Відкрити головне меню

Підкарпатська Русь

Автономний край Чехословаччини.

Підкарпа́тська Русь (чеськ. Podkarpatská Rus, Země Podkarpatoruská; також Карпа́тська Україна з вересня 1938 року — чеськ. Země Zakarpatskoukrajinská) — назва одної з п'яти (пізніше чотирьох) земель, які складали першу Чехословацьку Республіку у 1919—1938 (з 26 жовтня 1938 року перейменована на Карпа́тську Україну — автономний край у складі «другої» Чехословацької Республіки. Територіально обіймала сучасну територію Закарпатської області, крім околиць міста Чоп, але включаючи село Лекаровце (тепер Словаччина).

Підкарпатська Русь

словац. Podkarpatská Rus

Karptska Ukraina COA.svg
Flag of Transcarpathian Oblast.svg
Герб Прапор
Адм. центр Ужгород
Країна Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Населення
 - повне 572 028
 - національний склад русини (українці) — 62%,
угорці — 17,2%,
євреї — 13,4%,
словаки и чехи — 3,3 %,
німці — 1,8 %
Площа
 - повна 12 097 км²
Дата заснування 1919
Дата ліквідації 1945
Map of Ukraine political simple Oblast Transkarpatien.png

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Підкарпатська Русь

ІсторіяРедагувати

Період визначенняРедагувати

Після розпаду Австро-Угорської монархії 8 листопада 1918 ради русинів у Старій Любовні, Ясіні (пізніше в Пряшеві) ухвалили постанови про відділення від Угорщини, але питання про приєднання до якоїсь з держав не було вирішене.

9 листопада рада в Ужгороді висловилася за приєднання до Угорщини на умовах автономії.

12 листопада рада русинських емігрантів на чолі з Григорієм Жатковичем, що пройшла в Скрентоні (США), попередньо проголосувала за приєднання до Чехословаччини і прийняла рішення провести в плебісцит всіх американських русинів. Опитування пройшло в грудні, і голоси на ньому розділилися таким чином:

  1. 67 % проголосувало за входження краю до Чехословаччини,
  2. 28 % за приєднання до України,
  3. 2 % за повну незалежність,
  4. по 1 % за приєднання до Галичини, Угорщини або Росії.

Тим часом в Карпатській Русі проходили інші народні збори, які брали різні рішення. Рада в Хусті зажадала приєднання до України, а «Рада галицьких і угорських русинів» на чолі з Антоном Бескидом в Прешові підтримала рішення приєднатися до Чехословаччини.

Зі свого боку Угорщина надала 26 грудня 1918 Закарпаттю автономію у своєму складі під назвою «Руська Країна». У цей же самий час делегація словацьких русинів вела переговори в Будапешті з Міланом Годжею про приєднання до Чехословаччини.

На початку 1919 року Закарпаття зайняла чехословацька армія. Григорій Жаткович зустрівся в Парижі з Антоном Бескидом, де був прийнятий меморандум для Паризької мирної конференції. 23 квітня 1919 було підготовлено прохання про входження до Чехословаччини для президента ЧСР Томаша Масарика, а 8 травня в Ужгороді після наради Бескида, Волошина і Жатковича збори ухвалили рішення про приєднання до Чехословаччини. Після цього Масарик послав своїх представників в Карпатську Русь, які після повернення склали рапорт про крайню відсталість території. Після дискусій було вирішено відмовити Карпатській Русі ввійти до складу Чехо-Словаччини. Проте союзники майже змусили Чехо-Словаччину на переговорах в Сен-Жермені прийняти Карпатську Русь до свого складу, побоюючись, що вона стане частиною Угорщини. Таким чином 10 вересня 1919 Карпатська Русь увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії. Остаточно статус території був підтверджений Тріанонським договором 1920 року.

У складі Чехо-СловаччиниРедагувати

Конституція Чехословаччини, прийнята 29 лютого 1920 ввела в ужиток назву «Підкарпатська Русь» і, починаючи з цього часу, таку назву використовувалося у всіх офіційних відносинах і як політичне поняття в міжнародній практиці. 29 лютого 1920 був затверджений герб Підкарпатської Русі — стоячий ведмідь і прапор — синьо-жовте полотнище. 26 квітня був встановлений пост земського губернатора.

Спочатку територія була розділена на три жупи — Ужгородську, Мукачівську та Мармароську, а в 1927 році на 12 округ з окружними центрами Берегове, Великий Березний, Волове, Іршава, Мукачеве, Перечин, Рахів, Свалява, Севлюш, Тячево, Ужгород, Хуст.

Політична ситуація в Карпатській Русі була складна. Українофіли на чолі з Августином Волошиним бажали автономії в рамках ЧСР, русофіли, представлені Автономно-землеробським союзом Андрія Бродія і Руською національно-автономною партією А.Фенцика, яка орієнтувалася на італійських фашистів, підтримували автономію в складі ЧСР чи Угорщини, Об'єднана Угорська партія (близько 10 % голосів) вимагала повернення до складу Угорщини, комуністи (до 25 % голосів) хотіли приєднання до радянської України. Так, на виборах 1935 року 63 % голосів отримали прихильники повної автономії, приєднання до Угорщини або України і лише 25 % прихильники Чехословаччини. Проти автономії виступали всі чеські партії Карпатської Русі.

На початку жовтня 1938 (після Мюнхенської угоди) було проголошено автономію краю під новою офіційною назвою Карпатська Україна.

Втрата Закарпаття Чехо-СловаччиноюРедагувати

18 березня 1939 в Закарпаття були введені угорські війська, Карпатську Україну було ліквідовано, територію анексувала Угорщина.

У 1944 році Закарпаття зайняли радянські війська, які за допомогою місцевих комуністів утворили маріонеткову Закарпатську Україну. 29 червня 1945 в Москві було підписано угоду про входження колишньої Підкарпатської Русі до складу УРСР (угода 186/1946 Sb. Чехословацького законника). Угода була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 року. Крім того, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа — Селменці (Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комарівці, Палло, Ратівці, Соломоново, Сюрте, Тисаашвань, Тийглаш, Чоп), які були не частиною Підкарпатської Русі, а частиною словацького Земпліну (Велькокапушанського і Кралевохлмецького районів)

КультураРедагувати

ЗМІРедагувати

У регіоні в період 1921-1938 році видавалось більше сотні періодичних видань, причому більшість газет та журналів виходили російською або українською мовами. Зокрема в 1932 році виходили 118 газет: 70 з них російською або українською, 31 угорською, 10 чеською, 2 на івриті, а 5 газет були багатомовними.[1]

Представники російської еміграції та москвофіли видавали низку журналів, серед яких ілюстрований журнал для юнацтва «Юный Другъ».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Борисенок Е. Ю. Концепции «украинизации» и их реализация в национальной политике в государствах восточноевропейского региона (1918‒1941 гг.). Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук. — М., 2015. — С. 673, 675—676.(рос.)

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки: 1919—1938 рр.): путівник-довідник / Я. Достал ; пер., упоряд. та допов. Ю. Фатули ; [вступ. сл. Й. Кобаля]. — Ужгород: Карпати, 2014. — 312 с. : іл. — Бібліогр.: с. 297 (6 назв). — ISBN 978-966-671-374-5