Відкрити головне меню

Доісторична УкраїнаРедагувати

Час виникнення Мукачева невідомий. На території міста і його околиць знайдені залишки поселень доби палеоліту (40 тисяч років тому), пізнього палеоліту (3 тисячі років тому, гора Мала), епохи бронзи (Червона гора, Кам'янка, Галіш, 3—2 тисяч років до н. е.). На горі Тупча виявлено городище-фортецю фракійських племен епохи заліза (10 століття до н. е.), а між горами Галіш і Ловачка — кельтський опідум і ремісничий-металургійний центр (3—1 століття до н. е.) У 1 столітті кельти були посунуті фракійцями-карпами, яких змінили слов'яни.

СередньовіччяРедагувати

На території Мукачева відкриті слов'янські поселення VIIX століть. Мукачево існувало вже у другій половині IX століття — письмова згадка про нього вперше зустрічається в хроніці «Геста гунгарорум», написаній безіменним нотарієм угорського короля Бели III наприкінці XII століття. У ній йдеться про перехід угорських кочових племен в 896903 роках через Карпати і згадується Мукачево як населений пункт. Можна припустити, що місто виникло в 70—80-х роках IX століття як військове укріплення і поселення східнослов'янського племені білих хорватів. Воно було адміністративним центром великої території і резиденцією князя Салана.

Існує декілька гіпотез походження назви міста. За однією з них поселення виникло поблизу замку, будівництво якого принесло багато «мук» і страждань простим людям. Друга версія походження назви пов’язана з виробництвом муки, яке здійснювалось на водяному млині. Проте, у тексті латиномовного літопису «Gesta Hungarorum», де вперше згадується про Мукачево, вживається інша назва міста – Muncas: «Locum, quem primo occupauerunt, Muncas nominauerunt, eo, quod cum maximo labore ad terram, quam sibi adoptabant, peruenerant» – «поселення, яке вперше зайняли, нарекли Мункаш, бо з великими труднощами прибули на землю, про яку давно мріяли».

Територія Закарпаття у X—XI століттях входила до складу Київської Русі. У той час на місці нинішнього Мукачівського замку на горі вулканічного походження, що підноситься на 68 метрів над рівнем міста, було невелике укріплення, що входило в лінію укріплень, які охороняли кордони Давньоруської держави за Карпатами. Княжі міжусобиці послабили могутню державу, і вона не могла захищати своїх навколишніх володінь від посягань чужоземних завойовників. У результаті цього у середині XIII століття Закарпаття повністю стало здобиччю угорських феодалів.

У 1086 році місто сильно постраждало від спустошливого нашестя половців на чолі з ханом Кутеском, проте незабаром степняки були розбиті у околицях міста угорським королем Ласло I Святим. Ще більше Мукачеве постраждало під час нашестя монголо-татарських орд хана Батия у Дунайський басейн в 12411242 роках.

У 1281 році князь Лев Данилович, який княжив у Галицьких землях, на деякий час розповсюдив свій вплив на частину Закарпаття, у тому числі і на Мукачеве. Після смерті князя у 1301 році місто разом із замком до 1321 року входило до складу Галицько-Волинського князівства. Однак в 1321 році поселення разом із замком знову було приєднано до Угорщини.

Одночасно з посиленням ролі Мукачівського замку як важливого військово-стратегічного пункту, який охороняв кордони Угорщини на північному сході, росло значення самого Мукачева, розташованого на перехресті важливих торговельних шляхів. Один шлях вів з Угорщини через Мукачеве та Верецький перевал до Польщі і Русі, інший — із Трансільванії по долині річки Тиси через Мукачево до Моравії та Чехії. Мукачеве було відоме далеко за межами краю. 22 травня 1376 року королева Угорщини й Польщі Ержебет з династії Анжу видала Мукачеву грамоту на право користування власною печаткою із зображенням Святого Мартіна для скріплення документів. У цій грамоті воно вперше було названо містом. Юридичне затвердження Мукачева в правах міста, який отримав цей статус першим у Закарпатті, сприяло його розвитку і швидкого перетворення у великий торгово-економічний, а також адміністративний центр краю.

Файл:Korjatovics.jpg
Пам'ятник Ф. Корятовичу в Мукачівському замку

З кінця XIV століття Мукачево стає центром князівства подільського князя Федора Корятовича. Втративши у війні зі своїм родичем, литовським князем Вітовтом, свої землі, він переселився у подароване йому іншим родичем, королем Угорщини Сигізмундом, місто. Володіючи містом з 1396 до 1414 року, він істотно підняв його значення, сприяв розвитку торгівлі і ремесел. При ньому Мукачево стало центром Мукачівського князівства до складу якого входило близько 300 сіл. Тут був заснований монастир, який залишався до середини XVII століття одним з оплотів боротьби проти католицизму. Федір Корятович здійснив докорінну перебудову замку і перетворив його на могутню оборонну споруду. Замок складався з Предзамча і головного двору, де знаходилася квадратна житлова башта, під якою в скелі був пробитий колодязь діаметром 2,5 метра і глибиною 85 метрів. Всі житлові і господарські споруди були обнесені сухим ровом і фортечною кам'яною стіною з чотирма круглими баштами, три з яких збереглися до наших днів. Після смерті князя місто разом із домінією переходить з рук до рук багатьох феодалів і королів.

У 1445 році місто отримало від правителя домінії Яноша Гуняді магдебурзьке право. У 1446 році у місті відкривається перший цех — кравецький.

У 1514 році під час селянського повстання під керівництвом Дєрдя Дожі Мукачівський замок був захоплений штурмом. За це місто було віднесене до бунтівних і виплачувало велику контрибуцію.

Після поразки Угорщини від турків-османів у битві при Могачі у 1526 році Мукачево то переходить у володіння турецьких васалів — трансильванських князів, то стає здобиччю австрійських Габсбургів. Улітку 1566 року австрійські завойовники, намагаючись захопити Трансільванію, вторглися на територію сучасного Закарпаття та 21 лютого 1567 року, незважаючи на героїчний опір варти Мукачівського замку, взяли фортецю і місто, майже повністю розоривши його. Але втриматися там не змогли. З тих пір Мукачево та його околиці стали об'єктом постійних сутичок між Габсбургами і трансільванськими князями. Трансільванські князі династії Ракоці на деякий час перетворили Мукачево в столицю свого князівства. Містом і домінією вони з невеликою перервою володіли з 1633 по 1711 рік.

Нова історіяРедагувати

У 1644 році, перед Тридцятилітньою війною, в Мукачеві відбулися переговори між трансільванським князем Дьєрдем I Ракоці та французькими дипломатами Джуліо Мазаріні і Антуаном Фуке про спільну боротьбу проти Австрійської імперії.

У 16481649 роках у Мукачеві побували посли гетьмана Богдана Хмельницького, які у замку вели переговори з князями Дьєрдем I і Дьєрдем II Ракоці про спільні дії проти Польщі. У 1656 році був підписаний договір про дружбу і взаємодопомогу, проте втілити його в життя не вдалося. Влітку 1657 року при підбурюванні Ватикану польська шляхта, бажаючи помститися Дьєрдю II Ракоці за його союз із Богданом Хмельницьким, розгромила Мукачівську домінію і жорстоко розправилася з мешканцями. Саме місто, окрім замку, було розграбоване і спалене.

На рубежі XVIIXVIII століть Мукачево стає центром військових дій між куруцами — учасниками антифеодальної війни і національно-визвольного руху в Угорщині у 17031711 роках і прихильниками Габсбурзького панування — лабанцами. Мукачеве було одним з ключових опорних пунктів угорського національно-визвольного руху.

У 1672 році тут поселилася вдова Ференца І Ракоці Ілона Зріні з сином, майбутнім князем Ференцем ІІ Ракоці. Об'єднавши свої сили з куруцами Імре Текелі, Ілона Зріні обороняла мукачівський замок від австрійських військ Антоніо Караффи, що переважали у чисельності, протягом двох років — з 1686 до 18 січня 1688 року.

У 1703 році загони куруців під керівництвом князя Ференца II Ракоці з боями звільняють спочатку місто Мукачево, а пізніше і замок, від австрійських військ. У 1711 році за Сатмарською мирною угодою усі володіння Ференца II Ракоці переходять до рук Габсбургів. Мукачівський замок був в числі останніх серед тих, що склали зброю перед австрійцями вже після Сатмарської капітуляції. Жорстоко придушивши повстання, війська Габсбургів майже повністю знищили місто.

У 1728 році місто разом з домінією було подароване графові Шенборну-Бухгейму. Після падіння Бастилії Мукачівський замок стає загальноєвропейською політичною в'язницею. До нього потрапляють багато видних революціонерів, зокрема, національний герой грецького народу Олександр Іпсіланті (18211823).

У 18481849 роках Закарпаття підтримало буржуазну революцію в Угорщині. Мешканці Мукачева захопили замок, перетворений на в'язницю, і випустили в'язнів. Були створені добровольчі загони, що билися проти австрійських урядових військ.

До 80-х років XIX століття в місті панували цехові об'єднання. Із спорудженням у 1886 році залізниці Мукачево з'єдналося з Будапештом, Кошице, Львовом, у місті виникають сприятливі передумови для розвитку промисловості і торгівлі. Зростають невеликі підприємства легкої, меблевої, харчової промисловостей. У економіку міста проникає іноземний капітал. Проте, стан нижчих верств населення був жалюгідним, про що свідчать масові еміграції закарпатців до США, Канади, країн Латинської Америки. Тільки з 1890 до 1913 року із Закарпаття емігрувало більше 100 тисяч осіб.

Новітня історіяРедагувати

У 1919 році місто впродовж місяця входило до складу Руської Країни, напівавтономної області у складі Угорської Радянської Республіки. Після інтервенції чехословацьких і румунських військ за домовленістю між русинською еміграцією у США і першим чехословацьким президентом Томашем Масариком Мукачево, як і вся Підкарпатська Русь, передавалося Чехословаччині, що було юридично оформлене Тріанонським договором 4 червня 1920 року. В 1938 році, рішенням Першого Віденського арбітражу місто разом з усією рівнинною територією Закарпаття і Ужгородом було повернуте Угорщині.

26 жовтня 1944 року авангардні частини 351-ї і 237-ї стрілецьких дивізій зайняли місто, яке 29 червня 1945 року у складі Закарпаття увійшло до складу СРСР.

У роки радянської влади Мукачево стало значним промисловим центром, основними підприємствами були швейна, меблева і лижна фабрики, заводи «Мукачівприлад» і «Точприлад». У 1969 році, на підставі директиви Генерального штабу Збройних Сил СРСР при Міністерстві будівництва і експлуатації доріг Української РСР, в Мукачеві була сформована 60-а окрема дорожньо-будівельна бригада для будівництва автомобільних доріг і мостів, на Мукачево-Львівському напрямку. За десять років, з 1970 по 1980 рік, військовими дорожниками було збудовано понад 70 кілометрів автомобільних доріг та десятки мостів в складних гірських умовах Карпат.

ЛітератураРедагувати