Відкрити головне меню

Анатолій Дністровий

український письменник, культуролог

Анато́лій Дністрови́й (справжнє ім'я Анатолій Олександрович Астаф'єв; *30 липня 1974, Тернопіль) — український есеїст, прозаїк, поет, художник.

Анатолій Дністровий
Анатолій Олександрович Астаф'єв
Вп анатолий днистровый.jpg
Анатолій Дністровий, вересень 2009.
Псевдо Анатолій Дністровий, Гліб Успенський
Народився 30 липня 1974(1974-07-30) (45 років)
Тернопіль
Громадянство Україна Україна
Діяльність есеїстика, міська проза, живопис, поезія, журналістика
Alma mater Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Роки активності 1993 — дотепер

Commons-logo.svg  CMNS: Анатолій Дністровий на Вікісховищі

Біографія і творчістьРедагувати

Анатолій Дністровий народився 30 липня 1974 року у місті Тернопіль. Син поета і літературознавця, професора, доктора філологічних наук Олександра Астаф'єва. Засновник і учасник літературної групи «Друзі Еліота» (1993—1996). Входив до Асоціації українських письменників (з 1998 до 2017 року, вийшов за власним бажанням).

Член Українського ПЕН.

Навчався в середній школі № 20 м. Тернопіль. Там же закінчив професійно-технічне училище № 2 (1991), історико-філологічний факультет Ніжинського педагогічного університету імені Миколи Гоголя (1997) та аспірантуру на кафедрі філософії Київського національного аграрного університету (2000). На філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка захистив дисертацію, присвячену розумінню історії українським радикальним націоналізмом (2000). Кандидат філософських наук (2001).

У різні роки викладав в Національному аграрному університеті (асистент кафедри філософії, 1997—2000), Київському національному університеті ім. Тарас Шевченка (гостьовий доцент Інституту філології, 2003—2004, 2013—2014). Працював у Національному інституті стратегічних досліджень (відділ етнополітики, заступник керівника відділу, 2001—2005; відділ гуманітарної політики, керівник сектору культурологічних досліджень, 2013—2015), аналітиком і спічрайтером у політичних проектах, у журналі «Український тиждень» (керівник спецпроектів, редактор культури, 2009—2011), піар-директором видавництва «Грані-Т» (2011—2012).

Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003), «Пацики» (2005, 2011), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників» (Київ: Критика, 2008).

Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.

Дністровий перекладав із німецької, чеської, білоруської мов (Георг Тракль, Йозеф Вайнгебер, Пауль Целан, Готфрід Бенн, Гергард Фріч, Вітезслав Незвал, Алесь Рязанов). Окремі поетичні та есеїстичні твори Дністрового перекладали англійською, італійською, чеською, словацькою, польською, сербською, німецькою, вірменською, білоруською та російською мовами.

Як співавтор брав участь у розробці та написанні низки прогнозно-аналітичних документів Національного інституту стратегічних досліджень: аналітичних доповідей «Проблеми та пріоритети модернізації української культурної політики» (Київ: НІСД, 2014), «Україна та проект "Русского мира"» (Київ: НІСД, 2014), «Системна криза в Україні: передумови, ризики, шляхи подолання» (Київ: НІСД, 2014), колективної монографії «Донбас і Крим: ціна повернення» за редакції В.Горбуліна (Київ: НІСД, 2015).

У 2013 році дебютував як художник, спершу викладаючи на своїй сторінці у Facebook фотографії картин, а згодом роблячи персональні виставки.

Серед особистих зацікавлень письменника є світова поезія, антисистемна філософія, соціологія, рибальство, вестерни, живопис.

Видання, публікаціїРедагувати

Поетичні збіркиРедагувати

Проза: романи, оповідання, повістіРедагувати

Книги есеївРедагувати

ПередмовиРедагувати

  • Anatolij Dnistrovyj. Pagine della biblioteka post-Čornobyl’ (передмова). Made in Ukraine. 9 poeti ucraini d'oggi // traduzione di Paolo Galvagni. — Pesaro: Thauma Edizioni, 2013 (collana poetica internazionale: n. 6 Ucraina)
  • «Територія Петра Яценка» (передмова) // Петро Яценко. Короткий путівник з галицького сексу. — Львів: Піраміда, 2015. — 168 с.
  • «Автономія парадоксу. Про творчість Паскаля Брюкнера» (передмова) // Паскаль Брюкнер. Парадокс любові (Київ: Грані-Т, 2012)
  • «Слово про Сьорана» (передмова) // Сьоран (Еміль Чоран). Допінґ духу. Есеї (Київ: Грані-Т, 2011)
  • «Актуальність тривоги Мальте» (передмова) // Райнер Марія Рільке. Нотатки Мальте Ляврідса Бриґґе. Роман (Київ: Грані-Т, 2010)

Твори поза книгамиРедагувати

Окремі публікаціїРедагувати

  • Дністровий А. «Езра Павнд, або Межі інтелектуальної поезії». Молода нація, 1999, ч. 10.
  • Дністровий А. «Археологія етнічної пам'яті». Критика, 2000, № 6.
  • Дністровий А. «Постмодерністські» уроки Володимира Винниченка: роман «Поклади золота». Молода нація, 1997, № 11.
  • Дністровий А. «Пошанування авантюрництва». Критика, 2000, № 12.
  • Дністровий А. «Поезія і містика». Література плюс, 2001, № 26.
  • Дністровий А. «Поезія юрського періоду». Література плюс, 2001, № 27
  • Дністровий А. «Берклі і творча уява». Кальміюс, 2001, № 4.
  • Дністровий А. Партизани глобалізації // Український тиждень, 23 вересня, 2010: [1]
  • Дністровий А. Анти-Колумб, або земля не кругла! // Український тиждень, 13.09.2010: [2][недоступне посилання з червень 2019]
  • Дністровий А. Олігаршизм versus фашизм // Український тиждень, 26.07.2010: [3][недоступне посилання з червень 2019]
  • Дністровий А. Творець і «пантофля папи» // Український тиждень, 24 грудня, 2010: [4]
  • Дністровий А. Капіталізм і глобалізація (від модерної до постсучасної нерівності) // Historians.in.ua, 12 березня 2012: [5]
  • Дністровий А. Глобус імені Карла Маркса (модерний марксизм і глобалізація: контури прогнозування) // Historians.in.ua, 02 квітня 2012: [6]
  • Дністровий А. Бультер'єр громадянського суспільства (публічна лекція) // Historians.in.ua, 27 серпня 2012: [7]
  • Центрально-східний Євросоюз: проект Mitteleuropa

ЖивописРедагувати

Персональні виставкиРедагувати

  • «Бездомні краєвиди»: Галерея «Бункермуз», Тернопіль, 2 — 22 травня 2019
  • «До горизонтів. Живопис. Графіка»: Галерея «AVS-art», Київ, 2 — 19 квітня 2019
  • «Письменники з пензлем» (Христина Венгринюк, Анатолій Дністровий, Юлія Косівчук). Найкраща кав"ярня на розі Сковороди, Чернівці, лютий 2015
  • «Ірреальні пейзажі»: Національний музей Тараса Шевченка, Київ, 23 вересня — 5 жовтня 2014
  • «Малий формат»: Культурний центр видавництва «Смолоскип», Київ, травень 2014
  • «Допінг духу»: FREUD HOUSE cafe art club, Київ, квітень 2014

Премії, відзнакиРедагувати

БібліографіяРедагувати

Медійний проект Дністрового: «Діалоги» з інтелектуалами та митцямиРедагувати

  • «Українська історія має сенс у вимірі європейської історії» (розмова з істориком Романом Шпорлюком). Надруковано на порталі Український тиждень, 01.06.2010: [9]
  • «Оберегти творчу свободу людини» (розмова з релігійним філософом Мирославом Мариновичем). Надруковано на порталі «Український тиждень», 07.10.2010: [10]
  • «Мислити як вільні люди» (розмова з істориком літератури Леонідом Ушкаловим). Надруковано в журналі «Український тиждень», 15 березня, 2011: [11]
  • «Мудрість ретроспекції» (розмова з істориком Андреа Ґраціозі): Український тиждень, № 3, 21-27 січня 2011.
  • «Блажен Господь, бо геєну сотворив» (розмова з поетом Василем Герасим'юком). Надруковано в газеті «Література плюс», № 2 (27), квітень 2001.
  • «Переборення депресивного синдрому» (розмова з поетом Віктором Небораком). Оприлюдено на порталі «Український тиждень», 12.10.2010: [12]
  • «Нескорений романтик» (розмова з актором Григорієм Гладієм). Надруковано в журналі «Український Тиждень», № 41 (154) 08.10.2010: [13]
  • «Дякувати за літературу — це дуже багато» (розмова з письменницею Дзвінкою Матіяш). Надруковано у часописі «Книжковий клуб плюс», № 5 (39), 2005.
  • «Громадянська поезія цілком може відродитися» (розмова з письменником Іваном Андрусяком). Опубліковано на порталі «Український тиждень», 01.10.2010: [14]
  • «У політику прийшли люди з мертвими обличчями» (розмова з письменницею Ларисою Денисенко). Опубліковано на порталі «Український тиждень», 18.08.2010: [15]
  • «Прагматизм успіху» (розмова з письменником Андрієм Курковим). опубліковано в часописі «Український тиждень», № 23 (136) 11.06.2010: [16]
  • «Лише демократія є легітимним устроєм» (розмова з філософом права Філіпом Рено). надруковано в часописі «Український тиждень», № 22 (135) 04.06.2010: [17]
  • «Мислити значить навчитися жити» (розмова з філософом Мішелем Онфре). надруковано у часописі «Український тиждень», № 13 (126) 01.04.2010 (у співавторстві з Наталею Петринською): [18][недоступне посилання з лютий 2019]
  • «Логіка демократії» (розмова з істориком філософії Флораном Ґенаром). Оприлюднено у часописі «Український тиждень», № 45 (158) 05.11.2010: [19]
  • «Nova vita філософії» (розмова з соціальними філософом Олів'є Ремо). Надруковано в часописі «Український тиждень», № 46 (159) 14.11.2010): [20][недоступне посилання з лютий 2019]
  • «Давайте слухати реальність» (розмова з політичним філософом П'єром Хасснером). Інтерв'ю взяте у співавторстві з Жанною Безп'ятчук. Український тиждень, № 51, 17-23 грудня, 2010: [21]
  • «Без страху перед історією» (розмова з істориком Тимоті Снайдером). Інтерв'ю взяте у співавторстві з Жанною Безп'ятчук. Український тиждень, 1 березня, 2011: [22]
  • Дмитро Стецько: ми не шукаємо свого (розмова з художником Дмитром Стецьком). Буквоїд, 14 листопада, 2013: [23]
  • Матвій Вайсберґ: як працює мистецтво прямої дії (розмова з художником Матвієм Вайсберґом на порталі «Висновки»: [24]

Інтерв'ю з Анатолієм ДністровимРедагувати

  • Анатолій Дністровий: Я слабкий і залежний від свого «Я» (Українська правда. Життя. 01.02.2010): [25]
  • Анатолій Дністровий: «Виступаю за те, щоб зростала політична культура не політиків, а соціуму» (Українська слово, 14 січня 2010).
  • Анатолій Дністровий: «Я — Жуков» (Українська правда. Життя, 17.09.2008): [26]
  • Анатолій Дністровий: У сильної людини кар'єрою є творчість (День, № 192-193, п'ятниця, 22 жовтня 2010): [27]
  • Анатолій Дністровий: «…В письменстві, тихих‘ культур ще вловимий запах слова…» (Український журнал, № 11, 2008): [28]
  • Анатолій Дністровий: «Країна реально в дупі бачила своїх героїв» (Літакцент, 19 листопада 2010): [29]
  • Анатолій Дністровий: «Мене називають Макаренком у прозі…» (газета «Свобода», (Тернопіль), № 84, 17 жовтня 2008, с.8).
  • Анатолій Дністровий: «Дуже агресивно ставлюся до навкололітературних отруєнь»// Українська літературна газета, №(2)8, 22 січня 2010: [30][недоступне посилання з червень 2019]
  • Дилетант у всіх життєвих сферах (Українська правда. Життя. 30.06.2008): [31]
  • Дністровий хотів стати пінгвіном (1+1 news, 21.03.2008): [32][недоступне посилання з червень 2019]
  • Анатолій Дністровий: «Пишу про сучасне урбаністичне життя». Березіль, № 5-6, 2003.
  • Анатолий Днистровый. «Литературным трудом у нас не проживеш». Власть и политика, 13-19 февраля, 2004.
  • Анатолій Дністровий: «Філологічно» значить… нечесно". Українське слово. 8-14 серпня 2002.
  • «Книжковий Кошик» № 60 Анатолій ДНІСТРОВИЙ (ч.2): [33]
  • Жанна Куява. 15 фактів про Дністрового, котрих дотепер ми не знали (Друг читача, 19 січня 2015): [34]
  • Анатолій Дністровий: «Я дуже хочу, щоб мої діти мали найрізноманітніші зацікавлення» [35]
  • 10 незвичних фактів про Анатолія Дністрового
  • Мій колекціонер програє феміністці - письменник Анатолій Дністровий
  • Ретророман про 2005-2013 роки - Анатолій Дністровий про свій роман "Б-52"

Рецензії, статтіРедагувати

  • Maxim Tarnawsky. Images of Bonding and Social Decay in Contemporaty Ukrainian Prose: Raeding Serhii Zhadan and Anatoli Dnistrovy// Contemporary Ukraine on the Cultural Mar of Europe/ Edited by Larissa M.L. Zaleska Onyshkevych and Maria G. Rewakowicz. — Armonk — London: M.E.Sharpe, 2009, p.264-274.
  • Філоненко Н. М.. Мотив інакшості як екзистенційна категорія в прозі Анатолія Дністрового // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка, № 6 (217), Ч. ІІ, 2011, с.42-46.
  • Юлія Почебут. Актуалізація есхатологічного міфу в оповіданні Анатолія Дністрового «Біла дівчинка»: [36]
  • Світлана Матвієнко. Двері, які, напевно, є // Art Line. — 1999. — Ч. 6-7. — С. 16-18.
  • Ярослав Голобородько. Аксесуари «конкретної прози» (марґінальний простір Анатолія Дністрового). Київська Русь, книга VII, 2006.
  • Ярослав Голобородько. Інвестиції «реалу»: прозовий портал Анатолія Дністрового. Книжник review, № 6, 2006.
  • Ярослав Голобородько. Анатолій Дністровий — романний тріал як діґґер-клаб/ Ярослав Голобородько. Артеґраунд. Український літературний істеблішмент. Київ: Факт, 2006.
  • Тетяна Трофименко. Чи далеко пацику до дрозофіли? / ZAXID.NET, 07.12.2010: [37]
  • Іван Андрусяк. Пацики й імовірність майбутнього/ Книжник review, № 22, 2003.
  • Соня Мармеладова. Польові дослідження тернопільських пациків. Кур'єр Кривбасу, липень 2005, № 188.
  • Иван Андрусяк. Педагогический роман: выпущенные издательством «Факт» «Пацики» Анатолия Днистрового можно рассматривать и как украинский ответ тупорылой «Бригаде»/ Столичные новости, № 18, 17-23 мая, 2005.
  • Ростислав Семків. Блов-ап Дністрового// Книжник review, № 8-9, 2005.
  • Анастасія Гречанівська. Український Берджес// Україна молода, № 125, 12.07.2005.
  • Дмитро Стус. Чоловіки сповідаються// Дзеркало тижня, № 25, 2-8 липня 2005.
  • Експерти ВВС про роман «Дрозофіла над томом Канта» [38]
  • Олег Коцарев. Сентиментальна дрозофіла // Літакцент, 21 листопада 2010: [39]
  • Володимир Єрмоленко. Автономія Орфея // Український журнал, № 4, 2009: [40]

Електронні джерелаРедагувати