Відкрити головне меню

Сімон Болівар

лідер боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці

Сімо́н Болі́вар (також Симон, повне ім'я ісп. Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar y Ponce y Palacios y Blanco — Сімо́н Хосе́ Анто́ніо де ла Санті́сіма Трініда́д Болі́вар-і-По́нсе-і-Пала́сіос-і-Бла́нко; 24 липня 1783(17830724), Каракас — 17 грудня 1830, Санта-Марта, Колумбія) — лідер боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці. Звільнив від іспанського панування Нову Гранаду (сучасні Колумбія і Панама) та підлеглі їй території, Венесуелу й провінцію Кіто (сучасний Еквадор). У 18191830 роках — президент Великої Колумбії, утвореної на території цих країн. У 1824 році звільнив Перу і став керівником утвореної на території Верхнього Перу Республіки — Болівії (1825 рік), яку назвали на його честь. Національним конгресом Венесуели проголошений 1813 року «Визволителем». Національний герой шести країн Південної Америки.

Сімон Болівар
Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar de la Concepción y Ponte Palacios y Blanco
Сімон Болівар
Портрет Сімона Болівара. Хуан Ловера, 1827 рік.
Прапор
1-й Президент Великої Колумбії
Вересень 1821 — 4 травня 1830 року
Попередник: Створення держави
Наступник: Хоакін де Москера
Прапор
1-й Президент Болівії
11 серпня — 29 грудня 1825 року
Попередник: Створення держави
Наступник: Антоніо Хосе де Сукре
Прапор
6-й Президент Перу
17 лютого 1824 — 28 січня 1827 року
Попередник: Хосе Бернардо де Тальє
Наступник: Андрес де Санта-Крус
Прапор
2-й Президент Венесуели
6 серпня 1813 — 25 листопада 1829 року
Попередник: Крістобаль Мендоса
Наступник: Хосе Антоніо Паес
 
Народження: 24 липня 1783(1783-07-24)[1][2][…]
Каракас, Captaincy General of Venezuela[d], Іспанська Імперія[4]
Смерть: 17 грудня 1830(1830-12-17)[1][2][…] (47 років)
Санта-Марта, Велика Колумбія
Похований: Кафедральний собор Санта-Марта, 1842 року перепохований в Національному пантеоні, Каракас
Громадянство: Іспанія, Венесуела, Еквадор, Болівія і Велика Колумбія
Віросповідання: Католицизм
Батько: Хуан Вісенте Болівар-і-Понте
Мати: Марія Консепсьйон Паласіос-і-Бланко
У шлюбі з: María Teresa del Toro y Alayza[d]
Автограф: Simón Bolívar Signature.svg
Нагороди:

Медіафайли у Вікісховищі?

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Ранні рокиРедагувати

Сімон Болівар народився у заможній креольській сім'ї баскського походження, якій належали численні золоті, срібні й мідні копальні у Венесуелі. Він рано залишився без батьків. На його освіту та формування поглядів великий вплив спричинив його вчитель і старший друг Сімон Родрігес. Молоді роки Болівар провів у Європі (17991806 роки, Іспанія, Франція, Італія), де рано одружився, але його дружина померла. 15 серпня 1805 року на пагорбі Монте-Сакро у Римі, в присутності Родрігеса, поклявся боротися за звільнення Південної Америки від колоніалізму.

Венесуельська республікаРедагувати

Сімон Болівар брав активну участь в боротьбі проти іспанського панування у Венесуелі (квітень 1810 року) та проголошенні її незалежною республікою (1811 рік). Після розгрому останньої іспанськими військами, у 1812 оселився в Новій Гранаді (сучасна Колумбія), а на початку 1813 року повернувся на Батьківщину. У серпні 1813 року його війська захопили Каракас; була проголошена Друга Венесуельська республіка[en] на чолі з Боліваром. Однак, не провівши реформи для нижчих верств населення, він не зміг заручитися їхньою підтримкою і в 1814 році зазнав поразки. Болівар знайшов притулок на Ямайці, у вересні 1815 році опублікував там відкритий лист, де висловив впевненість у скорому звільненні іспанської Америки.

Утворення КолумбіїРедагувати

Болівар визнавав необхідним визволення рабів і вирішення інших соціальних проблем. Він переконав президента Гаїті Александра Петіона надати повстанцям військову допомогу й в грудні 1816 року висадився на узбережжі Венесуели. Відміна рабства (1816 рік) та опублікований у 1817 році декрет про наділення солдатів визвольної армії землею надали йому змогу розширити соціальну базу його підтримки. Після успішних дій у Венесуелі війська Болівара у 1819 році звільнили Нову Гранаду. У грудні 1819 року він був обраний президентом проголошеної Національним конгресом в Ангостурі (сучасний Сьюдад-Болівар) республіки Колумбії, до якої увійшли Венесуела і Нова Гранада. У 1822 році колумбійці вигнали іспанські сили з провінції Кіто (сучасний Еквадор), яка теж приєдналася до Колумбії.

Визволення Південної АмерикиРедагувати

У липні 1822 року Болівар зустрівся в Гуаякілі з Хосе де Сан-Мартіном, армія якого вже визволила частину Перу, але не зміг домовитись з ним про спільні дії. Після відставки Сан-Мартіна (20 вересня 1822 року) він у 1823 році відправив у Перу колумбійські військові загони, і у 1824 році (6 серпня біля Хуніна та 9 грудня на рівнині Аякучо) отримав перемогу над останніми іспанськими силами на американському континенті. Болівар ще у лютому 1824 року став диктатором Перу, очолював утворену в 1825 році на території Верхнього Перу республіку Болівію, названу так в його честь.

Розпад колумбійської федераціїРедагувати

Прагнучи об'єднати іспано-американські держави, Болівар провів у Панамі конгрес їхніх представників (1826 рік), але не досяг успіху. По закінченні визвольної війни в противагу його централістичній політиці в регіоні посилилися відцентрові тенденції. У результаті сепаратистських виступів Болівар залишився при владі в Перу і Болівії (18271830 роки). На початку 1830 року він пішов у відставку і незабаром помер від туберкульозу. Є також припущення, що причиною смерті була гарячка денге або черевний тиф.

Культ Сімона Болівара у ВенесуеліРедагувати

Сімон Болівар — політичний діяч Південної Америки, вплив і авторитет якого в першій половині XIX століття примусили зважати на його думку ледь не півсвіту. Його серйозно побоювалися створені незадовго до цього Сполучені Штати Північної Америки, адже під боком у них ось-ось мала виникнути нова й досить впливова держава — Сполучені Штати Південної Америки, або Велика Колумбія, яка ні за площею, ні за потенційними можливостями майже нічим не поступалася б США.

Сімон Болівар очолив боротьбу за незалежність іспанських колоній Південної Америки. Під його керівництвом від іспанського панування було звільнено не лише Венесуелу, а й Нову Гранаду (сучасні Колумбія й Панама), провінцію Кіто (нинішній Еквадор). 11 років (з 1819 по 1830) Болівар був президентом Великої Колумбії, створеної після об'єднання цих країн. У 1824 році Болівар звільнив Перу, а через рік його ім'ям назвали ще одну державу Південної Америки — Болівію.

У країні дуже розвинений культ Симона Болівара, інколи званий як «болівароманія». Ім'ям цього національного героя у Венесуелі називають практично все — ім’я політика приписується як гірським вершинам так і площам з парками. Бюст або скульптуру діяча можна знайти в будь-якому, навіть найменшому селі. Найвища вершина країни — п'ять тисяч метрів — пік Болівар. Альпіністи, які його підкорили, під час сходження несли на собі погруддя Болівара, щоб встановити його якомога вище. І їм це вдалося — погруддя стало найвисокогірнішим Боліваром у світі.

Центральні площі всіх, навіть крихітних, міст Венесуели називаються ім'ям Сімона Болівара. На них в обов'язковому порядку стоїть його пам'ятник. Встановлення пам'ятників проводиться міською владою з обов'язковим дотриманням низки умов: якщо Болівар переміг у битві безпосередньо в околицях даного міста, його бронзова статуя має сидіти верхи на коні з оголеною зброєю. Ті ж міста, через які або поряд з якими він бодай один раз проїжджав, повинні обмежуватись тільки погруддям героя. Щоправда, скульптори різних провінцій Венесуели зображають Болівара по-різному, тож часом навіть неможливо повірити в те, що всі ці численні пам'ятники присвячені одній і тій самій людині.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Боливар Симон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Reza, German de la. «La invención de la paz. De la república cristiana del duque de Sully a la sociedad de naciones de Simón Bolívar», México, Siglo XXI Editores, 2009. ISBN 978-607-03-0054-7 (ісп.)
  • Bushnell, David. The Liberator, Simón Bolívar. New York: Alfred A. Knopf, 1970. (англ.)
  • Bushnell, David (ed.) and Fornoff, Fred (tr.), El Libertador: Writings of Simón Bolívar, Oxford University Press, 2003. ISBN 978-0-19-514481-9 (англ.)
  • Bushnell, David and Macaulay, Neill. The Emergence of Latin America in the Nineteenth Century (Second edition). Oxford and New York: Oxford University Press, 1994. ISBN 0-19-508402-0 (англ.)
  • Ducoudray Holstein, H.L.V. Memoirs of Simón Bolívar. Boston: Goodrich, 1829.(англ.)
  • Lynch, John. Simón Bolívar and the Age of Revolution. London: University of London Institute of Latin American Studies, 1983. ISBN 978-0-901145-54-3 (англ.)
  • Lynch, John. The Spanish American Revolutions, 1808—1826 (Second edition). New York: W. W. Norton & Co., 1986. ISBN 0-393-95537-0 (англ.)
  • Lynch, John. Simón Bolívar: A Life, Yale University Press, 2006. ISBN 0-300-11062-6. (англ.)
  • Madariaga, Salvador de. Bolívar. Westport: Greenwood Press, 1952. ISBN 978-0-313-22029-6 (англ.)
  • Marx, Karl. «Bolívar y Ponte» in The New American Cyclopaedia: A Popular Dictionary of General Knowledge, Vol. III. New York: D. Appleton & Co., 1858. (англ.)
  • Masur, Gerhard. Simón Bolívar (Revised edition). Albuquerque: University of New Mexico Press, 1969. (англ.)
  • Mijares, Augusto. The Liberator. Caracas: North American Association of Venezuela, 1983. (англ.)
  • O'Leary, Daniel Florencio. Bolívar and the War of Independence/Memorias del General Daniel Florencio O'Leary: Narración (Abridged version). Austin: University of Texas, [1888] 1970. ISBN 0-292-70047-4 (англ.)
  • Bastardo-Salcedo, JL (1993) Historia Fundamental de Venezuela UVC, Caracas. (ісп.)
  • В. Матвієнко. Болівар-і-Понте // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.
  • В. І. Головченко. Болівар-і-Понте // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760 с. ISBN 966-316-039-X

ПосиланняРедагувати