Вікіпедія

Дискримінація

відмінне поводження з людьми певних груп; обмеження прав людини

Дискримінація (лат. discriminatio «розрізнення») — відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Поняття охоплює виключення або обмеження можливостей для членів певної групи щодо можливостей інших груп[1].

Гомофобний плакат

Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито чи таємно, індивідуально чи анонімними групами, бути одиничними чи системними, незначними (у жартах) або ж серйозними, що завдають психічну, матеріальну або фізичну шкоду та загрозу життю.

Дискримінація осіб і соціальних груп за ознакою раси, релігії, статі, етнічної приналежності, походження, національності або сексуальної орієнтації заборонена у багатьох міжнародних документах з прав людини і в Лісабонській угоді, що заміняє Конституцію ЄС[2].

Законодавча боротьба

ред.

У Загальній декларації прав людини передбачається, що країна, що ратифікувала її, зобов'язана шанувати і забезпечити всім людям, що перебувають на її території й у межах її юрисдикції, права людини без будь-яких відмінностей, таких як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, сексуальна орієнтація, політичні або інші погляди, національне або соціальне походження, власність, вживання (але не зловживання) наркотиків, народження або інший статус.

У міжнародних відносинах поняття дискримінації також охоплює ставлення до держави (або групи держав), зазіхання на її права, що загрожує загальновизнаним звичаям і принципам міжнародного права. Організація Об'єднаних Націй виключає расову, політичну, релігійну й інші види дискримінації в міжнародних відносинах (ст. 55, 62 і 73).

У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації.

Форми дискримінації

ред.

Дискримінація має дві основні форми:

  1. de jure (правова), закріплена в законах;
  2. de facto (неофіційна), що укоренилася в соціальних звичаях.

Дискримінація de facto відбувається в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації de jure, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути суспільства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави).

Види дискримінації

ред.

Розрізняють пряму і непряму дискримінацію.

Пряма дискримінація характеризується як намір дискримінувати особу чи групу, наприклад, бюро з працевлаштування відкидає людину з певною ознакою (жінка з дітьми, гомосексуальна людина, ромська особа) або житлова компанія не продає квартири особам «кавказької національності».

Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або конкретних заходів: коли формально нейтральні правила, критерії або практика ставлять де-факто особу певної меншини у невигідне становище у порівнянні з іншими. Приклади: критерій фізичних параметрів; дрес-код або імідж для певної професії. Формально ці правила є нейтральними щодо, наприклад, етнічної або релігійної приналежності, але фактично ставлять людей у нерівноправне положення[3].

Етнічна

ред.
Докладніше: Расизм

Етнічна дискримінація — політичні та соціальні утиски, які здійснюються панівним (домінуючим) у державі етносом щодо одного, кількох або усіх непанівних етносів і проявляються при наданні громадянства, здійсненні судочинства, реалізації прав на соціальний захист і прав людини взагалі, наймі на роботу та звільненні з неї, в умовах праці та її оплати, вирішенні питань освіти та задоволенні ін. культурно-інформаційних потреб. Цей різновид дискримінації має історичні, психологічні та економічні мотивації, які в багатьох суспільствах зумовлені традиційним ставленням до етносів-чужинців як до ворогів. На українських землях етнічна дискримінація з'явилась після входження до складу Королівства Польського. Зокрема, за дослідженнями польського історика А. Янечека, дискримінаційні обмеження русинів у містах мали етнічний, а не конфесійний характер і зберігались навіть у разі переходу русина у римо-католицизм.[4] Людвіг фон Мізес один з основоположників Австрійської школи економіки в своєму magnum opus "Людська діяльність" писав: "як і містичне почуття богоспілкування, расова ненависть не є природним явищем, вродженим у людині. Це продукт ідеологій"[5].

Релігійна

ред.
Докладніше: Релігійна дискримінація та Антисемітизм

Релігійна дискримінація — заборона або обмеження діяльності тих чи ін. релігійних конфесій, общин і груп, часткове або повне позбавлення певної частини віруючих громадян прав, пільг, привілеїв, які мають ін. віруючі громадяни. У 20 ст. практикувалася тоталітарними режимами (див. Тоталітаризм). Її мета — послабити вплив тих чи ін. релігігійних конфесій та організацій на політичне й духовне життя суспільства, не допустити появи опозиційних рухів під реліг. гаслами.

Релігійною дискримінацією було пронизане все законодавство СРСР про релігійні культи (заборона політичних акцій певної спрямованості, тотальне обмеження культурно-освітніх рухів та майже повна заборона доброчинної діяльності, свободи слова тощо). Фактично в умовах постійних переслідувань перебувала в УРСР діяльність греко-католицьких священиків (див. Українська греко-католицька церква) у Львівській, Тернопільській та ін. областях.

Статева та сексуальна

ред.
Докладніше: Сексизм, Насильство проти жінок та Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності

Дискримінація за статтю або сексизм — є проявом мізогінії та гомофобії, й може полягати як у цілеспрямованій образі людини за ознакою статі, насильстві проти жінок та на грунті ненависті, так і на рівні законодавства обмежувати певні дії (доступ до виборчих прав.

Економічна

ред.

Економічна дискримінація — найзагальніше поняття, яке стосується економічних відносин і використовується для опису упередженості або дискримінації на основі економічних чинників. Цей тип дискримінації ґрунтується на маргіналізації в економіці за статево-віковими показниками або за приналежністю до певних економічних груп (наприклад, працівники і споживачі; вегетаріанці і люди, які проти дослідів на тваринах; люди з надмірною вагою або представники певної культури тощо)[6]. Людвіг фон Мізес один з основоположників Австрійської школи економіки писав:

Роботодавець або працівник, якому довірено управління відділом підприємства, вільний дискримінувати працівників при прийомі на роботу, свавільно звільняти їх або урізати їм заробітну плату нижче ринкового рівня. Але, потураючи таким свавільним діям, він ставить під загрозу прибутковість свого підприємства або свого відділу і тим самим погіршує свій власний дохід і своє становище в економічній системі[5] с. 629 Дійсно, підприємець вільний давати волю своїм примхам, звільняти працівників, вперто триматися за застарілі процеси, свідомо обирати невідповідні методи виробництва і дозволяти собі керуватися мотивами, які суперечать вимогам споживачів. Але коли і якою мірою він це робить, він повинен за це розплачуватися, і якщо він вчасно не зупиниться, то, втративши свою власність, буде загнаний у таке становище, коли він не зможе більше завдавати шкоди. Спеціальні засоби контролю за його поведінкою не потрібні. Ринок контролює його більш суворо і вимогливо, ніж будь-який уряд чи інший орган суспільства[7] с. 401

Позитивні дії

ред.
Позитивні дії (англ. affirmative action, некоректна назва — позитивна дискримінація), або політика позитивних дій — юридична розбіжність в підходах, яка реалізується як тимчасовий захід із метою створення сприятливих умов для певної категорії осіб на шкоду іншій категорії та таким чином компенсує присутню між ними фактичну нерівність.
Позитивні дії дозволяють перейти від рівності в праві (як вимоги юридичної не дискримінації) до рівності через право (фактичної рівності). Держава вдається до позитивний дій заради забезпечення фактичної (реальної) рівності можливостей.
У літературі наводиться три групи аргументів на користь позитивних дій:
  • аргументи, зорієнтовані виключно на її майбутні переваги, згідно з якими позитивна дискримінація зменшить міжрасові, міжнаціональні та гендерні суперечності, запобігатиме заворушенням, усуне нерівність у розподілі прибутку, ліквідує расові, національні та гендерні упередження, зміцнить почуття власної гідності у негрів, національних меншин і жінок, позитивно вплине на освіту і на дослідницьку працю;
  • аргументи, спрямовані в минуле. Такі аргументи привертають увагу до фактів несправедливої расової, національної та гендерної дискримінації в минулому, що обумовлює існування у сучасного суспільства певних обов'язків щодо відшкодування шкоди особам, які належать до зазначених категорій. Їхня основна ідея полягає в тому, що індивіди, протиправно позбавлені чогось «належного», можуть справедливо вимагати якогось «еквівалента» за втрачене;
  • позачасові аргументи, відповідно до яких програми позитивних дій легітимно сприяють наближенню расових, національних і гендерних відносин до ідеалів взаємоповаги, довіри та чесних шансів для всіх. Позитивні дії дозволяють встановити справедливі відносини між людьми на основі їхніх справжніх заслуг, допомагають забезпечити представництво всіх соціальних груп у всіх сферах життя у пропорції, що наближена до їхньої реальної чисельності, створюють можливість адекватної презентації погляду на ту чи іншу проблему кожної соціальної групи під час суспільних дискусій.
Перші приклади позитивних дій з'явилися в США в 60-ті роки ХХ ст. (програма Affirmative Action) і були спрямовані на покращення становища чорношкірого населення й інших меншин, на створення для них рівності можливостей з іншими членами суспільства, які не відчули безпосередньо або через своїх предків дискримінаційного ставлення: Сьогодні можна виділити три основні категорії осіб, стосовно яких діють програми позитивної дискримінації: жінки, расові групи та національні, чи етнічні меншини.
Позитивні дії повинні підлягати контролю з боку конституційних судів, оскільки є небезпека її перетворення в «дискримінацію навпаки», унаслідок якої постраждають усі, хто не належить до пільгових категорій.
Дослідження практики Верховного Суду США дає можливість зробити припущення, що програми позитивних дій можуть визнані конституційними за таких умов:
  • якщо вони приймаються як засіб боротьби з доведеними фактами дискримінації в минулому; . .
  • служать чітко визначеному, легітимному і непереборному завданню уряду;
  • не повністю позбавляють представників більшості можливості бути учасниками процесу.
Вважається, що подібні правильно спроєктовані програми не суперечать вимогам рівності та не дискримінації. Наприклад, політичні заходи, спрямовані на врахування статі, раси або етнічної приналежності суб'єкта з метою забезпечення рівності можливостей для представників груп населення, які піддаються або піддавалися раніше дискримінації. Конкретний зміст та спрямованість залежать насамперед від історичної та культурної специфіки держави.
Так, в Україні політика позитивних дій реалізується для того, щоб досягти гендерної рівності, яка орієнтована на збільшення представленості жінок у сфері зайнятості, освіти та бізнесу, з яких вони були історично виключені. Для досягнення цієї мети було ухвалено Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» від 8 вересня 2005 р. № 2866-IV, яким передбачений дозвіл на застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України. Аналогічна позитивна дискримінація з тих же причин здійснюється щодо національних меншин, наприклад, циган.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ «Introduction to sociology» / 7th ed. — New York, 2009. — P. 324. (англ.)
  2. ↑ «Official Journal of the European Union» C 306, 17.12.2007 — European Union. (англ.)
  3. ↑ Discrimination and Xenophobia. [Архівовано 20 грудня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. ↑ Janeczerk A. 1984. Exceptis schismaticis. Upośledzenie Rusinów w przywilejach prawa niemieckiego Władysława Jagiełły/Przegląd Historyczny 75/3, 527-542 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 березня 2022. Процитовано 5 червня 2022.
  5. ↑ а б Human Action: A Treatise on Economics, 1st ed. (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, [1949] 1999, 3rd revised ed.
  6. ↑ https://www.wise-geek.com/what-is-economic-discrimination.htm
  7. ↑ Socialism: An Economic and Sociological Analysis (Indianapolis, Ind.: Liberty Press\Liberty Classics, [1922] 1979).

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дискримінація&oldid=44668754