Сірчанокислотна промисловість

Сірчанокислотна промисловість виробляє продукцію, яка має широке застосування та низьку матеріаломісткість виробництва. Сірчана кислота використовується у тестильній, харчовій, нафтопереробній, целюлозно-паперовій промисловості у виробництві акумуляторів тощо.

Сірчанокислóтна промислóвість — одна з основних галузей хімічної промисловості, яка виробляє сірчану кислоту, H2SO4.

Майже вся сірчанокислотна промисловість зараз використовує так званий контактний процес. Значення сірчаної кислоти дуже велике: вона застосовується у виробництві мінеральних добривУРСР 2/3 всієї продукції сірчаної кислоти), соляної і азотової кислоти, барвників, штучного волокна, вибухових речовин, очищення нафтопродуктів; у метал., харч., целюлозно-паперовій, текстильній, шкіряній промисловості тощо. Основна сировина для сірчанокислотної промисловості — сірчані колчедани, самородна сірка, сірчані сполуки, що містяться у промислових та попутних газах. Тому що транспортування кислоти на велику віддаль нерентабельне, її виробництво розміщено у районах її споживання (особливо в місцях виробництва мінеральних добрив) і видобутку сірки.

Зростання виробництва сірчаної кислоти в моногідраті (тис. т; у дужках у % до СРСР)
Рік СРСР УРСР
1928 211 72 (34)
1932 552 186 (34)
1940 1 587 407 (26)
1945 781 72 (9)
1950 2125 395 (19)
1960 5398 1311 (24)
1970 12059 2223 (18)
1974 16700 3974 (24)

До революції сірчанокислотна промисловість була в Україні слабо розвинена; працювали лише З заводів: Костянтинівський (з 1897) і менші: Одеський і Вінницький. У 1913 Україна виробляла 45 000 т сірчаної кислоти (вся Російська Імперія — 145 000 т) переважно на імпортному колчедані. Під час перших п'ятирічок ґрунтовно реконструйовано діючі вже заводи і створено нові.

До 1920-их років основною сировиною для сірчаної промиловості в УРСР був уральський колчедан, пізніше також сірчані гази кольорової металургії та коксової промисловості; нині[коли?] головні — природна сірка і уральський сірчаний колчедан. Виробництво сірчанокислотної промисловості. донині зосереджується головним чином у місцях її споживання, тобто на підприємствах для виробництва мінеральних добрив (1970 — 70 % продукції). Тепер найбільші підприємства, що виробляють кислоту, — це хімічні комбінати комбінати:

  • Сумський (з 1954),
  • Вінницький (з 1912)
  • Горлівський (з 1933)
  • Костянтинівський хімічний завод
  • Одеський суперфосфатний завод
  • Кримський завод двоокису титану; ін. — в дніпродзержинському та на коксохім. зав. Донбасу і Придніпров'я. У перспективі постануть нові осередки промисловості у Передкарпатському сірконосному басейні — в Роздольському та Яворівському гірничо-промислових комбінатах, а також на Рівненському заводі азотних добрив.

ДжерелаРедагувати