Австро-Угорщина

центральноєвропейська монархія (1867-1918)
(Перенаправлено з Австро-Угорська імперія)

А́встро-Уго́рщина — у 18671918 роках подвійна дуалістична монархія та велика держава в Центральній Європі[1][2]. Федерація Австрійської імперії та Угорського королівства. Займала терени сучасної Австрії та Угорщини, а також Чехії, Словаччини, Хорватії, Словенії, Чорногорії, частини Італії, Польщі, Румунії, Сербії, України. Очолювалася імператорами з австрійського дому Габсбургів — Францом-Йосифом (18671916) і Карлом I (19161918). Заснована після компромісної угоди між Австрією і Угорщиною. Столиця — Відень. Офіційною мовою була німецька та угорська[3] також у різних частин імперії хорватська (Хорватія і Славонія) та польська (Галіція та Лодомерія). Панівна конфесія — католицизм. Була населена різними народами, провідну роль серед яких відігравали австрійські німці та угорці. Існування імперії супроводжувалося потужними національно-визвольними рухами. Австро-Угорщина була багатонаціональною державою і однією з головних держав Європи того часу. Австро-Угорщина була географічно другою за величиною країною в Європі після Російської імперії — 621 538 км2 (239 977 кв. миль)[4] і третя за чисельністю населення (після Росії та Німецької імперії). Імперія створила четверту за величиною машинобудівну галузь у світі після Сполучених Штатів, Німеччини та Великої Британії[5]. Австро-Угорщина також стала третім за величиною виробником і експортером побутових електроприладів, промислових електроприладів і обладнання для вироблення електроенергії для електростанцій після Сполучених Штатів і Німецької імперії[6][7]. У 1918 році внаслідок поразки у Першій світовій війні розпалась на ряд незалежних держав.

Австро-Угорська монархія
Реальна унія імперії і королівства
1867 – 1918
Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз
лат. Indivisibiliter ac Inseparabiliter
Неподільні та нерозлучні
Гімн
нім. Volkshymne
Народний гімн
Австро-Угорщина: історичні кордони на карті
Австро-Угорщина: історичні кордони на карті
Австро-Угорщина у 1914 році
Столиця Відень (головна, Австрія)
Будапешт (Угорщина)
Мови Німецька, угорська, чеська, польська, українська, румунська, хорватська, італійська
Релігії Римо-католицизм, Греко-католицизм, протестантизм, православ'я, юдаїзм, суннізм
Форма правління Конституційна подвійна дуалістична монархія (персональна унія)
Імператор-Король
 - 1867—1916 Франц Йосиф I
 - 1916—1918 Карл I та IV
Міністр-президент
 - 1867 Фрідрік фон Бейст (перший)
 - 1918 Генріх Ламмаш (останній)
Прем'єр-міністр
 - 1867—1871 Андраші Дюла (перший)
 - 1918 Янош Хадік (останній)
Законодавчий орган Райхсрат,
Парламент Угорщини
 - Upper house Палата шляхти (Австрія),
палата магнатів (Угорщина)
 - Lower house Палата представників (Австрія, Угорщина)
Історичний період Неоімперіалізм / Перша світова війна
 - Австро-угорський компроміс 1 березня 1867
 - Незалежність Чехословаччини 28 жовтня 1918
 - Незалежність Держави СХС 29 жовтня 1918
 - Воєводина увійшла до складу Сербії 25 листопада 1918
 - Розпад імперії 31 жовтня 1918
 - Мирні угоди 10 вересня 1919 та 4 червня 1920
Площа
 - 1914 676 615 км2
Населення
 - 1914 52 800 000 осіб
     Густота 78 осіб/км² 
Валюта Гульден
Крона (з 1882)
Попередник
Наступник
Австрійська імперія
Німецька Австрія
Угорська Демократична Республіка
Перша Чехословацька Республіка
Західноукраїнська Народна Республіка
Друга Річ Посполита
Держава Словенців, Хорватів і Сербів
Королівство Сербія
Італійське королівство
Румунське королівство
Сьогодні є частиною Австрія Австрія
Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина
Італія Італія
Польща Польща
Румунія Румунія
Сербія Сербія
Словаччина Словаччина
Словенія Словенія
Угорщина Угорщина
Україна Україна
Хорватія Хорватія
Чехія Чехія
Чорногорія Чорногорія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Австро-Угорщина

Назва ред.

  • А́встро-Уго́рщина (нім. Österreich-Ungarn, угор. Ausztria-Magyarország) — коротка назва. Використовувалася у міжнародних відносинах
  • Австро-Угорська монархія (нім. Österreichisch-Ungarische Monarchie вимова [ˌøːstəʁaɪ̯çɪʃ ˌʊŋɡaʁɪʃə monaʁˈçiː] (  прослухати), угор. Osztrák-Magyar Monarchia) — обидві держави (Австрія і Угорщина) є одночасно і об'єднаними (в якихось сферах) і водночас незалежними (в більшості сфер). Офіційна назва[8][9][10] з 14 листопада 1868 року, за рішенням Франца Йосифа I.
  • Австрія — неофіційна коротка назва[4].
  • Королівства і землі, представлені в Райхсраті та Землі Священної Угорської корони Святого Стефана (нім. Die im Reichsrat vertretenen Königreiche und Länder und die Länder der heiligen ungarischen Stephanskrone, угор. A Birodalmi Tanácsban képviselt királyságok és országok és a Magyar Szent Korona országai) — повна назва, що використовувалася у внутрішній адміністрації.
  • Подвійна монархія (нім. Doppel-Monarchie; угор. Dual-Monarchia) — часто використовувана неофіційна назва[4].
  • Ц. та К.[en] монархія (нім. k. u. k. Monarchie) — використовувана австрійцями назва[11].
  • Австро-Угорська імперія — часто використовувана назва
  • Дунайська монархія (нім. Donaumonarchie; угор. Dunai Monarchia) — використовувана австрійцями неофіційна назва.

Історія ред.

Історія Австрії
 
Галльштаттська культура
Доісторична Австрія
Римські провінції
(Норик • Реція)
Карантанія
Східна марка
Герцогство Австрія
Ерцгерцогство Австрія
Священна Римська імперія
(Габсбурзька монархія)
Австрійська імперія
Австро-Угорщина
(Цислейтанія)
Німецька Австрія
Перша Австрійська Республіка
Федеративна держава Австрія
Аншлюс
Австрія у часи націонал-соціалізму
Окупація Австрії союзниками
Австрійська Республіка

Портал «Австрія»
Історія Угорщини
 
Стародавня Угорщина
Доугорська Угорщина
Паннонія
Гунський каганат
Передісторія угорців
Магна Хунгарія
Леведія
Ателькуза
Середні Віки
Аварський каганат
Блатенське князівство
Угри
Завоювання угорцями Паннонського басейну
Угорське князівство
Арпади
Угорське королівство Арпадів
Угорське королівство Анжу
Угорське королівство на початку сучасної епохи
Османсько-угорські війни
Османська Угорщина
Східно-Угорське королівство
Трансильванське князівство (1570—1711)
Королівство Габсбургів
Повстання Ракоці
Революція 1848-1849 років в Угорщині
Австро-угорський компроміс
Транслейтанія
Угорська історія в ХХ столітті
Перша Республіка
Угорська Радянська Республіка
Угорське королівство (1920—1946)
Друга Світова війна
Угорщина (1944—1945)
Друга Республіка
Народна Республіка
Повстання 1956
Сучасність
Угорська Республіка

Портал «Угорщина»

Утворення Австро-Угорщини ред.

У середині XIX сторіччя багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. Розбіжності між окремими частинами імперії, особливо між Австрією та Угорщиною, які стали особливо відчутні під час революційних подій 18481849 років та після поразки Відня в Австро-Прусській війні 1866 року, становили реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.

21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (18481916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.

На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена Райхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За положеннями нової австрійської конституції Райхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати шляхти і Палати послів (всього — 525 осіб). До Палати шляхти, крім спадкових членів, імператор міг призначати довічних членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.

Палата послів формувалася за допомогою виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від трьох курій (1 — великої земельної власності, 2 — торгово-промислових палат, 3 — більших міст) крім сільської (включно з малими містами). Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.

Чергова виборча реформа 1896 року встановила 5-у курію, що мала обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). 1907 року було запроваджено загальне виборче право для чоловіків віком від 24 р. і ліквідовано куріальну систему виборів. Спільними для всієї імперії були 3 міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від Райхсрату та Сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, за спеціально укладеною угодою. 1867 року квота встановлювалася у 70 % для Австрії і 30 % — для Угорщини.

Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх розбіжностей між окремими частинами імперії. Незадоволеними були насамперед Богемія і Хорватія. З останньою 1868 року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила суперечки. Однак із Богемією домовитися не вдалося. Її представники подали у Райхсрат декларацію, в якій вимагали надання Богемії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше), однак повністю вирішити всі суперечності не вдалося.

Існування українців на Закарпатті взагалі не визнавалося угорською владою. 1868 року сейм у Будапешті оголосив усе населення краю угорською нацією. На Буковині та Галичині становище було дещо кращим. На цих землях виникли й успішно розвивалися українські культурно-просвітницькі організації («Просвіта», Наукове товариство імені Шевченка) та політичні партії, українські представники були у рейхсраті та провінційних сеймах. Однак і тут українці перебували у нерівноправному становищі. У Галичині влада фактично належала полякам, а на Буковині — німцям та румунським боярам. Офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині — німецька.

Зовнішня політика Австро-Угорської імперії після поразок у війнах з Німеччиною та Італією була спрямована переважно на Балкани. 1878 року австро-угорські війська окупували Боснію і Герцеговину. Анексія окупованих територій 5 жовтня 1908 року призвела до загострення відносин Австро-Угорської імперії з Російською імперією, результатом чого стало укладення таємної угоди з Німецькою імперією 7 жовтня 1879 року. Анексія Боснії також призвела до того, що іслам було визнано офіційною державною релігією завдяки мусульманському населенню Боснії[12]. 1882 року до цього договору приєдналася Італія, завершивши, таким чином, створення воєнно-політичного блоку — Троїстого Союзу, спрямованого проти Франції та Російської імперії.

Проєкт реформи Австро-Угорщини ред.

До початку XX століття стало явним, що державний організм, де дві нації домінують над дев'ятьма не є нежиттєздатний, що підтверджувалось численними терористичними актами, повстаннями, демонстраціями та заворушеннями.

Франц Фердинанд планував радикально реформувати Австро-Угорську імперію, створивши напівавтономні штати, кожен з яких представляв би одну з 11 націй імперії. Разом вони мали б утворити велику конфедерацію — Сполучені Штати Великої Австрії. Але план реформ не був втілений у життя через убивство ерцгерцога та початок першої світової війни, внаслідок якої зникла сама імперія.

Перша світова війна ред.

28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда, що стало приводом для початку першої світової війни 19141918 років.

28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, а 6 серпня 1914 року — Російській імперії.

Навесні 1918 року Австро-Угорщина разом з Німеччиною окупувала Україну.

Війна Австро-Угорської імперії проти країн Антанти 19141918 років в союзі з Німецькою імперією, Болгарією та Османською імперією завершилася крахом імперії.

Розпад імперії ред.

У жовтні-листопаді 1918 року Австро-Угорщина підписала з Антантою 3 листопада Падуанське перемир'я, фактично капітуляцію.

На землях Австро-Угорщини утворилися самостійні держави: Західноукраїнська Народна Республіка, Чехословацька Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців, Польська Республіка, Австрійська Республіка, Угорщина. Частина колишніх територій Австро-Угорської імперії:

Етнічні українські землі Австро-Угорщини були розділені між трьома державами:

Економіка ред.

Територія ред.

 
Австро-Угорщина. 18781918 роки: 1. Богемське королівство, 2. Герцогство Буковина, 3. Каринтія, 4. Крайна, 5. Далмація, 6. Королівство Галичини та Володимирії, 7. Австрійське Примор'я, 8. Нижня Австрія, 9. Маркграфство Моравія, 10. Зальцбург, 11. Австрійська Сілезія, 12. Штирія, 13. Тіроль, 14. Верхня Австрія, 15. Форарльберґ, 16. Угорщина, 17. Хорватія і Славонія, 18. Боснія і Герцеговина.

Територія Австро-Угорської імперії становила 676 545 км².

В адміністративно-географічному плані поділялася на дві частини: Цислейтанію — до річки Лейти, по якій раніше проходив фактичний кордон між Австрією та Угорщиною, й Транслейтанію — Землі корони Святого Стефана.

В адміністративному плані Австро-Угорщина ділилася на такі складові частини (коронні землі):

Цислейтанія (землі австрійської корони;Територія — 351 204 км²):
Богемське королівство Королівство Далмація Королівство Галичини та Володимирії Герцогство Буковина Ерцгерцогство Нижня Австрія
Ерцгерцогство Верхня Австрія Герцогство Каринтія Герцогство Крайна Герцогство Зальцбург Герцогство Верхня і Нижня Сілезія (Австрійська Сілезія)
Герцогство Штирія Маркграфство Моравія Княжий округ Тіроль: (Земля Форарльберг) Австрійське примор'я: (Княжий округ Гориця і Градишка, Місто Трієст, Маркграфство Істрія)
Транслейтанія (землі угорської корони; Територія — 325 411 км²):
Угорське королівство Королівство Хорватія і Славонія Місто Фіуме
Боснія і Герцеговина 1908).

Населення ред.

 
Етнічна карта Австро-Угорщини.

Австро-Угорщина була багатонаціональною державою, в якій у 1908 році проживало 50 293 000 осіб 25 націй та народностей. Найчисельнішими з них були німці, угорці, чехи, українці, поляки, словаки, хорвати та румуни. Українців 1910 року налічувалось 4,178 млн осіб, що становило 8 % населення імперії. Крім них було також понад 400 тисяч латинників (обернених на католицизм українців) та пословачених українців[13].

Зі зростанням капіталістичної економіки на національних краях, зокрема в Чехії, посилилися національні суперечності. Тому національне питання в Австро-Угорщині було віссю політичного життя. Панівні класи розглядали Боснію, Галичину, Словаччину та інші слов'янські краї як колонії (див. Реакція і спроби реформ). В економічному і культурному житті Галичини панувала польська шляхта, на яку спирався австрійський уряд.

Найбільші міста[14] ред.

Цислейтанії

Номер Сучасна назва Тогочасна офіційна назва[15] Інші тогочасні назви Сучасна країна Населення (1910)
1. Відень нім. Wien угор. Bécs (використовувалася в угорському діловодстві)   Австрія 2,083,630
2. Прага нім. Prag чеськ. Praha   Чехія 668,000
3. Трієст нім. Triest італ. Trieste, словен. Trst   Італія 229,510
4. Львів нім. Lemberg укр. Львів, пол. Lwów   Україна 206,113
5. Краків нім. Krakau пол. Kraków   Польща 151,886
6. Грац нім. Graz словен. Gradec   Австрія 151,781
7. Брно нім. Brünn чеськ. Brno   Чехія 125,737
8. Чернівці нім. Czernowitz укр. Черновиці[16], рум. Cernăuți   Україна 87,100
9. Плзень нім. Pilsen чеськ. Plzeň   Чехія 80,343
10. Лінц нім. Linz чеськ. Linec   Австрія 67,817

Транслейтанії

Номер Сучасна назва Тогочасна офіційна назва[15] Інші тогочасні назви Сучасна країна Населення
1. Будапешт нім. і угор. Budapest хорв. Budimpešta, рум. Budapesta, словац. Budapešť   Угорщина 1,232,026
2. Сегед угор. Szeged нім. Szegedin, серб. Segedin/Сегедин   Угорщина 148,869
3. Суботиця угор. Szabadka нім. Maria-Theresianopel, серб. Subotica/Суботица   Сербія 94,610
4. Дебрецен угор. Debrecen нім. Debrezin   Угорщина 90,764
5. Загреб угор. Zágráb нім. Agram, хорв. Zagreb   Хорватія 79,038
6. Братислава угор. Pozsony нім. Pressburg, словац. Prešporok   Словаччина 78,157
7. Мішкольц угор. Miskolc нім. Mischkolz, словац. і чеськ. Miškovec   Угорщина 76,207
8. Тімішоара угор. Temesvár нім. Temeswar, рум. Timișoara   Румунія 72,555
9. Орадя угор. Nagyvárad нім. Großwardein, рум. Oradea Mare   Румунія 64,169
10. Арад угор. Arad нім. і рум. Arad, серб. Arad/Арад   Румунія 63,166
11. Клуж-Напока угор. Kolozsvár нім. Klausenburg, рум. Cluj   Румунія 62,733

Збройні сили ред.

Примітки ред.

  1. McCarthy, Justin (1880). A History of Our Own Times, from 1880 to the Diamond Jubilee. New York, United States of America: Harper & Brothers, Publishers. с. 475–476. Архів оригіналу за 8 липня 2021. Процитовано 13 грудня 2020. 
  2. Dallin, David (November 2006). The Rise of Russia in Asia. ISBN 9781406729191. Архів оригіналу за 8 липня 2021. Процитовано 13 грудня 2020. 
  3. Fisher, Gilman. The Essentials of Geography for School Year 1888—1889, p. 47. New England Publishing Company (Boston), 1888. Retrieved 20 August 2014.
  4. а б в   Headlam, James Wycliffe (1911). Austria-Hungary. У Hugh Chisholm (ред.). // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 3 (Cambridge University Press): 2–39.  (англ.)
  5. Schulze, Max-Stephan. Engineering and Economic Growth: The Development of Austria-Hungary's Machine-Building Industry in the Late Nineteenth Century, p. 295. Peter Lang (Frankfurt), 1996.
  6. Publishers' Association, Booksellers Association of Great Britain and Ireland (1930). The Publisher, Volume 133. с. 355. 
  7. Contributors: Austria. Österreichische konsularische Vertretungsbehörden im Ausland; Austrian Information Service, New York (1965). Austrian information. с. 17. 
  8. Manuscript of Franz Joseph I. — Stephan Vajda, Felix Austria. Eine Geschichte Österreichs, Ueberreuter 1980, Vienna, ISBN 3-8000-3168-X, in German
  9. Ogg, Frederic Austin (1929). The Governments of Europe (англ.). Library of Alexandria. ISBN 978-1-4655-2314-3. Архів оригіналу за 28 червня 2021. Процитовано 13 грудня 2020. 
  10. Wiener Zeitung vom 15. November 1868, S. 1, Schreiben des Monarchen an Reichskanzler Friedrich Ferdinand von Beust
  11. Eva Philippoff: Die Doppelmonarchie Österreich-Ungarn. Ein politisches Lesebuch (1867–1918), Presses Univ. Septentrion, 2002, Villeneuve d'Ascq, ISBN 2-85939-739-6 (online, с. 60, на «Google Books»)
  12. Imperial Gazette −1912. IGGIO Islamische Glaubensgemeinschaft in Osterreich. 2011. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 4 червня 2014. 
  13. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. (Текст ЕУ-2) [Архівовано 11 грудня 2016 у Wayback Machine.]. — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 17.
  14. Kogutowicz Károly, Hermann Győző: Zsebatlasz: Naptárral és statisztikai adatokkal az 1914. évre. Magyar Földrajzi Intézet R. T., Budapest 1913, S. 69, 105.
  15. а б Donaumonarchie Österreich-Ungarn. Donaumonarchie.com. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 19 листопада 2013. 
  16. «Ведомости Верховного Совета СССР» 1944 г. № 42. Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 20 травня 2022. 

Джерела ред.

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Австро-Угорщина