Вертоліт

Вертоліт Bell 205

Вертоліт Мі-8

Вертоліт Bell 206

Sikorsky R-4В — перший вертоліт, що серійно випускався в США. Дослідний зразок XR-4 здійснив свій перший політ 13 січня 1942 р.

Не плутати з Гвинтокрил.

Вертоліт або гелікопте́р (фр. hélicoptère — від грец. ἕλιξ, «гелікс» (род. відм. ἕλικος, «гелікос») — «гвинтова лінія» + грец. πτερόν, «птерон» — «крило») — літальний апарат, важчий за повітря. Підйом і переміщення в повітрі забезпечується гвинтом, що обертається в горизонтальній площині. Переміщення забезпечується нахилом у відповідному напрямку несного гвинта.

Оскільки гвинт, обертаючись, створює значний обертальний момент, цей момент необхідно компенсувати.

Переважно використовується дві схеми компенсування обертального моменту — два горизонтальні співвісні гвинти однакового розміру, які обертаються у протилежних напрямках, та схема, де обертальний момент великого горизонтального несного гвинта компенсується меншим вертикально розміщеним повітряним гвинтом або струменевою системою керування типу NOTAR.

НазваРедагувати

Нарівні зі словом «вертоліт» (калькою з рос. вертолёт) у сучасній українській мові щодо цього літального апарата широко вживають іншу назву — «геліко́птер» (від англ. helicopter < фр. hélicoptère, саме так назвав свій винахід Ігор Сікорський), а також «гвинтокрил», «ґвинтокрил»^[1]. Вживання останнього терміна як синоніма до «вертоліт» слід визнати гіперкорекційною помилкою, оскільки «гвинтокрил» — це зовсім інший тип літальних апаратів^[2].

Види гелікоптерівРедагувати

Розрізняють вертольоти:

одногвинтові (найпоширеніші) з рульовим гвинтом (забезпечує шляхове керування, а також зрівноважує реактивний момент від несучого гвинта);
двогвинтові поздовжньої і поперечної схем, співвісні і з перехрещуваними осями несучих гвинтів (гвинти для зрівноваження реактивних моментів обертаються в різні боки;

три- і багатогвинтові.^[3]

ІсторіяРедагувати

Ключові моменти історії гелікоптерів:

У XV столітті Леонардо да Вінчі розробив ідею машини, яка б пересувалася за допомогою двох гвинтів, мала вертикальний зліт та посадку і назвав свій винахід гелікоптером (або повітряний гвинт да Вінчі), утворивши назву поєднанням грец. έλιζ — «спіраль і гвинт» та πτερόν — «крило»;
наприкінці ХІХ ст. (1861 р.) французький винахідник Г. де П. д'Амекоурт запровадив лексему гелікоптер, назвавши так представлену ним маленьку модель електричного вертольота;^[3]

1907, 13 листопада французький винахідник Поль Корню здійснив перший політ гелікоптером. Несні лопаті рухалися за допомогою двигуна «Antoinette» потужністю 24 к. с; машина підняла свого винахідника над землею майже на 30 см і протрималася в повітрі 20 секунд;
1908—1912 — Ігор Сікорський побудував у Києві 6 моделей літаків та гелікоптер;
1935 — запущено перший повністю керований жироплан Бреге-Дорана (гібридний гелікоптер).
1936 — Німецький Focke-Wulf Fw 61 став першим придатним для польотів гелікоптером;
1941 — Flettner Fl 282 початок польотів першого гелікоптера, що взяв участь у бойових діях;
1941 — Focke-Achgelis Fa 223 початок першого у світі серійного виробництва гелікоптера;
1942 — Sikorsky R-4 став першим гелікоптером серійного виробництва США;
1952 — Мі-1 — перший у СРСР серійний гелікоптер;
1961 — Bell UH-1 Huey;
1962 — Boeing CH-47 Chinook — військово-транспортний гелікоптер із рознесеними гвинтами (Боїнг);
2018 — Інститут автоматизації Шеньяна при Академії наук Китаю представив перший безпілотний гелікоптер^[4]

ВикористанняРедагувати

Гелікоптери використовують як:

повітряні підйомні крани
засоби для гасіння пожеж
санітарні гелікоптери
військові гелікоптери
поліційні гелікоптери
сільськогосподарські гелікоптери (переважно для обробки виноградників у горах)

ДвигуниРедагувати

Першими двигунами гелікоптерів були прості механічні пристрої, такі як гумові стрічки або шпинделі, які застосовуються в іграшкових і малих моделях. За півтора століття до першого польоту літака, парові машини використовувалися для спроб здійнятися вертикально у повітря, але обмеженість парового двигуна не дозволяла це зробити, проте такі експерименти сприяли вивченню аеродинаміки гелікоптерів. Винахід двигуна внутрішнього згорання наприкінці 19-го століття дав можливість створити гелікоптер, оскільки такі двигуни можуть бути достатньо потужними та здатними здійняти у повітря людей.

У ранніх конструкціях гелікоптера використовувались двигуни, призначені для літаків, але вони незабаром були замінені більш потужними автомобільними двигунами і радіальними двигунами. Найбільш обмежувальним фактором розвитку гелікоптерів у першій половині XX століття було те, що кількість енергії, яка виробляється двигуном, не була достатньою для підтримки вертикального польоту, враховуючи велику масу тільки самого двигуна. Ця обмеженість була подолана внаслідок появи доступних малих двигунів, після чого розпочалось виготовлення успішних моделей гелікоптерів. Коли було розроблено компактний плаский двигун, промисловість легко адаптувалась для його використання у невеликих гелікоптерах, хоча радіальні двигуни й далі використовувалися для великих гелікоптерів.

Турбінні двигуни здійснили революцію в авіаційній промисловості. Поява потужніших газотурбінних двигунів вела до зменшення співвідношення між вагою двигуна і вертольота. Газотурбінні двигуни також надійніші, ніж поршневі, особливо для підтримки достатньо високих рівнів потужності, необхідних для вертольотів.

Деякі турбінні двигуни, які широко використовуються в гелікоптерах можуть також використовувати біодизель замість палива для реактивних двигунів.

Існують радіокеровані моделі вертольотів, які за механічною будовою схожі зі справжніми гелікоптерами. На них встановлюють поршневі двигуни внутрішнього згоряння, мініатюрні газотурбінні та електродвигуни.