Вікіпедія

Церковнослов'янська мова

південнослов'янська мертва писемно-літературна мова, що виникла на базі староцерковнослов'янської мови під впливом живих (розмовних) слов'
Не плутати з Давньоруською мовою.

Церковнослов'я́нська мо́ва (црькъвьнословѣньскъ ѩꙁꙑкъ) — слов'янська літургійна мова, яку використовують православні церкви в слов'янських країнах, зокрема в Україні. Церковнослов'янська є мертвою південнослов'янською писемно-літературною мовою, що виникла на базі староцерковнослов'янської мови під впливом живих (розмовних) слов'янських мов. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови, від яких залежить вимова: київський (український), болгарський, македонський, білоруський[ru], румунський, чеський[ru], московський (старий і новий), сербський[sr] та хорватський глаголичний[sh]. Вплив розмовних мов на староцерковнослов'янську мову відбився вже в пам'ятках X-XI століть.

Церковнослов'янська мова
Црькъвьнословѣньскъ ѩʐꙑкъ,
црькъвьнословѣньскꙑ славєнскій ѧʐꙑкъ
Київський Псалтир, 1397 р.
Поширена в
Носії мертва мова
Писемність глаголиця, кирилиця і азбука[d][1]
Класифікація

Індоєвропейська

Балтослов'янська
Слов'янська
Південно-слов'янська
Східно-південнослов'янська
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1 cu
ISO 639-2 chu
ISO 639-3 chu

Церковнослов'янська мова не була розмовною мовою Київської Русі чи інших слов'янських держав, а виконувала функції уніфікованої мови літератури (як латина у середньовічній Західній Європі).

Норми церковнослов'янської мови змінювалися з поступовим пересуванням центрів слов'янської книжності з півдня на схід, під впливом живих народних мов, залежно від тенденцій до уніфікації церковнослов'янської мови та відновлення давніх норм, що було пов'язано з діяльністю різних книжних шкіл.

Оригінальні твори, написані церковнослов'янською мовою, поділялися на три стилі: високий, середній і «низький». Високий був класичним церковнослов'янським, середній церковнослов'янським з багатьма місцевими вкрапленнями, «низький» — русько-український (в Україні) з церковнослов'янськими вкрапленнями[2].

Нині використовується в церковному православному служінні у східнослов'янських та південнослов'янських державах, а також у храмах Російської, Сербської, Болгарської православних церков, розташованих в інших частинах світу.

Походження термінуРедагувати

Термін «церковнослов'янська» мова вперше вжив Михайло Максимович у своїх роботах 1830-1840-х років, також він використовував поняття «старослов'янська мова»[3][4]. Приблизно в цей час термін «церковнослов'янська» мова став використовувати російський філолог-славіст Олександр Востоков , він зустрічається у М. Надєждіна в 1836 року у статті «Європеїзм і народність щодо російської словесності»[5]. І. Срезневський у 1849 році говорив про «старослов'янську говірку»[6].

Вплив на живі мовиРедагувати

Церковнослов'янська мова справила великий вплив на літературні слов'янські мови, зокрема, народів православної культури (білоруську, болгарську, македонську, російську, сербську, українську). У порівнянні з російською, в українській мові значно менше запозичень із церковнослов'янської, але вони становлять значний обсяг обрядово-релігійної, а також поетично-урочистої лексики. Російську літературну мову було створено на основі церковнослов'янської мови, слова церковнослов'янського походження в російській літературній мові складають більш половини всього словникового запасу.[7][8][9][10][11][12]

Українська редакція (київський ізвод) церковнослов'янської мови розвивалася разом з розвитком живої української мови, яка взаємодіяла з церковнослов'янською мовою. Окремі характерні риси її відбиваються вже в другій половині X ст. — кінці XI ст.[13][14][15][16][17][18][19]

Церковнослов'янська мова в РПЦ та УПЦРедагувати

Росія активно пропагує ще один міф, що церковнослов'янська мова, яку створив Кирило і Мефодій ще у IX сторіччі є в церковному вжитку РПЦ і УПЦ. «Церковнослов'янська мова, якою моляться в російських церквах, дуже мало має спільного з Кирилом і Мефодієм. Це є вихолощена, відредагована та уніфікована в московських канцеляріях мова кінця XVII — початку XVIII сторіччя. Це та редакція церковнослов'янської, яку Петро I у свій час дозволив», — зауважив історик Василь Кметь.[20]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ https://id.loc.gov/authorities/classification/Z115.5.C57.html
  2. ↑ Русанівський В. М. Історія української літературної мови. Підручник. — К.: АртЕк, 2001. — С. — 392 с. ISBN 966-505-041-9
  3. ↑ Максимович, Михаил Александрович. История древней русской словесности / Соч. Михаила Максимовича. Кн. 1. — Киев: Унив. тип., 1839
  4. ↑ Максимович, Михаил Александрович. Начатки русской филологии / Соч. Михаила Максимовича. Кн. 1. — Киев: тип. Ф. Глихсберга, 1848.
  5. ↑ Надеждин, Николай Иванович. Европеизм и народность в отношении к русской словесности // «Телескоп». — 1836. — № 1.
  6. ↑ Срезневский, Измаил Иванович. Мысли об истории русского языка : (Чит. на акте С.-Петерб. ун-та 8 февр. 1849 г.) / [Соч.] И.И. Срезневского. — СПб.: тип. воен.-учеб. заведений, 1850. — 210 с.
  7. ↑ В. К. Журавлев. Церковнославянский язык в современной русской национальной школе // Русский язык и русский характер / В. К. Журавлев. — М. : Моск. Патриархат. Отд. религиоз. образования и катехизации. Лицей духов. культуры, 2002. — 255 с.(рос.)
  8. ↑ Унбегаун Б. Русский литературный язык: проблемы и задачи его изучения. с. 329—333.(рос.)
  9. ↑ Трубецкой Н. С. Общеславянский элемент в русской культуре(рос.)
  10. ↑ Б. М. Ляпунов. Единство русского языка в его наречиях [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  11. ↑ Л. Г. Панин К 170-летию со дня кончины А. С. Пушкина(рос.)
  12. ↑ Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка](рос.)
  13. ↑ Німчук В. Церковнослов'янська  мова /  В. Німчук // Українська мова. Енциклопедія. — 2-є випр. і доп. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — С. 783.
  14. ↑ Огієнко Іван. Старо-слов’янська мова української редакції / Іван Іванович Огієнко // Памятки старо-словянської мови Х-ХІ віків. — Варшава: Друкарня Синодальна, 1929. — С. 103—188.
  15. ↑ Півторак Г. П. Мовна ситуація в Київській Русі / Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — К., 2001 (2-ге вид., доп. — К., 2004)
  16. ↑ Куземська Ганна. Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов'янських текстів. Вид. 2-ге, доопрацьоване i значно доповнене. — К.: КЖД «Софія», 2012. — 112 с.
  17. ↑ Василь Німчук. Хрестоматія з історії української мови Х — ХІІІ ст. / НАН України. Інститут української мови. — Житомир: Полісся, 2015. — 352 с. — (Назва обкладинки: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.)
  18. ↑ Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської старо-українщини XI-XVIII в.в. — Київ: вид. «Друкар», 1922. — 182 с.
  19. ↑ Сімович В. Хрестоматія з пам'ятників староукраїнської мови (старого й середнього періоду до кінця XVIII стол.).— Прага: Сіяч, 1932. — 494 c.
  20. ↑ Московія нав'язувала "великорусский язык": російська влада намагається знищити українську мову. 24 Канал (укр.). Процитовано 9 липня 2021. 

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Німчук В. Церковнослов’янська мова // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 782—784.
  • Історія церковно-слов’янської мови. Том перший: Повстання церковно-слов’янської мови. Частина перша: Костянтин і Мефодій. Їх життя та діяльність / Проф. Іван Огієнко; Передмова „Значіння церковно-слов’янської мови, як дисциплини православного богословського факультету”, с. 2–7. — Варшава, 1926. — 426 с. — На обкладинці назва: Костянтин і Мефодій. Їх життя та діяльність. — Склографічне видання.
  • Новочасний церковно-слов’янський правопис: Історичний нарис з палеографії та палеотипії: З семинара церковно-слов’янської мови Православного Богословського Виділу Варшавського Університету / Проф. Іван Огієнко; Передмова „Новочасний церковно-слов’янський правопис. Історичний нарис з палеографії та палеотипії”, с. 3–4. — Варшава: Друкарня Сино-дальна, 1926. — 26 с. — На звороті титульного аркуша зазначено: Відбитка з журналу „Ελπίς”.
  • Мелетий. Книжиця: [в 10 розділах] / упоряд. В. Суразький. - Острог : [Острозька тип.], 1598. - 288 с. - Режим доступу: https://nibu.kyiv.ua/elfond/knizhytsa_surazkij/knizhytsa_surazkij.pdf
  • Кормчая. Напечатана с оригинала патриарха Иосифа. - С.-Петербург, 1890. - X, 293, [2] с. - Режим доступу: https://nibu.kyiv.ua/elfond/kormchaja_iosifa/kormchaja_iosifa.pdf

ПосиланняРедагувати

  Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Церковнослов%27янська_мова&oldid=38370507