Замок Паланок

Замок Паланок
	Замок Паланок
	48°25′53″ пн. ш. 22°41′15″ сх. д. / 48.43139° пн. ш. 22.68750° сх. д.
Тип	замок
Країна	Україна
Розташування	Закарпатська область; м. Мукачеве
Матеріал	камінь, цегла
Перша згадка	XI ст.
Стан	більша частина відреставрована
Сайт	palanok.org.ua
	Замок Паланок (Україна)
	Замок Паланок у Вікісховищі?

За́мок Пала́нок (Мука́чівський за́мок) — замок у закарпатському місті Мукачево. Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Замок Паланок (значення).

Федір Коріятович

Зміст

1 Історія
- 1.1 Опис Мукачівської фортеці 1690 р.
- 1.2 XVIII—XX ст.
2 Замок у XXI столітті
3 Легенда
4 Галерея
5 Панорами замку
6 Див. також
7 Примітки
8 Джерела
9 Література
10 Посилання

ІсторіяРедагувати

У південно-західній частині Мукачева стоїть Мукачівський замок, одна з найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам'яток Закарпаття XIV—XVII століть. Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.

З 1396 по 1414 року замком володів Подільський князь Федір Коріятович. Він значно розбудував і укріпив замок, перетворив його на свою резиденцію. Тоді ж у скелястій горі був вирубаний 85 метровий колодязь. Протягом XV—XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали. У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині був великий палац.

У 1567 році Мукачівський замок взяв у облогу Лазарус фон Швенді.

Мукачівський замок належав графу Миколаю Естергазі, який отримав його через одруження з Урсулою Дерсффі. У 1622 році за умовами Микульської угоди Мукачівський замок перейшов у володіння Габора Бетлена. Семигородський князь Юрій I Ракоці (Рагоцький) внаслідок війни, розпочатої з угорською родиною Естергазі, відвоював Мукачівський замок, який з того часу перебував у володінні родини Ракоці (Рагоцьких).

У 1633 р. Мукачівській замок придбав Трансільванський князь Юрій І Ракоці з правом успадкування. Князі династії Ракоці перетворили замок у столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року. Після смерті Юрія І Ракоці в 1648 р. його дружина Жужанна Лорантффі продовжила реконструкцію замку і спорудила ще дві тераси — Середню і Нижню, а також зовнішнє оборонне кільце. У 1649 р. в замку побували посланці гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з Юрієм II Ракоці про спільні дії проти Польщі.

Вид на пагорб із замком та довколишню місцевість

З 1685 по 1688 р. замок пережив одну з найбільших облог, яку здійснили війська Австрійського імператора. Керувала обороною замку вдова князя Ференца І Ракоці Ілона Зріні. Після захоплення замку австрійці його реконструювали, що зробило його найсильнішою фортецею на сході Австрійської імперії.

Опис Мукачівської фортеці 1690 р.Редагувати

Фортеця мала потрійний захист, і в останньому (третьому) розташовувався замок. У замку були також глибокі підвали в скелях, куди могло сховатися населення. Внизу біля гори розкинулась Паланка, тобто містечко, оточене палями та ровом з водою, завглибшки до 12 стоп. Навколо рову було болото. На території замку було зроблено критий вибитий в скелі колодязь, який виходив до водяного рову. Теодор Корятович за дозволом угорських королів Карла та Людовика близько 1350 року вибудував тут великими зусиллями замок.

XVIII—XX ст.Редагувати

З 1703 по 1711 р. замок став оплотом національно-визвольної війни угорського народу проти австрійського гніту. Очолив війну син Ілони Зріні Ференц II Ракоці.

Після поразки визвольної війни замок поступово втратив своє стратегічне значення. У 1782 р. тут відкрилася політична в'язниця Австрійської монархії, в якій протягом більш ніж 100 років було заґратовано понад 20 тисяч в'язнів. У липні 1847 року замок-в'язницю відвідав видатний угорський поет Шандор Петефі. У 1896 р. в'язницю в замку було ліквідовано на честь тисячоліття приходу угрів до Європи, але фактично в'язниця продовжувала функціювати до 1903 року. Найвідомішим в'язнем фортеці був російський революціонер Михайло Бакунін. У 1897 році Паланок викупило міністерство юстиції Австро-Угорщини. Замок поступово приходив у занепад та руйнувався.

Меморіальна дошка про охорону Святої Корони в замку

Під час наполеонівських війн, а саме з 11 грудня 1805 р. до 10 березня 1806 р., угорська Свята Корона знаходилася під охороною на зберіганні в замку.

У період Чехословацької республіки (1919—1938 роки) в замку були розташовані військові частини. Під час Другої Світової війни замок займали угорські війська. Після визволення у 1944 році та приєднання Закарпаття до Радянської України в замку містилось профтехучилище.

Замок у XXI століттіРедагувати

Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей.

15 квітня 2009 року Верховна Рада України ухвалила постанову "Про заходи щодо збереження пам'ятки культурної спадщини замку «Паланок»^[1], в якій рекомендовано:

Генеральній прокуратурі здійснити перевірку законності рішень Мукачівської міськради щодо передачі замку «Паланок» до комунальної власності та вжити відповідних заходів прокурорського реагування
Кабміну розробити в установленому порядку заходи зі створення державного історико-архітектурного заповідника "Замок «Паланок» з віднесенням його до сфери управління Міністерства культури і туризму та обов'язково визначити необхідне фінансування для утримання замку.

Віднедавна замок став доступним для перегляду в Google Street View.

ЛегендаРедагувати

Легенда розповідає про появу колодязя: коли в ньому виникла потреба, то князь наказав копати криницю. Хоч як довго її рили, все ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж фразу: «Пресвітлий княже, води немає». Корятович усе більше не вірив, що можна буде викопати колодязь. Аж якось одного дня до князя прийшов чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення криниці водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити нечистому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один з вірних лицарів Корятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота необов'язково має бути великий: маленький — теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все одно води не питимете», і з цими словами стрибнув у колодязь. З того часу з глибин колодязя кожного вечора чути, як на дні виє чорт через те, що його обдурили.