Міжгір'я (смт)

смт в Закарпатській області України, адміністративний центр Міжгірського району

Міжгі́р'я (до 1953 року Волове або Волове Поле) — селище міського типу на Бойківщині, у Закарпатській області України, адміністративний центр Міжгірської селищної громади, відомий курортний та туристичний центр.

смт Міжгір'я
Mizhgirya gerb.png Mizhhirya prapor.png
Герб Міжгір'я Прапор Міжгір'я
Вид на селище з канатної дороги
Вид на селище з канатної дороги
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Хустський район
Громада Міжгірська селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване 1415
Статус із 30.05.1947[1] року
Площа 4,58 км²
Населення 9596 (01.01.2017)[2]
Густота 2098 осіб/км²
Поштовий індекс 90000—004
Телефонний код +380 3146
Географічні координати 48°31′43″ пн. ш. 23°30′07″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 450 м
Водойма р. Ріка
Відстань
Найближча залізнична станція: Воловець
До станції: 37,4 км
До обл. центру:
 - залізницею: 118 км
 - автошляхами: 133 км
Селищна влада
Адреса 90000, Закарпатська обл., Міжгірський р-н, смт Міжгір'я, вул. Шевченка, 77
Голова селищної ради Цімбота Віталій Іванович
Вебсторінка Міжгірська селищна рада
Карта
Міжгір'я. Карта розташування: Україна
Міжгір'я
Міжгір'я
Міжгір'я. Карта розташування: Закарпатська область
Міжгір'я
Міжгір'я

Commons-logo.svg Міжгір'я у Вікісховищі

Загальні відомостіРедагувати

Розташоване за 133 км на схід від обласного центру (E50), у Міжгірській улоговині, яку оточують гірські масиви Боржава (із заходу) і південно-західна частина Внутрішніх Ґорґан (зі сходу). Найвищі вершини, що розташовані поблизу: на північному сході — Кам'янка (1587 м) і на південному заході — Кук (1365 м).

Через селище проходять автошляхи: Долина—Міжгір'я—Хуст та Нижні ВоротаКолочаваБуштино.

ІсторіяРедагувати

Перша згадка про Волове (Волове Поле) датується 1415 роком, як одне з володінь угорських феодалів Урмезеїв. Згодом — Довгаїв, Ліпчаїв. З середини XIX століття відома печатка поселення з зображенням вола (що відтворювало назву поселення) й кириличним написом: «ПЕЧАТЬ СЕЛА ВОЛОВОГО».

За народними переказами та найпоширенішою версією дослідників назвали поселення Волове перші поселенці-скотарі, які випасали волів попід горами Кук (1365 м н.р.м.) та Кам'янка (1587 м). Ці пастухи будували для себе колиби, а згодом — невеличкі хатини, так з'явилося невелике село. Новому поселенню мешканці дали назву найбільшої своєї цінності — своїх волів, які допомагали вижити першим поселенцям у важких гірських умовах.

За іншою версією, першими Міжгірську долину освоювали лісоруби, яких зацікавив тут хвойний ліс, адже вниз за течією р. Ріка та р. Тиса переважав листяний ліс. Транспортували деревину з гір до річки по прокладених спеціальних дерев'яних жолобах, які називались «валови» (це слово і зараз побутує на Верховині). Ось так поселення, де проводилась заготівля лісу, використовуючи валови, отримало назву — Волове (Волове Поле). З часом жолоби (валови) для транспортування лісу стали називатися «ризами» — в часи появи в нашому краї німецьких колоністів.

У радянські часи, у 1953 р. вже великому райцентру Воловому присвоїли більш поетичну назву — Міжгір'я, що відповідає природному розташуванню селища (існують також припущення, що назву було змінено, аби запобігти плутанині з назвою іншого районного центру Закарпаття — Воловець).

Наприкінці XIX століття Волове стало центром округу (повіту) Марамороського комітату, який охоплював увесь басейн верхів'я Ріки. Після Першої Світової Війни у 1919 році Закарпаття відійшло до Чехословаччини. Після проголошення 15 березня 1939 р. повної самостійності Карпатської України, Волове ввійшло до її складу. У 1945 році відійшло до Радянського Союзу у складі УРСР. У 2001 році Міжгір'я отримало новий герб, його автором став відомий художник-геральдист, автор герба Івано-Франківська Іван Зіновійович Марчук.

 
Міжгір'я, березень
 
Міжгір'я, травень

ТериторіяРедагувати

До складу адміністративно-господарської території Міжгірської селищної ради входять три населені пункти: смт Міжгір'я, площа якого становить 458 га.; село Стригальні та село Запереділля (106 га.), що розташоване вздовж південного автошляху на м. Хуст.


Дешеве

Дешеве - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Міжгіря рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Перша згадка 1892: Dezső telep, інші згадки 1898: Dezső, 1904: Desovecz (Sebestyén 2008: 216), 1907: Dezsőtelep, 1913: Dezsőtelep, 1944: Dezsőtelep, Дежово, 1968: Дешеве. Так, за народними переказами, Дешеве одержало назву тому, що в його районі можна було давно придбати дешево високогірні пасовища.

Дзвіниця. 19 ст.

У селі на високому пагорбі стоїть дерев’яна дзвіниця, що була збудована близько 200 років тому в присілку села Синевир, що звався Ясеновець. У Ясенівці в ті давні часи сталося стихійне лихо – величезний зсув гори, загинули люди, зруйновано хати і дерев’яну церкву.

Поселення тут більше не відновилося. Дзвіницю перенесли в Синевир і поставили біля церкви. Близько 1910 р. дзвіницю перенесли через високий і мальовничий Синевирський перевал у Дешово й поставили на цвинтарі.

Біля дзвіниці є старий кам’яний хрест на кам’яному підмурівку.

Поточина

Поточина - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з Міжгір'я рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Перша згадка 1892: Potocsina (Hnt.), 1898: Potocsina (Hnt.), 1907: Patakvölgy (Hnt.), 1913: Patakvölgy (Hnt.), 1944: Patakvölgy, Поточина (Hnt.), 1967: Поточина (ZO).

Поточина названа – через те, що вона розташована вздовж двох гірських струмків, які називаються „потоками”.

У частині райцентру, що зветься Поточина, греко-католицька громада збудувала дерев'яну церкву Воскресіння Господнього.

У 2002 році мешканці міжгірського житлового масиву Поточина, що налічує понад 300 дворів, вирішили збудувати церкву. Священик о.Василь Мандзюк взяв за основу план стародавньої дерев'яної церкви в Крехові на Львівщині і розробив цікавий проект бойківської церкви. Так після перерви в 200 років на Міжгірщині знову з'явилася бойківська церква, та ще й у супроводі дерев'яної каплиці і дзвіниці. Великою перевагою церкви є тесані бруси зрубів, кругляк здешевив би враження від споруди. Ансамбль церковних споруд відразу став окрасою Міжгір'я і привабливим місцем для туристів. Будівництво розпочалося 2005 року. Майстри з Негрівця Василь Шутак, Юрій Сідей, Василь Сметана, Іван Сметана добре виконали роботу з деревом. Нижній ярус зробили з ялиці. Церква 16 м завдовжки, 5,7 м завширшки отримала три верхи – центральний здіймається на 3 м, бічні на 2 м. Юрій Сідей вкрив дахи драницями. Каплицю зробив майстер із Стригальні Василь Іванина. Елегантну дзвіницю збудував майстер з Лопушного Іван Жаба з помічниками. Завершений ансамбль було освячено 2006 року.


Черлена-Руня

1888: Cserlena (Hnt.), 1892: Cserlena-runya (Hnt.), 1898: Cserlena-Runy (Hnt.), 1907: Veresrét (Hnt.), 1913: Veresrét (Hnt.).


Прохідне

Прохідне - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з Міжгіря рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

1828: Prochidnya (Nagy 200), 1851: Prochidnya (Fényes 3: 178), 1892: Prohudnya (Hnt.), 1898: Prohudnya (Hnt.), 1907: Hűvösvölgy (Hnt.), 1913: Hűvösvölgy (Hnt.), 1944: Hűvösvölgy, Прохудня (Hnt.), 1967: Прохідне (ZO).

Прохідне – мала батьківщина лауреата Національної премії ім.Т.Г.Шевченка Петра Скунця. Саме тут народився і ріс геній поетичного слова, аристократ волелюбного духу, справжній патріот України. Одна з вулиць названа його іменем. Прохідне тягнеться понад 5 км, маючи майже півтори сотні обійсть.

ХрамиРедагувати

Дерев’яна церква Воскресіння, 2006 р.


Дерев’яна церква св. Миколи Чудотворця

Православна Миколаївська дерев’яна церква збудована в 1920 р. (приблизні розміри: 5: 12 м). Споруда каркасної конструкції, обшита дошками – такими були майже всі нашвидкуруч поставлені невеликими громадами православні церкви. З 1935 до 1939 р. в Міжгір’ї поставили муровану православну церкву. В той час дерев’яну розібрали й передали православним с.Вишкова на Хустщині.

Дерев’яна церква св. Миколи Чудотворця, збудована 1920 р., була спорудою каркасної конструкції (приблизні розміри 5: 12 м) подібно до більшості православних церков, поставлених у 1920-і роки.

У 1939 р. дерев’яну церкву розібрали і передали православним у село Модьоропі на Хустщині, де вона простояла до 1990 р.


Церква св. арх. Михайла. 1803.

Каплиця. 1928 (?).

Міжгір’я (до 1953 р. Волове) вперше згадують у документах 1415 р. Згідно з переказом, назва пішла від пасовища, де жителі Соймів та Вучкового випасали волів.

У 1751 р. у Воловому були дві дерев’яні церкви, одна з них – св. арх. Михайла з двома дзвонами, забезпечена всіма необхідними образами і книгами.

У 1801 р. на ділянці, яку, за переказом, подарував для церкви Липей, вже будували струнку муровану церкву, на спорудження якої держава виділила 5000 корон:

“Воловоє має церков єдну деревяну розпадаючу, зато вірники нову каменну зачали будовати на 448 вірников велику, но изза убожества докончити не знают, и позад се просят із фонда религійного 800 ринских подпори. У тварями мізерно є сооружена. Представляется, чтоби в Воловом или Рипинном хоть єдну трикласову школу (Schola Trivialis) поставили коштом із фонда религійного”.

Тоді Волове мало близько 60 дворів. Каміння на будову вірники носили в торбах.

Нова кам’яна церква 30 м завдовжки, 10 м завширшки з цегляним склепінням та бароковою вежею 35 м заввишки прикрасила центральну вулицю. Донедавна великою перевагою церкви була черепична покрівля, але в 1996 р. її замінено бляшаною. Значний ремонт церкви відбувся в 1939 – 1940 р.

Після заборони греко-католицької віри церкву зачинили згідно з рішенням облвиконкому і 1 жовтня 1960 р. – знято з реєстрації діючих храмів. Кілька років у компартійних кабінетах виношувалася ідея про знищення церкви, але місцеві комуністи безпрецедентно не підтримали першого секретаря райкому. Тоді кілька осіб втратили роботу, але церкву врятували.

У 1981 р. церкву перетворили на істори-ко-краєзнавчий музей. Релігійний живопис замалювали, знищили іконостас, престол та інші цінності.

У 1989 – 1991 роках зусиллями о. М. Данилаша та о. І. Стеця, кураторів І. В. Вегеша, І. М. Дурневича, В. Н. Петрища та всіх вірників церкву відремонтовано, впорядковано невеликий двір із старими могилами і повернуто міжгірським греко-католикам.

У 1991 р. встановлено новий іконостас, зроблений випускниками Ужгородського коледжу мистецтв. Бляхарську роботу виконав відомий майстер Володимир Сідей.

З часів тоталітаризму запам’ятався високий духом священик І. Сопко, що багато перестраждав за віру.

Коло церкви стоїть мурована, гарно оздоблена каплиця, збудована, можливо, в 1928 р. за гроші, виручені від продажу церковного лісу в селі Стригальня. Автором проекту каплиці був ужгородський інженер Е. Еґреші.


Церква св. Петра і Павла. 1939.

Дерев’яна церква св. Миколи Чудотворця, збудована 1920 р., була спорудою каркасної конструкції (приблизні розміри 5: 12 м) подібно до більшості православних церков, поставлених у 1920-і роки.

У 1939 р. дерев’яну церкву розібрали і передали православним у село Модьоропі на Хустщині, де вона простояла до 1990 р.

Від 1935 до 1939 р. у Воловому збудували нову муровану православну церкву, оздоблення якої закінчили після 1945 р. Ділянку землі, що зветься Бобріське, виділили Василь Бобер, Василь Скунць та Горват. У 1938 р. громада отримала частину державного лісу для спорудження церкви. Автором проекту й організатором робіт був священик Дмитро Росоха, що служив у церкві до 1962 р. Головними помічниками були дяк Василь Іванович Карпатій, куратори Федір Липей, Петро Липей, Йосип Токар, Йосип Гримут. Верх на церкву клав місцевий майстер Іван Карпа із сином.

Брав участь у будівництві і відомий майстер Михайло Маньо, а дерево тесали Михайло ПІеґда та Глеба. Іконостас вирізьбив Михайло Іванович Карпа. Ікони та розписи намалював Василь Коцубейко в 1945 – 1946 роках. З 1965 р. священиком служить Георгій Добра, за якого зробили ремонт храму, а в 1974 р. Іван Андрішко оновив розписи. П’ять малих дзвонів розміщено у дзвіниці на церкві, а один великий – в окремій дзвіниці.

Національний складРедагувати

Абсолютна більшість жителів Міжгір'я та його околиць за національним складом — українці та русини (90%), інших відсотки поділяють між собою росіяни, угорці, словаки, цигани, румуни та багато інших.

За кількістю населення на березень 2001 року у селищі Міжгір'я проживало 10250 жителів, а також у с. Запереділля — 1175 жителів і у с. Стригальня − 565 жителів.

ОсвітаРедагувати

До розгалуженої мережі освітніх установ, крім 5 дошкільних установ та середніх шкіл (дві школи І-ІІІ ст., три школи І-ІІ ст. та дві школи І ст.), а також Міжгірської спеціалізованої школи належить й музична школа, Міжгірський медичний коледж та Міжгірський професійний ліцей.

Видатні людиРедагувати

У Воловому не раз зупинявся чеський письменник Іван Ольбрахт.

Народилися:

Померли:


Міні-скульптури Міжгір'я

на самому вершку Синевирського перевалу встановлено у травні 2018 року кілька міні-скульптур:

1. пекар-багет

2. Швейк

3. Микола Шугай

4. кельт-друїд

5. кельт з бочкою кальвадосу

6. хлопчик-пісюн

7.пекар-круасан

8.кельт-коваль

9. танець аркан

Природоохоронні об'єктиРедагувати

Міста-побратимиРедагувати

  Козеницький повіт (Польща)
  Гміна Седльце (Польща)

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 30 травня 1947 р. «Про віднесення сіл Великий Березний, Великий Бичків, Волове, Іршава, Королеве, Перечин, Рахів, Свалява, Солотвина, Тячів, Чоп і Ясиня, Закарпатської області до категорії селищ міського типу»
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

ГалереяРедагувати