітні слова та офіційні терміни здебільшого калькуються із сербської мови. Нащадки переселенців дотепер називають себе русинами, відчуваючи свою спорідненість як з русинами Пряшівщини та Закарпаття, так і з українцями Великої України[6]. Серед місцевого населення дуже розповсюджені загальноукраїнські пісні (воєводинський дослідник Онуфрій Тимко наводить в своїй збірці «Наша пісня» 1953 р. такі пісні як «Взяв би я бандуру», «Ніч така місячна», «Чорнії очі» та інші[7]), а місцева русинська організація називається Союз русинів-українців Сербії[8].

За переписом 1910 року, останнім переписом населення Австро-Угорщини, у Воєводині жило 13,497 (0.9%) українців, 510,754 (33.8%) сербів, 425,672 (28.1%) угорців та 324,017 (21.4%) німців.[9]

Відомі українціРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

По розпаду Австро-Угорщини, 25 листопада 1918-го року, у Новому Саді зібралося Народне віче, яке проголосило про приєднання Воєводини до Сербії та майбутньої Югославії. Першим головою місцевого парламенту (Великої Народної Скупщини Воєводини), став греко-католицький священик з Нового-Саду, член місцевої «Просвіти» Іван (Йован) Хранилович (1855—1924)[10][11][12].

 
Емблема Союзу русинів-українців Сербії.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Провозглашен Статут Воеводины; Воеводина, или Разрушение Сербии
  2. Перспективы автономизации Воеводины
  3. Government of the Autonomous Province of Vojvodina Languages: Serbian, Hungarian, Romanian, Slovak, Ruthenian, Croatian (all official languages of Vojvodina); Аутономна Покрајина Војводина Језици: српски, мађарски, румунски, словачки, хрватски, русински (у службеној употреби у покрајинској администрацији)
  4. Стаття 6 Статуту Автономного краю Воєводина, [1]. Щодо терміну Статут (не Устав, Конституція тощо) див. Курносенко Р. А. Конституционно-правовой статус автономий в Республике Сербия // Теория и практика общественного развития. Выпуск № 2 / 2007
  5. Историят. // Национални совит рускей националней меншини. (русин.)
  6. а б Любомир Белей. Українці та українська мова на Балканах. // «Дивослово» №8, Київ, 2008 р.
  7. Онуфрій Тимко. Наша пісня. Видавництво «Руське слово», Руський Керестур, 1953 р.
  8. Союз русинів-українців Сербії.
  9. Table. Web.archive.org. 2011-01-26. Процитовано 2016-09-24. 
  10. Историят | Национални Совит. www.rusini.rs. Процитовано 2015-10-27. 
  11. 85-РОЧНЇЦА РУСКОГО НАРОДНОГО ПРОСВИТНОГО ДРУЖТВА ДРАГОКАЗ ЗА БУДУЧНОСЦ. www.rusnaci.org. Процитовано 2015-10-27. 
  12. Догляд за місцями поховань видатних українців у світі: хто і де?. Історична правда. Процитовано 2015-10-27. 


  Це незавершена стаття з географії Сербії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.