Мукачево

місто в Закарпатській області (Україна)
(Перенаправлено з Мукачеве)

Мука́чево (до 2017 року — Мука́чеве) — місто в Закарпатській області України, центр Мукачівської міської громади та Мукачівського району. Один із центрів Ужгородсько-Мукачівської агломерації, важливий промисловий та культурний центр. Розташований на річці Латориця.

Мукачево
Mukachevo gerb.png Flag of Mukacheve.svg
Герб Мукачева Прапор Мукачева
Замок із висоти пташиного польоту 3.JPG
P1380225 вул. Ярослава Мудрого, 10.jpg
Будинок Мукачівського російського драматичного театру.JPG
Мукачево, центр.jpg
Вул.Ілони Зріні.Мукачево.jpg
Мукачево Греко-католицький Успенський Собор.jpg
Munkacs Academia.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Закарпатська область
Район Мукачівський район
Громада Мукачівська громада
Код КАТОТТГ UA21040150010056148
Засноване
Перша згадка 896
Магдебурзьке право 1445
Населення 85 903 (01.01.2021)[1]
 - повне 85 903 (01.01.2021)[1]
Площа 27[2] км²
Поштові індекси 89600
Координати 48°26′29″ пн. ш. 22°42′49″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 120 м
Водойма р. Латориця
Назва мешканців мукачівці
День міста 22 травня
Відстань
Найближча залізнична станція Мукачево
До Києва
 - фізична 711 км
 - залізницею 750 км
 - автошляхами 773 км
Міська влада
Адреса 89600, м. Мукачево, пл. Духновича, 1
Вебсторінка Мукачівська міська рада
Міський голова Балога Андрій Вікторович

CMNS: Мукачево у Вікісховищі

Карта
Мукачево. Карта розташування: Україна
Мукачево
Мукачево
Мукачево. Карта розташування: Закарпатська область
Мукачево
Мукачево

Більшість населення у Мукачеві — українці (77,1 %), також мешкають росіяни (9,0 %), угорці (8,5 %), німці (1,9 %), цигани (1,4 %) і євреї (0,4 %).[3]

Назва містаРедагувати

За однією з версій, назва міста походить від праслов'янськогослова мука́, цебто «борошно», бо на річці Латориці стояв водяний млин, на якому перемелювали зерно і торгували мукою (борошном)[4]. За іншою версією, назва міста походить від угорського слова «munkás» що значить «працьовитий» або «працівник»[4].

Назви міста іншими мовами: російською Мукачево, угорською Munkács [мункач], словацькою і чеською Mukačevo [мукачево], польською Mukaczewo [мукачево], німецькою Munkatsch [мункач], їдишем מונקאטש [мінкач, мункач], румунською Munceag, Muncaci, Muncaciu.

В українській мові донедавна вживалося декілька варіантів назви міста. У довідниках адміністративно-територіального устрою, а також у словниках назва міста подавалася як Мукачеве, ця назва вважалася нормативною[5]. На думку закарпатських філологів В. Добоша[6] та Г. Воронич[7], форма на -во є типовою для багатьох закарпатських топонімів середнього роду (також — Батьово, Порошково, Кайданово, Кольчино), натомість закінчення на «-е» з'явилося після приєднання Закарпаття до СРСР і вперше опубліковано в довіднику «Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ» (1947)[6][8].

23 травня 2017 року назва міста була офіційно змінена з Мукачеве на Мукачево.[9]

У низці джерел згадується також варіант назви чоловічого роду — Мукачів[10], у давніх джерелах — також Мукачово[11], зокрема й у І. Франка[6][12].

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Історія Мукачева

Понад 1100 років минуло з часу першої писемної згадки про місто. У літописі Аноніма (Аноніма нотаріуса, Аноніма хроніста Бели ІІІ) «Діяння угорців» зазначено про перехід 896 року угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. 1263 року в грамоті королевича Іштвана V, сина короля Бели IV, ідеться про те, що село Чинадійово розташовано вище від міста Мукачева.

Під час завоювання угорців на місці сьогоднішнього замку була збудована фортеця з дерев'яної палі. Король Стефан I Святий надавав замку особливої важливості та зміцнив стіни, а король Владислав Святий продовжив цю працю, збудував навколо кам'яну стіну.

Мукачево входило до складу Галицько-Волинської князівства під час правління Лева Даниловича (1264—1301) (сина Данила — старшого сина Романа Мстиславича). Саме у той час Лев Данилович також заснував Львів.

1339 року Федір Коріятович розширив замок, навколо нього вирив яму і заповнили її водою, а на внутрішньому боці ями збудували частокіл (угор. palánk — звідси й назва замка Паланок).

1352 року в районі Підгорян (один з сучасних районів міста) комендант замку Де́же зупинив татарську навалу хана Атламоша, загін розбив, а самого хана взяв у полон і в замку стратив.

Мукачево виникло на перехресті історично сформованих торгових шляхів. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета дала місту грамоту, за якою воно дістало статус привілейованого й одержало дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина, патрона міста. Печатка призначалася для засвідчення актів купівлі-продажу виноградників. 1445 року володар домінії та Мукачівського замку Янош Гуняді надав Мукачеву Магдебурзьке право, — право на самоуправління, отримавши сполучення з Львовом, Галичиною, Поділлям. 1528 році Мукачівський замок "Паланок" Янош Запол’я обміняв з Іштваном Баторі на Сатмарский і Неметський замки. Іштван Баторі побудував бастіон Верхнього замку і 14 - метрову спостережну башту. Протягом 1538—1558 років полоненими турками, що їх виділила для будівництва влада Австрії владиці Мукачівського монастиря Василію І для відбудови монастиря зруйнованого війною Габсбургів з Трансільванцями, було прорито для Мукачівського монастирського млина 1300 метровий тунель через гору від ріки Визниці до русла Латориці, який і сьогодні існує від двору ливарного цеху Кіровського заводу і до двору центру зв'язку нафтопроводу «Дружба» в с. Кольчино. Висота тунелю 2,5 метри, ширина 1,5 м. 1569 року — завершення ремонтних робіт Мукачівського замку, що виконувалась руками майже 50 тисяч кріпосних селян Березького і Угочанського комітатів. Наступного року був побудований підйомний міст. У дворі центру зв'язку встановлено в 2016 році пам'ятний обеліск. Зберігся і будинок млина, якому сьогодні 460 років, реставрований 2000 році під центр зв'язку.

В листопаді—грудні 1648 року, під час Національно-визвольної війни, козаки Богдана Хмельницького здійснили рейд через Карпати за межі Речі Посполитої — в Закарпаття, що було під контролем Князівства Трансільванії, де були на деякий час взяті околиці Мукачева[13]. 1649 році у Мукачеві знаходились посли гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з князем Дьєрдем ІІ Ракоці про спільні дії проти Польщі.

Місто входило до складу Угорщини, Австро-Угорщини, Чехословаччини, Радянського Союзу. Тепер воно у складі незалежної Української держави.

 
Карта міста та його околиць, 1831 рік

Місто та його околиці відомі своїми монастирями. Це Мукачівський жіночий православний монастир, у якому зібрано величезну за кількістю книг бібліотеку; Домбокський жіночий православний монастир, Ракошинський чоловічий православний монастир. Велику історичну та архітектурну цінність має замок сім'ї Шенборн, з його оригінальністю архітектурного стилю, а також Мукачівська ратуша. 4 грудня 1872 було відкрито ділянку Батьово-Мукачево Угорської Північно-Східної залізниці. Згодом було збудовано залізницю Мукачево-Лавочне і Лавочне-Стрий (1887[14], де з'єдналась із Залізницею Ерцгерцога Альбрехта, Дністрянською залізницею.

Березні 1881 року у Мукачеві відкривається одна із перших міських громадських лікарень.

21 березня 1919 року в Будапешті, а того ж вечора в Мукачеві, було проголошено радянську владу на Закарпатській Україні та створено її виконавчий комітет — міський Директоріум. З-поміж колишніх військовополонених та робітників Мукачева формувалася Червона гвардія. Однак радянська влада в Угорщині і на Закарпатті довго не протрималась. 28 квітня 1919 року Мукачево було окуповане румунськими військами, а через два місяці військами новоутвореної Чехословацької республіки[15].У 20-30-х роках у ратуші розмішувалося поліцейське і жандармське управління, всі цивільні служби. З 1944 року тут працював міський комітет і деякий час — Народна рада Закарпатської України.[16]

1944 року у Мукачеві в кінотеатрі "Перемога" відбувся І з’їзд народних комітетів, на якому було прийнято Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

У новітній історії місто стало відомим через події в період проведення виборів міського голови у 2004 році, які ймовірно було сфальсифіковано.

ПрисілкиРедагувати

Підмонастир

Підмонастир - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Об'єднане з Мукачево.

Згадки: 1736: Klastromallya , 1746: Submonasteriensis, 1808: Klastromallya, Podmonaster, 1851: Klastromalja (Pud-Manaster), 1864/65: Klastrom allya, 1873: Klastromalja, Podmanisztirj, 1913: Klastromalja  1944: Klastromalja, Подмонастыръ.

Підмонастир, у якому розташований найбільший на Закарпатті монастир, заснований наприкінці ХІV століття русько-литовським князем Федором Корятовичем.

Паланок

Паланок - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з Мукачево

Згадки: 1806: Palánka, 1808: Palánka, 1851: Palánka, 1873: Palánka, 1900: Várpalánka, 1913: Várpalánka, 1925: Polanok, Palanok, 1944: Várpalánka

Росвигово

Росвигово - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Об'єднане з Мукачево

Згадки: 1360: Orozvig, 1533: Orozweg, 1542: Orozwigh, 1550: Orozwyg, 1570: Orozwegh, 1645: Oroszwegh, 1773: Oroszvég, 1808: Oroszvég, Oroswjgow, Oroswygowó, 1851: Oroszvég, 1873: Oroszvég, Roszvigovo, 1913: Oroszvég, 1925: Rosvigovo, Rozvigovo, 1930: Rosvegovo, 1944: Oroszvég

Оросвигово (Росвигово) розкинулось напроти Мукачева, на правому березі ріки Латориця.

З містом свого часу зв’зувалося мостом. [17]


храм Різдва пр. Богородиці. 1864.

Першу згадку про церкву датують 1692 р. У 1703 р. війська генерала Монтекуколі, переслідуючи Ференца Ракоці, підпалили Мукачево і розбили росвигівську церкву.

У 1730 р. згадують дерев’яну церкву св. Михайла. Пізніші згадки про крихітну дерев’яну церкву та цвинтар навколо неї походять з 1778 і 1796 років. Ще за священика Івана Кулимана (кінець 1830-х – початок 1840-х років) розпочато збір грошей для спорудження кам’яної церкви на місці дерев’яної, на що король Австрії Фердинанд V дав 400 форинтів.

У 1842 р. заклали камінь, а в 1864 р., за о. Михайла Бокшая будівництво храму закінчили. Тоді ж збудували і фару. На східному фасаді є дві дати – 1851 та 1975. Перша сповіщає про один з етапів спорудження храму, друга – про ремонт. Усередині милує око гарний іконостас, завершений трикутним фронтоном, з іконами доброго письма кінця XIX ст. Добрим є і малювання плафона, композиції на стінах нові. У вівтарній частині зберігають два образи, які давніше прикрашали наву. “Св. арх. Михайла” замовив попечитель росвиґівської школи Михайло Лукач у 1877 p., а “Хрещення Ісуса Христа” – півцевчитель Іван Попович у 1875 р.

Біля церкви збережено стару фару, будинок дяка та споруджено невеликий будиночок для ритуального реманенту. Цікавий мурований хрест зроблений коштом Георгія Хоми та його дружини Марії Лінтур у 1903 р. Біля вівтарної частини могилу священика Михайла Бокшая та його дружини Юлії Дешко увінчує металевий хрест, а місце поховання Андрія Греговчака з дружиною Юлією Матяцко позначає мармуровий хрест. Від дороги церковну ділянку відгороджує кам’яний мур з двома металевими воротами.

У Росвиґові народився відомий письменник-полеміст XVII ст. о. Михайло Андрелла-Росвиґівський.


храм Різдва пр. богородиці. 1996.

Проект величного храму розробив Державний київський інститут “Укрпроектреставрація”. Центральний чотирикутний об’єм увінчує циліндричний барабан з грушеподібним завершенням та чотири вежки на кутах. Спорудження очолював Володимир Подолей, а першим священиком храму став о. Іван Подолей.


Росвигівський бій 1939 року

Росвигово в ніч з 5 на 6 січня 1939 року стало епіцентром одного із найбільших збройних інцидентів на чехословацькому прикордонні у період так званої Другої республіки. За чехословацькою офіційною версією, о 3:55 ночі жандармський патруль, що ніс службу на демаркаційній лінії біля Росвигова, був обстріляний угорськими терористами, внаслідок чого поранення зазнав один жандарм. Підрозділ StOS (Stráz obrany státu – мілітаризованої прикордонної охорони) відразу відкрив вогонь у відповідь, внаслідок чого зав’язалася перестрілка. Після цього чехи стягнули значні військові підкріплення у силі двох рот 1-го батальйону 36-го піхотного полку, чоти прикордонників і чоти броньованих автомобілів (три бронемашини vz. 30), і під покровом ночі розпочали «зачистку» Росвигова від терористів. Не орієнтуючись у пітьмі, вони перетнули демаркаційну лінію і продовжили переслідування нападників. Під прикриттям трьох броньовиків чеські вояки в ході майже тригодинного бою витіснили угорських терористів (200 осіб) і прикордонників за Латорицю і повністю зайняли Росвигово. Дійшовши до моста, вони отримали наказ відійти за лінію розмежування. Як з’ясувалося пізніше, командування 12-ї піхотної дивізії із центром у Сваляві було саме заскочене подіями біля Мукачева. Ініціатива у проведенні «відплатної акції» проти угорських терористів належала командиру 2-ї роти 1/36 батальйону надпоручику Ярославу Ржізі, якому напередодні командир батальйону Богумір Маржік надіслав військові резерви зі складу 4-го прикордонного батальйону та чоту бронеавтомобілів. У відповідь на постійні випади та провокації з боку угорців місцеві чехословацькі командири вирішили «показати зуби», спланувавши у таємниці від дивізійного командування операцію із захоплення Росвигова. План полягав у тому, щоб зайняти правий берег річки Латориці та вибити угорців із стратегічних позицій у передмісті Мукачева, яке за Віденським арбітражем повинно було належати ЧСР.

Для цього ще ввечері 5 січня на демаркаційній лінії були сконцентровані військові підрозділи, відділи фінансистів і StOS, які отримали конкретні завдання щодо наступу на Росвигово вночі наступного дня. О 03:55 6 січня угорська прикордонна охорона була напоєна вином, після чого чехословацькі війська, не зустрічаючи спротиву, увійшли у Росвигово і зайняли місцеву школу, де розміщувалися угорська прикордонна застава. Тут зав’язалася перестрілка, внаслідок чого впали перші жертви.

На вимогу командира роти Ржіги, який командував наступальною операцією, о 5:45 до бою була залучена артилерія. Дві 100 мм гаубиці із 5-ї батареї 12-го артилерійського полку під командуванням поручика Вілема Свободи, розміщені у Чинадієві, випустили по Мукачеву та його околицям загалом 37 снарядів, поціливши у росвигівський міст, підгорянські цегляні заводи, головну площу, готель, ратушу, театр, кінотеатр, приміщення школи і декілька будівель у центрі міста, чим викликали велику паніку серед населення. У відповідь угорська артилерія зробила два постріли на чеський спостережений пункт. Після зіткнення у Росвигові чехословацькі війська о 7:35 повернулися на попередні позиції за демаркаційною лінією.

Росвигівський інцидент спровокував перестрілки між угорськими та чехословацькими військами на ширшій смузі навколо Мукачева – у Підмонастирі, Ключарках, Страбичові і Чомонині. Після невдалої спроби досягнути перемир’я через зв’язкових офіцерів, о 9 год. 6 січня угорські терористи при підтримці регулярних військ штурмом захопили Мукачівський монастир василіан, де були розташовані чехословацькі військові позиції. Під час нападу їм вдалося відтіснивши чехів від Росвигова до мукачівського передгір’я. Однак вже за кілька годин чехословацькі війська при підтримці артилерії здійснили контратаку і повернули собі контроль над обителлю. Протистояння вдалося припинити ближче до вечора внаслідок домовленості між зв’язковими офіцерами. Втім, окремі постріли лунали аж до ранку 7 січня 1939 року.

Внаслідок Росвигівського бою втрати чехословацької сторони становили 2 загиблих, 3 поранених, 5 полонених і 1 броньований автомобіль, який, заїхавши у канаву, не зміг звідти вибратися і потрапив до рук угорців. Мадяри втратили 19 вбитих, 23 поранених і 4 полонених.

Інцидент у Росвигові набув широкого міжнародного звучання, продемонструвавши рішучість чехословацької армії до оборони кордонів ЧСР. Будапешт висловив протест у Празі, звинувативши чехословацький уряд у провокації, та попередив, що наступні інциденти можуть мати далекосяжні наслідки. Польські та угорські газети писали про цілеспрямовану атаку чеських військ спільно з міфічними «боївками Волошина» на Мукачево з метою його захоплення. У політичному плані угорський уряд скористався інцидентом, щоб привести аргумент про неконтрольованість ситуації на кордонах Карпатської України з боку Праги та звинуватити місцевий автономний уряд очолюваний Августином Волошином у сприянні терористичним нападам на Угорщину. Для врегулювання Росвигівського інциденту та з’ясування його обставин була створена спільна угорсько-чехословацька військова комісія. Переговори також велися на вищому рівні між Будапештом та Прагою. Хоча сторони так і не зійшлися в оцінці подій 5-6 січня, продовжуючи звинувачувати одна одну у провокації, їм все ж таки вдалося провести обмін полоненими та загиблими (10 січня). В результаті досягнутої 8 січня домовленості чехословацька сторона погодилася в односторонньому порядку очистити нейтральну смугу шириною у 1,5 км на північ від Мукачева від регулярних військ. Озброєним цивільним особам було заборонено перебувати у цій зоні з двох боків. Угорська сторона зберегла за собою контроль над Росвиговим, але погодилася не розміщувати там військових підрозділів (окрім прикордонної охорони). За підсумками Росвигівського інциденту чехословацьке командування видало детальні інструкції, які забороняли військовим підрозділам переходити демаркаційну лінію навіть у випадку ворожого нападу. Також суворо заборонялося використовувати артилерію та авіацію за лінією розмежування.

Підгоряни

Підгоряни - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Об'єднане з Мукачево

Згадки:  1389: Pothren , 1454: Pothoren, 1541: Potghrin, 1546: Potheren, 1549: Potheren, 1554: Pottheren, 1570: Podgeren, 1577: Potthereny, 1773: Podhering, Podhorany, 1808: Podhering, Podhorany, 1851: Podhering, 1864/65: Podhering, Pudhorjani, 1873: Podhering, Podhárján, 1913: Őrhegyalja, 1925: Podhorjany, 1930: Podhoraň, 1944: Podhering, Подгоряны


Найбільш відома битва, яка ввійшла в історію під назвою Підгорянської (мікрорайон Мукачева - Підгоряни), відбулася 22 квітня 1849 року під командуванням майора Йосифа Мартіні. На пам'ять про розгром австрійських військ у 1901 році у Мукачеві, біля Підгорянського мосту встановлено памятний обеліск

храм св. арх. Михайла. 1898. (УГКЦ)

Перша згадка про село, яке тепер є частиною Мукачева, походить з 1389 р. У XIV ст. князь Ф. Корятович збудував у Підгорянах, на Сорочій горі, жіночий монастир, залишки якого видно донині. У 1657 р. село і дерев’яну церкву знищили загони польського князя Любомирського. На початку XVIII ст. церкви в Підгорянах не було і вірники ходили до церкви в сусідні села Куштановицю та Буковинку. Зберігся запис 1704 р. про те, що на ділянці Василя Юрканича без дозволу поміщика збудували церкву. У 1728 р. село стає власністю сім’ї графа Ф. Л. Шенборна, який того ж року розпочав будівництво дерев’яної церкви та інших споруд. У 1733 р. згадують священика Данила Підгорянського та дерев’яну церкву св. Михайла з вежею і двома дзвонами. У 1798 р. йдеться про нову дерев’яну церкву.

2 червня 1868 р. біля гарної старої дерев’яної церкви благочинний Віктор Ляхович посвятив наріжний камінь під будівництво мурованого храму центрально-купольного типу, в якому понині моляться греко-католики.

Храм будували за допомогою графа Шенборна за священиків Олексія Грибовського та Емануела Гудакі. За спогадами місцевих жителів, землю для церкви дав Іван Бучина. Будівельниками працювали італійські майстри, декілька з яких, зокрема Пеззано, залишились у Підгорянах. З місцевих будівельників згадують Дмитра Стегуру. Художнє оздоблення виконав відомий художник І. Рошкович, а іконостас та вівтарі вирізали місцеві майстри (припускають, що серед них міг бути майстер на прізвище Махлинець). Храм повністю закінчили в 1898 p., хоча кажуть, що над входом була дата 1905 р. У одній з церковних книг є запис про збори 6 травня 1927 р., на яких вирішили будувати нову дзвіницю, бо церковна вежа не витримувала ваги дзвонів. Ділянку для дзвіниці збиралися виміняти в Стефана Малярчика, а план споруди виконав мукачівський будівельник Вацлав Нові, але дзвіницю так і не спорудили.

У 1936 р. бляхар Крамер перекрив купол, а майстри Керечан та Кугл провели ремонт церкви.

У радянський період стінопис Рошковича, на жаль, перемалював О. Селіванов. Оригінальними, очевидно, залишилися орнаментальні мотиви на арках склепінь. У кінці 19 ст. перед храмом стояла зі смаком зроблена дерев’яна каплиця своєрідної форми, зображення якої розповсюджувалося в численних малюнках, а перед нею розгорталася справжня виставка святих образків та розп’ять.

У 1949 р. місцевий парох Георгій Роман був засуджений радянською владою на 25 р. каторги.


Підгород

Підгород - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з Мукачево

Згадки:  1773: Váralya, Podhorad, 1808: Várallya, Krobotendörfel, Podhrad, Pudhorod, 1851: Váralja, Pudhorod, 1873: Váralja (Munkács-), 1913: Munkácsváralja, 1925: Pudhorod, 1930: Podhorod, 1944: Munkácsváralja.

Село Підгород відоме з 1711 року. Тут серед русинів-українців були поселені хорватські та німецькі солдати, охоронці Мукачівського замку. Зокрема, 1930 року у селі проживало 1113 жителів, з них 626 русинів, а за конфесійним складом було 448 римо-католиків. Римсько-католицька громада у Підгороді була заснована 1875 року, тоді ж було споруджено сучасний мурований костел. Після повені 1998 року храм суттєво постраждав, проте його вдалось капітально відремонтувати.

Єврейська громадаРедагувати

Євреї почали селитися в Мукачеві, що входило до складу угорських земель імперії Габсбургів, у середині XVII століття. Аристократичне сімейство Шенборн, що володіло Мукачевом із 1711 року, охоче приваблювало до міста євреїв, наклавши на них лише податок за проживання. 1891 року в Мукачеві проживало 5049 євреїв (47,9 % населення), у 1910 — 7675 (44 %), у 1921 — 10 012 (48 %), у 1930 — 11 241 єврей (43 %). Після окупації Угорщини німецькими військами у квітні 1944 в Мукачеві було створено два гетто. Наприкінці квітня — початку травня 1944 вони були ліквідовані, і в'язнів депортували до Аушвіца.

ГеографіяРедагувати

Місто розташоване в центральній частині Закарпатської області України та за своїм економічним потенціалом та кількістю населення займає друге місце в області після її адміністративного центру — м. Ужгорода.

Мукачево є містом обласного значення Закарпатської області, що розміщене на відстані 42 км від обласного центру м. Ужгород та адміністративним центром однойменного Мукачівського району. Місто розташоване на стику відрогів вулканічних Карпат і Закарпатської низовини, займає досить велику, щільно забудовану територію вздовж річки Латориця.

 
Річка Латориця ділить Мукачево на правобережну (центральну) і лівобережну частини

Завдяки винятково вигідному топографічному і геополітичному місце розташуванню (за 40-50 км від кордонів з Угорською і Словацькою Республіками, і відповідно 90-100 км від кордонів з Румунією і Польщею), Мукачево є транспортним вузлом міжнародних магістралей. Місто перетинають залізничні магістралі: Москва-Київ-Будапешт-Белград-Рим і (Москва-Київ-Братислава-Прага-Відень) та автомобільні траси E50, E58, E81 та E471: Київ-Будапешт-Відень і Київ-Прага.

Значна частина житлових будівель є на лівобережній частині річки. Тут проходить залізнична лінія та на південно-східному боці — промислова зона. Мукачево є «секстаполісом», що означає — шість міст. Це колишні поселення Росвигова (угор. Oroszvég)[18], Підмонастир, Паланок, Підзамку, Підгород та саме Мукачево.

Навколишні гори — Галіш, Ловачка (див. також Ловачка (заповідне урочище)), Червона, Чернеча, Сороча, Попова, Павлова і Велика. Гора Червона Гірка на околиці Мукачева — найпівнічніша у світі місцевість, де ще кілька років тому вирощували чай.[19]

КліматРедагувати

За кліматичною класифікацією Кеппена — Гейгера клімат Мукачево є морським (Cfb). Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 20,0 °C. Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою -2,7 °C.

Клімат Мукачева
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 0,6 3 9 15,9 21 23,8 25,7 25,2 21,1 15,4 8 2,8 14,3
Середня температура, °C −2,7 −0,5 4,5 10,5 15,3 18,2 20,0 19,4 15,5 10,2 4,7 0,1 9,6
Абсолютний мінімум, °C −5,9 −4 0 5,1 9,6 12,7 14,3 13,6 10 5,1 1,4 −2,5 5
Норма опадів, мм 46 39 40 47 70 87 78 70 50 46 51 59 683
Джерело: [1]

У червні 2017 місто постраждало від урагану. Вітер досягав 15-20 м/c та зніс цегляну стіну.[20]

НаселенняРедагувати

Чисельність населення міста, за даними на 1 грудня 2015 року, становить 85 603 постійних жителів, наявне населення — 86 257 осіб.[21]

Історична динаміка національного складу за даними переписів, %

1930[22] 1959[23] 1989[24] 2001[24]
українці  29,4  56,9  70,2  77,1
росіяни    15,9  14,9  9,0
угорці  25,3  14,9  8,5  8,5
німці  4,5    1,0  1,9
роми      2,5  1,4
євреї  40,3  5,8  1,5  0,4

Національний та мовний складРедагувати

  • Національний склад мешканців Мукачева за даними перепису 2001 року[25][26]
N Національність Кількість Всього (%)
1 Українці 62 965[27] 77,13[28]
2 Росіяни 7326 8,97
3 Угорці 6975 8,54
4 Німці 1592 1,95
5 Роми 1130 1,38
6 Білоруси 352 0,43
7 Словаки 303 0,37
інші 994 1,22
Всього 81 637 100,0

МоваРедагувати

  • Рідна мова Мукачева за даними перепису 2001 року[29]
N Мова Кількість Всього (%)
1 Українська 63 371 77,63
2 Російська 8753 10,72
3 Угорська 7873 9,64
4 Німецька 914 1,12
5 Білоруська 122 0,15
6 Словацька 98 0,12
7 Вірменська 58 0,07
8 Ромська 39 0,05
9 Молдавська 24 0,03
10 Румунська 24 0,03
11 Єврейська 24 0,03
12 Польська 18 0,02
13 Болгарська 16 0,02
інші 303 0,37
Всього 81 637[2] 100,00

Економіка та зайнятістьРедагувати

Основні галузі — виробництво меблів, спортивного спорядження, виробництво електроенергії, виробництво електричного та електронного устаткування (завод «Флекстронікс»), сільське господарство та харчова промисловість. За даними Євростату, в 2016-му Україна забезпечила до 50 % потреб Євросоюзу в лижах, поставивши туди 731,4 тисячі одиниць, залишивши позаду Китай (420,6 тисячі). На спільному Австро-Українському підприємстві (Fischer-Мукачево) зайнято 1 200 українських робочих, забезпечуючи четверту частину світового ринку, випускаючи по 3,5 тисячі пари лиж та ключок щодня.[30][31]

СпортРедагувати

2 басейни: Авангард та ДЮСШ[32].

Відомі особиРедагувати

 
Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон, Ізраїль)

Політики, громадські діячіРедагувати

  • Андрелла Михайло, (літературний псевдонім — Оросвигівський) — (16371710) — громадський та церковний діяч, український письменник-полеміст.
  • Балога Віктор Іванович — український політичний та державний діяч, міністр з надзвичайних ситуацій, глава Секретаріату Президента, народний депутат, голова Закарпатської ОДА, мукачівський міський голова.
  • Кальник Віктор Мартинович — депутат Верховної Ради України, Надзвичайний і Повноважний Посол України.

ВійськовикиРедагувати

ВченіРедагувати

МитціРедагувати

У Мукачеві працюють[33]:

Заслужені працівники культури України:

Заслужені діячі мистецтв України:

Заслужені художники України:

Заслужені артисти України:

  • Юрій Горуля — артист Закарпатського обласного російського драматичного театру.
  • Валерій Столяров — артист Закарпатського обласного російського драматичного театру.
  • Василь Фурдь — артист Закарпатського обласного російського драматичного театру.

Народні артисти України:

СпортсмениРедагувати

ЦерковникиРедагувати

  • Андрій (Бачинський) — Мукачівський єпископ у 1772—1809 роках.
  • Феодор (Мамасуєв) — Його високопреосвященство кир Фео́дор (також Фе́дір, у миру Мамасуєв Олександр Семенович) — архієрей Української православної церкви (Московського патріархату) з 2007 року, архієпископ Мукачівський і Ужгородський, духівник Мукачівського Миколаївського монастиря (1997 -).
  • Архімандрит о. Василій (Пронін) — У Мукачівському монастирі 47 років прожив відомий богослов, історик, учений отець Василій. Написав "Історію Мукачівської єпархії", "Палеоліт Чернечої гори" та інші наукові праці. Віднайшов рукописи О. Духновича, А. Коцака, описав монастирську бібліотеку, яка налічувала 6400 книг.

ІншіРедагувати

Міста-побратимиРедагувати

ЗМІРедагувати

ГазетиРедагувати

«Зубрівки»

  • «Новини Мукачева»
  • «Мукачівська Ратуша» (офіційна Мукачівського міськвиконкому)
  • «Панорама»
  • «Старий Замок» і «Старий Замок-Паланок» — обласні газети, видавалися у 1997—2014 роках.

КультураРедагувати

В місті діє Мукачівський драматичний театр (пл. Кирила та Мефодія, 1).

ТрадиціїРедагувати

  • Щороку в січні напередодні дня святого Василя в місті проводиться фестиваль «Червене вино». Гості фестивалю мають змогу безкоштовно продегустувати, а також придбати вина від приватних виноробів та відомих компаній. Окрім того, «Червене вино» — це ще й справжнє народне свято з колядками, щедрівками та подарунками.
  • У травні відбудеться День Мукачева. З нагоди річниці у замку Паланок влаштують урочистості та розкішні святкування.
  • Парад сажотрусів (27 липня).
  • Міжнародний день рудих (3 вересня).
  • День покровителя Мукачева — святого Мартина (11-12 листопада). Урочисте відкриття Дня святого Мартина відбувається в центрі міста. Аатрибути свята — ліхтарики і гуси, й також цього дня відкривають першу діжку з молодим вином. Вулицями Мукачева проходить дитяча хода з ліхтариками. Також влаштовується театралізоване дійство, яке переказує легенду про святого Мартина, у тому числі найвідоміший її епізод, коли Мартин відрізав частину свого плаща і віддав жебраку, щоб той зігрівся, святкове богослужіння на честь покровителя міста. В центрі розгорнуто «гастрономічну» локацію із тематичними наїдками, смаколиками та вином, традиційний ярмарок. Лицарський турнір. Дивовижне фаєр-шоу завершує свято. Дедалі програма свята стає насиченою. На честь свята 2016 р. на центральній площі міста освятили камінь на місці майбутнього пам'ятника Святому Мартину, а також відкрили дві тематичні скульптури — гуска-фотограф та гуска-турист біля міської Ратуші та на вул. Достоєвського. 2017 р. на честь річниці від дня народження св. Мартина на подвір'ї Мукачівського католицького храму по вул. Миру, 2 встановлено скульптуру Святому Мартину Турському.
  • Безліч гастрономічних фестивалів та свят, а також традиційні ярмарки впродовж року.

Докладніше: пам'ятники Мукачева

ОсвітаРедагувати

З 1958 в Мукачеві функціонує еколого-натуралістичний центр учнівської молоді (колишня Станція юних натуралістів), завданням якого є екологічне виховання дітей. Вихованці Центру, брали активну участь у багатьох конкурсах (від міського до міжнародного рівня), у яких мають значні досягнення та систематичні перемоги.

ТуризмРедагувати

Місто має високий туристичний потенціал особливо в екскурсійному напрямку, як для українських туристів, так і для іноземців. Українці люблять приїжджати сюди для огляду Замку «Паланок», жіночого Свято-Миколаївського монастиря, а також центру міста з його вулицями вимощеними бруківкою і затишними кафе. Іноземні туристи (в основному угорці та словаки) приїздять сюди для ознайомлення з історичними подіями, які мали місце в цьому регіоні в розрізі історії їх країн.

Останні 3-4 роки в Мукачеві спостерігається сплеск розвитку подієвого туризму особливо коштом фестивалю «Червене вино», чайного факультету на «Червоній горі» та іншим подіям.

Деякі локації на території Мукачева входять до складу відомих туристичних маршрутів, таких як: Гастрономічний шлях, Винний шлях, Медовий шлях Закарпаття.

У місті працює понад 20 готелів різного рівня зірковості, а також десяток туристичних компаній та екскурсійних бюро.

Самі мукачівці переважно відпочивають на пляжах річки Латориців, а також в Лісарні і на берегах правої притоки Латориці — річки Визниця.

Цвинтарі МукачеваРедагувати

У місті є чотири цвинтарі: цвинтар вулицею Миру[35], на автошляху Мукачево — Іршава, по вулиці Матросова, старе закрите кладовище в мікрорайоні Підгоряни (п.в.) та по вулиці Данила Галицького. На останньому поховані:

СвітлиниРедагувати

Панорами містаРедагувати

Панорама Мукачева. Вигляд із Замкової гори
Вечірня панорама Мукачева
Панорама замку Паланок
Панорама замку Паланок та міста

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. а б Мукачево // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
  3. Державний комітет статистики України
  4. а б Галай О. Ю., Івановчик І. І., Лендьєл І. І., Могилевець К. В., Туряниця Т. М. (2020). Мукачево. Енциклопедія сучасної України. Процитовано 15.11.2020. 
  5. Україна: Адміністративно-територіальний устрій (станом на 1 січня 2012 р.) / Верховна Рада України; за заг. ред. В. О. Зайчука; відп. ред. Г. П. Скопненко; упоряд. В. І. Гапотченко. — К. : Парламентське видавництво, 2012. — С. 121. — 2000 прим. — ISBN 978-966-611-865-6.
  6. а б в В. І. Добош. Проблеми правописної нормалізації назв населених пунктів Закарпаття. // Українська мова на Закарпатті у минулому і сьогодні. Матеріали науково-практичної конференції — Ужгород, 1993.
  7. [Ганна Воронич. Карпатські географічні назви в лещатах літературної стандартизації // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. Випуск 25. — Ужгород, 2011]
  8. Про походження назви міста Мукачево. Ні мyка, ні мукa[недоступне посилання з липня 2019]
  9. Постанова Верховної Ради України від 23 травня 2017 року № 2065-VIII «Про перейменування міста Мукачеве Закарпатської області»
  10. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород, 2006. С. 258.
  11. Угроруські літописні записки // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1911. — Т. 106. — Кн. 4. — С. 73-82
  12. Франко І. Карпаторуська література XVII—XVIII віків // Твори у 20 томах — Т.16 — К., 1955 — с.318
  13. Грабовецький, Володимир Васильович. Західно-українські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр. / В. В. Грабовецький . — Київ: Наукова думка, 1972 . — 192 с.
  14. Перші залізниці на українській землі. Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 14 вересня 2014. 
  15. Історія Мукачева
  16. Пагиря, Федів, Василь, Євген (2012). Сторінки історії Мукачева (українська). Ужгород: ТДВ "Патент. с. 128. ISBN 978-617-589-050-9. 
  17. Пагиря, Федів, Василь, Євген (2008). Мукачево і його почесні громадяни (українська). Мукачево: Карпатська вежа. с. 126. ISBN 966-8269-19-7 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  18. Село Росвигово перейменовували п'ять разів // © Закарпатський інформаційно-діловий портал «Mukachevo.net» Субота, 04.02.2012 | 22:02 / у перекладі з угорської його назва «Оросвийг» означає «Руський кінець»
  19. На Закарпатті занепадає чайна плантація, яку посадили ще за вказівкою Йосипа Сталіна. uzhgorod.net.ua. 13 вересня 2007. 
  20. Какие ураганы бушуют в Украине. ukranews_com (рос.). Процитовано 16 серпня 2017. 
  21. Чисельність населения на 1 грудня 2015 року(укр.) Головне управління статистики в Закарпатській області.
  22. П. Стерчо — Карпато-Українська держава. Розділ 3. Національно-державне будівництво
  23. Кабузан В. М. — Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006.
  24. а б кількість та склад населення України Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  25. Всеукраїнський перепис населення 2001 року | Російська версія | Результати | Основні підсумки перепису | Національний склад населення | Закарпатська область
  26. Розподіл населення України за національністю та рідною мовою(укр.)
  27. в тому числі Русини — 1649 чоловік
  28. в тому числі Русини — 2,02 %
  29. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою в розрізі адміністративно-територіальних одиниць(укр.)
  30. Євгеній Руденко (27.03.2018). Чудо з Мукачева, або Як українські лижі заполонили ЄС. pravda.com.ua. 
  31. Fischer. fischersports.com.ua. 
  32. Басейни у Мукачеві: ДЮСШ VS Авангард (фото). Процитовано 26 березня 2017. 
  33. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 9 лютого 2013. 
  34. Mielec- Miasta Partnerskie [Mielec - Partnership Cities]. Oficjalny serwis Urzędu Miejskiego w Mielcu [Mielec City Council]   (Polish). Архів оригіналу за 21 серпня 2013. Процитовано 24 травня 2017. 
  35. Культові споруди Мукачівщини. Процитовано 26 березня 2017. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати