Західна Україна

історичний регіон, частина України

За́хідна Украї́на[1], також західноукраї́нські зе́млі (ЗУЗ) — термін для означення низки історичних українських земель, а саме: Буковини, Волині, Галичини, Поділля, Закарпаття, а також Західного Полісся.

Західна Україна
Області, які зараховують до Західної України:
   завжди
   часто
   іноді
Центр: Львів
Межі: Від західного кордону країни до Вінницької та Житомирської областей

У контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій, приєднаних до Радянського Союзу і включених до складу УРСР на початку Другої світової війни та після її закінчення, а також суміжних із ними територій. У різні часи під даний термін підпадали різні частини українських етнічних земель.

Більшість із цих територій входили до складу Галицько-Волинського королівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна (Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства, Закарпаття — до Угорського королівства, Буковина та Покуття — до Молдавського князівства, а Північно-Західна Україна — Волинь — разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської унії всі ці землі ввійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого як Хмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями територія сучасних західних областей за Зборівським договором залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства. Закарпаття залишалось у складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозького відійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. ці території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля і Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь із Поліссям). У першій половині XX століття частина з них входила в Західноукраїнську Народну Республіку, а також у т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховуючи Ізмаїльську область) та Чехословаччину.

У сучасному розумінні терміну до Західної України найчастіше зараховують вісім[джерело?] різних за своєю історичною долею українських областей — Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, Хмельницьку, Волинську, Рівненську, Чернівецьку та Закарпатську. Зрідка до західноукраїнського макрорегіону зараховують Вінницьку та Житомирську області, значно частіше ці області зараховують до центрального та північного регіонів. В окремих випадках до Центральної та Північної України відносять Хмельницьку, Рівненську та Волинську області у зв'язку з тим, що території цих трьох західноукраїнських областей не входили до складу Австро-Угорщини та Західно-Української Народної Республіки, а у випадку території Хмельницької області — також до складу міжвоєнної Польської Республіки.

Історичні модифікації терміна ред.

 
Західна Україна на мапі сувеніра
 
Західна Україна

Після другого та третього поділів Польщі, що відбулися відповідно 1793 та 1795 року, назва «Західна Україна» закріплюється переважно за землями, які входили до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[1].

«Західна Україна» — це також спрощена (здебільшого публіцистична) назва Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Після того, як за Ризьким мирним договором 1921 року, укладеним між РСФРР і УСРР та Польщею, західна частина України відійшла до Польщі, термін «Західна Україна» міцно закріпився саме за цією частиною України. У 1920-х роках територію Західної України складали землі, які офіційно в другій Речі Посполитій називалися Східними кресами — Галичина («Східна Малопольща»), Західна Волинь, Холмщина та Підляшшя, Західне Полісся. До Західної України входили воєводства: Станиславівське, Тернопільське, Волинське, Львівське (без восьми західних повітів), Поліське (без Косовського та половини Пружанського повітів), Холмщина Люблінського воєводства та половина Більського повіту Білостоцького воєводства. Як зазначає історик Ярослав Верменич, таке «черезсмужжя» польська влада створила навмисно — з політичних міркувань: польський уряд категорично не сприймав прагнення русинів мати (принаймні в Галичині) окремі адміністративні одиниці. З 1939 року і дотепер це Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Волинська і Рівненська області.

У ширшому розумінні термін «Західна Україна» стосовно українських земель у період між Першою світовою війною та Другою світовою війною вживався щодо тих земель, які були під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини. Крім уже перерахованих територій, що були в межах кордонів Польщі, це були також землі Північної Буковини та Закарпаття. Розуміння єдиної (краєвої) приналежності серед західних українців зцементувалося спільною долею перебування під іноземним (польським, румунським та чехословацьким) контролем та спільною боротьбою з окупантами в період перед і в ході Другої світової війни, в основному, на ідейно-політичному, а не релігійному ґрунті (галичани є греко-католиками, тоді як волиняни і буковинці — православні). В історичному плані зіграло свою роль і існування в минулому на території краю колишнього Галицько-Волинського королівства. Також західні українці, потрапивши до тогочасної УРСР, відчували між собою певний ступінь спорідненості, свідченням чого є існування там в 1920/30 роках літературно-мистецької організації Західна Україна.

Після включення західноукраїнських земель до складу УРСР назва «Західна Україна» закріпилася за областями, що утворилися упродовж 1939—1946 років (крім Ізмаїльської області).

Сучасне вживання терміна ред.

Щодо теренів сучасної України, то, як зазначає Енциклопедія історії України (2005), термін «Західна Україна» вживається у двох значеннях. Здебільшого так називають три галицькі області — Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську. Досить часто терміном послуговуються і для означення території семи областей — трьох галицьких, а також Волинської, Рівненської, Чернівецької та Закарпатської[1]. В підручниках з економіки зустрічається термін «західноукраїнський економічний регіон», де до вищеназваних областей додають ще й Хмельницьку область[2].

Географічна енциклопедія України (1990) означила Західну Україну як історико-географічну назву земель України (на той час — УРСР), що становлять територію теперішніх п'яти областей — Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Волинської та Рівненської.

Інколи Волинську та Рівненську області відносять до Північної України або виділяють в окремий Північно-Західний регіон[джерело не вказане 229 днів] .

Населення ред.

 
Українці в Україні за переписом 2001 року.

Чисельність ред.

Історична динаміка чисельності населення областей Західної України, тис.[3]:

1939 1946 1959 1970 1979 1989 2001 2013
Львівська  2452  1831  2108  2429  2584  2748  2627  2541
Івано-Франківська  1282  1054  1095  1249  1332  1424  1410  1382
Закарпатська  725  799  920  1057  1154  1252  1258  1254
Рівненська  1058  779  926  1048  1121  1170  1173  1157
Тернопільська  1413  962  1086  1153  1163  1169  1142  1077
Волинська  1032  809  890  974  1016  1061  1061  1040
Чернівецька  812  701  774  845  890  938  923  907
Всього  8774  6925  7799  8755  9260  9762  9594  9358


Частка 7 західних областей у населенні України:

1939 1959 1970 1979 1989 2001 2013
Все населення 21,7 % 18,6 % 18,6 % 18,6 % 18,9 % 19,8 % 20,5 %
Міське населення 14,1 % 11,0 % 11,7 % 13,0 % 13,6 % 14,0 % 14,6 %
Сільське населення 25,4 % 25,0 % 26,8 % 26,6 % 29,8 % 31,8 % 33,8 %

Національний склад ред.

Національний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.[4]:

Українці та інші Етнічні народи цих земель(Лемки, бойки і т. д.) Росіяни Угорці Румуни Молдовани Поляки Білоруси Цигани Словаки Німці Євреї Вірмени Інші Національність не вказано
ВСЬОГО 8 803 330 255 819 152 328 147 162 70 102 31 372 25 940 15 427 5 928 5 472 5 416 3 085 15 959 15 546
Львівська 2 471 033 92 565 384 148 781 18 948 5 437 769 66 648 2 212 1 139 4 493 7 333
Івано-Франківська 1 371 242 24 925 124 118 557 1 864 1 468 207 19 221 361 282 1 605 3 136
Закарпатська 1 010 127 30 993 151 516 32 152 516 518 1 540 14 004 5 695 3 582 565 490 2 630 286
Рівненська 1 123 401 30 129 68 66 364 2 031 11 827 192 81 252 455 314 2 059 206
Тернопільська 1 113 516 14 194 85 93 356 3 856 968 55 11 139 167 259 1 336 3 465
Волинська 1 024 955 25 132 71 30 303 788 3 217 103 47 235 213 322 1 798 0
Чернівецька 689 056 37 881 80 114 555 67 225 3 367 1 483 97 9 395 1 443 279 2 038 1 120


Українці та інші Етнічні народи цих земель(Лемки, бойки і т. д.) Росіяни Угорці Румуни Молдовани Поляки Білоруси Цигани Словаки Німці Євреї Інші Національність не вказано
ВСЬОГО 92,2 % 2,7 % 1,6% 1,5 % 0,7 % 0,3 % 0,3 % 0,2 % 0,1 % 0,1 % 0,1 % 0,2 % 0,2 %
Львівська 94,8 % 3,6 % 0,7 % 0,2 % 0,1 % 0,2 % 0,3 %
Івано-Франківська 97,5 % 1,8 % 0,1 % 0,1 % 0,1 % 0,2 %
Закарпатська 80,5 % 2,5 % 12,1 % 2,6 % 0,1 % 1,1 % 0,5 % 0,3 % 0,2 % 0,0 %
Рівненська 95,9 % 2,6 % 0,2 % 1,0 % 0,2 % 0,0 %
Тернопільська 97,8 % 1,2 % 0,3 % 0,1 % 0,1 % 0,3 %
Волинська 96,9 % 2,4 % 0,1 % 0,3 % 0,2 % 0,0 %
Чернівецька 75,0 % 4,1 % 12,5 % 7,3 % 0,4 % 0,2 % 0,2 % 0,3 % 0,1 %


 
Західна Україна на мапі країни за діалектом як одної з етноформуюючих ознак

Мовний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.[5]:

Українська та її діалекти Російська(суржик) Угорська Румунська Молдовська Польська
Львівська 95,3 % 3,8 % 0,4 %
Івано-Франківська 97,8 % 1,8 %
Закарпатська 81,0 % 2,9 % 12,7 % 2,6 %
Рівненська 97,0 % 2,7 %
Тернопільська 98,3 % 1,2 %
Волинська 97,3 % 2,5 %
Чернівецька 75,6 % 5,3 % 11,9 % 6,8 % 0,2 %

Міське населення ред.

 
Українські селяни з Карпатських гір Західної України. Стара австрійська листівка.

За переписом 1931 р. у більшості міст Західної України чисельність населення перевищувала 20 тис. осіб. У регіоні виділялися тільки Львів — 316 тис. осіб, Станиславів — 60 тис. осіб, Борислав — 42 тис. осіб, Тернопіль — 36 тис. осіб, Коломия і Дрогобич — по 33 тис. осіб, Стрий — 31 тис., Самбір — 22 тис. осіб.

У 1939 р. у Станиславові (нині Івано-Франківськ) було 65 тис. мешканців, у Тернополі — 50 тис., у Луцьку — 39 тис., у Рівному — 43 тис., у Чернівцях — 106 тис., а у Львові — 340 тис. осіб. У Галичині щільність населення у 1939 р. становила 104 особи на 1 км².

Частка міського населення, 1939—2013 рр.:

Область 1939 1959 1970 1983 1989 2001 2013
Львівська 32 % 39 % 47 % 56 % 59 % 59 % 61 %
Івано-Франківська 23 % 23 % 31 % 40 % 42 % 42 % 43 %
Закарпатська 20 % 29 % 30 % 39 % 41 % 37 % 37 %
Рівненська 13 % 17 % 28 % 41 % 45 % 47 % 48 %
Тернопільська 14 % 17 % 23 % 35 % 41 % 43 % 44 %
Волинська 16 % 26 % 32 % 43 % 49 % 50 % 52 %
Чернівецька 20 % 26 % 35 % 39 % 42 % 40 % 43 %
В середньому 22 % 27 % 34 % 44 % 48 % 47 % 49 %

Найбільші міста (за чисельністю населення) ред.

 
Львівська ратуша
Місто 1959 1970 1979 1989 2001 2012 2022
Львів 410 678 553 452 667 243 790 908 732 818 729 842 717 655
Чернівці 141 940 186 812 218 561 256 644 240 621 255 929 264 298
Рівне 59 598 115 541 178 956 227 925 248 813 250 174 243 873
Івано-Франківськ 66 456 104 971 149 747 214 021 218 359 224 660 237 196
Тернопіль 52 245 84 663 143 625 204 845 227 755 217 300 225 004
Луцьк 55 663 93 863 137 344 197 724 208 816 213 063 215 986
Ужгород 47 396 64 578 90 995 117 061 117 317 116 556 115 542
Кам'янець-Подільський 40 300 57 000 84 000 102 200 99 610 102 986 96 896
Мукачево 46 423 57 414 71 864 84 521 82 346 84 630 85 569
Дрогобич 42 145 56 048 65 998 77 571 79 119 77 142 73 682
Ковель 24 666 33 351 48 916 67 005 66 401 68 648 67 575
Червоноград 12 241 44 008 54 921 72 047 70 568 68 246 64 297
Калуш 12 873 40 728 60 153 67 531 67 902 67 562 65 088
Коломия 31 303 41 054 52 146 63 323 61 989 61 290 60 821
Стрий 36 180 47 983 55 096 66 522 62 479 60 146 59 425
Нововолинськ 23 895 41 187 46 007 55 171 53 838 53 179 50 417
 
Центр Чернівців

Див. також ред.

 
Західна Україна, помаранчевого кольору.
 
Автомобільні коди регіонів України.

Історико-культурні області ред.

Історичні поняття ред.

Українські держави ред.

Сучасні поняття ред.

Інше ред.

Примітки ред.

  1. а б в ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 23 березня 2022. 
  2. Західна Україна. Українська правда
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 1 квітня 2013. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 2 квітня 2013. 
  5. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою. Архів оригіналу за 12 серпня 2013. Процитовано 2 квітня 2013. 
  6. Гостям нашого міста. sudmed.bsmu.edu.ua. Процитовано 7 серпня 2022. 
  7. Історія Івано-Франківська (до 1962 - Пам‘ятки та історія). 
  8. Історична довідка про Луцьк. 
  9. Кам’янець-Подільський | Хмельницька обласна військова адміністрація — Офіційне інтернет-представництво. www.adm-km.gov.ua. Архів оригіналу за 12 вересня 2022. Процитовано 12 вересня 2022. 

Література ред.

  • Верменич Я. В. Західна Україна, як термін [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. — С. 290—291.
  • Західня Україна // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. — Т. 2. — С. 761.
  • Західна Україна // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : З — О. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-012-3. — С. 35.
  • Визначні пам'ятки Західної України / Г. Б. Мунін, Х. Й. Роглєв, О. О. Гаца ; пер. на англ. Д. В. Кушніра. — К.: Книга, 2008. — 175 с.: ілюстр. кол.
  • Колективізація в західноукраїнському селі / П. В. Когут; Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. Львів. філ. — Л., 2000. — 80 c.
  • Стахів М. Західня Україна. Нарис історії державного будівництва та збройної і дипломатичної оборони в 1918—1923, Скрентон, 1959, T. III, с. 55.
  • Міжетнічна комунікація в Західній Україні у роки Другої світової війни: монографія / В. В. Гулай ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2011. — 460 с. — Бібліогр.: с. 402—458 (748 назв). — ISBN 978-617-607-214-0
  • Населення західноукраїнських земель: етнополітичний та демографічний вимір (1939-1950-ті роки): монографія / Ю. М. Сорока ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — Київ: ВПЦ «Київ. ун-т», 2013. — 416 с. — Бібліогр.: с. 360—406 (576 назв). — ISBN 978-966-439-647-8
  • Соціально-економічні процеси в західному регіоні Української РСР (1964—1991) / Олег Малярчук. — Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2015. — 548 с. — ISBN 978-966-286-077-1
  • Становлення громадянського суспільства у Західній Україні (XIX — перша третина XX століття) / Тетяна Панфілова ; [Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича]. — Львів, 2015. — 406 с. — ISBN 978-966-02-7609-3
  • 1939 рік в історичній долі України і українців: Матеріали Міжнарод. наук. конф., 23 — 24 верес. 1999 р. / ред.: К. К. Кондратюк; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2001. — 224 c.
  • Українська інтелігенція західних областей УРСР в перші роки радянської влади (1939—1941 рр.) / І. Лучаківська; Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. — Л., 1999. — 121 c. — Бібліогр.: 268 назв.
  • Урбанізаційні процеси Західноукраїнського регіону на зламі ХХ-ХХІ століть: тези доп. наук. семінару, [24 берез. 2015 р., Львів]: (присвяч. ювілею наук.-пед. діяльності доц., канд. архітектури І. Русанової) / Наук. Т-во ім. Шевченка, Коміс. архітектури та містобудування, Нац. ун-т «Львів. політехніка», Ін-т архітектури, Каф. містобудування. — Львів: [Растр-7], 2015. — 40 с. — Текст парал. англ.

Посилання ред.