Грамота
Гра́мота (від грец. γράμματα (ґраммата)— «лист», «писальний папір») — офіційний письмовий акт правового значення, документ, що свідчить або встановлює що-небудь[1]. Також — документ, яким нагороджують за успіхи в якійсь справі[1]. У джерелознавстві — лист, послання або який-небудь запис до XVI ст.
| Грамота | |
 Грамота у Вікісховищі |
Класифікація
ред.Історичні грамоти
ред.У Київській Русі грамота — це будь-який письмовий документ, згодом (з 15 ст.) — тільки акт правового значення, тобто документ, що визначав майнові та інші права, привілеї або обов'язки окремих осіб, церков, монастирів тощо. Грамоти складалися князями й царями (або за їх дорученням), а також церквою і приватними особами.
Грамоти поділялися на урядові (жалувані грамоти, указні, судні), приватні (роздільні, мінові, купчі та ін.), церковні (настольні, тарханні та ін.). Серед перших розрізняють жалувані Грамоти — на виняткові права станам, монастирям, церквам та окремим особам; уставні — про діяльність органів місцевого управління (напр. Двінська 1397, Білозерська 1539) і судні — про діяльність суду (напр. Новгородська і Псковська судні грамоти).
Спершу грамоти писалися на бересті, дошках, лубі, пергаменті, а з 14–15 ст. — на папері з позначенням дати, підписом і печатками осіб, що їх давали (князів, царів, церкви та ін.). Найдавнішою грамотою, відомою в Київській Русі є згадувана в літопису під 996 р. грамота великого князя Володимира Святославича київській церкві Богородиці на володіння землею.
Нагороджувальні
ред.
Документ, що свідчить про відзначення (наприклад, Почесна грамота Кабінету Міністрів України).
Дипломатичні
ред.Певні дипломатичні документи — вірчі грамоти, відкличні грамоти.
Типи
ред.Примітки
ред.- ↑ а б Грамота // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Бібліографія
ред.Джерела
ред.- Українські грамоти XV ст. / Підготовка тексту, вступна стаття і коментарі В. М. Русанівського. Київ: Наукова думка, 1965.
Довідники
ред.- УРЕ. — К., 1962. — Т. 3.
- Бутич І. Л. Грамоти // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 185.
- Грамоти XIV ст. [Архівовано 22 листопада 2019 у Wayback Machine.] / Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М. М. Пещак. — К., 1974. — 256 с.
- Київські грамоти XV в. / Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI—XVIII в.в. — К.: Друкар, 1922. — С. 166—168.
- Матвієнко В. М. Відкличні грамоти // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./ Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Грамота [Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
- Новгородська судна грамота [Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Почесна грамота [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія
- Грамота // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 277. — 1000 екз.
- [https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n239/mode/2up Грамоти] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 240-241.