Некрóполь (дослівно «місто мертвих», дав.-гр. νεκρός — мертвий, πόλις — місто) — великі міські цвинтарі, зокрема, такі, де було поховано багато видатних людей. Значно пізніше під цією назвою почали видавати довідники про місця народження, смерті і поховання видатних історичних і культурних діячів. Дається також стисла характеристика на них. Багато країн, що шанують свою історію, мають такі Некрополі-довідники, не говорячи вже про Пантеони, меморіальні кладовища та інші вияви пошани до великих людей. Для духовного зростання і єднання поколінь подібні праці мають неоціненну вартість. У багатьох народів світу вони є. Зокрема «Паризький некрополь», «Львівський», «Петербурзький», «Московський» та інші.

Некрополь

Ossi - Necropoli di Mesu 'e Montes (06).JPG

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Великої уваги і вдячності заслуговує робота знавця й шанувальника української культури Михайла Кутинського, який протягом багатьох років самотужки створив перший український «Некрополь». При підтримці невеликої групи ентузіастів Михайло Кутинський зібрав і впорядкував усі наявні відомості про місця поховання й могили українських історичних і культурних діячів. Десятки, якщо не сотні забутих і занедбаних могил наших славних земляків він знайшов і описав, зробив численні фото, власноруч упорядкував багато надгробків.

Ліквідація некрополів в СРСРРедагувати

Знищення церковних і монастирських некрополів, як і знищення самих храмів — один із проявів антирелігійної кампанії, розгорнутої урядом СРСР в кінці 1920-х років, що найбільш активно втілювалася в життя до початку Великої Вітчизняної війни в 1941 році.

Ліквідація церковних кладовищ обгрунтовувалася закриттям, перепрофілюванням і знесенням місць відправлення культу. Загальнодержавна атеїстична ідеологія передбачала руйнування християнських святинь, до числа яких потрапляли і цвинтарі. Адже поки при храмах існували кладовища, радянські люди відвідували і храми поруч з ними. Декретом РНК від 7 грудня 1918 року «Про цвинтарі та похорони» православна церква і інші конфесії були відсторонені від похоронної справи.

ДжерелаРедагувати

  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
  • УРЕ.- К., 1962.- т. 10.
  • Іван Коваленко, Газета «Нове життя» № 27 від 08.07.67.

ПосиланняРедагувати