Відкрити головне меню

Андрій (Бачинський)

Мукачівський греко-католицький єпископ

Андрій Федорович Бачинський (14 листопада 1732 (за старим стилем), с. Бенятина, нині Словаччина — 19 грудня 1809, Ужгород) — церковний греко-католицький діяч, публіцист, просвітитель. Єпископ Мукачівський (5 серпня 177219 листопада 1809).

Андрій Бачинський
Bacsinszky András.jpg
Єпископ Мукачівський
5 серпня 1772 — 19 листопада 1809
Конфесія: Мукачівська греко-католицька єпархія
Деномінація: Греко-католицька церква
Попередник: Іван Брадач
Наступник: Олексій Повчій
 
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Ім'я при народженні: Андрій
Народження: 14 листопада 1732(1732-11-14)
с. Бенятина, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть: 19 грудня 1809(1809-12-19) (77 років)
Ужгород, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Священство: липень 1756
Єп. хіротонія: 6 червня 1773
Престол: Мукачівська єпархія
Андрій у Вікісховищі?

Зміст

СтановленняРедагувати

Андрій Бачинський народився 14 (за іншими даними — 24) листопада 1732 р. (за ст. стилем) в с. Бенятин Ужанської жупи (тепер у Словаччині). Його батько був священиком, походив зі шляхетського роду галицьких переселенців. Спершу навчався в Ужгородській гімназії. 1756 р. був висвячений у священики, після чого єпископ М. Ольшавський направив Бачинського для продовження освіти у Трнавській семінарії, де 1758 р. молодий священик став доктором богослов'я, причому отримав право відправляти літургію як за східним, так і за західним обрядом. За роки навчання він оволодів і багатьма мовами.

Своє служіння розпочав помічним душпастирем у Гайдудорозі. 1761 р. Бачинський став там парохом. Молодий священик веде метрики церковнослов'янською, листування зі світськими властями — угорською, з церковними — латиною та руською (староукраїнською). Єпископ Ольшавський наближує до себе освіченого пароха, запрошує для обговорення конфіденційних питань, пов'язаних з канонізацію єпархії.

1768 р. новий владика Іван Брадач почав реорганізацію Мукачівського єпископства. А. Бачинський стає одним з чотирьох членів капітули (єпархіального управління). 1769 р. він супроводжує І.Брадача на переговорах з Ягерським архієпископом К.Естергазі, які закінчилися безрезультатно. І.Брадач хотів навіть відмовитися від посади, але А. Бачинський відрадив від цього: «Всякий єпископ у Божій Церкві наче той шкіпер, що під час негоди повинен бути готовий і загинути враз з кораблем!» При повсякчасній підтримці співробітника І.Брадач продовжив боротьбу з «могутнім Естергазієм», що й наблизило його передчасну кончину 1772 р., коли він, за висловом М.Лучкая, «помер на 39-му році життя, як жертва за Русько-католицьку церкву».

На чолі національно-церковного відродженняРедагувати

1770 р. саме А. Бачинський як генеральний вікарій іде до імператриці Марії-Терезії домагатися усамостійнення Мукачівської єпархії. У Відні з ним спершу ніхто не хотів говорити. Лише через два місяці він зміг привернути до себе двох цісарських радників К. Плюмегена і Ф. Голлера, через яких передано меморандум для імператриці. Стараннями Плюмегена 1 квітня 1770 р. відбулася аудієнція А. Бачинського при дворі. Саме на цій зустрічі А. Бачинський переконав Марію-Терезію створити окрему єпархію для наших предків. Після наради 12 травня з міністрами імператриця звернулася до Папи Римського Климента XIV з відповідним поданням. 17 листопада Папа дав свою принципову згоду. Остаточне оформлення єпархії відбулося 19 вересня 1771 р.

1772 р. А.Бачинського з посади дорогського пароха і генерального вікарія призначено главою Мукачівської єпархії, якою він керував 36 років. Урочиста церемонія висвячення відбулася в травні 1773 р. в імператорській каплиці Відня у присутності Марії-Терезії. Вона особисто подарувала новому владиці відповідні регалії — митру, сакос, перстень і хрест. Після церемонії імператриця наділила єпископа особливими правами, надала йому великий маєток на утримання єпископату. Згодом історик М. Лучкай писав про свого покровителя: «Андрій Бачинський був настільки освіченим і таким знавцем, людиною такої моральної чесноти і таким активним, що зміг подолати і найважчі справи, здобув до себе таку велику любов не тільки в єпархії, а й за її межами, як перед усією громадою, так і перед королівськими величностями, що після смерті Іоана Брадача був не лише затверджений на єпископську кафедру, а й згодом дістав титул високопреподобного, власне таємного радника її величності. Під його керівництвом ця єпархія набула нової форми правління».

Мистецтво політикиРедагувати

З перших же днів правління А. Бачинському довелося опановувати складне мистецтво політики. Угорський клір спершу підтримував його, йому навіть запропонували з греко-католицького єпископа стати латинським примасом Угорщини, але Бачинський категорично відмовився. Натомість він почав реорганізацію адміністративних структур єпархії, зміцнював її матеріальну базу. Указом імператриці єпархія одержала в дарунок Ужгородський єзуїтський монастир з костьолом для владичої резиденції.

1 серпня 1775 р. урядовець Ужанського комітату Міхай Еорі передав по акту А. Бачинському в присутності членів комісії і каноніків єзуїтську колегію, церкву при ній, єзуїтську бібліотеку й Ужгородський замок. 3 грудня 1778 р. до Ужгородського замку перенесено з Мукачева богословську школу, засновану ще єпископом М. Ольшавським 1744 р. А. Бачинський реорганізував її в духовну семінарію з чотирирічним строком навчання, відкрив для семінаристів доступ до власної бібліотеки. Пізніше при семінарії відкрито підготовчу школу-інтернат «Алумнеум», теж розраховану на чотири роки навчання.

За саном А.Бачинський посідає високе місце в державі. 1777 р. він стає дійсним внутрішнім таємним радником, 1778 р. входить до верхньої палати сейму. Там він зумів відстояти права греко-католицького духовенства нарівні з католицьким та реформатським. Він домігся звільнення своїх священиків від військової повинності та податків. Але найбільшим політичним успіхом став закон про захист греко-католицького духовенства від свавілля поміщиків.

24 лютого 1778 р. у с. Костіл А. Бачинський підписав із заступником голови Угорської намісницької ради (іншими словами — віце-прем'єром Угорщини) графом П.Фештетичем угоду про державну підтримку священиків Марамороської жупи. У травні таку ж угоду підписано з графом Шснборном по Березькій жупі. 19 червня це зроблено і по Ужанській жупі. Священики отримали право на стандартний земельний наділ у 12 кадастральних угрів, а дяки — на половину його. З духовних осіб не бралася плата за випасання їхньої худоби. Ремонт і облаштування храмів здійснювались за рахунок казни. Для школи і хати вчителя безкоштовно виділялися дрова. Найтяжче було поширити такий порядок і на Угочанську жупу (Виноградівщину), але поступово домоглися і цього. За А.Бачинського єпархія значно зміцнюється, налічуючи в своєму складі 60 пресвітерств і 729 парафій. На особисте прохання владики Марія-Терезія 1776 р. подарувала єпископству маєток в с. Тополиця під угорським містом Мішкольц, що давав щороку доход 12 тисяч форинтів (до цього на єпископство виділялося 5 тисяч). З огляду на великі розміри єпархії і для покращання управління 26 липня 1776 р. було створено два вікаріати — Марамороський і Сукмарсткий. 27 липня 1787 р. до них додався третій — Кошицький, згодом перетворений на Пряшівський. А. Бачинський також розширив капітулу, до складу якої увійшло сім каноніків.

 
А. Ф. Бачинський

Мукачево-Ужгородська єпархія підпорядковувалась естергомському архієпископові. А.Бачинський намагався вийти з-під цієї юрисдикції (у зв'язку з постійними утисками угорською владою будь-якого прояву української ідентичності закарпатцями) і створити окрему митрополію для всіх греко-католиків Угорщини. Проте це не вдалося. Натомість зі згоди Відня почала відновлюватися Галицько-Львівська митрополія. Кандидатура А. Бачинського на її главу була найсильнішою. Лише рішучий протест угорських властей перешкодив цьому затвердженню, що черговий раз свідчило про небажання угорської влади втрачати землі, де проживали українці, і які експлуатувалися як світською, так і церковною угорською владою.

1780 р. владика остаточно переніс єпископську резиденцію з Мукачева до Ужгорода. 15 жовтня тут за участю королівського комісара було освячено кафедральний храм. Тут же владика заснував духовну семінарію у замку Другетів. П'ять професорів викладали руською (давньоукраїнською) та румунською мовами. На прохання А. Бачинського імператор Йосиф II виділив для семінаристів 60 стипендій.

Організатор освітиРедагувати

Бачинський розширює єпархіальну бібліотеку, яка за його життя налічувала дев'ять тисяч манускриптів та стародруків. Бібліотека ж забезпечувала усі парохії церковними книгами. Андрій Бачинський заклав основу єпархіального архіву «ради беспечнайшаго и достовернейшаго сохранения» документів з історії «церквей или парохій, или маєтностей их дотычутся». Єпископ домігся виділення додаткових місць для молодих закарпатців в навчальних закладах Буди, Відня, Трнави. Він разом зі львівським та перемишльським єпископами звернувся до імператора Йосипа II, в результаті чого той 9 березня 1787 р. видав декрет про викладання окремих предметів у Львівському університеті руською (давньоукраїнською) мовою.

Оскільки паства А.Бачинського була майже суцільно неписьменною, він багато дбав про підготовку не лише священиків, а й вчителів початкової школи. Першу учительську семінарію в Угорщині відкрито 1775 р. Уже 1777 р. А. Бачинський домагається відкриття такого закладу й у себе. Справа дуже затяглася. Тим часом парох с. Коритияни під Ужгородом організував у себе разові тримісячні курси для підготовки кількох вчителів. Зробивши перший випуск, він побачив, що вчителів не вистачає навіть для найближчих сіл, тому перетворив свої курси на постійні. Туди приїжджали охочі з усього краю. Єпископ радо підтримав цю ініціативу і 1793 р. переніс курси до Ужгорода. Наступного року на основі їх в Ужгороді відкрито вчительську препарандію (семінарію) з руською (давньоукраїнською) мовою викладання. Це був перший такий заклад на всіх українських землях і другий в північній Угорщині (мається на увазі вже не угорські етнічні землі, бо північчю Угорщини тоді [і частково зараз] вважали сучасну територію Словацької Республіки, де в той час і тепер також проживали етнічні українці).

А.Бачинський вимагав освіти для всіх дітей від шести до чотирнадцяти років. Священики мали чотири рази на рік доповідати про кількість учнів. В селах, де було понад 50 підлітків, мали відкриватися окремі школи з викладанням материнською мовою. Для них 1797 і 1799 р. було видано руський (давньоукраїнський) буквар. Своїми коштами єпископ утримував щороку 20 бідних гімназистів в Ужгороді, а найздібніших потім відправляв до тогочасних вузів. Крім того, у своїй єпископській кухні постійно годував до 24 сиріт. Стараннями владики до кінця його життя було повністю впорядковано початкові школи по всій єпархії. Тоді на Закарпатті налічувалося триста шкіл. 1806 р. інспектор «угроруських шкіл» Д.Попович писав: «Переважна більшість відвіданих шкіл була в порядку і процвітала. Учителі були освічені, розмовляли різними мовами — руською (давньоукраїнською), угорською, латинською і німецькою, закінчили по 6-8 класів гімназії». Наш край різко виділився з-поміж інших українських земель за рівнем педагогічних кадрів. Про це свідчить хоча б такий факт. Найперший університет на Подніпровській Україні, Харківський, 1806 р. запросив з Закарпаття дев'ять викладачів на вакантні посади. Якщо основу харківської професури склали ті, кого образно називають «учнями Сковороди», то свій вагомий внесок зробили й «учні Бачинського». Це А. Дудрович (у 1829—1830 рр. був ректором у Харківському університеті), К. Павлович, брати Білевичі тощо.

Книжні справиРедагувати

Вкрай незадовільним лишалося забезпечення церков необхідною літературою, яка надходила зі Сходу. Вищі церковні та й світські власті ставилися до таких книжок з підозрою. Тому усюди користувалися найрізноманітнішими виданнями зі Львова, Почаєва, Києва, Москви, а ще частіше — списками з них, що рясніли описками. Це почало впливати на відмінності у відправленні літургії. Аби уникнути цього, А. Бачинський 1792 р. відправив двох ченців-василіан до Києво-Печерської Лаври, щоб вони з'ясували тамтешній обряд і вивчили усі відправи. На основі їхньої інформації владика прагнув усунути наявні в краї відхилення й уніфікувати церковні служби.

У 18041805 рр. Бачинський видав у Буді п'ятитомну Біблію («Библія сиріч книги священнаго писанія ветхаго и новаго завіта»). Великий внесок у цю справу зробив і давній сподвижник єпископа Григорій Таркович, колишній парох Гайдудорога, а тоді — цензор університетської друкарні. Це видання було задумане ще 1794 р. через те, що книги, які поступали на Закарпаття з Почаївської Лаври, були дуже дорогими. Після виходу ж власного видання А.Бачинський з радістю писав у циркулярі до священиків: «Вже готова Біблія, тобто Книги св. Письм, видані нашою, руською мовою», що не тільки утвердить вірних у пізнанні правд віри і благочесті, а й допоможе «зберегти нашу материнську мову, письмо і національність».

А.Бачинський сприяв публікації історико-церковних творів Івана Пастелія і Іоанікія Базиловича. Ознайомившись з першим томом Короткого нарису фундації Ф.Корятовича Й.Базиловича, владика відкрив для останнього єпархіальний архів, завдяки чому було написано другий том. Таким чином, А.Бачинський постає як організатор історичної науки в краї.

1806 р. він отримав запит зі столичної університетської друкарні, які книжки слід видати для народних шкіл, якою абеткою їх друкувати. Єпископ склав великий список, куди входили підручники добрих манер, християнської науки, пояснення літургії, арифметики, громадянських обов'язків тощо. Що ж до абетки, то позиція єпископа була твердою: його єпархія пише кирилицею, тому всі підручники мають друкуватися цим письмом, причому пристосованим до «рутенської», тобто української, мови, а не московської. У збереженні кирилиці він вбачав важливу запоруку проти денаціоналізації земляків: «Доки буде Аз, Буки, Веді — сего не буде». Перші три кириличні букви були і його ініціалами (Андрій Бачинський, Владика). Про чітку національну орієнтацію єпископа мовить і такий факт. Ще 23 лютого 1787 р. на його прохання Угорська намісницька рада затвердила для русинів (тогочасна самоназва українців на Закарпатті, яка свідчить про асоціацію себе як частини великого руського народу, тобто українців; не плутати з «русским», яким називають себе москвини) Покрови Богородиці як їхнє національно-церковне свято. Цей день був особливо шанований по всіх українських землях, зокрема в запорозьких козаків, більшість храмів яких були саме Покровськими.

Останні роки життяРедагувати

1808 р. А. Бачинський тяжко захворів. Єпископом-помічником при ньому був призначений молодший брат покійного І.Брадача Михайло Брадач, що з 1777 р. був настоятелем Ужгородського собору, потім каноніком. Помер А. Бачинський 7 листопада 1809 р. (за іншими даними − 19 грудня). Він першим з єпископів був похований в усипальниці під кафедральним храмом Ужгорода. Згідно з тематизмом (церковним переписом), опублікованим через два роки по смерті А.Бачинського, єпархія мала 560 472 вірних, понад 800 священиків, 120 семінаристів, 7 монастирів, 75 монахів.

2009 рік на Закарпатті оголошено роком Андрія Бачинського.[1]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

Попередник
Іван Брадач
  Єпископ Мукачівський
5 серпня 177219 листопада 1809
  Наступник
Олексій Повчій