Відкрити головне меню
Kárpátaljai Kormányzóság[1]
Закарпатське губернаторство[2]
Область Королівства Угорщина
1939 – 1944 Закарпатська Україна (1944—1946) Прапор Закарпатської України.png
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Закарпаття
Столиця Унгвар[3]
Форма правління Військова, згодом цивільна адміністрація
Регентський комісар
 - 1939—1940 Жиґмонд Перені
 - 1940—1941 Міклош Козма
 - 1942—1944 Вілмош Пал Томчані
 - 1944 András Vincze
Історичний період Друга світова війна
 - Окупація 15–18 березня 1939
 - Військова адміністрація 18 березня 1939[4]
 - Словацько-угорська війна 23–31 березня 1939
 - Анексія 23 червня 1939[5]
 - Цивільна адміністрація 7 липня 1939[6]
 - Вигнання окупантів 2–28 жовтня 1944[7]
 - Паризький мирний договір 10 лютого 1947
Площа
 - 1941 [8] 11 583 км2
Населення
 - 1941 [8] 621 916 осіб
     Густота 53,7 осіб/км² 
Попередник
Наступник
Flag of Ukraine.svg Карпатська Україна
Flag of Slovakia (1939–1945).svg Словацька Республіка
Закарпатська Україна (1944—1946) Прапор Закарпатської України.png
Сьогодні є частиною Україна Україна
Словаччина Словаччина
Адміністративний поділ:[9]

Перед початком Другої світової війни Закарпаття було крайньою східною областю Чехословаччини, відомою як Підкарпатська Русь. У вересні 1938 року край набув статусу автономії, а у березні 1939 року проголосив створення власної незалежної держави під назвою Карпатська Україна. Після короткої війни Угорщина загарбала і приєднала регіон. У 1944 році Червона Армія вигнала німецькі й угорські війська. На короткий період на території краю було створено напівдержавне утворення Закарпатська Україна, яке в 1946 році увійшло до складу Української РСР.

Зміст

Самостійність і угорська анексіяРедагувати

 
Євреї Карпатської України прибувають в Аушвіц-Біркенау, травень 1944. Більшість, так і не ставши на облік у табірній системі, була знищена в газових камерах у перші години після прибуття.

У листопаді 1938 року за результатами Першого Віденського арбітражу як одного з наслідків Мюнхенської угоди, Третій Рейх й Італія змусили Другу Чехословацьку Республіку поступитися південною третиною Словаччини і півднем Підкарпатської Русі (Карпатської України) на користь Королівства Угорщина. У проміжку з 14 березня по 15 березня 1939 року Словацька Республіка офіційно оголосила про свою незалежність і Німеччина окупувала Чехію і Моравію, створивши Протекторат Богемії та Моравії.

15 березня Карпатська Україна проголосила державну самостійність, а превелебний Августин Волошин став керівником держави. На це Угорщина відреагувала негайним вторгненням. 18 березня опір незалежного Закарпаття було зламано і край опинився під угорським управлінням. 23 березня Угорщина анексувала нові частини східної Словаччини на захід від Карпатської Русі.

Угорська окупаційна влада розгорнула масовий терор, насамперед проти активних українців. Сотні представників місцевої інтелігенції було запроторено в угорські концтабори, українську молодь примушували вступати у напіввійськову угорську організацію «Левенте»[10].

1939 року створено Крайовий Провід ОУН «Закарпаття».[11]

Адміністративно-територіальний поділРедагувати

Утворене угорською окупаційною владою Закарпатське губернаторство з центром в Ужгороді поділялося на три адміністративні округи: Ужанський із центром в Ужгороді (Ужгородський, Перечинський, Великоберезнянський райони), Березький із центром у Мукачеві (Мукачівський, Іршавський, Свалявський райони), Мармароський із центром у Хусті (Виноградівський (Севлюський), Хустський, Міжгірський, Тячівський і Рахівський райони). 1940 року назву Тячівського району Мармароської жупи було змінено на Тарацвельдський. До цього району віднесли села Тячівського району за винятком Нижньої Апші, Керекгедь і Тячева. Водночас перестав існувати Виноградівський район, села якого частково відійшли до Хустського та до Іршавського району Березької жупи, а села Гудя (Гевденьгазо), Королево (Кіральгазо), Виноградово (Севлюш), Севлевшегреш, Севлешвегардов, Теково (Текегазо), Тісогетень, Тісосірмо, Сасово (Сасфолу) відійшли до Угочанської жупи[2].

Встановлення радянської системиРедагувати

У жовтні 1944 року внаслідок Карпатсько-Ужгородської наступальної операції Карпатську Україну зайняли радянські війська. Було розпочато будівництво державного апарату управління радянського зразка[2].

Водночас у край було направлено чехословацьку делегацію, яку очолював Франтішек Нємец. Делегація мала на меті мобілізувати визволене місцеве населення для служби у чехословацькій армії та підготуватися до виборів у співпраці з недавно створеними народними комітетами.

У Карпатській Україні лояльність до чехословацької держави була низькою. Чехословацький уряд у вигнанні на чолі з президентом Едвардом Бенешем у квітні 1944 року видав прокламацію, якою колишні колабораціоністи з числа угорців і німців та москвофільські русинські послідовники Андрія Бродія і партії Фенцика (які співпрацювали з угорцями) позбавлялися права на участь у політичному житті. Таких налічувалося близько третини населення. Іншу третину складали комуністи та їхні прибічники, а ще одна третина населення, імовірно, симпатизувала Чехословацькій Республіці.

Приєднання до СРСРРедагувати

Прибувши в Карпатську Україну, чехословацька делегація заснувала штаб-квартиру в Хусті і 30 жовтня видала прокламацію про мобілізацію. Радянські військові сили перешкодили як друкові, так і розсиланню чехословацької прокламації і натомість зайнялися організацією місцевого населення. Протести з боку уряду у вигнанні Бенеша залишалися без уваги. Така радянська діяльність дозволила багатьом місцевим жителям повірити, що радянська анексія неминуча. Чехословацькій делегації також завадили встановити робочі відносини з місцевими народними комітетами, з якими взаємодіяв СРСР.

19 листопада комуністи на зборах у Мукачеві, ухвалили резолюцію, в якій прохали відокремити Закарпатську Україну від Чехословаччини і включити її до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. 26 листопада З'їзд народних комітетів Закарпатської України одноголосно прийняв резолюцію комуністів. З'їзд обрав Народну раду і доручив відправити у Москву делегацію, щоб обговорити об'єднання. Чехословацьку делегацію попросили покинути Закарпатську Україну.

Між чехословацьким урядом і Москвою почалися переговори. Як чеські, так і словацькі комуністи закликали Бенеша поступитися Карпатською Україною. Радянський Союз погодився відкласти приєднання до післявоєнного періоду, щоб не підривати політику Бенеша, яка відштовхувалася від кордонів, що існували до Мюнхенської змови.

Після Другої світової війни, в червні 1945 року, Чехословаччина і СРСР підписали договір про передачу Карпатської України Радянському Союзу. Чехам і словакам, які проживали в Карпатській Україні і українцям (русинам), що населяли Чехословаччину, надавалося чехословацьке або радянське громадянство на вибір. 1946 року край став частиною Української РСР як її нова область — Закарпатська.

Наслідки для угорського населенняРедагувати

Наприкінці війни місцевих етнічних угорців спіткала сумна доля. 10 тисяч втекли перед приходом радянських військ. Багатьох із дорослих чоловіків, які залишилися (25 000), було депортовано в Радянський Союз; близько 30 % з них загинули в радянських ГУЛАГах.

Унаслідок військових втрат, еміграції та винищення угромовних євреїв, угорськомовне населення Закарпаття скоротилося з 161 тис. у 1941 р. (угорський перепис) до 66 тис. у 1947 р. (радянський перепис); низька чисельність 1947 р. була почасти наслідком і страху угорців заявляти про свою справжню національність.

 
Розташування Закарпатської області на карті України

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Fedinec, Csilla (2010). A kárpátaljai autonómia kérdése - Teleki Pál kísérlete [Питання закарпатської автономії — спроба Пала Телекі]. Kárpátalja, 1919-2009: történelem, politika, kultúra [Закарпаття, 1919-2009: історія, політика, культура] (угорською). Budapest: Argumentum - MTA Etnikai-nemzeti Kisebbségkutató Intézete. с. 163. ISBN 978-963-446-596-6. 
  2. а б в Михайло Місюк, Олена Куташі. Анотований перелік описів фондів угорського походження берегівського підрозділу Державного aрхіву Закарпатської oбластi до 1918/1919 рр. та за 1938–1944/1945 рр.. dazo.gov.ua (українською). Державний архів Закарпатської області. Архів оригіналу за 24 вересень 2017. Процитовано 23 липень 2017. 
  3. A m. kir. minisztérium 1939. évi 6.200. M. E. számú rendelete, a Magyar Szent Koronához visszatért kárpátaljai terület közigazgatásának ideiglenes rendezéséről. [Розпорядження № 6.200/1939. M. E. угорського королівського міністерства у справах тимчасової адміністрації закарпатських земель, повернених під Святу угорську корону]. Magyarországi Rendeletek Tára (угорською) (Budapest: Magyar Királyi Belügyminisztérium) 73: 855. 1939. 
  4. Fedinec, Csilla (2002). A Kárpátaljai Kormányzóság idõszaka [Доба Закарпатського губернаторства]. A kárpátaljai magyarság történeti kronológiája, 1918-1944 [Історична хронологія угорців у Закарпатті, 1918-1944] (угорською). Galánta - Dunaszerdahely: Fórum Intézet - Lilium Aurum Könyvkiadó. с. 322. ISBN 80-8062-117-9. 
  5. 1939. évi VI. törvénycikk a Magyar Szent Koronához visszatért kárpátaljai területeknek az országgal egyesítéséről [Закон VI від 1939 р. про возз'єднання з країною закарпатських земель, повернених під Святу угорську корону]. Ezer év törvényei (угорською). Архів оригіналу за 23 березень 2009. Процитовано 23 травень 2017. 
  6. Fedinec, Csilla (2002). A Kárpátaljai Kormányzóság idõszaka [Доба Закарпатського губернаторства]. A kárpátaljai magyarság történeti kronológiája, 1918-1944 [Історична хронологія угорців у Закарпатті, 1918-1944] (угорською). Galánta - Dunaszerdahely: Fórum Intézet - Lilium Aurum Könyvkiadó. с. 336. ISBN 80-8062-117-9. 
  7. A kárpátaljai magyar és német polgári lakosság tömeges elhurcolása szovjet hadifogságba [Депортація мас угорських і німецьких цивільних осіб із Закарпаття у радянські табори для військовополонених]. Orpheus Noster (угорською) (Budapest: Károli Gáspár Református Egyetem) 4 (2): 46–47. 2012. 
  8. а б Thirring, Lajos (1942). Vármegyéink területe, népességfejlődése, népsűrűsége és közigazgatási felosztása. [Територія, приріст і густота населення та адміністративний поділ наших комітатів]. Magyar Statisztikai Szemle (угорською) (Budapest: Magyar Királyi Központi Statisztikai Hivatal) 20 (4): 179. 
  9. A m. kir. belügyminiszter 1939. évi 14.500. számú rendelete, a visszatért kárpátaljai területen a községnevek megállapításáról, továbbá a közigazgatási kirendeltségek és a járások területi beosztásáról. [Розпорядження № 14.500/1939. угорського королівського міністра внутрішніх справ про визначення назв муніципалітетів і територіальний поділ адміністративних делегацій і округів відвойованого закарпатського краю]. Magyarországi Rendeletek Tára (угорською) (Budapest: Magyar Királyi Belügyminisztérium) 73: 1002–1003. 1939. 
  10. Радіо «Свобода»: Визволення Закарпаття від фашизму починалося ГУЛАГом 1939 року
  11. Сайт Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти

ПосиланняРедагувати