Секторна структура валового внутрішнього продукту та зайнятості робітників у країнах світу. Зелений колір - сільське господарство, червоний - промисловість, блакитний - сфера послуг

Промисло́вість — технічно найдосконаліша галузь матеріального виробництва, основа індустріалізації економіки, яка має вирішальний вплив на розвиток продуктивних сил; сукупність підприємств з виробництва електроенергії, знарядь праці для галузей економіки, видобутку сировини, палива, заготівлі лісу, переробки продукції, випущеної промисловістю або виробленої сільським господарством, видобуток і переробка сировини, виробництво товарів і послуг.

Зміст

Історія розвитку промисловостіРедагувати

Промисловість зародилася в рамках натурального домашнього господарства, в якому сировина і добувалася, і перероблялася. Становлення промисловості як самостійної галузі суспільного виробництва пов'язано з процесом відділення ремесла від сільського господарства. Ремесло грало важливу економічну роль в стародавніх державах, а особливо в епоху феодалізму. Перетворення промисловості в особливу сферу суспільної праці в багатьох країнах пов'язане з формуванням феодальних міст, які стали торгово-промисловими центрами великих територій.

Виникнення і розвиток капіталізму зумовило швидке зростання промисловості і глибокі зміни в характері промислового виробництва. Капіталістична промисловість пройшла 3 стадії розвитку: простої кооперації, мануфактури і великої машинної індустрії - фабрик. Перехід від мануфактури до крупної машинної індустрії обумовлений промисловим переворотом, який розпочався в Англії у другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст. поширився на інші країни Європи, США та Японію. Важливою складовою промислової революції було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; створення самостійної машинобудівної галузі. На рубежі XIX ст. і XX ст. велика машинна індустрія стала у низці держав переважаючою формою промислового виробництва. Особливо бурхливо розвивалася промисловість в США та Німеччині, які до початку XX ст. обігнали Англію за темпами росту і розмірами виробництва промислової продукції.

Основними тенденціями в розвитку промисловості в 196990 роках були: дедалі ширше застосування електроніки, робототехніки, технологій мікроелектроніки, домінування Японії і країн Тихоокеанського регіону у виробництві і розподілі побутової електроніки, комп'ютерів і транспортних засобів.

Історія промисловості УкраїниРедагувати

У 1824 р. в Україні (село Трощин, тоді — Канівського повіту на Київщині) було збудовано перший цукровий завод, а загалом у першій половині століття було збудовано близько 200 цукроварень. Цукрова галузь посідає перше місце у промисловості України і Україна забезпечує 80% виробництва цукру в Російській імперії. Друге місце належало суконній промисловості (160 фабрик). Розвивалося також військова (завод «Арсенал» у Києві, порохові заводи у Шостці, корабельні у Херсоні та Миколаєві тощо), металургійна промисловість, машинобудування. Кількість промислових підприємств вже у першій половині століття сягнула 649.

Український експорт (зерно, вовна, цукор) становив 60% загальноімперського.

У 40-і рр. розгортається перехід від мануфактур до фабрик із застосуванням машин (парових тощо). У Києві, Луганську, Катеринославі, Ромнах, Кременчуці створюються перші машинобудівні заводи, наприклад вже у 1840 р. Яхненком і Симиренком засновано у Млієві фабрику сільскогосподарських машин.

На середину 19 століття розвиток ринкових відносин спричинив глибоку кризу феодальної системи, включно з поміщицькими мануфактурами.

1858 р. кількість підприємств зросла до 2473, у 1869 р. налічувалося вже 3712 промислових і кустарно-ремісничих закладів, у 1900 р. — 5301. Самих лише машинобудівних підприємств у 1884 р. налічувалося 75.

Реформи другої половини століття (відміна кріпосного права і т.п.) прискорили розвиток ринкових відносин, сприяли промисловому перевороту в Україні. Мануфактурне виробництво практично повністю було замінене на фабрично-заводське з використанням найманої робочої сили та різних машин (парових, потім двигунів внутрішнього згоряння та електричних).

Особливість промислового перевороту в Україні полягала , що з 60-х років у першу чергу почало розвиватися будівництво та використання залізниць. З 1865 р. почалося спорудження першої в Наддніпрянській Україні залізниці між Одесою і Балтою, а вже на кінець століття довжина залізничних колій в Україні становили 8400 км.

За 1861 — 1900 р.. видобуток вугілля в Україні зріс більш, як у 115 разів і становив 691,5 млн пудів (70% всього видобутку в імперії), залізної руди — відповідно в 158 разів і 210 млн пудів (більше половини всього видобутку в імперії), виплавка чавуну — досягла 92 млн пудів (більше половини всього видобутку в імперії), трохи менше половини — заліза та сталі, 70% прокату металів.

Слабким місцем промисловості було те, що лише 15% промислових підприємств на території України випускали готову продукцію, решта — давали сировину та напівфабрикати, які вивозилися в інші частини імперії.

У сільскому господарстві товарне виробництво найінтенсивніше розвивалося на Правобережжі (родючі ґрунти, транспортні комунікації до морських портів). В Україні вирощувалося 90% експортної пшениці імперії, 43% світового врожаю ячменю, 20% — пшениці і 10% — кукурудзи. Інтенсифікація призвела до утворення надлишку робочої сили в сілському господарстві — 7,3 млн чоловік з 10,7 працездатних.

Чисельність міського населення зросла у 2,5 рази і становила 1457 тис. чол. У 80-90-ті роки в Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі з'явилися електростанції, в 1892 р. в Києві пущено перший в імперії трамвай, за ним — в Катеринославі, Житомирі, Єлісаветграді, Севастополі. На початку 80-х встановлено телефонний зв'язок в Одесі, пізніше — в Києві (перша в імперії державна телефонна станція), Маріуполі.

В 1987 р. на обліку знаходилося 1480 тис. робітників, з яких 84% були корінними жителями, з них понад 52% назвали рідною мовою українську.

ГалузіРедагувати

Видобуток сировини разом із сільським господарством утворює первинний сектор економіки. Переробка сировини й сільськогосподарської продукції та виробництво товарів утворює разом із будівництвом вторинний сектор економіки. Виробництво послуг входить до третинного сектора економіки.

Промисловість може бути низькотехнологічною, неспеціалізованою, з інтенсивними витратами праці, як в країнах Третього світу, або високоавтоматизованою, механізованою і спеціалізованою, з використанням передових технологій, як у промислово-розвинених країнах.

Також галузі можуть бути класифіковані на основі сировини, розміру і форми власності.

  • За сировиною: Наприклад, промисловість може бути заснована на основі сільського, морського, видобувного чи лісового господарства.
  • За величиною: Мова йде про суму інвестованого капіталу, чисельності зайнятих працівників і обсягу виробництва.
  • За формою власності: промисловості можна розділити на приватний і державний, або на комунальний, спільний і кооперативний сектори.

Галузі машинобудуванняРедагувати

Хімічні та нафто-хімічна галузіРедагувати

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотажних виробів — 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушенням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Інші галузіРедагувати

Відповідно до КВЕДРедагувати

Докладніше: КВЕД

До промислових належать відповідно до Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) такі види діяльності:

Інші класифікаціїРедагувати

Є багато інших способів класифікації промисловості по галузях. Для прикладу, орієнтовані на ринок класифікації такі як Світовий стандарт класифікації промисловості (англ. Global Industry Classification Standard, англ. GICS) та Рівень промислової класифікації (англ. Industry Classification Benchmark) використовуються у фінансах та для дослідження ринку. Ці системи класифікації зазвичай ділять галузі відповідно до аналогічних функцій, ринків та класифікації підприємств з виробництва супутніх товарів.

ООН для класифікації промисловості використовує власну систематику — Міжнародну стандартну промислову класифікацію (англ. International Standard Industrial Classification). ISIC є стандартом класифікації видів економічної діяльності влаштованому так, що об'єкти можуть бути класифіковані залежно від діяльності, яку вони проводять. Категорії ISIC на найдетальнішому рівні (класів) виділено по тому, що є в більшості країн, звичайні комбінації видів діяльності, описаних статистичними одиницями, і вважає, що відносна важливість заходів, включена в ці класи.

Індустріальне суспільствоРедагувати

У соціології, термін індустріальне суспільство відноситься до суспільства розвиток якого зумовлений ​​використанням технологій, що дозволяють масове виробництво з високою здатністю до поділу праці. Така структура суспільства утвердилася на Заході після промислової революції, і заступила аграрне суспільство попередньої доіндустріальної епохи. Індустріальне суспільство є масовим суспільством, і, має тенденцію до переходу до інформаційного суспільства. Часто індустріальне суспільство та інформаційне суспільство протиставляються традиційному суспільству[1].

ПрофспілкиРедагувати

В індустріальному суспільстві, на промисловості працює значна частина населення, як правило, у виробничому секторі. Профспілка є організацією працівників, які об'єдналися для досягнення загальних цілей в ключових областях, таких як заробітна плата, години та умови праці. Профспілка, за її керівництва, укладає угоди з роботодавцем від імені членів профспілки (рядових членів) і веде переговори щодо трудових договорів з роботодавцями. Цей рух вперше зародився серед промислових робітників.

Постіндустріальне суспільствоРедагувати

Концепція «постіндустріального суспільства» Деніела Белла створена для теоретичного опису можливого шляху розвитку капіталістичного суспільства. Белл визначає постіндустріальне суспільство,як

« суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи.  »

[2].

Тобто, центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Навколишнє середовищеРедагувати

Усі галузі промисловості, що займаються виробництвом матеріальних благ, є великими споживачами природних ресурсів. Багато галузей промисловості своєю діяльністю забруднюють ґрунт, атмосферу і ґрунтові води.

Промислові райони значною мірою впливають на стан природного середовища: землекористування, порушення фізико-хімічної і екологічної рівноваги. Ці порушення можуть призвести до кумулятивної екологічної кризи.

Список країн за обсягом промислового виробництваРедагувати

Обсяг промислового виробництва в 2011 році (загальний)
Рейтинг Країна Випуск продукції в млрд $ Склад ВВП (%) % від світової промисловості
Увесь світ 21,913.656 31.3% 100.0%
  Європейський Союз 4,508.012 25.1% 20.6%
1   США 3,329.324 22.1% 15.2%
2   КНР 3,291.569 47.1% 15.0%
3   Японія 1,405.292 24.0% 6.4%
4   Німеччина 1,019.643 28.1% 4.7%
5   Росія 697.414 37.0% 3.2%
6   Бразилія 677.322 26.9% 3.1%
7   Італія 565.918 25.2% 2.6%
8   Велика Британія 535.891 21.6% 2.4%
9   Франція 519.529 18.5% 2.4%
10   Індія 484.809 26.3% 2.2%
11   Канада 476.602 27.1% 2.2%
12   Південна Корея 458.556 39.4% 2.1%
13   Іспанія 396.412 25.8% 1.8%
14   Мексика 388.751 32.8% 1.8%
15   Австралія 385.895 25.6% 1.8%
16   Індонезія 383.794 46.0% 1.8%
17   Саудівська Аравія 378.759 67.6% 1.7%
18   ОАЕ 212.700 59.4% 1.0%
19   Нідерланди 207.704 24.2% 0.9%
20   Туреччина 205.273 26.9% 0.9%
- Решта країн 5,872.860 26.8%
Обсяг промислового виробництва в 2011 році (ПКС)
Рейтинг Країна Випуск продукції в млрд $ Склад ВВП (%) % від світової промисловості
Увесь світ 24,680.946 31.3% 100.0%
1   КНР 5,329.942 47.1% 21.6%
  Європейський Союз 3,962.935 25.1% 16.1%
2   США 3,329.324 22.1% 13.5%
3   Індія 1,175.548 26.3% 4.8%
4   Японія 1,054.944 24.0% 4.3%
5   Росія 879.294 37.0% 3.6%
6   Німеччина 868.141 28.1% 3.5%
7   Бразилія 621.158 26.9% 2.5%
8   Південна Корея 613.104 39.4% 2.5%
9   Мексика 544.157 32.8% 2.2%
10   Індонезія 516.413 46.0% 2.1%
11   Велика Британія 486.774 21.6% 2.0%
12   Італія 460.807 25.2% 1.9%
13   Саудівська Аравія 458.100 67.6% 1.9%
14   Франція 410.102 18.5% 1.7%
15   Іран 377.676 40.6% 1.5%
16   Канада 376.992 27.1% 1.5%
17   Іспанія 364.561 25.8% 1.5%
18   Туреччина 283.677 26.9% 1.1%
19   Тайвань 283.676 32.0% 1.1%
20   Таїланд 282.180 45.3% 1.1%
- Решта країн 5,948.108 24.1%

Промисловість УкраїниРедагувати

Промисловий комплекс України має потужну матеріально-технічну базу. Вартість основних засобів становить 644 767 млн грн. (на 2007 р.), це майже в 2,3 раза більше, ніж вартість основних засобів у 2000 р. В комплексі працює більше ніж 3,6 млн працівників, які разом принесли прибуток промисловості у розмірі 43 700,9 млн грн. (2007 р.), що в 5 разів більше, ніж у 2001 р.

У промисловості домінують третій і четвертий технологічні уклади. Їх частка у промисловому виробництві становить 95 %. Основою цих укладів є металургійна, хімічна, легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування. Частка п'ятого і шостого технологічних укладів не перевищує 5 %. Основою цих укладів є електронна промисловість, обчислювальна, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, інформаційні послуги, біотехнології.

Хоча підприємства промисловості й отримують значні прибутки, але рентабельність продукції за 2003–2010 рр. не перевищує 3-6 %. З 55 тис. промислових підприємств більше ніж 18 тис. (33 %) є збитковими. Ще однією негативною стороною є скорочення кількості найманих працівників у комплексі, за 2001–2007 рр. їх кількість скоротилась на 14 %.

Частка експорту промислової продукції у валовому внутрішньому продукті становить близько 40 %, проте його структура незадовільна через переважання сировинної складової, яка перевищує 60 %. Продукція високотехнологічних та наукоємних галузей у загальному обсязі становить лише 15 %.

В структурі промисловості України велику питому вагу займають галузі важкої індустрії, особливо машинобудування, чорна металургія та вугільна промисловість.

Важка промисловість формує більше ніж 80 % загальної вартості реалізованої продукції промисловості, в тому числі на машинобудування припадає 12-14 %

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. S. Langlois, Traditions: Social, In: Neil J. Smelser and Paul B. Baltes, Editor(s)-in-Chief, International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences, Pergamon, Oxford, 2001, Pages 15829-15833, ISBN 978-0-08-043076-8, DOI: 10.1016/B0-08-043076-7/02028-3. Online(англ.)
  2. Bell D. Notes on the Post-Industrial Society // The Public Interest. — 1967. — №7. — С. 102-118.

ДжерелаРедагувати

  Це незавершена стаття з промисловості.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.