Вікіпедія

Бгікшуні

буддійська черниця, яка отримала посвячення

Бгікшуні або Бгіккгуні (санскр. bhikṣuṇī, палі bhikkhunī, в буквальному перекладі — «злиденна») — повністю посвячена черниця[ru] в буддизмі (ченці-чоловіки іменуються бгікшу). Буддійські черниці, як і ченці, живуть за правилами Вінаї, але для жінок вона може встановлювати більше обмежень, ніж для чоловіків.

Магападжапаті Готамі[en], майбутня перша бгікшуні, з маленьким Буддою на руках.

Як оповідають буддійські писання, першою бгікшуні стала Магапраджапаті Готамі — тітка і прийомна мати Будди Шак'ямуні. Саме на її прохання засновник буддизму став приймати в санґгу і посвячувати в черниці жінок. Потім ці перші буддійські черниці передали вчення Будди і чернече посвячення своїм ученицям, ті — своїм. Так від самого Гаутами Будди і його учениць почалися лінії жіночої учнівської наступності.

Більшість буддистів вважають, що жодна жінка не може стати бгікшуні, не отримавши повного посвячення в черниці від діючої бгікшуні, що перебуває в правильному ланцюгу жіночої учнівської наступності. Можливість отримати це посвячення від буддійського ченця-чоловіка (бгікшу), що перебуває в ланцюзі чоловічої учнівської наступності, або від бгікшуні з іншої буддійської школи, визнається не всіма. У деяких школах встановлено, що на церемонії посвячення повинні бути присутніми відразу кілька діючих бгікшу і/або бгікшуні, і тільки за їх спільною згодою нова жінка може бути прийнята в чернечу частину санґги[1].

В історії буддизму не раз виникали такі ситуації, коли в певній місцевості або в конкретній школі буддизму всі бгікшуні вмирали або переставали бути черницями, і після них не залишалося повністю посвячених учениць, які можуть стати їх наступницями. У цих випадках нові буддійські черниці більше не могли з'явитися. Інші буддистки, які хотіли стати бгікшуні, не могли цього зробити, тому що їм не у кого було вчитися і від кого отримувати чернече посвячення. У школі Тгеравада бгікшуні зникли ще в XI—XIII століттях нашої ери, і збереглася лише чоловіча наступність бгікшу. Те ж саме відбулося і в буддизмі Ваджраяни. Тільки в школі Дхармагуптака[ru] і деяких школах Махаяни, нині поширених, переважно, в Кореї, В'єтнамі, КНР і на Тайвані, лінії жіночої чернечої наступності не уривалися з часів Будди до теперішнього часу. А в Тгераваді і Ваджраяні посвячення у бгікшуні не проводилася майже тисячу років, поки в середині 1990-х років не було вжито заходів з її відновлення шляхом запрошення бгікшуні з тих шкіл, де вони збереглися. В Азії зараз жіночі чернечі громади школи Тгеравада існують на Шрі-Ланці, в Таїланді, В'єтнамі та Індонезії, але багато консервативних послідовників цієї школи не визнають сучасних черниць справжніми бгікшуні[1].

Там, де наступність бгікшуні було втрачено, іноді практикуються альтернативні форми жіночого аскетизму і самообмеження. Жінки, яких нікому посвятити у бгікшуні, можуть за власною ініціативою стати своєрідними «напівчерницями». Так у тибетському буддизмі жінка офіційно може дати обітницю шраманері (новачки, послушниці). У Тгераваді жінка також може дати неформальну і обмежену чернечу обітницю, подібну до тієї, яку раніше давали шраманері, які готувалися стати бгікшуні. У Таїланді такі напівчерниці називаються «мечі» (тай. แม่ชี), у М'янмі — «зілашін».

Згідно з ученням буддизму, чоловіки і жінки рівною мірою здатні досягати нірвани. Незважаючи на це, бгікшуні повинні прийняти вісім додаткових обітниць, званих гарундхаммами, які бгікшу не приймають. Крім того, палійською Вінаєю для буддійських черниць встановлено більше правил і заборон, ніж для буддійських ченців, і бгікшуні займають підлегле становище відносно бгікшу — незалежно від віку, заслуг, досягнень та інших обставин. Втім, справжність «восьми гарундхамм», їх приналежність до вчення самого Будди Шак'ямуні і їх обов'язковість для виконання всіма черницями достеменно не підтверджені і заперечуються деякими дослідниками і буддійськими вчителями; можливо, ці додаткові правила для жінок-черниць були додані кимось після Будди[⇨].

Від ранніх буддійських шкіл до наших днів дійшла «Тхерігатха» — збірка віршів про просвітлення, написаних старшими бгікшуні; ці вірші увійшли до «Тапітаки».

Історія ред.

Як свідчать буддійські перекази, перші бгікшуні з'явилися на п'ять років пізніше від перших бгікшу. Це сталося на прохання групи жінок на чолі з Магападжапаті Готамі, тіткою Ґаутами Будди, яка ростила його після смерті його матері.

В буддизмі жінка може вільно досягти будь-якого ступеня духовного розвитку, як і чоловік. У цьому буддизм унікальний серед індійських релігій. У канонічних писаннях Будда особливо підкреслює, що жінка має такі ж здібності до досягнення стану нірвани, як і чоловік, і так само може пройти всі чотири стадії просвітлення[2][3]. В інших релігійних традиціях ми не знаходимо аналога «Тхерігатхи» або «Ападани»[ru] — письмового свідчення високих духовних досягнень жінок[4].

В аналогічному ключі, основна канонічна сутра Махаяни — «Сутра Лотоса», вірш 12, оповідає про те, що 6000 бгікшуні-аргаток отримали передбачення Будди Шак'ямуні про те, що вони досягнуть стану боддгісатви, а потім — і стану Будди[5].

Вісім гарундхамм ред.

 
Високопоставлена бгікшуні китайської школи зі співаючої чашею.

Крім спільних для всіх буддійських ченців правил Віная, черниці зобов'язані дотримуватися ще восьми правил (гарундхамм), які до ченців-чоловіків не стосуються. Походження «Восьми гарундхамм» до кінця не з'ясовано. За словами Будди, які цитує бгікшу Тханнісаро: «Ананда, якщо Махападжапаті Готамі прийме вісім обітниць поваги, це буде означати її повне посвячення (упасампада)»[6]. Але є сумніви в тому, чи дійсно ці слова були сказані Буддою Шак'ямуні, чи вони були приписані йому пізніше[7]. Відповідно до буддійських письмових джерел, причиною такої вказівки Будди стали його побоювання за майбутнє санґги, в яку почали приймати жінок. У «Тапітаці» є пророцтво Будди про те, що через присутність у складі санґги жінок, ця буддистська громада буде слабшати і проіснує тільки 500 років. Таке пророцтво зустрічається в Каноні тільки раз, і це єдине пророцтво Будди, в якому зазначено час його здійснення[8].

Юнг Чунг (Young Chung) зазначає, що за часів Ґаутами Будди суспільство відштовхувало і зневажало черниць значно сильніше, ніж ченців, називаючи перших «бритоголовими повіями», а других — просто «бритоголовими». Напади мирських людей на черниць відбувалися тоді значно частіше, ніж напади на ченців, і нерідко призводили до зґвалтувань. Тому бгікшуні потребували більшого захисту, ніж бгікшу. В таких умовах Будда вирішив заснувати жіночу чернечу частину санґги (бгікшуні-санґгу), щоб у ній захистити своїх послідовниць і дати їм нові духовні можливості. Ця ініціатива значно випереджала свій час. Забезпечення таких можливостей для жінок накладало додаткові зобов'язання і на чоловіків, зокрема на бгікшу. Будда, ймовірно, розумів всю суперечливість прийнятого рішення, але він пішов на такий крок через численні домагання, яких зазнавали його учениці[9].

Віная не допускає застосування сили ченцем стосовно черниці. За словами Дгаммананди Бгікхуні[en]:

За часів Будди, черниці мали рівні права і рівні частки в усьому. Був випадок, коли для потреб обох сангх принесли вісім одежин, але в тому місці проживала тільки одна черниця і четверо ченців. Будда поділив одяг, давши чотири штуки черниці і чотири штуки — ченцям, тому що вони призначалися для обох сангх і повинні були бути розділені порівну між ними, незалежно від кількості людей в кожній групі. Оскільки миряни запрошували черниць у свої будинки рідше, ніж ченців, Будда вирішив ділити всі підношення монастирю порівну між двома сангхи. Він оберігав черниць і був справедливий до обох частин [сангхи]. Між черницями та ченцями відносини підпорядкування були такими, як між молодшими сестрами і старшими братами, а не такими, як між рабинями і рабовласниками[10].

Оригінальний текст (англ.)
Nuns at the time of the Buddha had equal rights and an equal share in everything. In one case, eight robes were offered to both sanghas at a place where there was only one nun and four monks. The Buddha divided the robes in half, giving four to the nun and four to the monks, because the robes were for both sanghas and had to be divided equally however many were in each group. Because the nuns tended to receive fewer invitations to lay-people's homes, the Buddha had all offerings brought to the monastery and equally divided between the two sanghas. He protected the nuns and was fair to both parties. They are subordinate in the sense of being younger sisters and elder brothers, not in the sense of being masters and slaves.

Ян Естлі (Ian Astley) стверджує, що в тому соціальному оточенні, в якому довелося жити першим послідовникам Будди, де жінки зазнавали значної дискримінації і загроз, бажання Будди захистити засновану ним санґгу від негативної громадської думки було цілком зрозумілим, і його не можна засуджувати за це:

У ті дні (втім, як і зараз у більшій частині індійського суспільства) жінку, яка пішла з дому, люди, більшою чи меншою мірою, вважали повією, і допускали стосовно неї відповідні домагання. Формально об'єднавшись з монахами, черниці отримували переваги бездомного життя і при цьому уникали загрози насильства. І поки всі люди з презирством не відштовхнуть таке ставлення до бездомних жінок, як це має зробити будь-яка цивілізована людина, така позиція і така поведінка стосовно жінок залишаться необхідними для забезпечення їх безпеки, а критика Будди і його громади за те, що у них були прийняті такі особливі правила, буде, безсумнівно, недоречною[9].

Оригінальний текст (англ.)
In those days (and this still applies to much of present Indian society) a woman who had left the life of the household would otherwise have been regarded more or less as a harlot and subjected to the appropriate harassment. By being formally associated with the monks, the nuns were able to enjoy the benefits of leaving the household life without incurring immediate harm. Whilst it is one thing to abhor, as any civilized person must do, the attitudes and behavior towards women which underlie the necessity for such protection, it is surely misplaced to criticize the Buddha and his community for adopting this particular policy.

За регіонами і школами буддизму ред.

Тибетський буддизм ред.

Тибетською мовою бгікшу називається «гелонг», а бгікшуні — «гелонгма» (тиб. dge slong ma). Кількість правил-обітниць Вінаї різниться в різних ланцюгах учнівської наступності, найчастіше — 360 для черниць і 265 для ченців. Учні та учениці (шраманера), що готуються прийняти посвячення, іменуються «гецул» (тиб. dge tshul) і «гецулма» відповідно; ті й інші дають двадцять п'ять основних обітниць. Для інших тибетських буддистів — як для сімейних, так і для малолітніх монастирських вихованців, надто юних, щоб бути повністю посвяченими ченцями або черницями — діють ті ж п'ять священних заповідей, що й для мирських буддистів у всіх школах. На Тибеті ці миряни і вихованці називаються словом «ген'єн» (тиб. dge snyan), але монастирські вихованці повинні дотримуватися такого ж суворого целібату, як і дорослі посвячені монахи. Ухвалення все більш суворих обітниць у тибетському буддизмі може відбуватися поступово, шлях від вихованки до повністю посвяченої черниці може займати до сорока років[11].

 
Майбутній бгікшуні голять голову перед посвяченням. 2004 р., долина Спіті, Індія

Для проведення церемонії посвячення у бгікшуні в цій школі буддизму потрібна присутність не однієї, а дванадцяти повністю посвячених черниць. Такого «кворуму», найпевніше, на території Тибету й не було. Тибетські бгікшуні були нечисленними; лише одиниці з них залишили свої імена в історії Тибету: наприклад, Самдінг Дордже Пхагмо[en] (1422—1455), що отримала найбільший майстерський ранг з усіх тибетських жінок. Але про те, як і де пройшло її посвячення в бгікшуні, відомо мало[12].

На початку XXI століття чинний Далай-лама неодноразово виступав на підтримку жіночого буддійського чернецтва і визнавав бгікшуні з усіх шкіл буддизму, в яких їх спадкоємність збереглася. Щодо відновлення посвячень у бгікшуні на Тибеті він стверджував, що ця проблема не може бути вирішена одними Тибетом самостійно; вона вимагає згоди і співпраці буддистів усього світу[13], і проблема не в тому, треба чи не треба давати всім жінкам можливість ставати бгікшуні, а в тому, як це правильно зробити відповідно до Вінаї[14]. Сімнадцятий Кармапа Оґ'єн Трінлей Дордже також заявив про плани відновлення посвячення жінок[15].

Тгеравада ред.

На сході і півдні Азії традиції жіночого буддійського чернецтва зберігалися і розвивалися протягом декількох століть, але в школі Тгеравада на Шрі-Ланці в XI столітті нашої ери вони пішли на спад; у Бірмі тгеравадські бгікшуні існували приблизно до XIII століття, але потім вони і там вимерли. Чи були коли-небудь у минулому тгеравадські бгікшуні в Таїланді, Лаосі, Камбоджі і Тибеті — питання спірне, історичні відомості суперечливі, особливо в Таїланді[16]. Через це деякі вчені і буддійські релігійні лідери вважають, що в Тгераваді справжніх бгікшуні не залишилося, і нові черниці в цій буддійській школі вже ніяк не зможуть з'явитися, тому що їм немає від кого отримувати посвячення. Наприклад, глава тгеравадської бгікшу-санґги (чоловічої чернечої спільноти) М'янми і Таїланду вважає існування повністю посвячених бгікшуні неможливим: «Рівні права для чоловіків і жінок заборонені Церковною Радою. Жодна жінка в Таїланді не може отримати повного чернечого посвячення відповідно до буддизму Тгеравади і стати бгікшуні. Рада також видала національне попередження про те, що якщо який-небудь монах посвятить жінок у черниці, він буде суворо покараний за це»[17]. Ще 1928 року Верховний патріарх Таїланду (тай. สมเด็จพระสังฆราช), у відповідь на спроби посвятити в черниці двох жінок, видав едикт про те, що ченці не повинні посвячувати жінок ні в новачки (шаманері), ні в послушниці (сіккхамани), ні в черниці (бгікшуні). За цим едиктом дві жінки, які отримали таке посвячення, були арештовані на невеликі терміни.

Не маючи можливості отримати повне посвячення від справжньої бгікшуні, деякі буддистки Тгеравади знайшли вихід у тому, щоб за власною ініціативою давати обмежені обітниці зречення і жити відповідно до вчення Будди. Такі «напівчерниці» зазвичай зобов'язуються дотримуватися восьми або десяти заповідей: це більше, ніж встановлено для мирських буддисток (п'ять заповідей), але значно менше, ніж для повністю посвячених буддійських черниць (понад триста правил Вінаї). Вони стали досить популярними в суспільстві, але не отримали офіційного визнання і тієї підтримки в отриманні освіти, яка пропонується ченцям. Напівчерниці змушені покладатися на власні сили і можливості; одним з них доводиться готувати їжу або виконувати іншу роботу, поки інші практикують і викладають медитацію[18][неавторитетне джерело][19] [неавторитетне джерело][20][неавторитетне джерело]

Ці жінки зазвичай носять вбрання білого або рожевого кольору, що вирізняє їх як від мирських жінок, так і від повністю посвячених бгікшуні. У різних країнах буддійських напівчерниць називають по-різному: «даса сіл мата[en]» в Шрі-Ланці, «зілашин[en]» (бірм. သီလရှင်) у М'янмі, «мечі[en]» (тай. แม่ชี) у Таїланді, «гурума» в Непалі і Лаосі, «сіладгара[en]» в буддійських монастирях Амараваті[en] і Чизест[en] в Англії.

1996 року, завдяки зусиллям міжнародної асоціації буддисток «Сак'ядгіта[en]», тгеравадське посвячення в бгікшуні було відновлено, коли 11 жінок зі Шрі-Ланки отримали повне посвячення в Сарнатху, Індія. Цю процедуру проводили Додангоба Ревата Магатгера (Dodangoda Revata Mahāthera) і, пізніше, Мапалагама Віпуласара Магатгера (Mapalagama Vipulasāra Mahāthera) з індійського «Товариства Мага Бодгі[en]», за підтримки ченців і черниць Ордена Чоге корейського сон-буддизму[ru][21][22][23].

Після 1996 року спроби відновити жіночу чернечу традицію тгеравади були зроблені також у Таїланді і на Шрі Ланці. У Таїланді 55-річна тайська буддистка Варанггана Ванавічаєн, яка прийняла 8 обітниць і носила білу робу мечі, стала першою жінкою, яка отримала статус новачки в тгераваде. Вона пройшла відповідну церемонію і отримала золоту робу зі співаючою чашею 2002 року[24]. На Шрі-Ланці відбулося найбільше посвячень жінок у бгікшуні. Частину цих посвячень було проведено черницями зі збереженої східно-азійської традиції, іншу — ченцями тгеравадських орденів. З 2005 року багато церемоній посвячення в бгікшуні були організовані главою місцевого підрозділу «Дамбулла» (Dambulla) чернечого ордену «Сіям Нікая[en]»[25][уточнити].

 
Дгаммананда Бгікшуні у 2009 році

Тайська дослідниця буддизму доктор Чатсумарн Кабілсінгх[en], зараз відома як Дгаммананда Бгікхуні пройшла суперечливе посвячення у новачки, а потім і в бгікшуні на Шрі-Ланці 2003 року, після того, як там відновилося повне посвячення жінок, і потім повернулася в Таїланд, де чернече посвячення жінок було заборонено, і могло бути навіть покарано тюремним ув'язненням цих жінок[26]. Багато хто в Таїланді вважають її «піонеркою» відродження традицій бгікшуні[27][28]. Згодом Сенат Таїланду переглянув і скасував закон 1928 року, який забороняє повне посвячення жінок у буддизмі, як неконституційний і такий, що суперечить свободі віросповідання. Більше 20 жінок пішли стопами Дгаммананди Бгікхуні. У містах Самут Сакгон[en], Чіангмай і Районг[ru] почали створюватися храми, жіночі монастирі і медитаційні центри, очолювані тайськими бгікшуні. Позиція ієрархів тайської санґги значно змінилася: від повного невизнання можливості існування бгікшуні до прийняття бгікшуні як представниць іноземних (не тайських) буддійських традицій. Однак два основних тгеравадських ордени Таїланду — «Мага Нікая[en]» і «Дгаммаютіка Нікая[en]» поки ще офіційно не визнали повністю посвячених черниць в ранзі бгікшуні. Незважаючи на істотну і зростаючу підтримку бгікшуні релігійними ієрархами, в таїландській санґзі залишається досить сильна опозиція, яка чинить спротив посвяченню жінок. Консервативно налаштовані буддисти Тгеравади посилаються на шосту з Восьми гарундхамм, згідно з якою бгікшуні повинна отримати посвячення відразу від обох чернечих частин санґги — і чоловічої, і жіночої; за відсутності однієї з них (діючих бгікшуні) посвячення не буде дійсним, а залучення бгікшуні з іншої школи позбавляє сенсу саму традицію учнівської наступності. З точки зору цих консерваторів, відновлення посвячень після втрати наступності неможливе, а всі новопосвячені черниці і ті, хто буде отримувати посвячення від них — не є справжніми бгікшуні[1].

Перше тгеравадське посвячення в бгікшуні в Австралії відбулося 22 жовтня 2009 року в монастирі Бодгіньяна[en] у місті Перт. Чотири черниці з жіночого монастиря Дгаммасара (англ. Dhammasara Nun's Monastery): Аджай Ваяма, Ніродгі, Сері і Хасапанна — стали бгікшуні у повній відповідності з палійською Вінаєю[29].

2010 року бгікшуні Айя Татгалока[en] і бгікшу Бганте Генелопа Ґунаратана[en] спостерігали за проведенням подвійної церемонії посвячення, що відбулася в лісовому скиті Араня Бодгі (Aranya Bodhi) в окрузі Сонома, Каліфорнія, США. Після проведення цього обряду чотири жінки стали повністю посвяченими черницями тгеравадської традиції[30].

У послідовників Тгеравади в Індонезії перше після більш ніж тисячолітньої перерви посвячення в бгікшуні відбулося в 2015 році у Вісма Кусалаяні (Wisma Kusalayani) в місті Лембанг[en] провінції Західна Ява. Повністю посвяченими черницями стали Ваджрадеві Садгіка Бгікшуні з Індонезії, Медгі Бгікшуні зі Шрі-Ланки, Анулов Бгікшуні з Японії, Сантасуха Сантамана Бгікшуні з В'єтнаму, Сухі Бгікшуні і Сумангала Бгікшуні з Малайзії, і Дженту Бгікшуні з Австралії[31][32].

Сумніви в легітимності наступності ред.

З усіх шкіл східноазійського буддизму[en] тільки Дгармагуптака змогла зберегти нерозривну спадкоємність бгікшуні[33]. Черниці цієї школи допомогли іншим школам (зокрема Тгераваді) відновити посвячення, забезпечуючи присутність діючих бгікшуні там, де вона була потрібна для посвячення нових.

Але з «легалістської» точки зору, якщо жінка з однієї буддійської традиції отримає посвячення від черниць з іншої традиції, то це може зробити безглуздою і недійсною саму учнівську спадкоємність як таку. Неавтентичні черниці не зможуть дати посвячення іншим жінкам своєї школи, і тому неможливо правильним чином відновити або заново створити лінії спадкоємності бгікшуні там, де вони були перервані[1].

У той же час тгеравадський чернець з Німеччини бгікшу Аналайо[en], який виступав з доповіддю на «Міжнародному конгресі щодо ролі жінок-буддисток у сангсі»[en][34][35], стверджував, що за необхідності ченці можуть самостійно давати посвячення черницям[1][36][37]. Досліджуючи ставлення до бгікшуні в ранніх буддійських текстах і історію заснування бгікшуні-санґги[38], він прийшов до висновку про безперервну дійсність такого «одиничного» (тобто даного самими бгікшу) посвячення в бгікшуні[39], яке є предметом розбіжностей у тибетському буддизмі і в буддизмі Тгеравади[40].

Інші школи в Південній і Східній Азії ред.

У школі Махаяна в Китаї, Кореї, В'єтнамі, на Тайвані і в Гонконзі спадкоємність практики бгікшуні збереглася.

В Японії в XIII столітті Мугай Ньодай[ru] стала першою настоятелькою буддійського монастиря в Японії і першою в світі майстринею дзен[en][41]. Двадцять сьомий патріарх індійського дзен-буддизму Праджнатара[en] імовірно був жінкою[42].

Відновлення посвячень ред.

У липні 2007 року буддистські лідери і вчені всіх традицій зібралися в Гамбурзі на «Міжнародний конгрес щодо ролі буддійських жінок у Санґзі», щоб досягти всесвітнього консенсусу з питання про відновлення повного посвячення жінок у черниці[43]. Були присутні 65 делегатів: бгікшу і бгікшуні, майстри Вінаї, старійшини з традиційних буддійських країн і західні буддологи. У підсумковій доповіді конгресу[44] було відзначено, що всі делегати «одностайно погодилися з тим, що посвяту в бгікшуні, [перервану в традиції (школі)] Муласарвастівада, має бути відновлено» і цитувалися слова Далай-лами, який також повністю підтримує це (вже 1987 року Далай-лама XIV зажадав відновити повне посвячення черниць у Тибеті).

 
Черниця школи дхармагуптака тайванського буддизму.

Також було визнано, що єдина не перервана лінія жіночих чернечих посвячень збереглася в школі дхармагуптака східноазійського буддизму. Організатори конгресу відзначили надзвичайну важливість встановлення рівності і звільнення буддійських жінок, зокрема монахинь. «Відновлення посвячень у черниці в Тибеті, встановлене Далай-ламою XIV і міжнародними санґгами ченців і черниць, призведе в подальшому до рівності і звільнення буддійських жінок. Цей конгрес має історичну значимість, що дасть жінкам в усьому світі можливість викладати вчення Будди»[45].

Допомога в організації бгікшуні-санґги (громади повністю посвячених черниць) у тих місцевостях, де вона в даний час відсутня, також була оголошена однією з основних цілей «Сакядгіти»[46], про що було оголошено на її установчих зборах 1987 року в місті Бодх-Гая в Індії.

У четвертій частині підсумкової доповіді Александра Берзіна «День третій і заключні коментарі Його Святості Далай-лами Чотирнадцятого» він заявив «Але Будда дав основні права в рівній мірі обом групам санґги. Нічого навіть обговорювати, треба чи не треба відроджувати посвячення в бгікшуні; питання тільки в тому, як це зробити правильно в контексті Вінаї»[47].

«Вісім грандхамм» також стосуються контексту Вінаї. Бгікшуні Кусума пише: «В Палі, вісім грандхамм виникають у десятій кхандхаці, в Чулавазі». Вони ж присутні в чинній процедурі посвячення в бгікшуні.

Але цей текст не дозволяється вивчати до посвячення. «Буде дуже корисним, якщо тибетські черниці зможуть ознайомитися зі вмістом обітниць бгікшуні до того, як посвячення буде виконано — заявила Карма Лекше Цомо, професор і бгікшуні, на цьому конгресі під час обговорення питань гендерної рівності та прав людини. — Традиційний звичай такий, що повністю вивчити зміст обітниць бгікшу або бгікшуні дозволяється тільки після прийняття цих обітниць»[48]. Шановна Тенцин Палмо[en] там же заявила: «Підвищувати статус тибетських черниць важливо не тільки для повторного встановлення посвяти в бгікшуні [в школі] Муласарвастівада, але також для нових бгікшуні, які зможуть ігнорувати Вісім грандхамм, що встановлюють для них нижчий статус. Ці вісім правил, крім усього іншого, були сформульовані з єдиною метою уникнути осуду з боку мирського суспільства. В сучасному світі невирішення відновлення посвяти в бгікшуні [в школі] Муласарвастівада і шанування цих восьми [правил] ризикують викликати крайнє несхвалення»[49].

Відповідно до підсумкової доповіді й інших доступних матеріалів конгресу, там не було обговорення питань про те, як і наскільки «Вісім гарундхамм» дискримінують буддійських черниць, і в яких деталях це можливо змінити в процесі щодо відновлення в буддійській школі Муласарвастівада посвяти в бгікшуні.

У М'янмі правлячий конгрес М'янманського Буддизму прийняв правило про те, що в даний час не може бути правильного посвячення для жінок; але окремі м'янманські ченці з цим не згодні.

Дискримінація черниць ред.

У березні 1993 року в Дгармасалі Сильвія Ветцель[de] у присутності Далай-лами й інших знаменитостей відкрито висловилася про проблему сексизму в буддійських практиках, образах і вченнях[50]. Двоє старших ченців-чоловіків на словах підтримали її, сказали, що їхній особистий досвід підтверджує правоту Сильвії. Аджахн Амаро[en] тгеравадський бгікшу з монастиря Амараваті сказав: «Бачити те, як до черниць не ставляться з такою ж повагою, як до ченців, дуже боляче. Це — як дротик у серце».[50]

Американський тибетський буддійський монах Тхубтен Пенде так висловив свою точку зору: «Коли я перекладав тексти, що стосуються церемонії посвячення, я був просто шокований. Там сказано, що навіть найстарша черниця мала сидіти позаду наймолодшого ченця: нехай навіть її посвячення було великим, але її тіло — основа цього посвячення — було нижчим. „Ось воно що! ..“ — подумав я. Раніше я чув про це повір'я, але не знаходив його підтвердження. Я повинен був зачитати цей текст на церемонії. Але я соромився говорити таке і соромився того інституту, який представляв. Я дивувався: „Чому вона не встане і не піде?“. Я б [пішов]».[51]

Оригінальний текст (англ.)
American Tibetan Buddhist monk Thubten Pende gave his views: "When I translated the texts concerning the ordination ceremony I got such a shock. It said that even the most senior nun had to sit behind the most novice monk because, although her ordination was superior, the basis of that ordination, her body, was inferior. I thought, "There it is." I'd heard about this belief but I'd never found evidence of it. I had to recite this text at the ceremony. I was embarrassed to say it and ashamed of the institution I was representing. I wondered, "Why doesn't she get up and leave?" I would.

Поезія бгікшуні ред.

Широко відома "Тгерігатха " — збірка віршів, також звана «Вірші старших черниць»; менш відомі «Дискусії древніх черниць».

Галерея ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д Talbot, Mary (2016). Bhikkhuni Ordination: Buddhism's Glass Ceiling. Tricycle: The Buddhist Review (амер.). Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 22 грудня 2018.
  2. ↑ K. Sri Dhammananda[en] (25 вересня 2000). Women and the religious order of the Buddha. Buddhism Today (англ.). Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 29 жовтня 2015.
  3. ↑ Jaini P. S.[en]. Gender and Salvation Jaina Debates on the Spiritual Liberation of Women. — Berkeley : University of California Press, 1991. — ISBN 0-520-06820-3.
  4. ↑ «A brief digression into comparative analysis should help to illustrate the significance of these central texts. Although it is possible to ascertain (however, unfortunately from just a few references) that women within the Jain śramaṇa tradition possessed similar freedoms to Buddhist women, Jaina literature leaves to posterity no Therīgāthā equivalent. There are also no extant Jain texts from that period to match stories in the Avadānaśataka of women converts who attained high levels of religious experience. Nor is there any equivalent of the forty Apadānas attributed to the nuns who were the Buddha's close disciples. In Brahminism, again, although Stephanie Jamison has eruditely and insightfully drawn out the vicissitudes of the role of women within the Brahmanic ritual of sacrifice, the literature of Brahmanism does not supply us with voices of women from the ancient world, nor with stories of women who renounced their roles in the domestic sphere in favor of the fervent practice of religious observances.» — Collett A. Buddhism and Gender: Reframing and Refocusing the Debate // The Journal of Feminist Studies in Religion. — 2006. — Т. 22, № 2. — С. 55–84.
  5. ↑ Lotus Sutra - Chapter 12. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 25 квітня 2015.
  6. ↑ The Buddhist Monastic Code II: The Khandhaka Rules Translated and Explained. Архів оригіналу за 22 листопада 2005. Процитовано 25 квітня 2015.
  7. ↑ Bhikkhu Sujato (17 травня 2010). Bhikkhuni FAQ (англ.). Bundanoon, Australia: Santi Forest Monastery. Архів оригіналу за 26 грудня 2013. Процитовано 29 жовтня 2015.
  8. ↑ Hecker, Hellmuth (2006). Ananda The Guardian of the Dhamma (англ.). Буддистське видавниче товариство[en]. Архів оригіналу за 28 березня 2007. Процитовано 29 жовтня 2015.
  9. ↑ а б Chung, In Young. A Buddhist View of Women: A Comparative Study of the Rules for Bhikṣhunis and Bhikṣhus Based on the Chinese Pratimoksha // Journal of Buddhist Ethics : журнал. — 1999. — No. 6. — P. 29—105.
  10. ↑ Dhammananda Bhikkhuni (28 грудня 1999). The history of the bhikkhuni sangha. Blossoms of the Dharma: Living as a Buddhist Nun (англ.). Bhikshuni Thubten Chodron. Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 29 жовтня 2015.
  11. ↑ Staff. Venerable Geshe Pal Tsering. Trashi Ganden Choepel Ling Trust. Архів оригіналу за 3 листопада 2009. Процитовано 4 лютого 2010.
  12. ↑ Haas M.[de]. Dakini Power: Twelve Extraordinary Women Shaping the Transmission of Tibetan Buddhism in the West. — Shambhala Publications[en], 2013. — P. 6. — ISBN 1559394072.
  13. ↑ A New Possibility: Introducing Full Ordination for Women into the Tibetan Buddhist Tradition. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 8 березня 2020.
  14. ↑ Human Rights and the Status of Women in Buddhism. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 березня 2020.
  15. ↑ Karmapa announces plan to restore nuns’ ordination. Lion's Roar. 1 лютого 2015. Архів оригіналу за 12 травня 2020. Процитовано 19 вересня 2015.
  16. ↑ Kawanami H. The Bhikkhunī Ordination Debate: Global Aspirations, Local Concerns, with special emphasis on the views of the monastic community in Burma // Buddhist Studies Review[en]. — 2007. — Vol. 24, no. 2. — P. 229.
  17. ↑ Mettanando Bhikkhu (7 червня 2005). Authoritarianism of the holy kind. Issues (англ.). The Buddhist[en]. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 29 жовтня 2015. Equal rights for men and women are denied by the Ecclesiastical Council. No woman can be ordained as a Theravada Buddhist nun or bhikkhuni in Thailand. The Council has issued a national warning that any monk who ordains female monks will severely punished. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |accessyear= (можливо, |access-date=?) (довідка)
  18. ↑ Thai Forest Tradition. Thai Forest Tradition. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 30 жовтня 2015.
  19. ↑ MC Brigitte Schrottenbacher - Meditationteacher Thailand. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 30 жовтня 2015.
  20. ↑ Wat Pa Namtok Khemmako (нім.). Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 30 жовтня 2015.
  21. ↑ Bhikkhu Bodhi. The Revival of Bhikkhuni Ordination in the Theravada Tradition : [англ.]. — Dignity and Discipline: Reviving Full Ordination for Buddhist Nuns.
  22. ↑ Bhikkuni Dr. Kusuma Devendra. Abstract: Theravada Bhikkhunis. International Congress On Buddhist Women's Role in the Sangha. Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 8 березня 2020.
  23. ↑ Dhammananda Bhikkhuni[en]. Keeping track of the revival of bhikkhuni ordination in Sri Lanka. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 8 березня 2020.
  24. ↑ Sommer J. M. Socially Engaged Buddhism in Thailand: Ordination of Thai Women Monks. Warren Wilson College. Архів оригіналу за 4 грудня 2008. Процитовано 6 грудня 2011.
  25. ↑  // Buddhist Studies Review[en]. — Vol. 24, no. 2. — P. 227-228.
  26. ↑ Ordained at Last. Shambala Sun. 2003. Архів оригіналу за 3 липня 2008. Процитовано 30 жовтня 2015.
  27. ↑ Dr Chatsumarn Kabilsingh. UCEC. 8 вересня 2010. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 15 серпня 2012.
  28. ↑ Why We Need Bhikkhunis as Dhamma Teachers. The Buddhist[en]. 5 листопада 2011. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 30 жовтня 2015.
  29. ↑ Kramer J. A Garland for the Bhikkhunis of Perth. Aliance for Bhikkunis. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 30 жовтня 2015.
  30. ↑ Another Step Forward. 12 листопада 2010. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 30 жовтня 2015.
  31. ↑ Bliss M. (22 червня 2015). Upasampada Bhikkhuni Theravada Pertama di Indonesia Setelah Seribu Tahun (індонез.). BuddhaZine.COM. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 30 жовтня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |accessyear= (довідка)
  32. ↑ Bliss M. (22 червня 2015). First Theravada Ordination of Bhikkhunis in Indonesia After a Thousand Years (PDF) (англ.). Alliance for Bhikkhunis. Архів оригіналу (PDF) за 14 вересня 2016. Процитовано 30 жовтня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |accessyear= (довідка)
  33. ↑ Anālayo. The Validity of bhikkhunī Ordination by bhikkhus Only // JOCBS. — 2017. — Vol. 12. — P. 9—25.
  34. ↑ Analayo (2007). Abstract: The Four Assemblies and the Foundation of the Order of Nuns (англ.). Foundation for Buddhist Studies, University of Hamburg. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 23 грудня 2018.
  35. ↑ Women's Renunciation in Early Buddhism - The Four Assemblies and the Foundation of the Order of Nuns // Dignity & Discipline, The Evolving Role of Women in Buddhism. — Wisdom Publications, 2010. — С. 65—97.
  36. ↑ Analayo, Bhikkhu. On the Bhikkhunã Ordination Controversy (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 27 листопада 2020. Процитовано 23 грудня 2018.
  37. ↑ Analayo, Bhikkhu. The Revival of the Bhikkhunī Order and the Decline of the Sāsana (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 27 листопада 2020. Процитовано 23 грудня 2018.
  38. ↑ about: core faculty & members (англ.). Āgama research group. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 21 грудня 2018.
  39. ↑ Anālayo. The Validity of bhikkhunī Ordination by bhikkhus Only // JOCBS : j.. — 2017. — Vol. 12. — P. 9—25.
  40. ↑ women in Buddhism & bhikkhunīs (англ.). Āgama Research Group. 2016. Архів оригіналу за 4 січня 2019. Процитовано 23 грудня 2018. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |accessyear= (можливо, |access-date=?) (довідка)
  41. ↑ Abbess Nyodai's 700th Memorial. Institute for Medieval Japanese Studies. Архів оригіналу за 21 березня 2012. Процитовано 10 квітня 2012.
  42. ↑ Austin, Shoshan Victoria. The True Human Body // Receiving the Marrow / editor Carney, Eido Frances. — Temple Ground Press, 2012. — P. 148. — ISBN 978-0985565107.
  43. ↑ Background and Objectives. International Congress on Buddhist Women's Role in the Sangha. 20 липня 2007. Архів оригіналу за 19 червня 2008. Процитовано 30 жовтня 2015.
  44. ↑ A Summary Report of the 2007 International Congress on the Women's Role in the Sangha: Bhikshuni Vinaya and Ordination Lineages. Study Buddhism. 2007-08-00. Архів оригіналу за 7 серпня 2008. Процитовано 23 червня 2016.
  45. ↑ Press release 09/06/2006. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 30 жовтня 2015.
  46. ↑ Sakyadhita International Association of Buddhist Women. Архів оригіналу за 8 лютого 2020. Процитовано 30 жовтня 2015.
  47. ↑ A Summary Report of the 2007 International Congress on the Women's Role in the Sangha: Bhikshuni Vinaya and Ordination Lineages. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 23 червня 2016.
  48. ↑ A Summary Report of the 2007 International Congress on the Women's Role in the Sangha: Bhikshuni Vinaya and Ordination Lineages. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 23 червня 2016.|quote=It would be helpful if Tibetan nuns could study the bhikshuni vows before the ordination is established. The traditional custom is that one is only allowed to study the bhikshu or bhikshuni vows after having taken them.
  49. ↑ A Summary Report of the 2007 International Congress on the Women's Role in the Sangha: Bhikshuni Vinaya and Ordination Lineages. Архів оригіналу за 2 березня 2019. Процитовано 23 червня 2016. To raise the status of Tibetan nuns, it is important not only to re-establish the Mulasarvastivada bhikshuni ordination, but also for the new bhikshunis to ignore the eight gurudharmas that have regulated their lower status. These eight, after all, were formulated for the sole purpose of avoiding censure by the lay society. In the modern world, disallowing the re-establishment of the Mulasarvastivada bhikshuni ordination and honoring these eight risk that very censure.
  50. ↑ а б Vicki Mackenzie, 2008, с. 154.
  51. ↑ Vicki Mackenzie, 2008, с. 154-155.

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бгікшуні&oldid=40518859