Відкрити головне меню

Венесуела

країна на півночі Південної Америки на узбережжі Карибського моря

Венесуела (ісп. Venezuela МФА[be̞ne̞ˈswe̞la] Бенесве́ла, «мала Венеція»), офіційно Боліварська Республіка Венесуела (ісп. República Bolivariana de Venezuela) — країна на півночі Південної Америки на узбережжі Карибського моря, межує на сході з Гаяною, на півдні — з Бразилією, на заході — з Колумбією. До складу Венесуели входять також близько сорока островів, найбільший — острів Маргарита. Населення, за переписом 2001 року, — 23,242 млн осіб, за оцінкою 2010 року — 29 105 632 осіб.

Боліварська Республіка Венесуела
ісп. República Bolivariana de Venezuela

Прапор Герб Венесуели
Девіз: немає
Гімн: «Gloria al Bravo Pueblo»
Розташування
Столиця
(та найбільше місто)
Каракас
10°30′ пн. ш. 66°58′ зх. д.country H G O
Офіційні мови іспанська мова
Форма правління федеративна президентська конституційна республіка
 - Президент *Хуан Гуайдо
(частково визнаний)[1]

Ніколас Мадуро
(частково визнаний)

 - Віце-президент диспут
Незалежність  
 - від Іспанії 5 липня 1811 
 - від Великої Колумбії 13 січня 1830 
 - Визнана незалежною 30 березня 1845 
Площа
 - Загалом 916 445 км² (33rd)
 - Внутр. води 0.32 %
Населення
 - оцінка 2010  29,105,632 (40th)
 - перепис 2001  23,054,985
 - Густота 30,2/км² (173rd)
ВВП (ПКС) 2010 р., оцінка
 - Повний $346.973 billion[2] 
 - На душу населення $11,889[2] 
ВВП (ном.) 2010 рік, оцінка
 - Повний $285.214 billion[2] 
 - На душу населення $9,773[2] 
ІЛР (2010) 0.696[3] (medium) (75th)
Валюта Венесуельський болівар (VEB)
Часовий пояс AST (UTC-4)
Коди ISO 3166 862 / VEN / VE
Домен .ve
Телефонний код +58
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Венесуела

Столиця — місто Каракас.

Офіційна мова — іспанська. Грошова одиниця — венесуельський болівар. Національне свято — День незалежності, святкується 5 липня від 1811 року.

Зміст

ГеографіяРедагувати

 
Мапа Венесуели

[4]

 
Піко-Болівар — найвища гора Венесуели
 
Водоспад Анхель — найвищий у світі водоспад

Венесуела — країна гір, рівнин і лісів. Основні природні райони: гірська область Анд, западина Маракайбо, Льянос і Гвіанське плоскогір'я. Гори Анди й озеро Маракайбо на північному заході, рівнини в центрі, дельта річки Оріноко на сході, Гаянська височина на південному сході.

Густа річкова мережа Венесуели має вкрай нерівномірні витрати впродовж року і бурхливі літні повені. Велика частина території належить басейну Оріноко, яка практично на всій своїй течії в межах Венесуели приймає численні притоки. Ліві притоки (Апуре, Араука, Капанапара) мають рівнинний характер течії з можливістю судноплавства. У сезон дощів вони широко розливаються, затоплюючи великі площі. Праві притоки, що беруть початок у Гвіанському нагір'ї (Кароні, Каура, Вентуарі), мають багато порогів і водоспадів, у тому числі найвищий у світі водоспад Анхель.

На півдні країни існує таке рідкісне явище, як біфуркація річок: від Оріноко у верхній течії відгалужується річка Касік'яре, що несе свої води в Ріу-Негру, притоку Амазонки. Короткі річки, потоки з північних схилів Анд, впадають безпосередньо у Карибське море або озеро Маракайбо.

Ліси займають 56 % території Венесуели, однак їх площа скорочується на 2,2 тис. км² на рік. На півдні та південному заході країни поширена гілея. Схили Анд і Гвіанського нагір'я до висоти 800—1200 м вкриті в основному листопадно-вічнозеленими лісами з кеш'ю і бавовняним деревом, на навітряних схилах в поясі гірських вологих вічнозелених лісів виростають хінне дерево, цедрела, воскові пальми, папороті та епіфіти. Вище межі лісу (від 2200 м) Карибські Анди покриті густими луками з рідкісними чагарниками, у високогір'ях Кордильєри-де-Мерида поширені спільнота парамос зі злаковим покривом, подушкоподібними й розетковими рослинами.

На плато і пасмах Гвіанського нагір'я ростуть ендемічні низькорослі чагарники. На рівнинах Льянос-Оріноко сформувалися великі масиви саван зі злаковою рослинністю на рівнинах, затоплюваних в сезон дощів, і галерейними лісами по долинах великих річок. У більш посушливої північної частини рівнин серед розрідженого злакового покриву розсіяні ксероморфні деревця та чагарники, місцями зустрічаються кактуси, а вздовж річок — зарості пальми маврикієвої. Дельта Оріноко і південно-західна частина западини Маракайбо вкриті періодично затоплюваними вічнозеленими лісами й болотами, узбережжя облямовані мангровими заростями.

Багатий тваринний світ представлений широконосими мавпами, броненосцями, мурахоїдами, капібарами, пекарі, опосумами, оленями, видрами, пумами, ягуарами. З птахів характерні тукани, папуги, гуахаро, гарпія, чаплі, лелеки, ібіс. Численні змії (у тому числі анаконда), ящірки, крокодили, черепахи, електричні вугри.

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Венесуели

Існує версія, що назву країні дав італійський картограф Амеріго Веспуччі, який 1499 року відвідав ці місця у складі експедиції Алонсо де Охеди. Мандрівники побачили оселі місцевого населення, встановлені на палях над водою біля озера Маракайбо. Це нагадало їм європейську Венецію, внаслідок чого виникла назва «Венесуела» (Venezuela), тобто «Мала Венеція».

Незалежність від Іспанії держава отримала 1830 року після повстання, очолюваного Симоном Боліваром. Після тривалого періоду диктатур 1961 року було прийнято нову Конституцію Венесуели.

Культ Симона Болівара у ВенесуеліРедагувати

Докладніше: Симон Болівар

Симон Болівар — найвідоміший політичний діяч Південної Америки. Його численні пам'ятники, статуї є чи не в кожному місті Венесуели. Його ім'ям називають вулиці, установи тощо.

Вплив і авторитет Болівара в першій половині XIX століття примусили зважати на його думку мало не півсвіту. Його серйозно побоювалися створені незадовго до цього Сполучені Штати Північної Америки, адже під боком у них ось-ось мала виникнути нова й досить впливова держава — Сполучені Штати Південної Америки, або Велика Колумбія, яка ані за площею, ані за потенційними можливостями майже нічим не поступалася б США.

Симон Болівар очолив боротьбу за незалежність іспанських колоній Південної Америки. Під його керівництвом від іспанського панування було звільнено не лише Венесуелу, а й Нову Гранаду (сучасні Колумбія й Панама), провінцію Кіто (нинішній Еквадор). 11 років (з 1819 по 1830) Болівар був президентом Великої Колумбії, створеної після об'єднання цих країн. У 1824 Болівар звільнив Перу, а через рік його ім'ям була названа ще одна держава Південної Америки — Болівія.

Референдум 15 серпня 2004Редагувати

15 серпня 2004 року у Венесуелі відбувся референдум щодо можливої дострокової відставки глави держави Уго Чавеса. 17 серпня стало відомо, що США відмовилися визнавати результати референдуму й закликали розпочати повномасштабне розслідування порушень, про які заявила опозиція. МЗС Росії, зі свого боку, оголосило про визнання підсумків голосування. Про визнання результатів референдуму заявили багато країн Латинської Америки та Європи, у тому числі соціалістичний уряд Іспанії. Попри втручання США, 26 серпня були оголошені офіційні результати референдуму: за Уго Чавеса проголосували 5,8 млн осіб (59,25 %), проти — близько 4 млн (40,74 %).

Активну роль у забезпеченні перемоги Уго Чавеса зіграли державна нафтова компанія PDVSA і Центральний банк Венесуели, який саме перед референдумом перерахував частину золотовалютних запасів країни на соціальні програми.

Зміни в символіціРедагувати

12 березня 2006 року одностайним рішенням Національних зборів (парламенту) Венесуели були ухвалені зміни в державній символіці, запропоновані президентом країни Уго Чавесом. На прапорі Венесуели з'явилася восьма зірка, що символізує приєднання східної області Гуаяна на початку XIX сторіччя. Відомо, що 1817 року восьму зірку запропонував використати південноамериканський герой-визволитель Симон Болівар.

Президент Венесуели Уго Чавес, представляючи нову символіку, назвав своє нововведення «зіркою Болівара», представивши її як частину політики соціалістичної революції й данину пам'яті національному герою. Крім того, відтоді кінь, що красувався на гербі Венесуели, змінив напрям бігу. Якщо досі він галопував праворуч, то тепер це визнано таким, що не відповідає політичній лінії президента. Чавес оголосив, що на новому гербі тварина бігтиме ліворуч. На гербі з'явилися тропічні фрукти та квіти, а також лук і мачете, які покликані символізувати корінну народність Венесуели.

Політична криза 2010-х рр.Редагувати

На тлі різкого погіршення соціально-економічної ситуації у Венесуелі у 2010-х рр. контроль над Національною асамблеєю після загальних виборів 30 липня 2017 року перебрали опозиційні партії, які звинувачували президента Ніколаса Мадуро і його уряд у неефективному управлінні державою. У Каракасі й низці інших міст пройшли багатотисячні демонстрації протести, які переростали в масові сутички з поліцією.

Проведені в травні 2018 президентські вибори, на яких перемогу здобув чинний президент Н. Мадуро, опозиція бойкотувала й закликала не визнавати їхніх результатів, посилаючись на численні факти порушень, зокрема масових фальсифікацій.

У серпні 2018 під час святкового параду було здійснено терористичний напад на його учасників за допомогою дронів. Президент Мадуро звинуватив в організації теракту опозицію і США.

10 січня 2019 року відбулась інавгурація Ніколаса Мадуро. Опозиція не визнала другий термін його президентства легітимним, а самого Мадуро оголосила узурпатором.

На масовому мітингу в Каракасі 23 січня 2019 року голова Національної асамблеї Венесуели Хуан Ґуайдо проголосив себе тимчасовим президентом країни. Його визнали Сполучені Штати Америки, Австралія, Ізраїль, Організація американських держав та переважна більшість урядів країн Латинської Америки. Водночас режимові Мадуро висловили підтримку Росія, КНР, Іран, Мексика, Сирія, Туреччина і Куба.

Україна визнала Хуана Ґуайдо президентом Венесуели 04 лютого 2019 року, про що повідомило Міністерство закордонних справ України.[5]

Державний устрійРедагувати

 
Уго Чавес — Президент Венесуели з 1999 по 2013 рік

Венесуела — федеративна республіка. Діє конституція від 30 грудня 1999 року з поправками від 15 лютого 2009 року.

Глава держави й уряду — президент, який обирається на основі загального прямого і таємного голосування більшістю голосів. Відповідно прийнятої 15 лютого 2009 року поправки до Конституції були скасовані обмеження на переобрання президента. Президент має право розпускати Національну асамблею в разі триразового відхилення його принципово важливих ініціатив. Президент також є головнокомандувачем збройних сил країни. Президент призначає віце-президента.

Чинний президент Боліварської Республіки Венесуела — Уго Рафаель Чавес Фріас (ісп. Hugo Rafael Chavez Frias), обраний 3 грудня 2006 року. Приступив до виконання обов'язків 10 січня 2007 року. Раніше обирався у 2000 році. Віце-президент Еліас Хауа Elías Jaua, призначений президентом 27 січня 2010 року.

Законодавча влада здійснюється однопалатним парламентом — Національною асамблеєю у складі 167 депутатів, які обираються громадянами загальним прямим і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва строком на 5 років. Надається право участі у виборах військовослужбовцям, які знаходяться на дійсній військовій службі. Голова Національної асамблеї (парламенту) — Фернандо Сото Рояс (Fernando Soto Rojas), призначена 2010 року, член Єдиної соціалістичної партії Венесуели.

Виконавча влада здійснюється президентом, який очолює уряд і призначає міністрів. Штати мають свої законодавчі збори та уряди, які очолюють губернатори. Губернатори є також представниками федеральної влади у своєму штаті. Губернатори штатів обираються згідно зі спеціальними законами штатів.

Політичні партії країниРедагувати

  • Виборчий рух народу — ВРН (Movimiento Electoral del Pueblo-MEP). Партія створена в грудні 1967 року. голова — Луіс Бельтран Прієто Фігероа (Luis Beltran Prieto Figueeroa). Генеральний секретар — Хесус Анхель пас Галаррага (Jesus Angel Paz Galarraga).
  • Демократична дія — ДД (Assion Democratica — AD). Створена 1936 року як Національна демократична партія. З 1941 року має нинішню назву. Голова — Хесус Мендес Кіхада (Jesus Mendez Quijada). Генеральний секретар — Енрі Рамос Аллуп (Henry Ramos Allup).
  • Єдина соціалістична партія Венесуели — ЄСПВ(Partido Socialista Unido de Venezuela — PSUV). Створена на установчому з'їзді 12 січня — 2 березня 2008 р. на основі партії Рух П'ята Республіка і других партій. Налічує 5.6 млн членів. Голова — Уго Рафаель ЧАВЕС Фріас(Hugo Rafael Chavesz Frias). Перший заступник голови — Альберто МЮЛЛЕР РОХАС (Alberto Muller Rojas).
  • Комуністична партія Венесуели (КПВ) (Partido Comunista de Venezuela — PCV.) Створена у підпіллі 5 березня 1931 року. Генеральний секретар КПВ — Оскар Фігера (Oscar Figuera). Голова КПВ — Хоронімо Каррера (Jeronimo Carrera). Друковані органи — газета «Трибуна популар» і теоретичний журнал «Ідеолохіа».
  • Національна конвергенція — НК (Convergencia Nacional — CN). Створена в 1993 р. Лідер — Рафаель Антоніо Кальдера Рожрігес (Rafael Antonio Caldera Rodriguez). Генеральний координатор — Хуан Хосе Кальдера (Juan Jose Caldera).
  • Радикальна справа — РС (La Causa Radical — LCR). Створена в 1971 році. Лідер — Андрес Веласкес (Andres Velasguez).
  • Революційний рух лівих — РРЛ (Movimiento de Izguierda Revolucionaria — MIR). Партія створена в 1960 р. Генеральний секретар — Мойсес Молейро (Moises Moleiro).
  • Республікансько-демократичний союз — РД (Union Republicana Democratica — URD). Партія заснована в 1946 р. Лідер — Ісменія де Вільяльба (жін., Ismenia de Villalba).
  • Рух до соціалізму (MAC, Movimiento al Socialismo — MAS). Партія створена в січні 1971 р. Лідери: Рафаель Сімон Хіменес (Rafael Simon Jimenez) і Філіпе Мухіка (Felipe Mujica). Генеральний секретар — Леопольдо Пучі (Leopoldo Puchi).
  • Соціал-християнська партія (КОПЕЛ, Partido Social — Cristiano — COPEL). Створена 13 січня 1946 року. До 1948 року мала назву Комітет по проведення незалежної виборчої політики. В нинішній назві партії зберігається скорочення її попередньої назви — КОПЕЛ. Лідер — Енріке Мендоса (Enrigue Mendoza). Генеральний секретар — Сесар Перес Вілас (Cesar Perez Vilas).

Адміністративний поділРедагувати

Венесуела ділиться на 23 штати (ісп. Estados), столичний округ, який належить до міста Каракас, і Федеральні володіння Венесуели (спеціальні території), які входять до дев'яти адміністративних регіонів. Останні створені 1969 року президентським указом. До них відносяться 72 острови в Карибському морі.

Штати поділяються на округи, округи — на муніципії. Федеральний округ ділиться на департаменти, департаменти — на райони. Венесуела поділяється на 335 муніципалітетів (ісп. municipios), які у свою чергу розділяються на більш ніж одну тисячу парафій (ісп. parroquias).

Крім того, Венесуела має історичні претензії на території Гаяни на захід річки Ессекібо, площа яких становить близько 159.500 квадратних кілометрів (61583 квадратних миль).

Штати ВенесуелиРедагувати

 Штат Столиця
1   Амасонас Пуерто-Аякучо
2   Ансоатегі Барселона
3   Апуре Сан-Фернандо де Апуре
4   Арагуа Маракай
5   Баринас Баринас
6   Болівар Сьюдад-Болівар
7   Карабобо Валенсія
8   Кохедес Сан-Карлос
9   Дельта-Амакуро   Тукупіта
10   Фалькон Санта-Ана-де-Коро
11   Гуаріко Сан-Хуан-де-лос-Моррос      
12   Лара Баркісімето
 Штат Столиця
13   Мерида Мерида
14   Міранда Лос-Текес
15   Монагас Матурин
16   Нуева-Еспарта   Ла-Асунсьйон
17   Португеса Гуанаре
18   Сукре Кумана
19   Тачира Сан-Крістобаль  
20   Трухільйо Трухільйо
21   Варгас Ла-Гуайра
22   Яракуй Сан-Феліпе
23   Сулія Маракайбо

РелігіяРедагувати

Небесна покровителька — Богоматір Коромото з 1950 року.

Економіка ВенесуелиРедагувати

Валовий національний продукт на душу населення, за оцінкою 2010 року, становив 11 889 доларів США. Для порівняння, за даними 1998 року, — 2 900 доларів США, тоді за цим показником країна посідала 57-ме місце у світі[6].

За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation (США, 2001): ВВП — $ 81 млрд. Темп зростання ВВП — (-0,7)%. ВВП на душу населення — $3499. Прямі закордонні інвестиції — $ 1,1 млрд. Імпорт (машини й транспортне обладнання, запчастини, хімічні продукти та продовольство) — $ 19,3 млрд (головним чином США — 53,4 %; Саудівська Аравія — 7,0 %; Японія — 5,3 %; Колумбія — 5,3 %; Італія — 5,1 %). Експорт (головним чином нафта і нафтопродукти — бл. 90 %, а також алюміній і залізняк)- $ 25 млрд (головним чином США — 56,7 %; Колумбія — 5,7 %; Бразилія — 4,5 %; Німеччина — 1,6 %; Японія — 1,4 %).

ПромисловістьРедагувати

 
Petroleos de Venezuela — монопольна нафтовидобувна компанія Венесуели

Венесуела — аграрно-промислова країна з розвинутою нафтодобувною промисловістю. Основа економіки Венесуели — видобуток та експорт нафти (3-є місце у світі) й природного газу. Petroleos de Venezuela — державна нафтогазова компанія Венесуели, яка володіє монопольним правом на видобуток нафти і природного газу на континентальному і морському шельфах країни.

Крім того, в надрах країни є поклади залізної руди, марганцю, алмазів, золота, нікелю, вольфраму. Промисловість країни переробляє 1/3 нафти, що видобувається. У Венесуелі виробляється сталь, прокат, пластмаси, добрива, автомобілі, побутова електротехніка, тканини, взуття тощо. Розвинена харчова промисловість.

Венесуела повністю забезпечує себе нафтою і природним газом; вона має також у своєму розпорядженні значні запаси кам'яного вугілля і гідроенергетичні ресурси. У 1990-х рр. потреби Венесуели в енергії на 91 % задовольнялися коштом нафти й природного газу і на 8 % — коштомГЕС. Сумарна потужність електростанцій становила майже 18,8 млн кВт, з яких 43 % припадає на ТЕС і 57 % — на ГЕС.

Сільське господарствоРедагувати

У сільському господарстві обробляється лише 2 % території країни. Вирощується кава, цукрова тростина, рис, бавовна, кукурудза, маніок, боби, картопля, овочі, банани. Розводять велику рогату худобу, свиней, кіз. Проте місцеве виробництво харчових продуктів не в повній мірі забезпечує потреби населення.

ТранспортРедагувати

Основний вид транспорту у Венесуелі — автомобільний транспорт, майже 90 % всіх перевезень пасажирів і вантажу здійснюються автомобільним транспортом. Загальна протяжність автомобільних доріг становить близько 100 тис. км.

Розвинений морський транспорт. Головні порти країни: Ла-Саліна, Пуерто-Кабельо, Маракайбо, Амуай, Пунта-Кардон.

Планується розвиток залізничного транспорту. Єдина в країні залізниця протяжністю 336 км з'єднує Баркісімето і Пуерто-Кабельо. Однак уряд планує довести протяжність залізниць до 1200 км, спорудивши лінії між Пуерто-Кабельо і Каракасом.

Повітряні перевезення здійснюють 6 внутрішніх авіаліній, провідне місце серед яких займають компанії Aeropostal і Viasa. Найбільший аеропорт — міжнародний аеропорт «Симон Болівар» в Каракасі[7].

ДемографіяРедагувати

 
Демографічні зміни в період 1990—2005 років

Населення, за переписом 2001 року, — 23,242 млн осіб, за оцінкою 2010 року — 29 105 632 осіб. Національний склад був таким: метисів — 70 %, білих (іспанців, португальців, італійців) — 20 %, негрів — 9 %, індіанців — 2 %.

Згідно з підрахунком 2003 року, чисельність населення Венесуели становила 24 650 тисяч осіб (без урахування нелегальних іммігрантів та індіанців, що живуть в джунглях внутрішньої частини країни). Основне населення країни — венесуельці. Чисельність індіанців перевищує 100 тис. осіб. Не менш 3/4 населення живе у вузькій смузі берегових гірських пасом, що тягнуться вздовж узбережжя Карибського моря від колумбійського кордону до дельти Оріноко. Ще 15 % жителів зосереджено у нафтовмісному районі навколо озера Маракайбо. Народжуваність у Венесуелі, за даними на 2003 рік, становила близько 19,78 на 1000 чоловік, смертність — близько 5 на 1000, а природний приріст населення — 1,48 % на рік. Очікувана тривалість життя в країні становить — 70,78 року у чоловіків і 77,70 у жінок.

Населення Венесуели зросла з 766 тисяч чоловік в 1823 році до 2,4 мільйона у 1920 році. Однак райони Гвіанського нагір'я залишалися майже незаселеними аж до Другої світової війни. Брак кваліфікованих нафтовиків на нафтопромислах після війни викликали приплив інженерів і робітників з-за кордону. Крім того, уряд став вербувати переселенців в Європі й в країну ринув потік іммігрантів, особливо з Іспанії, Португалії та Італії. Внаслідок імміграції до Південної Америки переміщених осіб із Західної Європи у післявоєнні роки сформувались невеликі (у кілька тисяч і сотень) діаспорні групи українців у Венесуелі. Проте спроба сільськогосподарського освоєння Гвіанського нагір'я не увінчалася великим успіхом, погано пристосовані до життя в тропічних лісах європейці врешті-решт осіли у Каракасі, Маракайбо та в інших містах[8]. В наш час[коли?] багато переселенців, як легальних, так і нелегальних, прибуває з Колумбії.

КультураРедагувати

 
Фото «Хоропо», автор Елой Паласіос

Культура Венесуели має іспанське й африканське коріння, крім того, з середини XX століття позначається сильний вплив Сполучених Штатів. Роль корінного індіанського населення в становленні національної культури вкрай мала.

Етнотип Венесуели вважається «льянеро» — житель рівнин (Льянос), що нагадує аргентинського гаучо. Велику популярність мають фольклор льянеро, їхні пісні, танці та легенди.

МузикаРедагувати

Улюблений жанр фольклору льянеро — хоропо, що являє собою цілу сюїту з танців, пісень та інструментальних п'єс. У музичному супроводі беруть участь національні інструменти — маракаси (тріскачка, зроблена з висушеного гарбуза), невелика арфа і чотириструнна гітара Куатро. З інших народних танців популярні тоно льянеро (мелодія рівнин); пасільо, різновид креольського вальсу, меренге, загальний для всієї Антильської зони жанр афро-американського фольклору; і «тангіто», венесуельське аргентинське танго. Народна пісня Венесуели представлена жанрами копли (куплет) і кориди, які склалися на основі іспанського романсу.

Ряд культурних організацій та установ, таких як Каракаський театр «Атенея», ведуть активну пропаганду національного мистецтва та народної музики. Багато творів народного музичного мистецтва включені до репертуару хору «Орфеон Ламас», на чолі якого довгий час стояв композитор Вісенте Еміліо Сохо (1887—1974). Сохо був також диригентом Національного симфонічного оркестру Каракаса. Інститут вивчення фольклору в Каракасі виконує роль інформаційного центру при організації регіональних фестивалів народного мистецтва. Більшість з цих фестивалів проводяться в дні релігійних свят.

ЛітератураРедагувати

 
Ромуло Гальєгос — найвидатніший прозаїк та екс-президент Венесуели

Формування венесуельської літератури пов'язане з іменами Симона Родрігеса, Андреса Бельо і Симона Болівара. Романтизм в національній літературі представляють прозаїк Фермін Торо (1807—1865) і поет Хуан Антоніо Перес Бональда (1846—1892). Зачинателем реалізму став Мануель Вісенте Ромеро Гарсія (1865—1917), автор роману Пеона (1890). Естетику іспано-американського модернізму розвивали прозаїки Мануель Діас Родрігес (1868—1927) і Руфіно Бланко Фомбона (1974—1944). До числа відомих письменників належить також Тереса де ла Парра (1891—1936), одна з найпопулярніших письменниць Латинської Америки.

Найзначнішим венесуельським письменником XX століття був екс-президент Ромуло Гальєгос (1884—1969), твори якого присвячені взаєминам людини та природи; його роман «Донья Барбара» завоював міжнародне визнання. Маріано Пікон Салас (1901—1965), майстер художньої прози, був також відомим латиноамериканським соціологом. З венесуельських поетів 20 століття найбільшим вважається Андрес Елой Бланко (1897—1955). До числа найзначніших сучасних прозаїків належать Мігель Отеро Сільва (1908—1985), автор ряду романів соціальної тематики, а також чудового історичного роману «Лопе де Агірре, Князь Свободи» (1979); і Артуро Услар П'єтро (1906 — 2001), також видатний критик і автор коротких оповідань; популярністю користується його історичний роман про епоху боротьби за незалежність Венесуели «Червоні списи» (1931).

Живопис і архітектураРедагувати

Найбільшим венесуельським художником колоніальної епохи був Хуан Педро Лопес (1724—1787), автор церковних розписів. У XIX столітті виділяється Мартін Товар-і-Товар (1828—1902), що показав епізоди Війни за незалежність від Іспанської корони. Інший художник-романтик XIX століття, Артуро Мічела (1873—1898), писав великі твори на релігійні та світські сюжети. З художників 20 століття найвідоміший Тіто Салас (1889—1974). Серед молодшого покоління художників одним з найбільш обдарованих вважається Освальдо Вігас. Популярністю користуються скульптори Алехандро Коліна і Франсіско Нарваес (народився 1908). Центром образотворчого мистецтва Венесуели є Музей образотворчих мистецтв в Каракасі.

Венесуела була однією з найбідніших іспанських колоній, тому тут немає видатних пам'яток колоніальної архітектури. Нечисленні приклади будівель цього періоду можна знайти в столиці, а також у старих містах Мерида і Валенсія. З початком нафтового буму з'явилося безліч творінь сучасних архітекторів. Це нове джерело багатства стимулювало бурхливе будівництво, особливо в Каракасі.

ПриміткиРедагувати

  1. Визнаний Президентом Венесуели Національною Асамблеєю Венесуели та Верховним трибуналом Венесуели.
  2. а б в г Venezuela. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-10-10. 
  3. Human Development Report 2010 (PDF). United Nations. 2010. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-11-05. 
  4. InfoResist.org (2019-01-24). [https://inforesist.org/venesuela-vzbuntovalas-protiv-maduro-obyavlen-novyj-prezident-kotorogo-podderzhal-tramp/ ВенеÑ�уÑ�ла взбунтовалаÑ�ÑŒ против Мадуро. ОбъÑ�влен новый президент, которого поддержал Трамп | ВИДЕО]. InfoResist (ru-RU). Процитовано 2019-01-24. 
  5. Відповідь Речниці МЗС України Катерини Зеленко для ЗМІ щодо політичної кризи у Венесуелі
  6. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  7. Aeropuerto Internacional de Maiquetia Simón Bolívar
  8. Страны и народы/Южная Америка/Ред. В. В. Вольского, Москва, «Мысль», 1983—285с.

ПосиланняРедагувати


Карибське море Атлантичний океан
  Колумбія     Гаяна
  Колумбія   Бразилія   Бразилія