Хіротонія

(Перенаправлено з Священство)

Хіротоні́я (грец. χειροτονία, «рукопокладення») або ординація — християнський обряд, під час якого відбувається таїнство поставлення в священнослужителі. Існують три чини висвячення: в диякони та священники висвячення може проводити один архієрей; в архиєреї висвячують собором архиєреїв, щонайменше двома (див. Правила святих Апостолів). Також інші християнські обряди, що мають (або мали історично) своїм елементом покладання рук (наприклад, миропомазання).

Хіротонія священика в римо-католицькій церкві. Абатство Фонгомбо, Франція

НазваРедагувати

  • Процес хіротонізації також називають висвяченням, рукопокладенням, покладенням рук (заст. рукоположення).

Католицька церкваРедагувати

Висвячення відбувається, як і у Православній, у три чини: дияконів, священників та єпископів.

Православна церкваРедагувати

У Православній Церкві хіротонія можлива у диякони (з іподияконів), у священники (з дияконів) і в архієреї (зі священиків). Відповідно існують три чини рукоположення. У диякони та священники рукоположення робити може один архієрей; в архієреї рукоположення відбувається собором архієреїв (мінімум 2-3 єпископи згідно з Апостольськими правилами).

Рукоположення в диякони відбувається на літургії після євхаристичного канону. Той, хто посвячується, вводиться у вівтар через Царські врата, триразово при співі тропарів обводиться навколо престолу й потім стає на одне коліно перед престолом. Архієрей покладає край омофора на голову того, хто посвячується, зверху кладе руку і читає таїноздійснювальну молитву. Після молитви архиєрей знімає хрестоподібно одягнений орар з посвяченого і покладає орар йому на ліве плече з вигуком «Аксіос!».

Рукоположення у священники відбувається на літургії після великого входу подібним чином — рукоположений стає на обидва коліна перед престолом, читається таїнозвершувальна молитва, рукоположеного одягають у священицькі убрання.

Рукоположення в архиєреї відбувається на літургії після співу трисвятого перед читанням Апостола. Рукоположений вводиться у вівтар через Царські врата, робить три поклони перед престолом та, ставши на обидва коліна, кладе складені навхрест руки на престол. Архієреї, що здійснюють рукоположення, тримають над його головою відкрите Євангеліє, найголовніший із них читає таїнозвершувальну молитву. Потім виголошується ектенія, після якої Євангеліє покладається на престол, а новорукоположеного обличають із вигуком «аксіос» в архиєрейське убрання.

Історично таїнство миропомазання теж здійснювалося через рукопокладання — за переданням апостоли перед таким рукопокладанням змащували свої руки миром.

Цікаві фактиРедагувати

  • Святий Кирило Єрусалимський був висвячений на єпископа особою, що підтримувала єресь Арія - аріанським єпископом. Потім Кирило навернувся в Православ’я й був прийнятий як архієрей і не тільки він, а й ті, кого він рукоположив, їм не була потрібна нова хіротонія.[1]
  • Усі клірики рукопокладені єретиком Петром (Монга) після того, як вони залишили єресь євтихіанців, і прийняли Халкидонський Собор, були прийняті Церквою Христовою у своє лоно, без повторного рукопокладання, у їхніх відповідних ступенях.[1]
  • У житії святого Сави Освяченого згадується, що, коли Єрусалимський Патріарх Ілля спочив, єретеки Севиріани обрали на кафедру Іоанна, їх однодумця, який навернувся після напоумлення від святих Сави й Феодосія у православну віру. Однак той факт, що він був рукопокладений єретиками, не ставили йому в провину і не пересвячували його.[1]
  • Церква Болгарії, яка перебувала у схизмі близько 75 років і в 1945 р., після зняття схизми, усі єпископи, священики й диякони не були знову рукопокладені, попри те, що до цього всі вони були розкольниками.[1]
  • Преподобний Єфрем Катунактський, якого у 21 столітті канонізувала Константинопольська православна Церква, був рукопокладений на священика в 1936 році старообрядцем, Кікладским архієреєм Германом, якого вигнали з кафоличної Православної Церкви. Єфрема було прийнято в Константинопольську ПЦ без повторного рукопокладання. [1]

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Уся правда про Українське Церковне питання (українська). Афон: Монастир Пантократор. 2020. с. 20. 

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хіротонія