Волошин Августин Іванович


Августи́н Іва́нович Воло́шин (17 березня 1874(18740317), с. Келечин, нині Міжгірський район, Закарпаття — 19 липня 1945, Москва, РРФСР, СРСР) — український політичний, культурний, релігійний діяч, греко-католицький священик Мукачівської єпархії, 1938 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави, Герой України (посмертно).

Августин Іванович Волошин
Августин Іванович Волошин
Karptska Ukraina COA.svg Президент Карпатської України Flag of Ukraine.svg
15 березня 1939 — 18 березня 1939
Попередник він сам як Прем'єр-міністр Карпатської України
Наступник немає
Flag of Ukraine.svg Прем'єр-міністр Карпатської України
26 жовтня 1938 — 15 березня 1939
Попередник Андрій Іванович Бродій
Наступник Юліян Ревай
Flag of Ukraine.svg Міністр здоров'я і соціальної опіки Карпатської України
8 жовтня 1938 — 15 березня 1939
Попередник посада запроваджена
Наступник Микола Долинай
Karptska Ukraina COA.svg Депутат Сойму Карпатської України
12 лютого 1939 — 18 березня 1939
Народився 17 березня 1874(1874-03-17)
Келечин, нині Міжгірський район, Закарпаття
Помер 19 липня 1945(1945-07-19) (71 рік)
Москва, Російська РФСР, СРСР
Похований Ольшанський цвинтар
Національність українець
Політична партія Народно-християнська партія
Релігія греко-католик
Нагороди Герой України (орден Держави) (посмертно)

ПоходженняРедагувати

Родовід бере свій початок від русинів-лібертинів. О. Іван Волошин, тобто дід, був вихідцем із села Великі Лучки, де був священиком у 20-30-х рр. XIX століття. Важлива особливість статусу Великих Лучок була в тому, що його жителі перебували у становищі лібертинів, які за виконання певної служби одержували землю, аж до XVIII століття були звільнені від феодальних повинностей. Служба жителів села полягала в тому, що вони перевозили пошту до близьких й далеких країв. Нові господарі домінії Шенборни у XVIII столітті закріпачили лібертинів і примусили їх виконувати повинності. Перша згадка про діяльність о. Івана Волошина у Великих Лучках датується 1830 роком. Своєму синові Івану він передав естафету — служити людям. У сан священика батько о. Августина Волошина був висвячений у 1867 році, згодом отримав парохію в селі Келечин Волівського округу (нині — Міжгірський район). Подружжя Емілії Замбор-Волошин й Івана Волошина мало, окрім сина, ще трьох дочок — Ольгу, Олену та Елеонору.

ЖиттєписРедагувати

 
Августин Волошин, кінець ХІХ ст.

Народився в с. Келечин (тоді Волівського округу, Мармароський комітат, Угорське королівство, Австро-Угорщина, нині — Міжгірського району на Закарпатті, Україна) в сім'ї сільського священика.

З 1884 по 1892 рік навчався в Ужгородській гімназії. Після цього вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився лише рік через поганий стан здоров'я. 1893 року повернувся до Ужгорода, закінчив теологічні студії. 1897 р. його було висвячено на священика і призначено на парохію в Цегольнянській церкві.

 
Будинок в Ужгороді, де жив Августин Волошин. Вул. Волошина, 36

1900 р. закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 по 1917 рр. працював професором, а з 1917 по жовтень 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. 17 грудня 1919 увійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію (19231939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (19251929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

1933 року Папа Пій XII іменував о. Августина Волошина папським прелатом у самостійній Мукачівській греко-католицькій єпархії.

Активно виступав проти спроб місцевих «москвофілів», передусім Товариства ім. Духновича, спрямованих на поступову заміну місцевих діалектів на російську мову — через школи та книговидання[1]. Піддав гострій критиці так званий «шкільний референдум» 1937 р., який дозволив викладати у карпатських школах граматику Є. Сабова за москвофільсткими стандартами; заради боротьби проти москвофілів об'єднав зусилля з карпатськими комуністами, разом з якими зорганізував спільний мітинг.

26 жовтня 1938, після того як празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі, присвятивши себе науковій та педагогічній діяльності. Працював в Українському вільному університеті (УВУ) професором педагогіки, деканом та ректором. В 1945 році наполягав на тому, щоб УВУ продовжив існувати в Празі, проте університет все ж переїхав. Опісля Августин Волошин очолював відділ УВУ в Празі[2].

У травні 1945 року був заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ й вивезений до СРСР. Помер у московській Бутирській в'язниці (Лєфортово — напис на надгробку Президента А. Волошина) о 15 годині 20 хвилин 19 липня 1945 року, за офіційною версією — від паралічу серця.

15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустину Волошинові посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави[3].

Сім'я, приватний сиротинецьРедагувати

Був одружений із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик — родичкою Будителя русинів греко-католицького священика Мукачівської єпархії О. Духновича. У подружжя не було дітей, тому вони вирішили опікуватися цілим приватним сиротинцем (дитячий будинок сімейного типу), де виховувалися 22-є сиріт. Діти жили у великому двоповерховому будинку, який для цих потреб купив отець Августин. Вони були забезпечені харчуванням, гарним одягом, навчанням, вихованням та розвитком творчих здібностей. Існував цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.

13 березня 1936 року Ірина Волошин після двох днів хвороби несподівано померла. Велелюдний похорон видатної громадської діячки жіночого руху та просто милосердної жінки відбувався в Ужгородському кафедральному соборі. Від різних організацій та діячів краю було півсотні вінків із синьо-жовтими стрічками. Щире співчуття вдівцеві висловив Президент Чехії Томаш Гарріг Масарик.

Наукова, редакторська діяльністьРедагувати

 
Августин Волошин

Протягом 18991944 написав і видав понад 40 підручників та посібників майже з усіх вищеназваних дисциплін.

Упродовж 19031918 був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословацької республіки (19201938) вона виходила під назвою «Свобода».

Редагував релігійний журнал «Благовісник» (19221938). Був ініціатором заснування на Закарпатті товариства «Просвіта» (1919), «Учительської громади» (1929) та головою Етнографічного товариства Підкарпатської Русі (1935), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщиною у березні 1939.

Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови на українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика угро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 вже під назвою «Методична граматика карпато-русского языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до війни витримало кілька перевидань.

Свою прихильність до народної мови Волошин виявив ще в «Практичній граматиці малоруської (рутенської) мови», виданій угорською мовою в Ужгороді (1907), де фактично описав живу систему мовлення закарпатців, трохи «олітературивши» її традиційно-книжними елементами та етимологічним правописом.

У вступі до цієї праці Волошин обстоює окремішність української мови.

У писаній живою мовою «Читанці для руської молодежи», що виходила кілька разів у 20 — 30-х рр., він уміщував твори як місцевих, так і загальноукраїнських письменників. Його брошура «О письменном языцѣ подкарпатских русинов» (1921[4]) відіграла помітну роль в історії української літературної мови Закарпаття і фактично була відповіддю москвофілу І. Гусьнаю, котрий у брошурі «Языковый вопросъ въ Подкарпатской Руси» (1921) заперечував існування української мови взагалі і вважав, що літературною мовою на Закарпатті має бути російська.

Волошин спростував ці вигадки, довівши, що зближення літературної мови на Закарпатті із загальноукраїнською (це й сталося в кін. 30-х рр) є природним.

Волошин активно боровся проти намагань угорської влади на початку ХХ ст. замінити на Закарпатті й Пряшівщині кирилицю угорською графікою (ст. «Оборона кирилики. Як оборонялися підкарп[атські] русини проти останнього атаку мадяризації перед переворотом?», 1937, та ін.).

Після окупації Закарпаття Угорщиною (1939 р.) Августин Волошин емігрував до Праги, де став професором педагогіки в Українському вільному університеті. В 1945 році радянські війська вступили до Праги. В тому ж році ректор УВУ Андрій Яковлів з деякими науковцями університету переїхали до Німеччини, а Волошин перейняв на себе ректорські повноваження УВУ в Празі. Пізніше його затримали радянські спецслужби[5].

Спогади про Августина ВолошинаРедагувати

Зі спогадів В. Марчука з Житомирщини, сокамерника Августина Волошина у Бутирській тюрмі:

  До мене в камеру-одиначку помістили Августина Волошина... Це був невисокий повний чоловік, років йому було за 70. Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу він віддавав мені. Кожного дня Волошин розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе, як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, С. Бандерою, А. Мельником... З кожним днем Августин Іванович слабнув. Навіть сам уже не міг виходити на прогулянку. Ми брали його під руки і виводили гуляти... На все життя запам'ятав я цю добру і розумну людину...[6]  

Вшанування пам'ятіРедагувати

 
Надгробок Авґустина Волошина, Прага

У 2017 році вулицю Ярослава Галана у Києві перейменовано на вулицю Августина Волошина.[7] Також вулиці, названі на честь Августина Волошина, існують і в інших населених пунктах.

 
Меморіальна табличка на будинку, в якому жив і працював Волошин А. І. в м. Ужгород, вул. Волошина, 36

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://litopys.org.ua/volosh/volosh30.htm
  2. Мюнхен. Український вільний університет • Ukraїner. Ukraїner. 2020-10-20. Процитовано 2020-10-23. 
  3. Указ Президента України № 257/2002 «Про присвоєння звання Герой України»
  4. http://litopys.org.ua/volosh/volosh30.htm
  5. Мюнхен. Український вільний університет • Ukraїner. Ukraїner. 2020-10-20. Процитовано 2020-10-24. 
  6. Реєнт О. П. Україна між світовими війнами (1914-1939). Події. Люди. Документи: Нариси історії: Навч. посіб. / Реєнт О. П., Коляда І. А. — К.: Школа, 2004. — 544 с.
  7. Київрада перейменувала Інтернаціональну площу і 10 вулиць

Джерела Редагувати

Волошин, Августин Іванович
  • Вибрані твори [Текст]/ А.І. Волошин; упоряд., вступ. стаття та прим. О.В. Мишанич. — Ужгород: Закарпаття, 2002. — 528 с. — (Письменство Закарпаття).
  • Памяти Александра Духновича [Текст]: факс. изд. 1923 г./ А. Волошин. — Ужгород: Закарпатське крайове культурно-освітнє т-во "Просвіта", 2003. — 31 с.
  • Педагогічні твори [Текст]/ А.І. Волошин; упоряд. та вступ. ст. М.І. Кляп; ред. Д.М. Федака; підгот. текстів та прим. Д.М. Федака. — Ужгород: Закарпаття, 2007. — 576 с. — (Письменство Закарпаття)
  • Фабіола [Текст]: історична драма в 4 діях, 6 картинах. (За Виземаном)/ А. Волошин. — Прага: Українське вид-во "Пробоєм", 1942. — 68 с. — (Релігійна бібліотека; 2)


ЛітератураРедагувати

  • Августин Волошин: життя і помисли президента Карпатської України/ М.М. Вегеш, М.І. Кляп, В.Ю. Тарасюк, М.Ю. Токар. — 2-ге вид., доп. — Ужгород: Карпати, 2009. — 476 с.
  • Августин Волошин як український державник, педагог і релігійний діяч: Матеріали Всеукр. наук. конф., присвяч. 130-річчю від дня народження Героя України, о. Августина Волошина і 65-річчю проголошення Карпатської України 16 берез. 2004 р./ Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Центр українознавства, Патріархія Укр. Греко-Католицької церкви; [Упоряд. В.І. Сергійчук]. — Київ, 2004. — 147, [1] с.: портр.
  • Беднаржова, Т.Є. Августин Волошин – державний діяч, педагог-мислитель/ Т.Є. Беднаржова; [ред. І. Гургула]. — Львів: Основа; Львів. Богослов. Акад., 1995. — 232, [16] с.
  • Беднаршова, Т. Професор, доктор, отець Августин Волошин - останнній ректор УВУ в Празі/ Т. Беднаршова// Визвольний шлях. — 1997. — № 5.
  • Бірчак, В. Августин Волошин, його життя і діяльність [Текст]: з нагоди ювілею 50-літніх уродин і 25-літньої праці/ Володимир Бірчак. — Ужгород: Вид-во Т-ва Просвіта: т-ва ”УНІО”, 1924. — 35 с.
  • Вегеш, М. Августин Волошин і Карпатська Україна/ Микола Вегеш. — Львів; Хуст: ЗУКЦ, 2004. — 413 с.
  • Вегеш, М. Волошин Августин/М. Вегеш, С. Віднянський// Малий словник історії України/ ред. В.А. Смолій. — Київ : Либідь, 1997. — 464 с.; С.97-98. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Вегеш, М.М. Волошин Августин Іванович/ М.М. Вегеш, С.В. Віднянський// Енциклопедія історії України : у 10 т. /; Ін-т історії України НАН України. — Т. 1: А - В.— Київ: Наукова думка, 2003. —. — 688 с. : іл. — С. 625
  • Вегеш, М.М. Волошин Августин Іванович/ М.М. Вегеш// Енциклопедія сучасної України : у 30 т. — Т. 5: Вод — Гн/ НАН України. — Київ, 2006. — С. 120
  • Волошин Августин// Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 1. — С. 315.
  • Гаврош, О. Про Григора Пинтю, Олександра Духновича, Івана Силу, Адальберта Ерделі, Августина Волошин/ Олександр Гаврош; художник Ірина Шумова. — Київ : Грані-Т, 2011. — 120, [8] с. : іл. — (Життя видатних дітей)
  • Зимомря, М. Августин Волошин/ М. Зимомря, В. Гомоннай, М. Вегеш; Ін-т методики навчання і виховання підвищення кваліфікації пед. кадрів. Закарпат. обл. від-ня пед. т-ва України; [ред. І. Хланта, М. Талапканич]. — Ужгород, 1995. — 99, [2] с.
  • Зимомря, М. Герой України – Августин Волошин: [Навч. посіб]/ Микола Зимомря; Дрогоб. держ. пед. ун-т ім. І.Франка. — Дрогобич, 2006. — 133 c. : портр. — (Університетська бібліотека)
  • Йосипенко, В. Зимові сутінки червневих днів. Деякі подробиці перебування Августина Волошина в Лефортово [Текст]/ В. Йосипенко// З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. [ ред. Ю. Данилюк] — 1994 — № 1.— С. 140—147.
  • Калакура, О. Волошин Августин/ О. Калакура// Політична енциклопедія. — Київ : Парламентське вид-во, 2011. — С. 119. — ISBN 978-966-611-818-2.
  • Німчук, В.В. Волошин Августин Іванович/ В.В. Німчук// Українська мова : енциклопедія. — Київ : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  • Федака, С.Д. Августин Волошин: коротка біографія/ С. Д. Федака. — Ужгород: Гражда, 2005.

ПосиланняРедагувати

  • Волошин Августин Іванович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.81-83
Попередник
Андрій Бродій
  2-й Голова Уряду Підкарпатської Русі (Карпатської України)
26 жовтня 1938 — 15 березня 1939
  Наступник
Юліян Ревай