Словник української мови (Грінченка)

«Словарь української мови» або «Словник української мови»[1][2][3][4][5] (рос. Словарь украинского языка) також іноді згадується як «Словник української мови Грінченка»,[6] «СУМ Грінченка»[7] — перекладний українсько-російський словник з елементами тлумачного словника (самі тлумачення подано російською, однак приклади використання слова подані українською). Словник було видано у 1907—1909 роках у Києві у 4 томах.

«Словник української мови»
Словарь укр языка Гринченко by Russianname.jpg
Перша сторінка I тому (1907)
Автор Борис Грінченко (редактор, упорядник)
Назва мовою оригіналу Словарь украинского языка
Країна Російська імперія
Мова українська, російська
Жанр Словник
Видано 1907-1909

Матеріали для словника зібрала редакція журналу «Кіевская старина», а упорядкував його з додатком власного лексичного матеріалу Борис Грінченко.

Правопис який створив для словника Грінченко опісля отримав назву грінченківка.

ІсторіяРедагувати

Словник складався 46 років (18611907) і мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку 20 століття.

Ще на початку 1880-х років Науменко спільно з іншими членами «Старої громади» взявся за збір матеріалів для словника живої української мови. В кінці десятиліття В. Науменко та Є. Тимченко почали редагування зібраних матеріалів, а 1896 року за згодою керівника міністерства внутрішніх справ словник на перші дві літери алфавіту був розісланий передплатникам як безкоштовний додаток до журналу «Киевская старина».

Тривалий час основну роботу над словником безоплатно здійснював Володимир Науменко[8], та перевантаженість справами редакції та гімназії змусила його шукати собі помічника. Окрім того стало відомо, що існує можливість подати Словник в Академію наук на здобуття премії Миколи Костомарова, тож справу слід було прискорити. Було створено комісію в складі Є. Тригубова, В. Бернштама та Є. Чикаленка, яка почала переговори з Борисом Грінченком. Борис Грінченко погодився довершити працю Науменка, Тимченка та інших громадівців за умови відповідної оплати та публікації словника тільки під одним своїм іменем. Стара Громада виділяла на оплату праці Грінченка 100 рублів на місяць та не погоджувалася з тим, що спільна праця буде підписана виключно іменем Грінченка. Євген Чикаленко писав у своїх спогадах[9]:

На заголовку Словника мало не розбилися наші переговори… Грінченко напосідав на тому, що він сам зредагує всі літери, аби на заголовку стояло тільки одне його прізвище. Нам хотілося, щоб на словнику стояло і ім'я Науменка, бо він поклав на нього багато праці, і справедливість вимагає моральної заплати за ту безкорисну роботу протягом багатьох років.

Лише за особистого наполягання Володимира Науменка договір з Грінченком таки було укладено й домовлено, що словник вийде тільки під іменем Грінченка.

В роботі над словником Грінченко використав праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», зібрав матеріали з творів художньої літератури й фольклорних джерел, частково послуговувався попередніми словниками подібного типу, додав значний власний матеріал (діалектні й фольклорні записи).

1907—1909 роках словник вийшов у світ під іменем Грінченка. Водночас у передмові до словника Грінченко коротко описав історію його створення та згадав про внесок Володимира Науменка, Євгена Тимченка та інших[10].

Важливість словникаРедагувати

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в словнику пояснюються російськими відповідниками чи описово, більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до словника, Б. Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії.

Українська частина словника надрукована новим, спеціально для цього розробленим Б. Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все найкраще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису. Російський академік О. Шахматов дав «Словарю…» високу оцінку — на Загальних зборах Петербурзької АН 1905 «Словареві української мови» присуджено другу премію М. Костомарова.

Найважливіший недолік цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, тому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо.[11]

ВиданняРедагувати

Оригінальне видання 1907—1909 років
  • [том 1], [том 2], [том 3], [том 4]
Фотокопії усього словника
  • 1924 і 1925 (двічі фототипічним способом)
  • 1958-59 (фотомеханічним способом з 1-го видання)
  • 1996 (фототипічне; зі вступним словом Олександра Тараненка)
    • у т. 2 додано пропущену в інших виданнях (крім видання за ред. Сергія Єфремова та Андрія Ніковського) частину Захи́дный — захурчáты, написану переважно російською графікою.
  • 1996-97 (фототипічне);
    • у т. 2 додано пропущену в інших виданнях (крім видання за ред. Сергія Єфремова та Андрія Ніковського) частину Захи́дный — захурчáты, написану переважно російською графікою.
Перевидання частини словника у новій редакції (з додаванням нових слів або вилучення оригінальних слів)

Онлайн-версіїРедагувати

«Словарь української мови». Борис ГрінченкоРедагувати

Окремий ресурс «Словарь української мови» — hrinchenko.com, створений за перевиданням АН УРСР 1958 року. Особливості:

  • пошук слів із підказками;
  • наявність списку слів-сусідів;
  • можливість перегляду усього списку лексики за алфавітом;
  • повна паспортизація лексики (для кожного слова подано том та сторінку, на якій воно знаходиться в оригінальному виданні);
  • пошук лексики за сторінкою та номером тому;
  • можливість переглядати скановані сторінки оригінального видання словника як для кожного слова, так і окремо;
  • блок із випадковими статтями;
  • можливість коментувати окремі словникові статті.

Сайт-збірка російсько-український словниківРедагувати

Вікі Київського університету імені Бориса ГрінченкаРедагувати

Вікі Київського університету імені Бориса Грінченка: «Словарь української мови»

  • Доповнюється зображеннями.
  • Доповнюється визначеннями з сучасних словників (оригінал залишається).

Сайт Українського мовно-інформаційного фонду НАН УкраїниРедагувати

Словарь української мови ONLINE (упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО)

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. [РЕСУРСИ на сайті Українського мовно-інформаційного фонду НАН України. lcorp.ulif.org.ua, 2020
  2. Словник української мови: у 3-х т. Упорядкував: Б. Грінченко. burago.com.ua, 2018
  3. Л. І. Шутова. [Лексико-семантична структура фемінативів у "Словнику української мови” Б. Грінченка] // Лінгвістика. 2012. № 3(2). С. 75-79.
  4. В. В. Сивокозова. [Іменникова лексика у Словнику української мови за редакцією Б. Д. Грінченка (способи та засоби лексикографування)] // Мова і культура. 2013. Вип. 16, т. 3. С. 188-194.
  5. М. О. Волошинова. [Репрезентація лексики на позначення напоїв у Словнику української мови Бориса Грінченка] // Мовознавчий вісник. 2015. Вип. 20. С. 28-32
  6. Т. Зарубенко. [Переклад "Одіссеї" в інтерпретації Петра Байди] // Мова і культура. 2014. Вип. 17, т. 5. С. 15
  7. Українська лексикографія в загальнослов’янському контексті: теорія, практика, типологія. Київ: Інститут української мови. 2011. 568 стор.: С. 526. ISBN 978-966-489-112-4
  8. Євген Чикаленко писав у своїх спогадах, що «особисто наполягав, аби за працю Науменка над словником платили гроші. Але Науменко як педантичний безсеребреник не хотів брати платні за громадську роботу». Цит. за виданням Чикаленко Євген, Спогади (1861—1907). — Ч. II. — С. 99.
  9. Чикаленко Євген, Спогади (1861—1907). — Частина II. — с. 100.
  10. Цит. за Пайкова Е. В. Володимир Науменко (1852—1919) // Український історичний журнал. — 1998. — № 6.
  11. Іван Огієнко. Українське словництво Огієнко, Іван (2001). Історія української літературної мови. Упорядник: Микола Тимошик. Київ: Наша культура і наука. 440. ISBN 966-7821-01-3. 
  12. Лада Коломієць (2013). Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років. Київ: ВПЦ Київський університет. Нова Книга. 559 стор.: С. 247. ISBN 978-966-439-612-4
  13. Л. Коломієць. Видатні мовознавці-перекладачі 1920-1930-х років: Олександр Білецький, Михайло Калинович, Леонид Пахаревський, Андрій Ніковський, Борис Ткаченко // Мовні і концептуальні картини світу : збірник наукових праць. Київ: ВПЦ "Київський університет", 2013. Вип. 2 (44). С. 187-206

ЛітератураРедагувати

  • Єфремов С. Як повстав Грінченків словник. На підставі документів. Словник української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко, т. 2. — Київ, 1927.
  • Горецький П. Й. Історія української лексикографії. — Київ, 1963.
  • Дзендзелівський Й. О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. — 1971, № 1.
  • Дзендзелівський Й. О. [litopys.org.ua/ukrmova/um170.htm Словарь української мови] // Українська мова. Енцикопедія. Вид-во «Українська енциклопедія ім. М. Бажана». — Київ, 2000.
  • Грінченко Б. Д. Словарь української мови, т. 1–4. — Київ, 1958—1959 (перевиданий).