Кутківці (Тернопіль)

колишнє село, територія якого тепер входить до складу міста Тернополя

Кутківці (пол. Kutkowce) — колишнє село, територія якого тепер входить до складу міста Тернополя і утворює однойменний район.

Кутківці
Тернопіль
Кутківці
Кутківці

Вигляд на Кутківці з парку імені Т. Шевченка
Загальна інформація
49°33′45″ пн. ш. 25°33′42″ сх. д. / 49.56250° пн. ш. 25.56167° сх. д. / 49.56250; 25.56167Координати: 49°33′45″ пн. ш. 25°33′42″ сх. д. / 49.56250° пн. ш. 25.56167° сх. д. / 49.56250; 25.56167
Країна Україна Україна
Адмінодиниця Тернопіль
Карта
Кутківці. Карта розташування: Тернопіль
Кутківці
Кутківці
Кутківці (Тернопіль)

Розташування

ред.

Кутківці розташовані на пагорбі в західній частині міста. З півночі, сходу та півдня оточені регіональним ландшафтним парком «Загребелля».

Історія

ред.

31 січня 1522 року В. Баворовський отримав за службу від короля Сигізмунда І Старого (1467—1548) як довічний дар обидва береги річки Серет у селах Петриків і Пронятин для того, щоби створити водойму для вирощування риби.

5 квітня 1540 року Ян Амор Тарновський отримав від короля локаційний привілей на заснування міста (нині Тернопіль) на місці, званому Сопільче. 6 лютого 1545 року король примусив В. Баворовського взамін кількох сіл на Скалатщині відступити Тарновському отримані раніше береги Серету для спорудження ставу на річці. Ймовірно, В. Баворовський відступив Петриків, а брати Чистилівські — також Кутківці та Пронятин.[1] 26 серпня 1547 року Ян Тарновський із сином Яном Кшиштофом отримав село від короля у довічне володіння. Щоб убезпечити Тарнополь (Тернопіль) від татарських нападів, Тарновський 16 травня 1548 року домігся від короля дозволу на утворення біля Пронятина (за іншими даними, біля Кутківців[1]) ставу на Сереті, тобто на місці, де він і нині.

15 січня 1569 року на з'їзді шляхти в Любліні князь Іван-Януш Острозький отримав правом доживоття села Пронятин, Кутківці та Петриків у Теребовельському повіті.[2]

Село, як і Тернопіль, до першої половини XIX століття було в приватних руках. За іншими даними (польського дослідника Вацлава Щиґєльського), село було королівщиною Теребовельського повіту, державцем маєтку був крайчий коронний Юзеф Потоцький (також сусіднього Пронятина).[3] Власник «Тернопільського ключа» Францішек Коритовський набув село після смерті Юзефа Потоцького і його дружини Анни Терези з Оссолінських.

Лише 1843 року тернопільські міщани викупили місто разом з кількома навколишніми селами, які належали до магістрату, в тому числі й Кутківці[4].

У Географічному словнику Королівства Польського вказано, що Кутківці — це село в Тернопільському повіті (тоді Королівства Галичини та Володимирії у складі Австро-Угорщини). Село знаходилося на відстані 3,7 км від Тернополя.

У селі в межах гміни мешкало 715 осіб, ще 149 — на території маєтку. Тут була греко-католицька церква і парафія. Римо-католики належали до парафії в Тернополі. В селі була однокласова народна школа. Найближче поштове відділення — в Тернополі.

17 травня 1898 року Іван Франко виступав перед мешканцями села.[5]

У міжвоєнний період до 1934 року село утворювало окрему сільську гміну, яка 1 серпня 1934 року в рамках реформи самоврядування на підставі нового закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшла до нової сільської гміни Янівка (Тернопільський повіт Тарнопольського воєводства)[6].

У 1958 Кутківці приєднано до Тернополя.[7]

Вулиці

ред.

Релігія

ред.
 
Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Є церква Покрови Пресвятої Богородиці (УГКЦ), кілька хрестів, фігур.

Памʼятники

ред.

Споруджено памʼятний хрест на честь святої Тверезості (1874), фігура Матері Божої з Ісусом на руках та фігура святого Миколая з барельєфами святих.

Інфраструктура

ред.

Тут розташована ретрансляційна станція тернопільських радіо- і телеканалів. На півночі є тернопільський дальній пляж.

Діють дитячий садок № 32 (вул. Петра Батьківського, 6), загальноосвітня школа № 25 (вул. Хліборобна, 26), Будинок культури «Кутківці», бібліотека, десятки малих промислових підприємств і торгових закладів.

Транспорт

ред.

З іншими районами Тернополя з'єднаний автобусними маршрутами № 17 (м-н Кутківці — Центральний ринок) та № 15 (Вулиця Золотогірська — Проспект Злуки — Східний масив). Є пристань та причали тернопільських теплоходів.

Відомі люди

ред.

Уродженці

ред.
  • Володимир Болєщук (нар. 1974) — український економіст, політик, військовик, громадський діяч, учасник російсько-української війни 2014—2017.
  • Василь Болюх — перший командант Тернополя в часі ЗУНР.
  • Мирослав Болюх — довголітній член ОУН, Закордонного представництва УГВР, член НТШ.
  • Володимир Грицай (нар. 1956) — український діяч культури, керівник і диригент «Оркестри Волі».

Примітки

ред.
  1. а б Окаринський В. Тернопільський став // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 436. — ISBN 978-966-528-279-2.
  2. Lewicki K. Ks. Ostrogscy w służbie Rzplitej // Rocznik wołyński. — Równe, 1938. — S. 36 (прим.) (пол.)
  3. Szczygielski W. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735—1802) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 75. (пол.)
  4. Гуцал П. Власники Тернополя [Архівовано 15 вересня 2012 у Wayback Machine.] // Ї. — 2010. — Ч. 63.
  5. Щербак Л. Франко Іван Якович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 530. — ISBN 978-966-528-279-2.
  6. Dz. U. 1934 nr 69 poz. 667. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 26 lipca 1934 r. o podziale powiatu tarnopolskiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie. Архів оригіналу за 7 червня 2015. Процитовано 27 березня 2012.
  7. Місто Тернопіль // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 283. — ISBN 978-966-457-228-3.

Джерела

ред.