По́ліс (фінік. גו, грец. πόλις, лат. civitas)  в сучасному значенні — місто-держава, міська громада; звідси політія — особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хор), з розташованими на ній землеробськими поселеннями.

Поліс
Культура Стародавня Греція
Сучасний центр Афінського полісу

Термінологія ред.

Поліс — самостійна одиниця розселення, що включала центральне поселення та навколишні «села». Поліс Спарта, наприклад, був створений мережею сіл. У стародавніх греків не було поділу на міста і села. Феномен полісу виник у VIII—VII ст. до н. е. Термін «місто» має набагато пізніше походження. Метрополією ж вважалось «самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення» яке має свої колонії.

Влаштування ред.

Полісам передували міста-держави ахейців, але самі поліси більше нагадували фінікійські чи етруські міста[1].

Поліс складався з міста та навколишніх сіл. Його розміри зазвичай були невеликими, громадяни могли перетинати поліс щонайменше двічі впродовж дня — від домівки до місця роботи. Всі жителі знали одне одних, а громадяни вирішували спільні питання на загальних зборах. Переселенці з інших полісів і невільники не могли бути громадянами. Дійсна влада належала аристократії, саме вона зазвичай пропонувала рішення, а решта громадян лише затверджували їх голосуванням. В разі війни аристократи командували військом полісу. Більшість полісів вели свою історію від легендарних чи історичних царів. Згодом царів замінили притани чи архонти, що обиралися на певний термін, зазвичай на рік[1].

Антична ментальність спершу не передбачала можливості збагачення міста за рахунок майстерень і мануфактур. Але на межі V—IV ст. до н. е. поліс як спільнота громадян, що складалася з власників полісної землі (арістос), вступає у гостре протиріччя з ремісницькими та торговельними верствами (демосом), позбавленими політичних прав. Купівля і продаж земельних ділянок сприяли занепаду елітарності античного міського способу буття та його автономності[2].

Філософський зміст ред.

Арістотель зауважував, що людина, крім тілесного розвитку, формується також суспільством. Тому повноцінною вона може бути тільки серед інших людей. Призначення полісу полягає в тому, щоб створювати повноцінних людей[3]. Для Арістотеля людина — це «політична тварина», відповідальна як за своє життя, так і життя інших людей, що живуть разом з нею[4].

Поліси Північного Причорномор'я ред.

 
Розкопки полісу Херсонес в Криму, сучасна Україна

Похідні слова ред.

Терміни ред.

Назви міст ред.

Численні міста Греції містять другий корінь «поліс» або «полі», наприклад: Александруполіс, Ермуполіс, Мегалополіс, Петруполі, Іліуполі, Ставруполі, Аргіруполі, Неаполі, Триполі тощо.

Корінь «поліс»/«полі» зустрічається і в багатьох історичних назвах міст інших країн, наприклад: Константинополь, Персеполіс, Геліополь, Неаполь, Севтополь, Філіппополь тощо; а також сучасних — Тирасполь, Севастополь, Сімферополь, Мелітополь, Маріуполь та інші.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б Мустафін, Олексій (4 квітня 2020). Справжня історія стародавнього часу (укр.). Glagoslav Publications. ISBN 978-966-03-8320-3. 
  2. Пасько, Ігор (1999). Громадянське суспільство і національна ідея: Україна на тлі європейских процесів : компаративні нариси (укр.). Східний видавничий дім. с. 16. ISBN 978-966-7517-12-0. 
  3. Закарія, Фарід. 10 уроків для світу після пандемії (англ.). Nash Format. ISBN 978-617-7973-28-6. 
  4. Терен, Тетяна (22 вересня 2020). Мости замість стін, або Що об’єднує українців? (англ.). Видавництво Старого Лева. с. 27. ISBN 978-617-679-764-7. 

Джерела та література ред.