Тернопіль

Місто в Україні. Адміністративний центр Тернопільської області.

Терно́піль (Аудіо прослухатиопис файлу; з 1939 до 1944 року[3] — Тарно́поль[4]) — місто на заході України, політико-адміністративний, економіко-діловий та культурний центр Тернопільської області. Один з трьох головних центрів історичного регіону Галичини. Розташоване на річці Серет. У місті перетинаються важливі автомобільні: автодороги Н02, М12, E50, М19 (E85), Н18, Р39, Р41, Р43 — та залізничні шляхи. Одне з чотирьох міст обласного значення Тернопільської області. Обслуговується міжнародним аеропортом «Тернопіль», що розташований у східній частині міста.[5].

Тернопіль
Coat of arms of Ternopil.svg Flag of Ternopil.png
Герб Тернополя Прапор Тернополя
UA-TE Ternopil Buran 18-06-16.JPG
Тернопільський замок, Теплохід «Герой Танцоров»
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Flag of Ternopil Oblast.svgТернопільська область
Район місто обласного підпорядкування
Громада Coat of arms of Ternopil.svg Тернопільська міська громада
Код КОАТУУ 6110100000
Засноване 1540
Магдебурзьке право 1548
Статус міста з 1540 року
Населення 221 820 (01.01.2019)[1]
 - повне 221 820 (01.01.2019)[1]
Агломерація 506,1 (2011)
Площа 72 км²
Густота населення 3081 осіб/км²
Поштові індекси 46000-499
Телефонний код +380-352
Координати 49°34′ пн. ш. 25°36′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря середня — 320 м, найнижча  298 м, найвища — 374 м м
Водойма Серет
Назва мешканців тернополянин, тернополянка, тернополяни[2]
Міста-побратими Батумі, Йонкерс, Ельблонг, Радом, Тарнув, Хожув, Слівен, Тирасполь, Пенза
День міста 28 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Тернопіль-Пасажирський,
Тернопіль-Вантажний
До Києва
 - фізична 367 км
 - залізницею 486 км
 - автошляхами 438 км
Міська влада
Адреса 46000, вул. Листопадова, 5, тел. 52-20-21
Вебсторінка Тернопільська міська рада
Міський голова Сергій Надал

CMNS: Тернопіль у Вікісховищі

Карта
Тернопіль. Карта розташування: Україна
Тернопіль
Тернопіль

Місто засноване 1540 року Яном Амором Тарновським. До 1569 року належало до Теребовлянського староства (пізніше повіту) Руського воєводства Королівства Польського. Впродовж 15691772 років у складі Речі Посполитій: у складі Теребовлянського повіту, Галицької землі Руського воєводства; у 17721810, 18151867 роках — центр Тернопільського округу у складі Королівства Галичини та Володимирії, 18101815 — Тернопільського краю Російської імперії, з 1854 до 1939 — адміністративний центр Тернопільського повіту у складі різних держав: Австрійської імперії, Австро-Угорщини, ЗУНР, ГСРС, Другої Речі Посполитої. Від 1920 — адміністративний центр воєводства, від 1939 — області. Наприкінці 1918 до 2 січня 1919 року Тернопіль — столиця ЗУНР, а з 8 липня по 21 вересня 1920 року Тернопіль був столицею маріонеткового більшовицького державного утворення — Галицької СРР. У період нацистської окупації (1 серпня 1941 — квітень 1944) місто підпорядковувалося дистрикту «Галичина».

Покровителем міста вважають святу Теклю. До Другої світової війни вівтар з її зображенням перебував у Домініканському костелі — нині Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці[6].

Населення — 222 тис. осіб (2019). Площа міста — 7268 га.

До 2018 року — центр Тернопільської міської ради. З 2018 року — центр Тернопільської міської громади.

Походження назви

Існують різноманітні версії походження назви міста. Заснування міст у Королівстві Польському та Речі Посполитій відбувалося на основі королівських привілеїв. Досить часто засновник давав місту своє ім'я. Тернопіль був заснований магнатом та відомим діячем Речі Посполитої Яном Амором Тарновським, відповідно назва міста походить від прізвища магнатів Тарновських і грецького скороченого закінчення -поль від поліс «місто»[7]. У свою чергу, прізвище роду виводять з назви міста їхнього роду — Тарнова. Також на честь Тарновських названі засновані ними міста Тарнобжег і Тарногруд. Варто звернути увагу, що навіть герб Тернополя є варіантом шляхетського гербу Леліва, який використовувався Я. А. Тарновським. Від самого заснування міста, місцеве руське (українське) населення називало його - Тернопіль.[8] 9 серпня 1944 року спеціальним указом Президія Верховної Ради СРСР змінила назву міста з Тарнопіль на Тернопіль. Також вони перейменували область з Тарнопільської на Тернопільську[9][10].

Інше тлумачення назви має народні корені. Прийнято вважати що місцевість, де було засноване місто, називалось Терновим полем, або Тернопіллям, що в полонізованому варіанті звучало також 'Тарнополля'. З українського варіанту Тернополля — «Тернове поле» і виводять сучасну назву міста. Тернополлям місцевість називали за те, що вона довгий час була поросла терном[11]. В зв'язку із цим у 1982 року було створено новий герб Тернополя. Замість гербу Тарновських — герб з наголошенням на «терновому походженні» — срібна п'ятипелюсткова квітка терену з насінником у вигляді червоної зірки. Але тут потрібно згадати ситуацію у Польщі, де назву міста Тарнобжег намагалися пояснити тим, що нібито там на берегах Вісли ріс терен. Можливо, що поширення цієї версії відбувалося для дефеодалізації походження назви міста, заснованого учасником війни проти Москви Тарновським.

Географія

Розташування міста

 
На в'їзді в місто з боку Великої Березовиці

У фізико-географічному відношенні місто розташоване на Тернопільському плато, Подільської височини Східно-Європейської рівнини. Належить до помірного поясу зони широколистих лісів.

У історико-географічному відношенні місто розташоване у Галичині. Етнографічні межі Волині та Поділля знаходяться за 25—30 км від міста.

У давнину місто знаходилося на вигідних торговельних шляхах, за рахунок чого швидко збільшувалося. Зараз це важливий транспортний вузол України.

Агломерація

Тернопіль є центром агломерації, яка налічує близько півмільйона осіб.

Приміські населені пункти:

Приблизна статистика агломерації (2011): чисельність населення — 506,1 тис. осіб; площа — 4473 кв. км.; щільність населення — 113,1 осіб/кв. км.

У складі:

Рельєф

Місто розташоване переважно на рівнині. На місцях, де текла річка Рудка, утворилась долина. Незначне підвищення утворилось на території поблизу вулиці Тарнавського.

У Тернопільському районі горбиста місцевість, завдяки горам Медоборам. Рельєф району проявляється і в Тернополі. Висота пагорбів у районі Кутківців — 349—356 м. Найвища точка — 374 м — Східний масив, проспект Степана Бандери, біля магазину «Орбіта». Найнижча точка — 298 м — береги річки Серет, що біля Об'їзної дороги, неподалік спортивного комплексу «Політехнік». Середня висота міста над рівнем моря — 320 м.

Клімат

Клімат Тернополя є помірно континентальний, з теплим вологим літом і м'якою зимою. Середня температура повітря коливається від — 5 °C у січні до +19 °C у липні. Середньорічна кількість опадів становить 520—600 мм. Найвища температура у Тернополі спостерігалась 18 липня 2007 року — до +38 °C. Найнижча температура спостерігалась у Тернополі до −34°С[12].

Клімат Тернополя (1949–2011)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 12,2 17,3 25,0 30,0 30,2 37,8 38,4 36,1 32,1 25,7 19,9 13,9 38,4
Середній максимум, °C −1,9 −0,4 4,7 12,7 18,8 21,4 23,2 23,0 18,1 12,1 4,8 −0,4 11,2
Середня температура, °C −4,4 −3,4 0,7 7,8 13,6 16,5 18,1 17,5 12,9 7,4 1,9 −2,8 7,1
Середній мінімум, °C −7,3 −6,4 −2,8 3,1 8,2 11,3 13,0 12,3 8,1 3,4 −0,8 −5,4 3,0
Абсолютний мінімум, °C −31,6 −31 −23,9 −6,1 −2,2 −1,7 4,0 3,6 −4 −10,5 −18 −27 −31,6
Норма опадів, мм 33.0 27.7 34.1 46.6 71.8 77.6 83.5 78.2 60.6 37.1 34.6 35.0 619.8
Кількість днів з опадами 19,5 18,2 16,3 11,3 11,0 11,4 9,6 8,1 10,0 10,1 15,2 19,4 160,1


Вологість повітря, % 85.8 84.3 78.6 67.7 67.1 71.6 73.6 73.0 75.8 79.6 86.2 87.0 77.5
Джерело: Climatebase.ru[13]

Водойми

Найбільшою водоймою та окрасою міста є Тернопільський став, розташований на річці Серет. Раніше під самим Тернополем протікала річка Рудка (майже повністю висохла впродовж другої половини XIX століття). Вона текла зокрема по лінії сучасних вулиць Соломії Крушельницької та Галицькій, а починалася неподалік сучасного Підволочиського шосе.

Історія

Вперше Тернопіль згадується 15 квітня 1540 року, коли польський король Сигізмунд I видав краківському каштелянові, великому коронному гетьману Янові Амору Тарновському грамоту на заснування міста та володіння землею навколо нього. Протягом двох років відчутно укріпив його, зробивши сторожею Поділля і Червоної Русі[14]. Тоді розпочалося будівництво замку, який у перебудованому вигляді зберігся до наших днів.

Поселення на території Тернополя були і до заснування міста. На його околицях, зокрема, виявлено сліди стоянок первісних людей, тому припускають, що територія міста була заселена вже в Х тис. до н. е.

Період Речі Посполитої

1548 року місто отримало Магдебурзьке право, за яким Тернополю надавались певні привілеї, а саме: його мешканці на 15 років звільнялися від податків, на 20 років — від сплати мита, а також одержали право влаштовувати три ярмарки на рік та щотижневі торги. У XVI—XVII століттях місто не раз зазнавало руйнівних нападів ординців.

1550 року євреям дозволили селитися в усіх частинах міста, крім ринкової площі. Це сприяло розвитку місцевої громади, який сповільнився після руйнівних наслідків війни, але продовжився з даруванням привілеїв Потоцькими.

У листопаді 1586 року відбувся Тернопільсько-Кам'янецький собор за участи Константинопольського патріарха Єремії ІІ Траноса[15].

1605 року місто зазнало татарського нападу[16].

Через Тернопіль проходив визвольний шлях козаків Богдана Хмельницького у боротьбі проти польської шляхти: 1648 р., 1651 р. і 1655 р.

Австрійський період

1772 року, після першого поділу Польщі, Тернопіль перейшов під владу Австрії. За цісарським патентом від 25 листопада 1783 року Тернопіль став адміністративним центром Томашівського округу, який змінив назву на «Тернопільський округ»[17].

Певний період, 18091815 рр., місто було окуповане Російською імперією і було центром окремої адміністративної одиниці — Тернопільського краю. До 1817 року в місті не було української школи[18]. У листопаді 1820 року відкрилась у Тернополі гімназія єзуїтів. 15 лютого 1843 року останній дідич міста Єжи Міхал Туркул за 175 000 флоринів сріблом відмовився від прав на місто, уклавши контракт з бургомістром. 1844 року Тернопіль став вільним королівським містом за указом цісаря Фердинанда І, отримав відповідний герб[19].

Під час «весни народів», 1848 року, у Тернополі створена Руська рада як філія Головної Руської Ради у Львові.

1870 року до Тернополя прокладена залізниця. У вересні 1875 року заснована тернопільська «Просвіта».

1898 року почала діяти українська гімназія імені Франца Йосифа І.

Місто було вельми мультиетнічним, у 1868 році в Тернополі мешкало 11 тисяч євреїв (52  % від загального числа жителів), а 1880 року — 13 468[20]. Вони сусідували з поляками і українцями.

Перша світова війна

Від серпня 1914 до липня 1917 років місто було зайняте російськими військами і було центром Тернопільської губернії воєнного генерал-губернаторства. Відступаючи, частини російської армії розгромили місто; при цьому були грабунки, насильство, погроми[21].

Після розпаду Австро-Угорської імперії з військових і цивільних осіб у місті сформувався Окружний військовий комітет, який припинив діяльність після створення Окружної військової команди ЗОУНР, яка проіснувала до червня 1919 року[22].

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні приблизно 10000 осіб[23].

Західноукраїнська Народна Республіка і Українська Народна Республіка

 
Старий Тернопіль. Майдан біля театру

Проти ночі на 1 листопада 1918 року селяни з села Біла взяли під контроль тернопільський залізничний вузол.[24]. 3 листопада 1918 року у Тернополі затверджена українська влада. Безпосереднє керівництво встановленням влади Української держави здійснював Петро Карманський[25] — голова Тернопільської повітової УНРади.[26]. Міським комісаром став гімназійний професор Семен Сидоряк. Повітовим комісаром став Іллярій Брикович, потім — Олексій Сальвицький. Почали виходити газети «Український голос», «Українські вісті»[26].

Делегатами парламенту ЗУНР були обрані: від міста — Петро Карманський, від повіту — Антін Кунько. З 23 листопада по 31 грудня 1918 року у Тернополі перебував уряд ЗУНР на чолі з Костем Левицьким (від середини грудня виконував обов'язки голови уряду Сидір Голубович).

22 січня 1919 року ЗУНР вступила до складу УНР.

1631 травня 1919 року у Тернополі перебувала Директорія УНР, уряд і вище армійське командування УНР на чолі з Симоном Петлюрою.

Один з двох літунських відділів Української галицької армії зорганізував у Тернополі поручник Василь Томенко (інший — поручник Петро Франко, син Івана Франка). Третя сотня Літунського полку (авіазагону) УГА під проводом сотника Залозного перебувала в Тернополі.

Польська окупація

 
Тернопіль. Воєводська адміністрація, колишній жіночий ліцей

У липні 1919 року місто перейшло під владу Польщі і було у складі цієї держави до вересня 1939 року, за винятком серпня-вересня 1920 року, коли Тернопіль був столицею маріонеткової більшовицької держави — Галицької соціалістичної радянської республіки, влада в якій належала Галревкому на чолі з В. Затонським. У 1921 році Тернопіль став центром новоствореного однойменного воєводства Польщі, що охоплювало 17 повітів. Отож, Тернопіль — єдине місто в Україні, в якому перебували уряди трьох держав у період національно-визвольних змагань.

1 січня 1926 року до міста було приєднано село Загребелля[27], 11 квітня 1937 року — поселення Новий Світ[28].

Друга світова війна

17 вересня 1939 року місто захопили війська Червоної армії. Головою Тимчасового управління Тернополя був призначений Жук К.П., а у жовтні 1939 року — Ткаченко Григорій Амвросійович. 4 грудня 1939 року Тернопіль став центром області у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки.

27 липня 1941 року на Зборах українців Тернополя та околиць було ухвалено резолюцію про підтримку Акту щодо Відновлення Української Державності 30 червня 1941 року у Львові[29].

1 серпня 1941 року Тернопіль увійшов до складу нацистського окупаційного утворення — дистрикту Галичина.

У вересні 1941 року в Тернополі було засновано перше у Східній Галичині єврейське гетто. Значну кількість євреїв скерували на важкі роботи, близько 1000 осіб розстріляли, 5000 — відправили в табір смерті Белжець у Польщі[30].

Тернопіль був звільнений від німецьких військ 15 квітня 1944 року після тривалих і запеклих боїв. В результаті місто було вщент зруйнованим. З 4211 будинків житлового та господарчого призначення (998 комунальних та 3213 приватних) було повністю знищено 2490 будов, тобто майже 60%.[31]

Незалежність України

 
Хода пам'яті Небесної сотні, 30 березня 2014 року

З 24 серпня 1991 року Тернопіль — центр Тернопільської області у складі України.

3 квітня 2004 року в Катедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці Тернополя відбулася архієрейська хіротонія Преосвященного владики Василя Семенюка — єпископа-помічника Тернопільсько-Зборівського (головний святитель — Блаженніший Любомир, співсвятителі: Преосвященний владика, Єпарх Тернопільсько-Зборівський Михаїл Сабрига та Преосвященний владика, Апостольський візитатор для українців греко-католиків Італії, Прокуратор Верховного архієпископа в Римі Гліб Лончина.[32]

2010 року Інститут проєктування міст «Дніпромісто» розробив Генеральний план Тернополя на період до 2031 року. Згодом головний містобудівельний документ затвердила Тернопільська міська рада.

Згідно Постанови Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року № 184-VIII у місті відзначалося 475-річчя першої писемної згадки про Тернопіль на державному рівні[33].

Епідемія коронавірусу

Станом на 28 березня 2020 року Тернопільська область була одним із епіцентрів епідемії коронавірусу в Україні. 43 особи було інфіковано COVID-19.[34] В самому Тернополі виявелно один випадок захворювання. На наступний день було повідомлено ще про один випадок.

Адміністрація

Органи управління

 
Тернопільська обласна рада
 
Тернопільська міська рада
 
Міський голова Тернополя Сергій Надал

Голови міста

Бургомістри Тернополя:

Період 1939—1945 років:

  • 09–10.1939 — голова Тимчасового управління К. П. Жук;
  • 10–12.1939 — голова Тимчасового управління Г. А. Ткаченко;
  • 20.12.1939–03.1940 — голова міської Ради Петро Прокопович Вінник;
  • 19.08.1940–06.1941 — голова виконкому міської Ради Семен Аркадійович Сміцький;
  • 07–08.1941 — посадник Степан Чумак;
  • 08.1941–03.1944 — посадник Осип Гринкевич;
  • 20.04.1944–03.1945 — в. о. голови виконкому міської Ради Іван Петрович Зуєв.

Міські голови Тернополя:

Демографія

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1857 17 210
1890 27 405 +59.2%
1939 37 500 +36.8%
1959 52 245 +39.3%
1970 84 663 +62.0%
1979 143 625 +69.6%
1989 204 845 +42.6%
1998 235 100 +14.8%
2001 227 755 −3.1%
2003 226 318 −0.6%
2012 217 300 −4.0%
2013 217 086 −0.1%
2014 217 076 −0.0%
2016 218 125 +0.5%

Національний склад населення

Національність жителів Тернополя за переписом 1989 року:

За переписом 2001 року українці складали 94,1 % населення Тернополя, що є найвищим показником серед обласних центрів України.

Мовний склад населення

Рідна мова за переписом населення 2001 року:

Релігія

Докладніше: Храми Тернополя

Більшість тернополян — греко-католики. Другою за чисельністю в місті є православна громада, яка розділена між кількома конфесіями: УПЦ КП, УАПЦ і РПЦвУ. Частина тернополян є римо-католиками. Також у місті діють общини християн, що належать до різних протестантських течій. Існує громада язичників-рідновірів (належить до Об'єднання рідновірів України).

Промисловість

  • ВАТ «Ватра»
  • ТОВ «Шредер»
  • ВАТ Тернопільський радіозавод «Оріон»
  • ПАТ «Техінмаш»
  • ВАТ «Тернопільська фармацевтична фабрика»
  • КБ «Промінь»
  • ТОВ «САЮЗ»
  • Фабрика меблів «НОВА»
  • ВП «Пасажирське вагонне депо Тернопіль»
  • ВП «Локомотивне депо Тернопіль»
  • ТОВ «СЕ Борднетце-Україна»
  • Харчова промисловість
  • Легка промисловість
    • ВАТ «Тернопільське об'єднання „Текстерно“»
    • ТОВ ТД «Теркурій», виробник панчішно-шкарпеткових виробів
    • Швейне підприємство «Галія»
    • ВАТ «Вінітекс», завод штучних шкір
  • Будівництво
    • ТОВ «Тернопільбуд»
    • ТОВ «Добробуд»
    • Будівельна компанія «Креатор-Буд»
    • ПАТ «Тернобуддеталь»
    • ЗАТ «Тернопільський завод залізобетонних конструкцій»
    • ТОВ «ЕлДом», виробник вікон і дверей
    • Завод з виробництва пінополістиролу «Penoboard»[35]

До останнього часу в місті працював потужний комбайновий завод, який виробляв бурякозбиральні комбайни та комплекси, а також порцеляновий завод з виготовлення посуду.

Освіта

Славиться Тернопіль своїм інтелектуальним потенціалом. За чисельністю докторів і кандидатів наук на 10 тисяч населення займає провідні позиції в державі, а кількістю студентів на таку ж чисельність населення поступається лише Києву і Харкову[джерело?].

Загальноосвітні школи

У Тернополі діє 29 загальноосвітніх шкіл № 2—30 (середню школу № 1 у 1991 році перейменували у фізико-математичну гімназію, а згодом Тернопільську українську гімназію ім. І. Франка).

Серед них 4 спеціалізованих (усі із поглибленим вивченням іноземних мов): ЗОШ № 3, № 5, № 17 та № 29. Спеціалізована ЗОШ № 18 з поглибленим вивченням іноземних мов (позбавлена статусу спеціалізованої після атестації, відповідно рішення сесії міської ради від 20 червня 2011 р.[36]).

Три школи мають імена видатних українців: ЗОШ № 6 ім. Н. Яремчука, ЗОШ № 14 ім. Б. Лепкого, ЗОШ № 16 ім. В. Левицького.

ЗОШ № 10 має спортивну та супільно-гуманітарноу спрямованість.

Інші загальноосвітні навчальні заклади

Вищі навчальні заклади

 
Головний корпус Тернопільської Політехніки

Позашкільні навчальні заклади

  • Центр дитячої творчості
  • Станція юних техніків
  • Дитяча хорова школа «Зоринка»
  • Дитяча музична школа № 1
  • Дитяча музична школа № 2
  • Дитячо-юнацька спортивна школа № 1
  • Дитячо-юнацька спортивна школа № 2
  • Дитячо-юнацька спортивна школа № 3
  • Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву
  • Дитячо-юнацька спортивна школа з футболу
  • Гірськолижна дитяча спортивна школа «Екстрим»
  • Школа народних ремесел

Бурси

 
Пам'ятна дошка, колишня бурса (вул. Качали, 9)

Першу бурсу в Тернополі засновано 1872 року. 15 липня 1899 року Галицьке намісництво зареєструвало статут товариства «Руська бурса у Тернополі» (від 1908 — «Українська бурса ім. А. Качали»); воно постало з ініціативи Володимира Лучаківського, який був першим його головою. Від лютого 1926 року у приміщенні бурси діяла жіноча гімназія «Рідної школи», котра згодом змінила статус і від 1937 року користувалася будинком уже неподільно, а бурса перейшла в інше приміщення на вул. Костюшка (нині Камінна).

У вересні 1876 року зареєстровано статут товариства «Бурса для синів сільських учителів»; 1894 року ця «учительська бурса» перейшла в новозбудоване приміщення на вулиці Стрілецькій (нині Івана Франка).

1 жовтня 1899 року почала діяти бурса («інтернат») для учнів учительської семінарії на розі вул. Лелевеля (нині Січових Стрільців) і Шевченка (нині Пирогова); власником будинку було Товариство опіки над інтернатом.

1902 року створена «Селянська бурса», якою опікувалося «Руське товариство педагогічне».

1905 року відкрито бурсу «Товариства польської бурси ім. М. Мацішевського» для учнів польських гімназій та вищої реальної школи.

1911 року вступила в дію польська бурса «Товариства школи людової» на вулиці о. С. Качали. Крім того, в Тернополі діяли Бурса ім. А. Шептицького та єврейська, 19181919 — також при Жіночому інституті імені княгині Ярославни. Утримувалися бурси за громадські кошти і доброчинні пожертви[37][38].

Бібліотеки

У Тернополі діють:

Культура

Окрасою Тернополя є Театральний майдан і бульвар Тараса Шевченка. Саме на цьому місці 29 квітня 1990 року вперше в Україні було піднято і освячено український національний прапор. Ще раніше тут провела віче Крайова Рада Народного Руху, створена першою в Україні 24 березня 1989 року. На майдані проходять велелюдні зібрання, мітинги, концерти, спортивні змагання та інші заходи. Сюди люди приносять квіти до пам'ятника Тарасові Шевченку, пам'ятного стенду Героїв Небесної сотні та полеглих бійців АТО.

28 травня 1995 року на вулиці Гетьмана Сагайдачного освячено пам'ятник Іванові Франку, який природно поєднується із архітектурним ансамблем міста.

Ще з минулого століття до нинішніх часів тернополяни щороку урочисто відзначають роковини Тараса Шевченка. Пам'ятними подіями у житті міста були виступи корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Миколи Садовського, композитора Миколи Лисенка, всесвітньо відомої Соломії Крушельницької. В роки першої світової війни режисер Лесь Курбас організовував славнозвісні «Тернопільські театральні вечори».

Театри

Театральне життя на Тернопільщині узагалі пов'язане із існуванням у XVIII — на початку XIX століть у палацах та давніх замках поміщиків, графів так званих «маєткових театрів» з обладнаними залами, сценою, наявністю малого оркестру, хору з обдарованих панщизняних селян і освіченого диригента. Такі «маєткові театри» були в Золотому Потоці та Вишнівці. Палац у Вишнівці, де був «маєтковий театр», зберігся до наших днів.

29 березня 1864 року розпочав вперше свою діяльність професійний західноукраїнський театр товариства «Бесіда». Він показав десятки вистав у Львові, Перемишлі, Коломиї, Станіславі, Самборі та Чернівцях і на 15-му місяці свого існування прибув на Тернопільщину. 10 червня 1865 року на вулицях Тернополя були розвішані театральні афіші за підписом режисера Омеляна Бачинського. Вони сповіщали: «Товариство українського народного театру зі Львова поставить у місті Тернополі 20 драматичних творів». Кореспондент львівської газети «Слово» з цього приводу повідомляв, що тернополяни з великою радістю очікують дорогих гостей, небачених ще на галицькім Поділлі професійних артистів. На той час у Тернополі вважали щасливою людиною того, хто бачив у Львові вистави театру. Так безсмертна опера «Наталка Полтавка» Івана Котляревського стала першою постановкою професійного театру в Тернополі. Вистава справила сильне враження на глядачів, всі подивляли талановиту і природну гру артистів Теофілії Бачинської в ролі Наталки та Г. Моленцького в ролі Макогоненка. Зал був переповнений міщанами, інтелігенцією. Були селяни з близьких сіл. В інших ролях виступали: Богданівна — Терпелиха, Вітошинський — Петро, Стефанів — Микола, Бачинський — Возний.

З успіхом пройшли тоді вистави п'єс Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці», «Маруся» (інсценізація повісті), «Щира любов», а також постановка драми Ю. Коженьовського «Верховинці».

Музичні і танцювальні колективи

У місті діяли та діють:

  • «Амріта» (народний ансамбль індійського танцю)
  • Барви (ансамбль бандуристів)
  • «Бджілка» (зразковий дитячий танцювальний колектив)
  • «Бедрик»,
  • Галицький муніципальний камерний оркестр,
  • «Збруч» (вокально-інструментально-хореографічний колектив)
  • «Зоринка» (народна хорова капела)
  • Камерний оркестр Тернопільської обласної філармонії
  • Камерний хор Тернопільської обласної філармонії
  • «Мальви» (клуб спортивного танцю)
  • «Мальвінка» (колектив бального танцю)
  • «Медобори» (вокально-інструментальний ансамбль Тернопільської обласної філармонії, діяв до початку 1990-х рр.)
  • «Неопалима купина» (художній театр фольклорного танцю)
  • «Оркестра Волі» (Тернопільський муніципальний естрадний духовий колектив),
  • «Посмішка» (зразковий театр танцю при Тернопільському міському центрі дитячої творчості)
  • «Рожева пантера» (дитячий танцювальний колектив, шоу-балет)
  • «Світозари» (вокально-інструментальний ансамбль)
  • симфо-джаз оркестр ПК «Березіль»
  • «Солов'ї Галичини» (жіноче вокальне тріо Тернопільської обласної філармонії)
  • «Т.А.Н.Г.о» (танцювальний колектив, ексцентрик-балет)
  • «Текстильник» (народний хор Тернопільського бавовняного комбінату)
  • Товес Бахтале (циганський колектив).
  • хорова капела комбайнового заводу (діяла до 1989)

Видавнича справа

1910 року в Тернополі, вперше в Україні, був виданий альманах «Русалка Дністровая», який підготували і надрукували в Будапешті 1837 діячі «Руської трійці». Крім того, у 1930-х роках виходили альманахи «Сяйво», «Чар-зілля».

1957 року випущено «Тернопільський альманах». Журнал «Тернопіль» видав літературні додатки альманахового типу «Тернопільщина літературна» (1991—1992); Галицько-Волинське братство — А. «Курінь»; т-во «Меморіал» ім. В. Стуса — А. «Зродились ми великої години» (Ч. 1, 1992)[39].

У місті видаються переважно підручники, дитячу, краєзнавчу, наукову літературу, перекладні твори, книги місцевих авторів тощо. Видавнича справа у Тернополі є однією з найрозвинутіших в Україні. Тут базується близько 30 видавництв, найбільші з яких:

Тернопільський Пласт

 
Пластова станиця в Тернополі

У Тернополі перший пластовий кружок було створено 1912 року при українській державній гімназії Франца-Йосифа I. Тернопільська Станиця пласту знаходиться на вулиці Федьковича, 11. У станиці близько 400 пластунів і пластунок, 9 юнацьких куренів, 2 новацькі гнізда. Щороку пластуни тернопільської станиці організовують близько ста заходів. Щороку організовуються станичні і курінні табори[40].

Музеї

 
Картинна галерея

У місті діють Тернопільський обласний краєзнавчий музей, обласний художній музей, меморіальний музей політичних в'язнів, бібліотека-музей «Літературне Тернопілля», галерея Тернопільської обласної організації Національної спілки художників України та Музей Івана Пулюя.

2010 року розпочала свою роботу робоча група зі створення обласного музею Тараса Шевченка. У майбутньому історично-культурному закладі буде зібрано, зокрема, всі матеріали, пов'язані з перебуванням Кобзаря на Тернопільщині в 1846 році (у складі Археографічної комісії на Волині), присвячені йому твори місцевих митців як минувшини, так і сьогодення, взагалі обліковано й узагальнено всі документи, пов'язані з іменем Тараса Григоровича Шевченка, що зберігаються зараз у фондах обласних державного архіву та краєзнавчого і художнього музеїв. Музей має розміститися в історичному будинку у самому центрі міста на бульварі Шевченка, де зараз розташовується обласна бібліотека[41].

З 1990 року діє науково-пошукове об'єднання «Забуті могили».

Виставки

Місцями організації перших виставок у Тернополі, що мали громадський резонанс, стали Міський (нині Старий) парк і зал ремісничого товариства «Ґвязда». 26 вересня — 2 жовтня 1884 на території парку відбувалася Крайова бджільничо-городницька виставка, для якої спорудили спеціальний павільйон;

У липні 1887 року в Міському парку — друга Крайова етнографічна виставка. Були представлені: знаряддя та обладнання, їжа й напої, одяг і взуття, предмети, пов'язані з народними обрядами та звичаями, вироби народного мистецтва. До організаційного комітету входили Володислав Федорович (голова), Олександр Барвінський, Владислав Боберський, Г. Федорович та інші. На відкриття виставки приїхав архікнязь Рудольф Габсбург, який високо оцінив культуру, побут і традиції українців. Тернопільський фотограф Альфред Сількевич виготовив фотоальбом із 50 світлин; частина з них зберігаються в ТОКМ.

29 травня — 4 червня 1905 року біля Міського парку на 18 тис. м² відбулася сільськогосподарська виставка, яку організувало Господарче товариство, 1906 — промислова виставка в залі товариства «Ґвязда».

Виставки різної тематики організовували українське товариство «Просвіта» й польське «Товариство народної школи». Від 23 червня до 3 липня 1931 року в Міському парку та двох гімназійних приміщеннях відбулися воєводська і регіональна виставки, до них були видрукувані план Тернополя, монографія «Тернопільське воєводство».

Від 1950-х років організовували обласні виставки, на яких представляли здобутки сільського господарства та промисловості Тернопільщини. Постійно виставки різноманітної тематики експонують у ТОКМ, ТОХМ, ДАТО, художній галереї НСХУ.

Фестивалі

2008 року міська влада Тернополя запропонувала проєкт «Тернопіль — місто фестивалів». Щорічно проходять дитячий пісенний фестиваль «Кришталевий жайвір», open air фестиваль «Файне місто», рок-фестиваль «Нівроку», всеукраїнський фестиваль «Цвіт вишиванки». 9 січня 2013 року вперше провели «Фестиваль різдвяної куті»[42]. Всеукраїнський фестиваль козацької пісні «Байда» проводиться з ініціативи та під егідою Великої ради Українського козацтва.[43]. Щорічно проходить Всеукраїнський релігійний фестиваль «О, мати Божа, О, Райський Цвіте», у палаці культури «Березіль». У фестивалі беруть участь церковні хори з різних міст України. Також у Тернополі щорічно проводяться пластові фестивалі «Орликіада» та «Фест-Кіно».

Засоби масової інформації

У Тернополі видається більше десятка періодичних видань, переважно тижневики. Працює три телеканали: «ТТБ», «TV-4» і «ІНТБ». Радіомовлення здійснюють «Говорить Тернопіль», «Такт», «Лад» та «УХ-радіо». У інтернеті мовлять місцеві онлайн-радіостанції, ведуться відеотрансляції засідань міської та обласної рад, передають зображення вуличні веб-камери, регулярно оновлюється стрічка новин інтернет-видань.

Найпопулярніші газети міста — «Вільне життя плюс», «Нова Тернопільська газета», «Номер один», «Свобода», «RIA+», «Наш день», «Тернопіль вечірній». Друкуються журнали «Літературний Тернопіль» та «Своя музика».

Архітектура

Пам'ятники Тернополя

У Тернополі встановлено 30 пам'ятників та пам'ятних знаків. Більшість розташовані в центральній частині міста: Тарасові Шевченку, Степанові Бандері, Іванові Горбачевському, Данилові Галицькому, Йосифові Сліпому, Ярославові Стецьку, Іванові Франку, Симону Петлюрі, Андрію Шептицькому та іншим відомим особистостям. Окрім того, щонайменше 5 пам'ятників не збереглося до нашого часу.

Вулиці Тернополя

Докладніше: Вулиці Тернополя

Архітектурні пам'ятки

Під час Другої світової війни місто було серйозно зруйноване. Більше 90  % будинків не збереглося. Проте деякі цінні будівлі вдалось відбудувати.

Пам'ятки архітектури національного значення

Пам'ятки архітектури місцевого значення

  • Пансіонат сестер Йозефіток із ліцеєм (нині обласна прокуратура),
  • Офіцерське казино (нині міська рада),
  • Вілла А. Грабовського (нині обласна універсальна бібліотека),
  • Залізничний вокзал,
  • Міський шпиталь (нині ЗОШ № 5),
  • Австро-Угорський банк (нині Національний банк),
  • Готель «Подільський» (колишній готель «Україна»),
  • Реальна гімназія (нині українська гімназія ім. І. Франка),
  • «Міщанське братство» (нині філармонія),
  • Товариство народних шкіл (нині адміністративний будинок),
  • Друга польська гімназія (нині ЗОШ № 4),
  • Міська ощадна каса (нині Ощадбанк),
  • Промислова школа (нині супермаркет).

Фонтани

Докладніше: Фонтани Тернополя

У Тернополі є близько 20 фонтанів, більшість з яких діючі і несуть важливу архітектурну та розважальну роль. Майже всі з них на замкненому циклі, обладнані підсвіткою і працюють щодня, починаючи від Великодня аж до Покрови й довше. За гарне композиційне поєднання вулиць і фонтанів Тернопіль часом називають «містом фонтанів».

Спорт

У місті виступає кілька професіональних команд. Волейбольна команда «Галичанка Тернопіль» — жіноча команда Тернопільського національного економічного університету є чемпіоном української Суперліги (2010), срібним (2006) та бронзовим (2000, 2001) призером, володарем Кубка України (1994, 2004). Команда брала участь у Кубку CEV (2000/01, 2001/02), Кубку ТОП команд (2006/07).

Головною професійною футбольною командою міста є «Нива», яка в сезоні 2018/19 виступає в другій лізі чемпіонату України, а в минулому виступала у вищій та першій лігах. ФК «Тернопіль» двічі виступав на професіональному рівні: вперше на початку 2000-х років, а вдруге у середині 2010-х років.

Спеціалізована ДЮСШ «Екстрім» — лідер України зі сноубордингу та фристайлу (могул). Команди ДЮСШ «Екстрім» стабільно лідирують на Всеукраїнських змаганнях. Більше десятка спортсменів школи включено до основного складу та резерву збірних команд України.

Гандбольна команда «ЕкономУніверситет-Енерго» утримується в середній ланці української суперліги. Баскетбольна команда БК «Тернопіль» виступає у вищій лізі.

27-28 серпня 2011 року в Тернополі відбувся Чемпіонат Європи з водно-моторного спорту, а 2526 серпня 2012 року — Чемпіонат світу у класах JT-250 та F-500. Крім того, днем раніше — 24 серпня — відбувся перший в історії Чемпіонат України з аквабайку.

У Тернополі діють численні спортивні клуби, зокрема легкоатлетичний спортивний клуб «Кенгуру», спортивно-екологічний клуб «Каскад», громадсько-спортивний клуб та команда з вільної боротьби «Галицькі леви-Спорт», спортивно-туристичний клуб «Кристал» тощо.

Проводяться легкоатлетичні змагання «Тернопільська озеряна».

Рекреація

Парки

Сквери

Інфраструктура

 
Торговий центр «Орнава»
 
Пляж «Riviera beach»

У Тернополі зареєстровано 102 акціонерних товариства (ПАТ — 57, ПрАТ — 45)[44]

У Тернополі діє:

  • понад 20 готелів,
  • близько 20 продуктових супермаркетів,
  • близько 30 державних та приватних банків[45],
  • понад 10 супермаркетів побутової та цифрової техніки,
  • близько 30 ринків (продовольчих, непродовольчих, змішаних),
  • близько 20 торгових центрів,
  • 3 продуктові гуртовні,
  • 3 будівельні супермаркети,
  • 7 розважальних центрів,
  • 6 нічних клубів,
  • 3 місця розваг на воді (2 пляжі та 1 аквапарк),
  • 3 кінотеатри (один із них — 4-зальний),
  • 2 театри,
  • 6 концертних залів (філармонія та будинки культури),
  • 5 музеїв (не враховуючи при навчальних та інших закладах).

Транспорт

У Тернополі діють автомобільний (автобуси, таксі, маршрутні таксі), електричний (тролейбуси), залізничний (приміські електропоїзди, дизель-поїзди), повітряний (літаки, гелікоптери) та водний транспорти (теплоходи, яхта, вітрильник).

Тролейбуси

25 грудня 1975 року в Тернополі відкрито тролейбусний рух. До 2003 року в місті діяло 15 тролейбусних маршрутів, станом на 2020 рік в Тернополі зменшилась кількість до 9 тролейбусних маршрутів. Тернопіль щоденно обслуговують у середньому 55 тролейбусів таких моделей, як Škoda 14Tr, Škoda 15Tr, ЮМЗ Т1Р (Т2П), ЛАЗ-52522, ЛАЗ Е183.

Автомобільний транспорт

Автобусне сполучення діяло у 1920-х роках, зупинка автобусів знаходилася біля парафіяльного костелу. Зокрема, були маршрути:

  • Тернопіль — Микулинці (2 автобуси, вартість проїзду близько 1928 року складала 2,00 злотих);
  • Тернопіль — Збараж (1 автобус, вартість 2,50 злотих);
  • Тернопіль — Скалат (1 автобус, вартість 3,00 злотих);
  • Тернопіль — Львів, 1 автобус, вартість дорівнювала ціні квитка на потяг 3-го класу[46].

У Тернополі діє міжміський автовокзал 1-го класу, який відкритий у 1971 році,[47] після реконструкції — 15 лютого 2016,[48] забезпечує автобусне сполучення з райцентрами та іншими населеними пунктами області, з окремими обласними центрами України і містами за кордоном держави (Варшава, Вроцлав, Ряшів (Польща), Прага (Чехія), Мюнхен (Німеччина), Берестя (Білорусь), Кишинів (Молдова) та інших міст ряду країн.

У Тернополі є також автостанція, яка обслуговує автобусне сполученням приміські населені пункти.

Станом на 2020 рік в місті діють 33 автобусних маршрути.

Залізничний транспорт

Тернопільський вокзал був заснований 1870 року одразу, як було прокладено залізничну лінію Львів — Підволочиськ. З того час споруду неодноразово перебудовували.

Нині в межах Тернополя існує одна пасажирська залізнична станція: головний вокзал Тернополя, що розташований у районі між вулицями Богдана Хмельницького, Вояків дивізії «Галичина», Соломії Крушельницької. На вулиці Транспортній розташований пасажирський зупиний пункт для приміських електропоїздів, що прямують зі Львова.

Тернопіль є важливим залізничним вузлом. З Тернополя курсують поїзди у таких основних напрямках: Київ, Харків, Львів, Трускавець, Ужгород, Хмельницький, Івано-Франківськ, Чернівці, Дніпро, Запоріжжя, Одеса, Вінниця, Чортків, Ланівці, Рахів, Рогатин тощо.

Водний транспорт

 
Теплохід-трансформер "Сігма", що курсує до мікрорайону Пронятин

Тернопільським озером під час сезону навігації курсують теплоходи «Герой Танцоров» та «Капітан Парій» (колишній ПТ-50). У теплу погоду судна сполучають центр міста з Дальнім пляжем, а у прохолодні дні здійснюють круїзи без зупинок. Також у листопадіі 2019 року на водойму привезли теплохід із Запоріжжя, що носить назву «Сігма». Це судно обладнане таким чином, що має змогу пройти у гребний канал, тоді маршрут його сягає віддаленого мікрорайону Пронятин, а прогулянковий рейс триває близько години.

Окрім теплоходів, на озері можна побачити яхту з бортовим номером ТП-88-К, яка швартується на пристані, що в парку імені Тараса Шевченка, навпроти дитячого майданчика

Авіаційний транспорт

Після введення у дію в травні 1985 року нової злітно-посадочної смуги був введений в експлуатацію аеропорт «Тернопіль», який нині має статус «міжнародного». Приймає лише чартерні рейси. Кілька років тому двічі на тиждень були рейси до Стамбула (Туреччина), а у 2010 році тривалий час діяв спеціальний рейс «Тернопіль — Київ», що згодом був скасований через нерентабельність. У планах міської та обласної влади — відновлення регулярних авіарейсів.

Проблеми транспорту

Однією з головних проблем Тернополя залишається невідповідна пропускна здатність автошляхів до інтенсивності руху автомобільного транспорту. Найзавантаженішими вулицями міста залишаються Богдана Хмельницького, Руська, Живова, Збаразька та інші.

Впродовж 2009 року в Тернополі на ряді центральних вулицях введено односторонній рух: Шашкевича (вниз до вул. Живова), Паращука (вгору до вул. Руська), Листопадовій (вгору до Майдану Волі), Івана Франка (від вул. Качали до Головпоштампу), Коперніка (від Головпоштампу до вул. Руська), частину вул. В'ячеслава Чорновола (від Головпоштампу до залізничного вокзалу). Це у значній мірі розвантажило центр міста.

Відомі особистості

 
Соломія Крушельницька — відома українська співачка, провела дитинство у Білій, що на околицях Тернополя

Народилися

Загиблі учасники АТО

Проживали, працювали

Парохи, декани Тернополя (УГКЦ)

Відвідували місто

Іван Франко

Зупинявся при неодноразових поїздках до с. Вікно. У червні 1887 року як кореспондент газети «Кур'єр Львовскі» відвідує українську краєву етнографічну виставку. Побував у 18971898 pp. з нагоди передвиборних зборів: у травні 1898 року востаннє висунув свою кандидатуру на додаткових виборах до австрійського парламенту на виборчому округу Тернопіль — Збараж — Скалат. 1902 року письменник зустрічався з тернопільськими гімназистами. 1911 року громадськість міста вітала його на площі біля залізничного вокзалу. Разом із сином Андрієм він приїхав читати свою поему «Мойсей». Хворого і паралізованого письменника учні гімназії на руках перенесли через площу до підводи. Поему автор читав у приміщенні «Міщанського братства» (тепер філармонія). Неодноразово зупинявся в готелі «Подільський» (тепер «Україна»). Весною 1911 року в цьому готелі письменник вечеряв разом з учителями міста. 1911 рік — останні відвідини Каменярем Тернополя.[52].

Інші особи

Померли

  • генерал УНР Євген Мєшковський, похований на Микулинецькому цвинтарі;
  • російський генерал Голіцин Сергій Федорович.

Поховані

Тернопіль у культурі та мистецтві

Фольклор

1980 року створено ансамбль Медобори при Тернопільській обласній філармонії.

Література

У творі Івана Франка «Свинська конституція» є частковий опис Тернополя.

Банди Тернополя в останні роки СРСР — основна тема роману Анатолія Дністрового «Пацики».

Про Тернопіль написано більше 500 поетичних творів місцевих авторів та з інших областей України, інших країн. Більша частина з них розміщена на сайті «Топільче».

Живопис

У сучасних тернопільських художників є низка картин, присвячена пам'яткам Тернополя, зокрема, Катедральному собору, вулиці Сагайдачного, Тернопільському замку, Надставній церкві тощо. З ініціативи міської влади та громадських організацій в місті проводяться художні пленери.

Кіно

У Тернополі знімався художній фільм «Іван та кобила» (1992), в окремих епізодах чітко видно Тернопільський став, мікрорайон «Дружба», вулиці Валову, Гетьмана Сагайдачного та Юліана Опільського.

У радянський період зняли ряд документальних фільмів про Тернопіль і Тернопільщину. Це, зокрема, «Сражение за Тарнополь» (1944), «Радянська Тернопільщина» (1978), «Земле моя — Тернопільщина» (1983).

Естрадна музика

Гурт «Брати Гадюкіни» — пісня «Файне місто Тернопіль». Гурт мандрівних дяків «Вертеп» — пісня «Тернопіль».

Міжнародне співробітництво

Міста-побратими

 
Віктор Руфі вручає Прапор Честі Ради Європи Сергієві Надалу

Тернопіль має 5 міст-побратимів:

З сімома містами та одним повітом ведеться партнерська співпраця:

Прапор Честі Ради Європи

Офіційне рішення про нагородження Тернопільської міської ради Почесним Прапором було ухвалене на засіданні Комітету з питань соціальної політики, охорони здоров'я та сталого розвитку ПАРЄ 10 квітня 2014 року.

28 серпня 2014 року Тернополю офіційно вручили Прапор Честі Ради Європи. На церемонію вручення, що відбулася в День храмового празника Успіння Пресвятої Богородиці та Дня міста на вулиці Гетьмана Сагайдачного біля пам'ятника Іванові Франку прибули представники Ради Європи та іноземні делегації. Почесний Прапор для міста з рук почесного члена парламентської Асамблеї Ради Європи, колишнього члена парламенту Швейцарської конфедерації Віктора Руфі отримав міський голова Сергій Надал.[59][60]

Примітки

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. https://www.bbc.com/ukrainian/blog-olexandr-ponomariv-44293664
  3. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 9 августа 1944 года «Об уточнении наименовании городов: Тарнополь, Черновицы, Каменец-Подольск, Владимир-Волынск, Чертков Украинской ССР»(рос.)
  4. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 951.
  5. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 21.05.2011. Процитовано 19.05.2009. 
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 31 травень 2009. Процитовано 19 травень 2009. 
  7. Янко М. П. Топонімічний словник України. — К. : Знання, 1998. — С. 350.
  8. Klisiewicz E. Nazwy miejscowe Tarnopolszczyzny, Kraków: Wydawnictwo naukowe akademii pedagogicznej, 2001, - s. 144
  9. Президиум Верховного Совета СССР. Указ от 9 августа 1944 года. Об уточнении наименовании городов: Тарнополь, Черновицы, Каменец-Подольск, Владимир-Волынск, Чертков Украинской ССР
  10. http://www.city-adm.ternopil.ua/index.php?module=include&file=e3.2.php[недоступне посилання з липень 2019]
  11. Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область. — Інститут історії Академії наук УРСР. — Київ, 1973. — С. 88
  12. «Географія Тернопільської області» — навчальний посібник. Б. В. Крисоватий, І. М. Миколів, Л. П. Царик. малюнок 7 — Клімат Тернопільської області
  13. Ternopil, Ukraine Climate Data. Climatebase. Процитовано January 21, 2013. 
  14. 2013-й у Тернополі проголошений роком засновника міста (укр.). day.kiev.ua. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 14 січня 2013. 
  15. Бендза Мар'ян. З історії православної культури Сяноцької землі / Український історичний журнал. — К., № 5 (482) за вересень-жовтень 2009. — С. 178 ISSN 0130-5247
  16. Історія Тернополя
  17. Ірина Настасяк. Організація управління Галичиною і Буковиною у складі Австрії (1772—1848). — К. : Атіка, 2006. — 160 с. — С. 40. — ISBN 966-3261-191-9
  18. О. Гаврилюк, І. Крочак, О. Петровський. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення… — С. 39
  19. О. Гаврилюк, І. Крочак, О. Петровський. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення… — С. 35
  20. https://eleven.co.il/diaspora/communities/14093/
  21. В. Іванис. Симон Петлюра — Президент України. — К.: Наукова думка, 1993. — С. 138. іл. ISBN 5-12-004111-6
  22. Пиндус Б. Окружні військові комітети // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 661. — ISBN 966-528-199-2.
  23. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… С. 23
  24. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… С. 37
  25. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 39.
  26. а б Гаврилюк О., Крочак І., Петровський О. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення… — С. 46
  27. Dz.U. 1925 nr 124 poz. 883 Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 2 grudnia 1925 r. o zmianie granic gminy miejskiej Tarnopol. (пол.)
  28. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 11 kwietnia 1937 r. wydane w porozumieniu z Ministrem Sprawiedliwości o rozszerzeniu granic m. Tarnopola w województwie tarnopolskim. Dz.U. 1937 nr 33 poz. 262 (пол.)
  29. О. Гаврилюк, І. Крочак, О. Петровський. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення… С. 65
  30. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою zh не вказано текст
  31. Семенів, Олександр (2011). Тернопіль у вогні. Тернопіль: Терно-граф. с. 142. 
  32. Головин Б., Сивак I., Ханас М., о. Шаварин М. Семенюк Василь Петрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 240–241. — ISBN 978-966-528-279-2.
  33. Політика / Голос України. — К., № 29. — 2015 (18 лют). — С. 4
  34. В одному районі Тернопільщини коронавірус виявили у 21 медика, Українська правда, 28 березня 2020
  35. У Тернополі відкрили першу чергу заводу з виробництва пінополістиролу. https://uprom.info/. Національний промисловий портал. 2019-12-26. Процитовано 26 грудня 2019. 
  36. Тернопільську школу № 18 позбавили статусу спеціалізованої // Zik, 2011-06-21
  37. Бойцун Л. Тернопіль у плині літ: Історико-краєзнавчі замальовки. — Тернопіль : Джура, 2003. — 392 с. — ISBN 966-8017-50-1.
  38. Бойцун Л. Бурса // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 202. — ISBN 966-528-197-6.
  39. Б. Мельничук, М. Ониськів. Альманах // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 35. — ISBN 966-528-197-6.
  40. В. Окаринський. Пласт на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 93–94. — ISBN 978-966-528-279-2.
  41. Мичко Світлана Кобзар по-тернопільськи. В обласному центрі збирають експонати для четвертого в Україні музею Тараса Шевченка // «Україна Молода» № 175 за 22 вересня 2010 року
  42. http://www.oda.te.gov.ua/main/ua/news/detail/38412.htm
  43. І. Вардинець. «Байда» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 67. — ISBN 966-528-197-6.
  44. І. Яремчук. Акціонерне товариство // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 33. — ISBN 966-528-197-6.
  45. Банки Тернополя ubanks.com.ua
  46. Tomasz Kunzek. Przewodnik po województwie Tarnopolskim… — S. 80
  47. Х. Весна, І. Дем'янова. Автовокзал (Автостанція) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 22. — ISBN 966-528-197-6.
  48. Наталя Луків. Нове «обличчя» Тернополя: відкрили реконструйований автовокзал // Свобода, 2016. — № 13 (3051) (17 лют.) — С. 1
  49. Указ президента України № 731/2019
  50. Указ президента України № 834/2019
  51. Л. Кузьмович. Громницький Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 421. — ISBN 966-528-197-6.
  52. Тернопільська обласна організація українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Пам'ятники Івану Франку на Тернопільщині. — Тернопіль. — Редакційно видавничий відділ управління по пресі. — 1981
  53. П. Бубній. Багряний Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 65. — ISBN 966-528-197-6.
  54. Л. Щербак. Андрухович Юрій Ігорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 15. — ISBN 978-966-528-318-8.
  55. П. Бабій, Є. Паньків. Габсбурги // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 314. — ISBN 966-528-197-6.
  56. И. Лазебник. Александр Алехин июль 1914-го-февраль 1917-го / Шахматы в СССР. — Москва: 1990. — № 3 — С. 42–45.рос. 
  57. Загадка «Фельдта» // Одесские новости / Передрук: Шахматный вестник: 1916. —19–20.
  58. Столиця "Української Бразилії" стала містом-побратимом Тернополя
  59. Тернополю вручили Почесний Прапор Ради Європи
  60. Тернопіль отримав прапор парламентської Асамблеї Ради Європи

Джерела

Посилання