Відкрити головне меню
Літургія в греко-католицькій катедрі м. Пряшів, східна Словаччина. Літургію провадить владика Іван Баб'як

Літургі́я (грец. λειτουργία, leitourgia, «служіння, спільна справа») — богослужіння з приношенням Святих Дарів. Також — Боже́ственна літургі́я або Свята́ літургі́я.

Свята ЛітургіяРедагувати

Свята Літургія займає в християнських церквах центральне місце: її основою є святе Таїнство Євхаристії, оскільки в християнській традиції вважається, що встановив Євхаристію та виконував її сам Ісус Христос — і відтоді Церква її постійно практикує. Вважається теж, що через Євхаристію Христос є присутній у церкві Тілом і Кров'ю, котрі подаються вірним за посередництвом хліба і вина. У традиційному християнстві дослівно вірять, що у Святій Літургії хліб і вино освячуються і переміняються на Тіло і Кров Христа Спасителя (див. трансубстанціація і Таємна вечеря).

Вершиною богослужбового життя Церкви є Божественна Літургія (з грецької літургія – «спільне діло») – служіння Бога людям і людей Богові. На Божественній Літургії (або Службі Божій) Бог Отець уводить нас у повноту Свого життя, даруючи нам Свого Сина. Син же дарує нам Себе Самого на поживу в трапезі Слова й трапезі Тіла й Крові, щоб ми стали з Ним «співтілесні та співкровні[1]» й мали участь у Його Божестві. Церква, приймаючи цей дар Христовий у Святому Дусі, відповідає Йому приношенням себе самої, щоб Він жив і діяв у ній як у своїм Тілі. Отак Христос, Глава Церкви, разом із Церквою, яка є Його Тілом, приносить Отцеві у Святому Дусі хвалу й благодарення за здійснене спасіння[1].

Відправа Святої Літургії відбувається на основі богослужбових книг.


Частини Святої ЛітургіїРедагувати

Перед початком ієрей і диякон, молячись, одягають літургійні ризи. Розпочинається Служба Божа, що складається з трьох основних частин:

ПроскомидіяРедагувати

 
Просфори

Головною функцією Проскомидії є приготування Святих Дарів. У святилищі, за зачиненими Царськими воротами, на жертовнику (проскомидійнику), без участі вірних відбувається приготування Дарів хліба і вина. Це приготування супроводжується молитвами і кадінням.

На спеціальному блюді-дискосі біля Агнця — Євхаристійного хліба, викладаються частинки хліба на згадку про Матір Божу, святого Івана Хрестителя, пророків, апостолів, мучеників, а також живих і померлих, щоб у молитвах згадати їх душі. Викладені у такий спосіб частинки хліба є знаком участі у Пресвятій Жертві цілого людства разом з Богородицею та іншими святими. Частинки викладені на дискосі біля Агнця-Христа, відображають цілу Церкву — Церкву на землі і з'єднану з нею Церкву небесну. У центрі Церкви — Христос, символом цілого Всесвіту є дискос.

Хліб, що використовується при звершенні Божественної Літургії, є квасний, натомість в римо-католицькій церкві вживають неквасний хліб-опрісноки. Для відправлення Божественної Літургії вживається 4 просфори (хліби) з витисненим знаком хреста і літер, що є скороченням від слів Ісус Христос перемагає (ІС XC NIKA) та одна — з іконою Богородиці або стилізованим написом МАРІЯ. З цих просфор ієрей вирізає: з першої кубічної форми хліб євхаристійний — Агнець, з другої — частинку на згадку і вшанування Богородиці (просфора богородична), з третьої — 9 частинок за святих («дев'ятичинна»), з четвертої за живих, з п'ятої — за померлих. Вирізання і викладення частинок супроводжується молитвами і проханнями про прийняття Жертви.

Згідно з Євангельською розповіддю про Хресну смерть Ісуса Христа (Йо.19:34) з Його рани витекла кров і вода, тому і в чаші на Проскомидії змішується вино з водою.

Проскомидії немає на Літургії Передосвячених Дарів, оскільки вона служиться під час Великого (Пасхального) посту і звершується на Агничній просфорі, попередньо заготованій на повній літургії.[1][2]

Літургія оголошенихРедагувати

Другою частиною Літургії є Літургія Оглашенних[3], названа так тому, що на ній могли бути присутніми люди, які тільки готувались до Хрещення, тобто проходили катехизичне навчання — «оголошення в вірі». В Римо- та Греко-католицькій церквах ця частина Літургії називається Літургією Слова.

Метою Літургії Слова є навчання вірних. Христос є присутній в своєму Слові, бо це Він промовляє, коли читається Святе Письмо в Церкві (з Конституції ІІ Ватиканського Собору).

Літургія Оголошених розпочинається відчиненням Царських воріт. Спільно співаються фрагменти псалмів, антифони, читаються єктенії, Апостол,Євангеліє. Ієрей виголошує проповідь. Закінчується друга частина Літургії закликом «Оголошені, вийдіть», який символізує, що на Літургії вірних можуть бути присутні лише охрещені, тому що вони можуть брати участь в Тайні Євхаристії[1][2].

Літургія вірнихРедагувати

Літургія Вірних (в Католицьких Церквах — Літургія Жертви) — головна частина Божественної літургії. Вона складається з трьох частин:

  1. Приготування до Євхаристійного Жертвоприношення. Сюди входить:
    • Молитва вірних і єктенія за них — В цей час священик розгортає ілитон, символ простирадла, в яке було загорнуте тіло Христа (Плащаниця);
    • Великий Вхід — найбільш врочиста подія Служби Божої. Як Св. Євангеліє на Малому Вході є знаком навчати, так Дари на Великому Вході – є знаком жертвувати;
    • Прохальна єктенія — головна ідея єктенії – досконале християнське життя і свята смерть. Отже освячення і спасіння людини;
    • Поцілунок миру — поцілунок – це вияв любові, приязні, дружби. Колись усі присутні це робили. Коли відійшов звичай взаємного поцілунку, і щоб надати сенсу першій частині заклику додали вираз "щоб однодумно визнавати". "Христос між нами - є і буде" — це слова поцілунку.;
    • Символ віри.
  2. Канон[4], Євхаристійна молитва — Анафора(гр.) (жертвоприношення). Сам Ісус Христос дав тільки слова встановлення, а все решта — обряди, які ми бачимо з попередніх частин, добудова в часі розвитку Церкви, а тому є різні обряди Канонів. Анафора поділяється на вісім частин:
    • Євхаристійний діалог — діалог є введенням до самого Канону: „вгору піднесіть серця“ — „піднесли до Господа“;
    • Похвально-благодарна молитва — хвала, прослава за велич і могутність Бога. Подяка за діло створення, відкуплення, різні добродійства. Взята ця молитва із благодарних (подячних) молитов євреїв перед трапезою;
    • Серафимський гімн — „тріумфальний марш“, звуки якого сповіщають про близький прихід Христа;
    • Євхаристійна молитва (освячення) — живий діалог, подібна до похвально-благодарної, але мотив тут – відкуплення Христа. Слова освячення від першої особи, тобто священик немов другий Христос. Люди відповідають „Амінь“ – нехай так буде.
    • Єпіклеза — означає прикликання Святого Духа, щоб Він освятив Дари. Православнихі і католики мають різну думку в який момент відбувається консекрація (освячення Дарів). Православні рахують, що лиш на слова епіклези, римо-католики – на слова „Прийміть...“, а греко-католики — весь обряд освяченням. Треба розуміти, що на епіклезі довершується освячення. Роль Святого Духа є завершувати.
    • Молитва анамнези — факт приношення Богові Отцеві жертви-Христа; „Твоє від Твоїх“ ;
    • Євхаристійне поминання — молитви заступництва, посередництва. Інтегральний характер поминань, тобто не поіменно, бо часу замало, щоб імена всіх святих читати. Поминання святих, щоб подякувати Богові за їхню святість, і щоб ми брали приклад з них. Поминання померлих – за упокій, Чистилище; живих – за святість життя. Всі вони разом представляють повноту Церкви: Прославлену, Страждаючу і Воюючу - весь народ Божий;
    • Кінцеве славослов’я — кінцева прослава. Євхаристійний Канон сам по собі цілісний твір: прослава, подяка, перепросьба і прохання - всі види молитви. Після гімн Богородиці „Достойно є воістину“.
  3. Святе Причастя. Остання частина Літургії Вірних є „жертвою споживання“.[1][2]

Під час Божественної Літургії велику частину молитов ієрей відмовляє тихо.

Хто не прийняв з якихось причин Причастя, роздається антидор. Звичайно, не завжди. Тепер цей звичай вже відпав.

Молитви за живих та спочилих на літургії.Редагувати

Поминання живих та спочилих на літургії знаходиться в тісному зв'язку з цим вченням і розвивається паралельно. З принесенням дарів до вівтаря як особистої жертви, з'єднувалась молитва за жертводавців й імена їх в тій чи іншій формі згадувались при освяченні дарів. Спочатку ці дари приносились кожним з членів Церкви тільки особисто за себе і від свого імені. Пізніше стали надавати їм особливе клопотальне значення і викорис­товувати їх як засіб доручити себе молитвами Церкви. Так, новошлюбні, за словами Тертуліана, приносили дари для євхаристії для того, щоб отримати право на молитву під час освячення дарів, а участю в Причасті скріпи­ти свій шлюбний союз. Подальший розвиток цієї практики виявився уже в тому, що стали приносити дари і прохати молитов Церкви не тільки за себе, але й за інших. Особливим видом таких дарів були дари за сповідників, мучеників, і взагалі за спочилих.

Древня Церква особливо вшановувала цих борців за віру і уже в часи мучеництва святителів Ігнатія та Полікарпа були встановленні щорічні цер­ковні зібрання на їх честь. Ціль цих зібрань була релігійно - моральною: піднести подяку цим мужнім членам Церкви, показати наочний приклад віруючим і прославити Бога за подвиги сповідників. Саме цю думку вира­жають свідки мученицької кончини св. Полікарпа Смирнського у відповідь на звинувачення язичників, що християни боготворять останки мучеників і кланяються їм. Нова риса, що з'явилася у III - IV століттях, полягає в тому, що з мучеників приносяться жертви, складаються особливі молитви і від них живі просять клопотальних молитов. "Відмічайте дні, в які вони померли , - го­ворить св. Кипріан про сповідників, щоб звершувати спомин про них в дні пам'яті мучеників. Нехай звершуються наші приношення і жертви на честь їх". Це відношення до мучеників пізніше було перенесене на всіх спочилих. Як церква відмічала особливими зібраннями дні кончини мучеників, так і члени сім'ї, рідні та близькі збирались на поминки своїх родичів .

За таких і інших підносилась моли­тва. Існувало переконання в тому, що жодна людина не може досягти повної довершеності, а тому молитви за мучеників можуть збільшити їх небесне блаженство, хоч вони й знаходились, за вірою Церкви, тобто в стані початкового блаженства. Про цю перевагу мучеників висловлювались Єрм, св. Кипріан та Тертуліан .Останній назвав мучеництво ключем до раю. Що ж до інших спочилих, то приношення за них були умилостивительною жертвою за їх гріхи і піклування за них зі сторони Церкви. В зв'язку з розкриттям вчення про Євхаристію як про жертву і відбулось розширення канону літургії молитвами за живих та спочилих .Ось як викладені молитви за спочилих в Олександрійському списку літургії часів Орігена: "Приносимо тобі за спочилих у вірі Христовій отцях і братах; упокой душі їх, Господи Боже наш, пом'яни від віку праотців, отців, патріархів, пророків, апостолів, мучеників, сповідників, єпископів, преподобних, праведних і всяку душу, що спочила у вірі й тих, за кого сьогодні пам'ять звершуємо". В подібних же виразах викладена молитва за спочилих і в Постановах Апостольських. Відголосок подібної практики зберігся і в сучасній літургії св. Іоана Золотоустого, де говориться: " Ще приносимо Тобі словесну цю службу за всіх спочилих праотців, отців, патріархів пророків, апостолів... . Особливо за Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну ... Богородицю .., за святого Іоана Предтечу ..." та інших святих. Це те ж саме, що і в древніх літургіях, але наприкінці цієї молитви є такі слова: " і їх молитвами пом’яни нас, Боже". Ці слова означають зміну погляду на Євхаристію і усвідомлення значення святих як ходателів перед Богом за живих членів Церкви.    

ОбрядиРедагувати

Візантійський обрядРедагувати

Церкви Візантійського (східного) обряду, православні та греко-католицькі, в залежності календарного часу, практикують три чини Божественної Літургії авторства[1]:

  1. Літургія Івана Златоустого,
  2. Літургія Василя Великого,
  3. Літургія Ранішеосвячених Дарів або св. Григорія Двоєслова.

Римський обрядРедагувати

Докладніше: Латинський обряд

У Церквах римського (латинського, західного) обряду богослужіння називають месою. У кожній месі можна виділити підготовчу частину — «Літургія Слова» (лат. Liturgia verbi, що відповідає літургії оголошених у візантійському обряді та власне принесення жертви — «Євхаристійна літургія» (лат. Liturgia eucharistica, що відповідає «літургії вірних» у візантійському обряді. Обидві частини вважаються рівноцінними за значенням. Літургії слова передують початкові обряди, а Євхаристійну літургію завершують заключні обряди[5].

Східно-сирійський обрядРедагувати

СимволікаРедагувати

Автори коментарів до Божественної Літургії підкреслюють символіку жестів, молитов, дій ієрея, ототожнюючи їх з етапами життя Ісуса Христа, його словами і жестами. Трактування символіки Божественної Літургії не є однозначне для кожної християнської конфесії[2].

Богослужіння в УкраїніРедагувати

Богослужіння, як обряд, в Україні – складний і гармонійно укладений механізм, формувався протягом століть. Історія становлення богослужіння у кожної Помісної Церкви своя. Для церков східного (Візантійського) обряду початок всьому було покладено не стільки від часу Хрещення Київської Русі, скільки від днів, коли на Руські (Українські) землі прийшла богослужбова церковнослов’янська мова, яку створили брати Костянтин (в чернецтві Кирил) й Мефодій родом з Салонік[6], місіонери з Візантії, послані з ціллю проповідування і становлення християнської віри[7].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Катехизм Української греко-католицької церкви "Христос наша Паска". — Львів: Свічадо, 2011. — С 119 — 134. — ISBN 978-966-395-508-7 (перегляд 27.10.2016)
  2. а б в г Андрій Доманський. Пояснення окремих частин Літургії (перегляд 27.10.2016)
  3. Катехейн ((гр.)) – голосно навчати. На старослов’янську мову перекладається "оглашати". Священик оголошував тих, хто приготовлявся до хрещення.
  4. В римо-католицькій церкві
  5. Римський місал[недоступне посилання з липень 2019]
  6. Ізборник. Кирило І Мефодій
  7. Богослужіння українською мовою: «за» і «проти» Архівовано 30 жовтень 2016 у Wayback Machine. «Спілка православних журналістів» (перегляд 30.10.2016)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати