Русинська греко-католицька церква

Руси́нська гре́ко-католи́цька це́рква (русин. Русиньска ґрекокатолицька церьков; лат. Ecclesia Graeco-Catholica Ruthenica), яку іноді називають, посилаючись на її візантійський обряд, Руси́нською візанті́йською католи́цькою це́рквою (русин. Русиньска візантьска католицька церьков; лат. Byzantinum Ecclesia Catholica Ruthenica) — східно-католицька митрополія sui juris, одна з 23 східних католицьких церков, яка знаходиться в повному євхаристійному спілкуванні з Латинською церквою, так і з 22 іншими східно-католицькими церквами, утворюючи разом Католицьку церкву. У церкві є дві основні громади: американська та європейська. У США Русинська візантійська католицька митрополича церква Пітсбурга є самоврядною (sui iuris). У Європі русини (українці) відразу підпорядковуються Святому Престолу. Європейська філія має єпархію в Україні (Мукачівська єпархія) та іншу в Чеській Республіці (Русинський апостольський екзархат Чеської Респубілки).[1]

Русинська греко-католицька церква
Русинська візантійська католицька церква

St.JohntheBaptistByzantineCatholicCathedral.jpg
Засновники Ужгородська унія
Дата заснування 24 квітня 1646
Статус Sui iuris
У складі Католицької церкви
Самостійність визнана визнана
Чинний предстоятель Вільям Чарлз Шкурла Митрополит Пітсбурзький
Кафедральний собор Візантійський католицький собор св. Івана Хрестителя
Основна юрисдикція США США
Юрисдикція для діаспори Чехія Чехія й Україна Україна
Літургічна мова англійська, русинська, українська і чеська
Музична традиція візантійська
Церковний календар григоріанський і юліанський
Єпископів 8
Офіційний сайт у США

Русинська греко-католицька церква сягає своїм корінням серед русинів (українців), які проживали в Карпатській Русі. Ця частина Карпат включає кордони нинішніх держав Угорщини, Польщі, Словаччини, Румунії та України. Сьогодні церква багатонаціональна. Члени столичної провінції Пітсбург переважно англомовні. Більшість із них є нащадками русинів (українців) — включаючи такі підгрупи, як бойки, гуцули та лемки, — але є також нащадки інших національностей, таких як словаки, угорці та серби, а також неслов'янські та несхідноєвропейські. Сучасна єпархія Мукачева в Україні здебільшого є українськомовною і офіційно залишається частиною великої Руси́нської це́ркви.

ІсторіяРедагувати

 
Успенський собор (Мукачево)

Спершу Русинська церква утворилась серед русин Карпатської Русі в результаті місіонерської діяльности святих Кирила та Методія, які принесли християнство та візантійський обряд слов'янським народам у IX столітті. Після Великої схизми в 1054 р. Русинська церква зберегла свої православні зв’язки.[2][3]

Датою створення Русинської греко-католицької церкви вважається 24 квітня 1646 року, коли православний єпископ Мукачева та 63 православних священика-русина уклали Ужгородську унію і були прийняті в Католицьку церкву зі збереженням візантійського обряду богослужіння. У 1664 році була укладена унія в Мукачеві, яка приєднала до Русинської церкви православне населення центрального Закарпаття й угорської єпархії Гайдудорога. У 1713 році була укладена унія в Мараморош-Сиготі (нині Румунія). До середини XVIII століття практично всі етнічні русини (українці) стали греко-католиками.

Незважаючи на те, що Русинська греко-католицька церква мала свого єпископа, резиденція якого розташовувалася в Мукачеві, аж до 1771 року його вважався вікарієм латинського єпископа міста Егер. У 1771 році папа Климент XIV ввів для русинської єпархії власне церковний устрій. У цей період церква складалася з 711 парафій. У 1775 році резиденція глави церкви була перенесена з Мукачева в Ужгород, де трьома роками пізніше відкрилася перша русинська греко-католицька семінарія (зараз — Богословська академія імені Теодора Ромжі). У 1787 році в складі єпархії були виділені три вікаріату. У 1816 році церква налічувала 729 парафій і близько 560 тисяч віруючих.

Після закінчення першої світової війни етнічна територія русинів (українців) була передана Чехословаччині. Русинська греко-католицька Церква була реорганізована і розділена на дві єпархії — з центрами у Мукачеві та Пряшеві. Багато в чому завдяки діяльності святого Алексія Товта, колишнього греко-католицького священика, спрямованого для виокремлення русинів-українців із Пряшівського єпархії в США, серед греко-католиків пройшла хвиля масового повернення до православ'я, що почалася в Східній Європі ще в довоєнний час.

Після закінчення Другої світової війни велика частина території з русинським (українським) населенням була окупована СРСР[4] Територія Пряшівської єпархії (на якій існували анклави з українським населенням) залишилася в Чехословаччині. В обох державах на русинів (українців) греко-католиків почалися гоніння, церква була заборонена, а парафії насильно передані Православній церкві.

За спогадами генерала Павла Судоплатова, перший секретар ЦК КП (б) України Микита Хрущов і тодішній міністр держбезпеки України Сергій Савченко в 1947 році звернулися до Сталіна і міністру держбезпеки СРСР Абакумову з проханням дати санкцію на вбивство єпископа Мукачівського Теодора Ромжі, звинувативши його у співпраці з підпільним українським національним рухом і «таємними емісарами Ватикану». У результаті Ромжа був убитий.

У Чехословаччині греко-католики вийшли з підпілля в 1968 році, коли держава законодавчо дозволила греко-католицьке віросповідання, а на території СРСР аж до 1990 року церква існувала лише в підпіллі. У цей період найбільш численною частиною Русинської церкви були парафії в еміграції.

Масова еміграція русинів (українців) з Карпат почалася в XIX столітті. Найбільш масовим був їхній від'їзд в США, де в 1924 році для русинів (українців) греко-католиків був заснований апостольський екзархат Піттсбурга. Русини (українці) — емігранти також проживають в Канаді, Сполученому Королівстві та Австралії, де немає структур Русинської греко-католицької церкви. Русини (українці) — католики візантійського обряду в цих країнах мають парафії Української греко-католицької церкви.

У 1991 році була відновлена Мукачівська єпархія, що підпорядковується безпосередньо Риму. Святий Престол підтвердив статус двох русинських єпископів і двох вікаріїв, що діяли раніше в підпіллі. У 1995 році в Ужгороді знову була відкрита семінарія. Пряшівська православна єпархія, переважно з словацьким населенням, залишилася в складі Словацької греко-католицької церкви. У 1996 році був створений незалежний русинський Апостольський Екзархат Чеської Республіки. Однак з часу розпаду комунізму Русинська візантійська католицька церква у Східній Європі пожвавилася у кількості вірних та священиків.[5]

У даний час етнічні русини (українці) — греко-католики, які живуть в Словаччині, належать, головним чином, Словацької греко-католицької церкви, в УгорщиніУгорської греко-католицької церкви, в Хорватії та Сербії (Воєводина) — Греко-католицької церкви Хорватії та Сербії. Частина етнічних русинів (українців), які проживають на Україні і католиків за віросповіданням, відносить себе не до Русинської, а до Української греко-католицької церкви.

Сполучені ШтатиРедагувати

 
Митрополит Джадсон Процик (1931–2001) тримає хрест для вшанування після Вечірні на монастирському паломництві в Каліфорнії в 1996 році


У XIX-XX століттях різні католики візантійського обряду з Австро-Угорщини прибули до Сполучених Штатів, особливо у вугледобувні міста.[6] Члени переважаючої католицької ієрархії в Латинській церкві інколи були занепокоєні тим, що, на їх думку, було нововведенням для Сполучених Штатів одруженого католицького духовенства. На їх наполегливе прохання Священна Конгрегація Пропаганди Віри 1 травня 1897 р. застосувала правила Сполучених Штатів, викладені в листі від 2 травня 1890 р. до Паризького архієпископа Франсуа-Марі-Бенджаміна Рішара. Ці правила зазначали, що в США повинні бути дозволені лише целібати та овдовілі священики, які приїжджають без своїх дітей. Невдоволення багатьох католиків-русинів (українців) вже породило деякі групи, які перейшли під юрисдикцію сьогоднішньої Православної церкви Америки (на той час місія Російської православної церкви). Лідером цього руху став овдовілий русинський католицький священик Алексіс Тот, чиє жорстоке поводження з боку архієпископа Івана Ірландії з Сент-Паула, штат Міннесота, призвело до переходу Тота у східне православ'я. Він привіз із собою багатьох русинів(українців)-католиків, близько 20 000 на момент смерті, і багатьох, що пішли згодом, і був канонізований православною церквою в Америці в 1996 році.

Ситуація з Алексісом Тотом та латино-католицькими єпископами призвела до необхідности мати американських східного католицького єпископа. Папа Пій X призначив українського єпископа Сотера Ортинського в 1907 році єпископом для всіх слов’янських східних католиків візантійського обряду в Америці. У цей період русинські візантійські католики були об’єднані з українськими греко-католиками в одній єпархії. Етнічна напруженість розгорілася через культурні відмінності (здебільшого політичного характеру) між українцями, які походили з Галичини під владою Австрії, та русинами (українцями) та іншими католиками-візантійцями, які походили з Угорського королівства. Це призвело до того, що Рим розділив групи після смерті Ортинського, створивши нову окрему єпархію, особливо для візантійських католиків, що походять з Угорщини — переважно русинів (українців), а також етнічних угорців, словаків, хорватів та сербів. Священик-русин Василь Такач був призначений і висвячений у Римі по дорозі до Америки єпископом нової єпархії. Єпископ Такач вважається першим єпископом русинських католиків в Америці та його призначенням офіційним засновником Візантійської католицької митрополичої церкви Пітсбурга.

Клірична безшлюбність американських східних католиків була переглянуто з особливим посиланням на Візантійську/Русинську Церкву указом від 1 березня 1929 р. Cum data fuerit, який був поновлений ще на 10 років у 1939 р. Через цей та інші подібні фактори 37 русинських парафій перевели увійшли до юрисдикції грецького православного Вселенського патріарха в 1938 році, створивши Американську Карпато-Російську православну єпархію.

 
Будинок мукачівських єпископів в Ужгороді

Відносини з католицькою ієрархією Латинської церкви покращились, особливо з часу Другого Ватиканського Собору, на якому Русинська церква впливала на рішення щодо використання народної мови (тобто мови народу) у літургії.[7] У своєму декреті Orientalium Ecclesiarum Другий Ватиканський Собор проголосив: "Католицька церква високо шанує установи, богослужбові обряди, церковні традиції та усталені норми християнського життя східних Церков, адже в них, що відрізняються своєю шанобливою старовиною, залишається помітною традиція, яка була передані від Апостолів через Отців, і це є частиною божественно відкритої та нерозділеної спадщини вселенської Церкви".[8]

Другий Ватиканський Собор закликав церкви східного обряду ліквідувати літургійну латинізацію та зміцнити свою східно-християнську ідентичність. У червні 1999 р. Собор ієрархів Візантійської митрополичої церкви Пітсбурга, США проголосили норми конкретного закону, щоб керувати собою. У січні 2007 р. були оприлюднена Ревізована Божественна літургія Івана Золотоустого та Ревізійна Божественна літургія Василія Великого. У грудні 2013 р. Папа Римський схвалив прохання Конгрегації Східних Церков про надання відповідним владам Східної Церкви дозволу на душпастирське служіння східного одруженого духовенства також за межами традиційної східної території.

Членство у Русинській візантійській католицькій церкві не обмежується лише тими, хто походить з центральної Європи.[9]

СтруктураРедагувати

 
Греко-католицький собор в Ужгороді — катедра Мукачівської єпархії

Русинська греко-католицька церква має чотири єпархії в США та одну єпархію й апостольський екзархат у Європі. За станом на 2016 рік кількість її вірних становило приблизно 419 500 , сім єпископів, 664 парафії, 557 священиків, 76 дияконів.[10]

Митрополія Пітсбурга (одна архиєпархія, три суфраганські єпархії, приблизно 22 500 вірних)

Підпорядковується Святому Престолу в Європі: (приблизно 397 500 вірних)

Одним з питань, що перешкоджає організації Русинської греко-католицької церкви це питання єдиного синоду, бо є доволі багато священиків та вірних Мукачівської єпархії, які бажають, щоб вона була частиною Української греко-католицької церкви.[11]

СвятіРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Ruthenian Catholic Church: All Dioceses
  2. Paul Robert Magocsi. Carpatho-Rusyn Americans. 
  3. The Ruthenian Catholic Church. Catholic Near East Welfare Association. Архів оригіналу за August 6, 2007. Процитовано April 20, 2010. 
  4. Ruthenian Church. Eastern Catholic Pastoral Association of Southern California. Процитовано April 20, 2010. 
  5. «Uzhhorod Union of 1646». Internet Encyclopedia of Ukraine. Canadian Institute of Ukrainian Studies. http://www.encyclopediaofukraine.com/pages/U/Z/UzhhorodUnionof1646.htm. 
  6. Paul Robert Magocsi. Carpatho-Rusyn Americans. 
  7. KEVIN R. YURKUS. The Other Catholics: A Short Guide to the Eastern Catholic Churches. 
  8. Catholic Church (Second Vatican Council) (November 21, 1964). Decree on the Catholic Eastern Churches. Holy See. 
  9. The Byzantine Catholic Archeparchy of Pittsburgh. Reverend Phillip J. Linden Jr. SSJ. The Byzantine Catholic Archeparchy of Pittsburgh. 
  10. Ronald Roberson. The Eastern Catholic Churches Statistics. Catholic Near East Welfare Association. 
  11. Paul Robert Magocsi, Ivan Pop. Greek Catholic Eparchy of Mukachevo. 

Джерела і посиланняРедагувати

Корисні посиланняРедагувати

США (Пітсбургська митрополія)

Чехія

Словацька Греко-Католицька церква (Пряшівська митрополія)