А́рфа, іноді га́рфа[1] (англ. Harp) — щипковий струнний музичний інструмент з вертикально натягнутими струнами на дерев'яній рамі, зазвичай трикутної форми. Концертна арфа — великий музичний інструмент, підтримується рукою. Має до 47 струн і 7 педалей, встановлених знизу для зміни висоти звуку. Струни арфи настроєні за до-бемоль-мажорним звукорядом (ces-des-es-fes-ges-as-b). Кожна з семи педалей підвищує стрій відповідної їй струни на півтону або на цілий тон.

Арфа
Середньовічна арфа (ліворуч) і проста педальна арфа (праворуч)
Середньовічна арфа (ліворуч) і проста педальна арфа (праворуч)
Класифікація Струнні щипкові інструменти
Класифікація Горнбостеля-Закса 322–5
(Composite chordophone sounded bym bare fingers)
Діапазон
Діапазон Діапазон сучасної педальної арфи
Подібні інструменти Ліра
Музиканти Арфісти
Арфа

Цей інструмент отримав величезну популярність в Європі в епоху середньовіччя та епоху Відродження, де почали виникати різні форми інструменти і способи виготовлення, а також знайшла особливу популярність у Латинській Америці.

Арфа здавна відома в Україні. На одній з фресок Софійського собору в Києві збереглося зображення арфи XI століття. У навчальних закладах України є класи арфи. Концерт для арфи написав український композитор А. Й. Кос-Анатольський. Збірник п'єс для арфи українських композиторів видано у Львові в 1958.

ПоходженняРедагувати

 
Ліра з міста Ур

Близький СхідРедагувати

Найперші арфи і ліри були знайдені в Шумерів, 3500 р. д.н. е.,[2] та декілька арф було знайдено в захороненнях і королівських гробницях в стародавньому місті Ур.[3] Найстаріші зображення арф, без передньої опори можна побачити в районах, що відносяться до Близького Сходу, на розписаних стінах могил Стародавнього Єгипту в долині Нілу, що датуються 3000 р до н. е.. На цих розписах зображено інструмент, який дуже схожий на лук мисливця, без додаткової опори, що зараз є в сучасних арфах. [4]

Близько 1900 до н. е. арфи арочної форми в Іраку і Ірані були замінені трикутними арфами, що мали вертикальний і горизонтальний резонаторний ящик.[5] До початку нашої ери, «міцні, вертикальні, кутові арфи», стали переважними в елліністичному світі, та високо цінилися в сасайському дворі. В останньому столітті Сасайського періоду, кутові арфи були перероблені, їх намагалися зробити якомога легшими («легкі, вертикальні, кутові арфи»); в той час стали більш вишуканими, але і втратили свою структурну жорсткість.

Південна АзіяРедагувати

У тамільських літературних творах Сангам описана стародавня арфа та її різновиди, ще в 200 до н. е.[6] Різні варіанти виконання описували інструменти, що мали від 14 до 17 струн, який використовували мандрівні мінстрелі для акомпанементу.[7]

Східна АзіяРедагувати

Арфи були популярні в стародавньому Китаї і сусідніх регіонах, хоча в сучасні дні арфи в східній Азії майже зникли. Китайська арфа konghou була описана в згадках період весен і осеней (770—476 до н. е.), і зникла під час правління династії Мін (1368—1644 н. е.). Подібна арфа, що називалася gonghu була музичним інструментом у стародавній Кореї, і згадується ще за часів періоду Когурьо (37 до н. е. —  686 н. е.).[8]

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Грінченко, Борис (1958). Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. (українською). Академії наук Української РСР. с. 275, том 1. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  2. The Sumerian Harp of Ur, c. 3500 B.C.. Oxford Journal of Music and Letters. X (2):: 108–123. 1929. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 25 жовтня 2017. 
  3. Lyres: The Royal Tombs of Ur. SumerianShakespeare.com. Архів оригіналу за 4 січня 2013. Процитовано 25 жовтня 2017. 
  4. History of the Harp | International Harp Museum. internationalharpmuseum.org. Архів оригіналу за 23 червня 2016. Процитовано 18 червня 2016. 
  5. Neville Agnew (3 серпня 2010). Conservation of Ancient Sites on the Silk Road: Proceedings of the Second International Conference on the Conservation of Grotto Sites, Mogao Grottoes, Dunhuang, People's Republic of China, June 28 – July 3, 2004. Getty Publications. с. 118–. ISBN 978-1-60606-013-1. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 25 жовтня 2017. 
  6. Vipulananda (1941). The Harps of Ancient Tamil-Land and The Twenty-Two Srutis of Indian Musical Theory. Calcutta Review. LXXXI (3). Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 25 жовтня 2017. 
  7. Kamil Zvelebil (1992). Companion Studies to the History of Tamil Literature. BRILL. с. 145–. ISBN 90-04-09365-6. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 25 жовтня 2017. 
  8. Hu-myŏng Yun; Kyungnyun K. Richards; Steffen F. Richards (2005). The love of Dunhuang. Cross-Cultural Communications. ISBN 978-0-89304-737-5. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 25 жовтня 2017.