Країни вісі, Нації вісі, Об'єднання вісі, Країни фашистського альянсу, гітлерівська коаліція — об'єднання країн в часи Другої світової війни.

     Антигітлерівська коаліція (та їхні колонії)
     Країни, що приєдналися до коаліції після атаки на Перл-Гарбор
     Країни Вісі (їхні колонії та/або союзники, сторони що вели спільні бойові дії)
     Нейтральні

Три головні країни — елементи вісі: націонал-соціалістичний Третій Рейх, фашистська Італія та Японська імперія («Вісь Рим-Берлін-Токіо») були членами військового союзу Троїстого пакту (англ. Tripartite Pact) підписаного в серпні 1940 року, що офіційно заснували Об'єднання Вісі. Під час найбільшого підйому пакту його країни-члени домінували над значною частиною Європи, Північної та Східної Африки, Далекого Сходу, Південно-Східної Азії й Океанії[1].

ПочатокРедагувати

Докладніше: Троїстий пакт

Термін «вісь», як вважають, першим застосував прем'єр-міністр Угорщини Дюла Гембеш, який відстоював союз Німеччини, Угорщини та Італії й був посередником між Німеччиною й Італією задля зменшення протиріч між ними, задля досягнення цього союзу[2]. Передчасна смерть Гомбоша у 1936 році при проведенні переговорів з Німеччиною в Мюнхені та зайняття його посади нефашистом припинило початкове притягнення Угорщини до триполярної осі, але зменшило протиріччя між Італією та Німеччиною, що вело до створення двополярної осі[2].

В листопаді 1936 року, термін «вісь» розпочав офіційно використовувати італійський диктатор Беніто Муссоліні, коли він говорив про вісь РимБерлін посилаючись на угоду між Німеччиною й Італією від 25 жовтня 1936 року. Муссоліні оголосив, що ці дві держави формують «Вісь», навколо якої інші держави Європи та світу мали б обертатись. Ця угода була підписана під час Другої італо-абісінської війни, проти експансії Італії виступила Ліга Націй, й Італія отримала підтримку Німеччини. Пізніше, у травні 1939 року, ці відносини, перетворені в союз, Муссоліні назвав «Сталевим пактом».

Термін «Держави осі» формально почав вживатись після підписання Троїстого пакту між Німеччиною, Японією й Італією 27 вересня 1940 року. До договору пізніше приєднались Угорщина (20 листопада 1940 року), Румунія (23 листопада 1940 року), Словаччина (24 листопада 1940 року) і Болгарія (1 березня 1941 року).

Італійське ім'я Roberto у 1940-1945 роках отримало нове значення — вживалось як скорочення «Rome-Berlin-Tokyo».

Його найпотужнішими державами з військового погляду були Німеччина і Японія. Ці дві нації також підписали Антикомінтернівський пакт 1936 року.

Від листопада 1940 року між нацистською Німеччиною і СРСР велися офіційні таємні переговори про приєднання Радянського Союзу до Вісі, що мало здійснитись через підписання нового документу про фактичний розподіл Східної півкулі планети між учасниками Пакту чотирьох Держав: Німеччиною, Італією, Японією та Радянським Союзом[3]. Однак, вкінці 1940 року, Гітлер відкинув цей план і віддав наказ[4][5] готуватися до нападу на СРСР.

Країни-учасникиРедагувати

Основні країниРедагувати

Сателіти і союзникиРедагувати

Неформальні союзники Третього РейхуРедагувати

  •   СРСР (сторона що вела спільні бойові дії[6][7]) від 17 вересня 1939 до 22 червня 1941.
  •   Фінляндія (сторона що вела спільні бойові дії) з травня 1940 року до 19 вересня 1944 року — з Петсамо.
  • Швеція[8][9].

Сателіти і союзники Японської імперіїРедагувати

Сателіти і союзники Королівства ІталіяРедагувати

Окуповані і анексовані Третім РейхомРедагувати

 
Німеччина та її сателіти під час їх найбільшої територіальної експансії в Європі

Держави-колабораціоністиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Hakim, Joy (1995). A History of Us: War, Peace and all that Jazz. New York: Oxford University Press. ISBN 0-19-509514-6. 
  2. а б Sinor, Denis. 1959. History of Hungary. Woking and London: George Allen and Unwin Ltd. Pp. 291
  3. Розмова наркома закордонних справ СРСР В. М. Молотова з послом Німеччини в СРСР Ф.Шуленбурґом. // АП РФ. Ф. 3. Оп. 64. С. 675. Л. 108. Машинопис. Завірена копія [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  4. Nekrich, Aleksandr Moiseevich; Ulam, Adam Bruno; Freeze, Gregory L. (1997). Pariahs, Partners, Predators: German-Soviet Relations, 1922–1941, Columbia University Press. ISBN 0-231-10676-9; pp. 202–205.
  5. Roberts, Geoffrey (2006). Stalin's Wars: From World War to Cold War, 1939–1953, Yale University Press. ISBN 0-300-11204-1; p. 59.
  6. Hager, Robert P. (1 березня 2017). "The laughing third man in a fight": Stalin's use of the wedge strategy. Communist and Post-Communist Studies (англ.) 50 (1): 15–27. ISSN 0967-067X. doi:10.1016/j.postcomstud.2016.11.002. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 15 грудня 2021. «The Soviet Union participated as a cobelligerent with Germany after September 17, 1939, when Soviet forces invaded eastern Poland» 
  7. Blobaum, Robert (1990). The Destruction of East-Central Europe, 1939-41. Problems of Communism 39: 106. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 22 червня 2022. «As a co-belligerent of Nazi Germany, the Soviet Union secretly assisted the German invasion of central and western Poland before launching its own invasion of eastern Poland on September 17» 
  8. Alexander Lüdeke. Waffentechnik im Zweiten Weltkrieg- Printed in China- Parragon Books Ltd. 2010. ISBN 978-1-4454-1132-3
  9. Швеція доставляла залізну руду Нацистській Німеччині.

ПосиланняРедагувати