Вікіпедія

Венеція

місто та муніципалітет на північному сході Італії, столиця регіону Венето
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Венеція (значення).

Вене́ція (італ. Venezia, вен. Venesia) — місто та муніципалітет в Італії, у регіоні Венето. Адміністративний центр регіону. Розташоване на північному сході країни, на 117 невеликих островах у Венеціанській лагуні Адріатичного моря. Віддалене від Рима на 400 км[2]. Колишня столиця олігархічно-купецької Венеціанської республіки. Один з великих культурних центрів епохи Ренесансу. Батьківщина Антоніо Вівальді. Великий італійський туристичний центр. Населення — 259 263 особи (2012)[3]. Близько 60 тисяч проживають в історичній частині міста, решта — на материковій частині муніципалітету та інших островах лагуни[4]. Свято муніципалітету — 21 листопада. Патрон — святий Марк, символом якого є лев, закарбований на прапорі і гербі міста.

Венеція
італ. Venezia
вен. Venesia
Комуна
Герб Прапор
Venice Old Town Lagoon Aerial View.jpg
Країна Італія Італія
Регіон Flag of Veneto.svg Венето
Провінція Венеція
Код ISTAT 027042
Поштові індекси 30100
Телефонний код 041
Координати 45°26′15″ пн. ш. 12°20′09″ сх. д. / 45.43750° пн. ш. 12.33583° сх. д. / 45.43750; 12.33583Координати: 45°26′15″ пн. ш. 12°20′09″ сх. д. / 45.43750° пн. ш. 12.33583° сх. д. / 45.43750; 12.33583
Висота 2 м.н.р.м.
Площа 414,573211 км²
Населення 260 802 (30-5-2018[1])
Густота 629,09 ос./км²
Розміщення
Commune
Map Region of Veneto.svg 
Мапа
Влада
Мер Giorgio Orsoni (8-4-2010)
Офіційна сторінка

НазваРедагувати

ГеографіяРедагувати

Порт на Адріатичному морі (вантажообіг понад 20 млн тонн на рік); міжнародний аеропорт ім. Марко Поло. Історичний центр розміщений на 118 островах Венеціанської лагуни, розділених 150 каналами і протоками, через які перекинуто близько 400 мостів (зокрема Ріальто і так званий міст Зітхань, обидва побудовані в кінці XVI століття).

Промислово-портова частина Венеції материкова.
Суднобудування і судноремонт, кольорова металургія, нафтопереробна, хімічна, електротехнічна, легка промисловість.
Ремісниче виробництво художніх виробів зі скла (острів Мурано; музей), мережив (острів Бурано), мозаїки.
Університет, консерваторія (1916). Музеї (зокрема Галерея Академії мистецтв). Перший загальнодоступний оперний театр (1637–1812), оперний театр «Феніче» (1792).

Острівна Венеція — морський курорт, центр міжнародного туризму світового значення, місце проведення міжнародних кінофестивалів, художніх виставок. Внутрішньоміські перевезення на моторних судах, гондолах, баржах.

Уздовж каналів і вузьких кривих вулиць розміщені багато декоровані церкви, палаци. На центральній площі Сан-Марко — собор (IX—XV століття), Палац дожів (XIV—XV століть), Стара бібліотека Сан-Марко (XVI століття), будівлі релігійних братств (шкіл), монастирі. Місто і лагуна внесені до списку Світової спадщини.

КліматРедагувати

Венеція знаходиться в зоні вологого субтропічного клімату (Cfa за класифікацією кліматів Кеппена). Для Венеції характерно тривале спекотне літо з середньою температурою приблизно 23 градуси в липні (найтеплішому місяці), і м'якою зимою (середня температура січня дорівнює +2,5 градуса). Взимку іноді бувають заморозки і снігопади.

Венеція — південне місто, лежить приблизно на широті Криму.

Клімат Венеції
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C 6,6 8,6 12,5 16,1 21,5 24,9 27,7 27,5 23,5 18,0 11,6 7,4 17,2
Середня температура, °C 3,3 4,7 8,3 12,0 17,1 20,5 23,0 22,6 18,9 13,8 7,8 4,0 13,0
Середній мінімум, °C −0,1 0,8 4,1 7,8 12,7 16,1 18,3 17,7 14,3 9,6 4,0 0,6 8,8
Норма опадів, мм 47.0 48.3 48.8 70.0 66.0 78.0 63.9 64.8 72.0 73.5 65.5 50.6 748.4
Вологість повітря, % 81 77 75 75 73 74 71 72 75 77 79 81 75.8
Джерело: VENEZIA/TESSERA (VE) 2 m. s.l.m. (a.s.l.)STAZIONE 105 VENEZIA TESSERA medie mensili periodo 61 - 90 / Meteo Aeronautica

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Венеціанська республіка, Повені в Венеції та Повінь у Венеції (1966)

Перше поселення в Венеції на Ріва-Альта (Ріальто) було засноване близько 421 року, міське поселення на островах Венеціанської лагуни почало будуватися у другій половині VI століття[6]. З IX—X по XVI століття — великий центр посередницької торгівлі між Західною Європою і Сходом. У середні віки республіка (з кінця XIII століття олігархічна, під керівництвом дожа) із значною підвладною територією. У 1797–1805 і 1815–1866 Венеція — володіння Австро-Угорської імперії.

Під час 18-го століття, Венеція стала ймовірно найвитонченішим і елегантним містом Європи, і значно вплинула на розвиток мистецтва, архітектури і літератури.

Під час Другої Світової Війни, історичне місто майже не зазнало атак, єдине відзначене агресивне втручання було під час операції Боулера, успішної операції повітряних сил Великої Британії, що здійснили удар по Німецьким військово-морським силам в березні 1945. Усі цілі були уражені практично без архітектурних пошкоджень самого міста.[7]

 
Підрозділ на муніципалітет

Адміністративний поділРедагувати

Згідно зі статутом комуни Венеція, прийнятому в 1991 році, Венеція є столичним містом Італії. Місцеве самоврядування це мер і міська рада, які обираються населенням.

Муніципалітет Венеції адміністративно поділяється на такі муніципалітети:

  1. Муніципалітет Венеція-Мурано-Бурано (інакше відомий як острівна Венеція) (60 198 жителів і 211 км²) (колишні квартали № 1 Сан-Марко - Кастелло - Сант-Елена, № 2 Каннареджо, № 3 Дорсодуро - Сан-Поло - Санта-Кроче, номер 4 Джудекка - Сакка Фізола, номер 7 Мурано і номер 8 Бурано)
  2. Муніципалітет Лідо-Пеллестріна (інакше відомий як Венеція на узбережжі) (20 183 мешканців і 72 км²) (колишні квартали № 5 Лідо - Маламокко - Альбероні та № 6 Пеллестрина - Сан-П'єтро-ін-Вольта)
  3. Муніципалітет Фаваро Венето (23 873 мешканців і 45 км²) (колишній округ 10 Фаваро)
  4. Муніципалітет Местре-Карпенедо (інакше відомий як центр Местре) (89 373 мешканців і 24 км²) (колишній квартал 11 Карпенедо Біссуола, номер 15 Пьяве 1866, номер 13 Сан-Лоренцо 25 квітня, номер 12 Терральо)
  5. Муніципалітет Чіріньяго-Зеларіно (інакше відомий як Местре захід) (39 083 мешканців і 26 км²) (колишні квартали № 14 Чипресіна - Зеларіно - Трівіньяно і № 16 Чиріньяго - Газера)
  6. Муніципалітет Маргера (28 645 жителів і 35 км²) (колишній район 17 Маргера - Катене і номер 18 Мальконтента)

Центральну частину острівної Венеції перетинає Великий канал, який звивається у формі букви S, слідуючи стародавньому руслу річки. На його берегах лежать 6 історичних підрозділів ( sestieri ), утворених у Середньовіччі:

Мапа адміністративного поділу Венеції
 
 
Міст Свободи, що з'єднує Венецію з материком

Інші райони острівної Венеції - це острови Мурано (Murano), Бурано (Burano), Маццорбо (Mazzorbo) і Торчелло (Torcello), розташовані на північний схід від центру.

Узбережжя Венеції розташоване на південь від історичного центру і включає острови Лідо і Пеллестріна.

Історичний центр з’єднаний мостом Свободи (Ponte della Libertà) на материковій, на якому стоїть густонаселене селище Местре (Mestre).

Сусідні муніципалітетиРедагувати

Список муніципалітетів метрополійного міста Венеція.

ДемографіяРедагувати

З часів Середньовіччя до Нового часу Венеція була одним з найбільших міст Європи. Так, в XV столітті з населенням 180 тисяч жителів вона поступалася тільки Парижу. Населення історичної Венеції (без урахування материкової частини) продовжувало зростати до середини XX століття, після чого стало стабільно падати, скоротившись з 174,8 тисяч в 1951 році до 58,6 тисяч у 2012 році.Населення за роками[8]:


Станом на 31 грудня 2014 року в муніципалітеті офіційно проживали 33 783 іноземці з 142 країн, серед них 6577 громадян країн Євросоюзу та 2444 громадяни України.[9]

Серед іноземців було найбільше жителів Бангладеш (15,9 %), Молдови (14,3 %) та Румунії (14,0 %).

З найближчими містами — Падуя і Тревізо Венеція утворює район PaTreVe з населенням 2,6 млн осіб. Крім італійської мови, поширений венеціанський діалект венетської мови.

РелігіяРедагувати

КультураРедагувати

Визначні місцяРедагувати

Площа святого Марка (італ. Piazza San Marco) — центральна площа міста.

Острів Святого Михайла (Сан-Мікеле, італ. San Michele) — острів мертвих. 1807 року за розпорядженням Наполеона I був перетворений на кладовище. На острові поховано багато видатних людей, серед них: Ігор Стравінський (з дружиною Вірою), Крістіан Доплер, Сергій Дягілєв, Йосип Бродський, Езра Паунд та ін.

Великий канал (Гранд-канал, (італ. Canal Grande) — головна вулиця Венеції. Для пішоходів майже недоступна.

Колекція Пеґі Гуґенгайм — художній музей. Один із найвідоміших і найскандальніших у світі.[10].

ОсвітаРедагувати

Бібліотека Марчіана — найбільша бібліотека міста, розташована на площі Святого Марка (заснована 1468). У Державному архіві Венеції зберігаються історичні документи з моменту утворення Венеціанської республіки. Публічна бібліотека фонду Кверини Стампалія.

Діє Венеціанська консерваторія (заснована в 1876 році, розташована в палаці Пізані) і Військово-морське училище Франческо Морозіні (навчальний заклад ВМС Італії, засноване в 1937 році).

  • Університет Ка 'Фоскарі — державний вищий навчальний заклад широкого профілю, заснований в 1868 році. Розташований в історичному центрі в палаці Ка 'Фоскарі.
  • Університет Венеції IUAV — державний вищий навчальний заклад архітектурного профілю, заснований в 1926 році.
  • Академія витончених мистецтв — проводить навчання з мистецтвознавчих спеціальностей, заснована урядом Венеції в 1750 році.
  • Міжнародний університет Венеції — міжнародний центр підвищення кваліфікації з гуманітарних напрямків, заснований в 1995 році.

ХрамиРедагувати

Відомі особи, пов'язані з ВенецієюРедагувати


  • Джуліо Камілло Дельмініо (1480—1544) — філософ[11].

Галерея зображеньРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

  • За результатами опитування, яке провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Венеція потрапила до дванадцятки найкрасивіших міст світу;[12]
  • Венеція є містом без автомобілів;
  • Із кожним роком Венеція все більше йде під воду, науковці прогнозують, що до 2098 року міста більше не буде на карті.[13]

В художній прозіРедагувати

  • Дія твору Купера Фенімора «Браво» повністю відбувається в Венеції.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Dato Istat [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.] - Постійне населення станом на 30 травня 2018 року.
  2. ↑ Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
  3. ↑ Демографічний баланс 2012 року та населення на 31 грудня. ISTAT. Архів оригіналу за 18 березня 2014. Процитовано 14 березня 2014. (італ.)
  4. ↑ BBC News: Mock funeral for Venice's 'death'(англ.)
  5. ↑ Яків Седовський. ΑΝΑΘΗΜΑ ΤΗΣ ΤΙΜΗΣ. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 30 жовтня 2015. 
  6. ↑ Ignazio del Punta. An Illustrated history of Venice. — 2008. — С. 11. — ISBN 9788863150124.
  7. ↑ Group Captain George Westlake. The Daily Telegraph (London). 26 січня 2006. Архів оригіналу за 23 червня 2017. Процитовано 13 червня 2013. 
  8. ↑ Наведено за італійською вікіпедією (28.12.2015).
  9. ↑ Cittadini Stranieri [іноземні громадяни] (італ.). ISTAT. Архів оригіналу за 13 червня 2016. Процитовано 12 серпня 2016. 
  10. ↑ Міла Тєшаєва: Дивовид // Український тиждень № 3 (168) від 21 січня 2011 Посилання [Архівовано 13 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Мальцев О.В. (19.07.2018). Занурення в пам'ять. oleg-maltsev.com (укр.). Архів оригіналу за 4 грудня 2018. Процитовано 4 грудня 2018. 
  12. ↑ World's Most Beautiful Cities / «Forbes», 22.01.2010. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 12 січня 2014. 
  13. ↑ Цікаві факти про Венецію. Wanna (ru-RU). 10 серпня 2018. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 6 жовтня 2018. 

ДжерелаРедагувати

  • Benigni, Umberto. Venice [Архівовано 23 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // The Catholic Encyclopedia. Vol. 15. New York: Robert Appleton Company, 1912.
  • Chambers, D.S. The Imperial Age of Venice, 1380—1580. London: Thames & Hudson. 1970.
  • Lane, Frederic Chapin. Venice: Maritime Republic. 1973.
  • Madden, Thomas. Venice: A New History. New York: Viking, 2012.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венеція

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венеція&oldid=36275776