Кольчино

селище міського типу Мукачівського району Закарпатської області

Ко́льчино (Кольчине, словац. Kolčino, нім. Koltschyno, угор. Kölcsény) — селище міського типу Мукачівського району Закарпатської області, центр Кольчинської селищної ради (Кольчино, Жборівці, Кленовець, Коноплівці).

смт Кольчино
Кольчино
Кольчино
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Мукачівський район
Рада Кольчинська селищна рада
Код КОАТУУ: 2122755300
Основні дані
Засноване 1430
Статус із 1971 року
Площа  км²
Населення 4306 (01.01.2017)[1]
Поштовий індекс 89636
Телефонний код +380 3131
Географічні координати 48°28′ пн. ш. 22°46′ сх. д.H G O
Водойма Латориця, Визниця, Обава
Відстань
Найближча залізнична станція: Кольчино
До райцентру:
 - залізницею: км
 - автошляхами: км
Селищна влада
Адреса 89636, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, смт. Кольчино, вул. Корятовича, 13
Карта
Кольчино. Карта розташування: Україна
Кольчино
Кольчино
Кольчино. Карта розташування: Закарпатська область
Кольчино
Кольчино

Commons-logo.svg Кольчино у Вікісховищі

НазваРедагувати

У 1995 р. назву селища Кольчине було змінено на одну літеру.

РозташуванняРедагувати

Розташоване на правому березі річки Латориця, за 6 км на північний схід від міста Мукачеве (де-факто передмістя Мукачева). Є залізнична станція Кольчино.

ІсторіяРедагувати

Територія сучасного селища була заселена людьми з I тисячоліття до н. е. Археологічні знахідки свідчать, що тодішні мешканці займалися виробленням кераміки. На схилі гори Тупча — три мустьєрські місцезнаходження. Тут же — городище ранньозалізного віку культури Голігради. Досліджувалося експедицією УжДУ в 1971—1972 роках. Виявлено вали, наземні житла, господарські споруди. На території городища в різні часи знайдено два бронзових скарби та поодинокі знахідки загальною кількістю дев'ять екземплярів. Скарби датуються добою пізньої бронзи і раннього заліза. На горі Жорнина — курганний могильник куштановицької культури. В 1874 році біля залізоливарного заводу знайдено римську монету імператора Траяна.

У XII-ХІІІ століттях на території селища оселилися німецькі колоністи.

Перша згадка про Кольчино в писемних джерелах — 1263. Зміна назв: 1271-Kwlke, 1296-Kulchun, Kulchen. Назва села походить від угорського слова kölcsön, що означає «позичено», «подаровано».

1768 (можливо, 1672) — на території села Шелестова (нині частина Кольчина) трансильванські князі Ракоці (власники Мукачева) створили перший на Закарпатті залізоплавильний завод, який працював на місцевій руді. Виробляв сільськогосподарські знаряддя, домашнє обладнання: січкарні, плуги, лопати, мотики, цвяхи, кухонні плити, свічники, млинки. Продукцію заводу експортували на ринки Європи.

1711 — після поразки повстання під проводом Ференца Ракоці завод разом із селом і цілою Мукачівською домінією був відібраний Габсбурґами від князів Ракоці і переданий німецьким графам Шенборнам.

1945 — на місці залізоплавильного заводу створили державний верстатобудівний завод (тоді імені Кірова).

Наприкінці ХІХ ст. у Кольчині збудували першу в Карпатському реґіоні України гідроелектростанцію[2] (поєднану з млином; рештки обладнання ще донедавна зберігалися на терені бази відпочинку нафтопроводу «Дружба»).

1945 року на місці старого залізоплавильного заводу створили державний верстатобудівний завод імені Кірова, біля якого створилось штучне поселення з назвою Кірове, а 1960 року Кірове було приєднано до села Кольчино.

Церква Покрови пр. богородиці. 1882Редагувати

У 1692 р. згадано про Кольчино як філію Шелестова і про стару дерев'яну церкву на старому цвинтарі. Наступна згадка про дерев'яну церкву належить до 1778 р.

Теперішня церква збудована в стилі провінційної базиліки. Над входом написано дату 1882 p., але люди твердять, що церкву спорудили давніше (можливо, в 1837 р.).

У 1960 р. інтер'єр було розмальовано. Близько 1980 р. місцевий художник Василь Кость вирізав іконостас та намалював ікони. Старий іконостас знищили. Згадують, що на зворотному боці був напис латинкою.

У 1982 р. церкву зовні поштукатурено. У 1996 оновлено малювання інтер'єру. Храм повернуто греко-католикам.

Мурований хрест біля церкви поставили в 1924 р. Петро Іобак та його дружина Марія Пацкан.

НаселенняРедагувати

Населення селища — 4.407 мешканців (2006; українці — 95 %, словаки — 3 %, німці та інші).

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Відсоток
українська 94,08 %
словацька 2,56 %
російська 2,20 %
угорська 0,59 %
німецька 0,27 %
білоруська 0,02 %
болгарська 0,02 %
вірменська 0,02 %
молдовська 0,05 %
циганська 0,02 %

Історія церкви із ШелестоваРедагувати

 
Сучасний вигляд церкви на її теперішньому місці в Ужгороді

До 1928 у селі Шелестово (нині частина Кольчина) стояла дерев'яна лемківська церква св. Архангела Михаїла. Датою її створення найчастіше називають 1777, але є також свідчення про початок XVIII ст. і навіть про 1692. Тиводар Легоцький вважав, що 1777 року церкву повністю поновили і потім посвятили.

За оцінками мистецтвознавців, серед кількох збережених лемківських церков шелестівська вирізняється бездоганними пропорціями, особливою стрункістю, чудово проробленими художніми деталями.

У храмі був іконостас початку ХІХ ст., прикрашений іконами видатного закарпатського живописця XVII ст. Іллі Бродлаковича-Вишенського. Але більшість оригінальних ікон церкви зникла в радянський період. Зголом до іконостасу вмонтували ікони XVIII ст., перевезені з Колочави 1975 року.

1922 — у Шелестові збудували нову муровану церкву. Відтак на початку березня 1928 церкву запропонували купити мукачівській православній громаді. Освячення на новому місці (Мукачево) провели 5 серпня 1928 р. єпископи Серафим і Горазд. В часи СРСР церква була певний час занедбана, а у 19691972 рр. її відреставрували архітектори Б. Киндзельський та Іван Могитич. 1972 року пам'ятку архітектури перевезли до Ужгорода, у Закарпатський музей народної архітектури та побуту. Це єдина класична лемківська церква, що залишилася в Закарпатті (решту в 1920-1930-х рр. вивезли до Чехії; ще дві — у Сваляві та Руській Кучаві — зазнали переробок)[4][5][6].

СучасністьРедагувати

 
Вул. Фрідяшівська

В селищі є загальноосвітня школа з українською мовою викладання (631 учень, 57 вчителів), бібліотека (книжковий фонд — 30,6 тис. примірників), Будинок культури, амбулаторія, дошкільний дитячий заклад (105 місць), спорткомплекс, відділення зв'язку, аптека, будинок перестарілих, 14 магазинів, 3 кафе, перукарня.

Діють одна римо-католицька церква, три греко-католицькі, будується православна церква.

Відомі уродженціРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати