Юзеф Потоцький (крайчий коронний)

польський шляхтич, магнат, військовий і політичний діяч Речі Посполитої.

Юзеф Потоцький гербу Пилява (пол. Józef Potocki z Podhajec; бл. 1735 — 14 грудня 1802, Відень) — польський шляхтич, магнат, військовий і політичний діяч Речі Посполитої.

Юзеф Потоцький
пол. Józef Potocki
Józef Potocki (1735-1802).jpg
[[Файл:|90px|]]
Дідич Станіславова
8 лютого 1760 — 1771
Попередник: Станіслав Потоцький
Наступник: Катерина Коссаковська
Староста Галича
Староста Коломиї
Староста Снятина
 
Народження: 1735 або 1734
Смерть: 14 грудня 1802(1802-12-14) або 12 грудня 1802(1802-12-12)
Відень, Габсбурзька монархія
Країна: Річ Посполита
Релігія: Католицизм
Рід: Потоцькі
Батько: Станіслав Потоцький
Мати: Гелена Потоцькаd
Шлюб: Anna Teresa Ossolińskad
Діти: Ян Потоцький і Потоцький Северин Антоній
Нагороди:
орден Андрія Первозванного Орден Святого Олександра Невського орден Білого Орла орден Святого Станіслава

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Другий син Станіслава Потоцького та перший — його другої дружини Гелени із Замойських; брат Вінцентія Потоцького.

Після утворення Барської конфедерації лавірував між Варшавою та Баром. 12 жовтня 1767 року на урочистій авдієнції делегації з Корони запевняв царицю Єкатєріну ІІ у «вдячності народу за ласки». Через кілька днів під час власної зустрічі з Н. Рєпніним критикував самоволю Чорторийських, недавно призначену комісію, надмірне оподаткування шляхетських маєтків.

Мав посади галицького, чорштинського (з 1763 до 31 травня, останній в списку), львівського каштеляна.[1] Став «правою рукою» Антона фон Перґена.[2] Влітку 1773 року у Відні прийняв посаду таємного радника з річним пенсіоном 400 дукатів. 9 січня 1776 року став крайчим коронним. Після 1772 значна частина його маєтностей перейшла Габсбурзькій монархії. 1776 року: 23 серпня підписав акт генеральної конфедерації обох народів; отримав орден святого Андрія (Росія). 1780 року подав у відставку з посади крайчого коронного.

У сумі 7-ми «паньствових номенклатур» його річний дохід становив бл. 131000 злотих. На підставі родинного укладу в Бродівському замку 26 лютого 1761 року з братами Вінцентієм, Станіславом отримав у тимчасове посідання «Станиславівський ключ». Дідичну Студеницю над Дністром (Подільське воєводство), згідно конституції сейму 1767—1768, замінив на села Лежайського староства (Курилівка, Тарнавець та ін), зберігаючи дожиттєве її посідання. За остаточним родинним поділом у Варшаві (28—30 грудня 1770) набув:

Після бездітної смерті 1771 року брата Францішека став з поділу частину його маєтностей: Тернопіль з 3-ма «ключами», 24 селами, запис для дітей 1500000 зол. п. Після брата Пйотра отримав частину його спадку в 1774. На передмістях Львова мав Личаків, Кривчиці. У 1775 році виграв процес щодо Кротошинських маєтностей (Каліське воєводство, дідицтво-спадок діда Юзефа). Близько 1780 року набув: від Миколая Пясковського частину Барської волості (місто Мозирів та Мартинівку) в Летичівському повіті, від Оссолінських — Сідлище. Мав юридику «Нові Броди» у Варшаві, де в 1775—1776 роках осіли євреї з Бродів. Мав палаци: Львів — за єзуїтською фірткою, Варшава — при вулиці Лєшно, № 700; кам'яниця (Краків).

У 1777 році купив у Понятовських «Язловецький ключ». Не виплатив обтяжуючої маєтності позики в Ґенуї, тому в 1783 році відступив маєтки королівській скарбниці.[3]

РодинаРедагувати

Дружина — Анна Тереза з Оссоліньських, її віно (посаг), зокрема, Риманів. Сини:

ПриміткиРедагувати

  1. Czorsztyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 872. (пол.) — S. 872. (пол.)
  2. Аркуша О. Анджей Потоцький: біографія політика на тлі українсько-польських відносин Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. // Вісник Львівського університету. — Серія історична. — 2009. — С. 111.
  3. Szczygielski W. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735—1802)… — S. 75.

ДжерелаРедагувати

  • Szczygielski W. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735—1802) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — 1—176 s. — S. 73—76. (пол.)

ПосиланняРедагувати