Дідич

сторінка значень у проєкті Вікімедіа

Ді́дич (ст.-укр. дѣдичь, пол. dziedzic; від лат. haeres, hērēs, англ. heir, «спадкоємець») — у XIVXIX століттях титул спадкового власника певного маєтку, уділу, землі, князівства тощо; ця власність належала його дідам і він володів або претендував на неї на підставі спадкового права (вотчина)[1]. Володіння дідича називалися дідицтвами (ст.-укр. дѣдицтво). «Дідичами вічних земель» титулували себе польський король Казимир III, опольський князь Владислав, великий князь литовський Вітовт та інші правителі[1]. В універсалах українських гетьманів дідичами найчастіше називають представників козацької старшини, шляхти, заможних козаків та міщан, а їхні землі визначають як дідичні чи дідичність[1]. Також — спадкоє́мець.

Титул ред.

Дідич — титул спадкового володаря певного уділу, землі, князівства у середньовіччі й модерні.

Приклади ред.

Молдавія ред.

Русь-Україна, Литва ред.

Польща ред.

  • 1393: Владиславови из Божееі милости королеви Польскому, князю великому Литовскому, и дѣдичю оусеі Рускоі землѣ господареви нашему милому и освѣценоі Ядвизѣ и з Божеі милості королици Польскои[2]

Можновладці ред.

Дідичі — назва спадкових землевласників (на відміну від тимчасових вотчинників і поміщиків) в Україні, які володіли великими маєтками із землею, одержаною у XIVXX століттях за королівськими привілеями, гетьманськими універсалами чи царськими грамотами. Дідичі користувалися правом спадкової власності.

Дідицтво ред.

Володіння дідича називалося дідицтвом. Цей термін згадується у документах XIV століття. Зокрема, у грамоті від 1366 згадується, що «коупилъ панъ Петръ Радцѣ̈о'вьский дѣдицтво Пнеколътъ оу Шюлжичювь»[4]. Так само, у грамоті від 1368 року зазначено, що «коупилъ панъ Ганько Сварць мѣстичь лвовскии старшии, в Олешка, оу Малечковича, дѣдичьство на Щирку, село и землю, и доубровы, и лѣсъ и рѣкоу, и ставы и все дѣдичьство ѥго за. с̃. гривенъ серебра»[5]

Примітки ред.

  1. а б в Гуржій 2004:399.
  2. а б Пещак 1974:120, документ № 62.[1] [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.]
  3. Пещак 1974:85, документ № 45.[2] [Архівовано 27 листопада 2019 у Wayback Machine.]
  4. Пещак 1974:39, документ № 20. [3] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  5. Пещак 1974:42, документ № 21. [4] [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.]

Бібліографія ред.

Джерела ред.

Довідники ред.

Посилання ред.