Відкрити головне меню

Вінцентій Потоцький (колекціонер)

Вінцентій Потоцький

Вінцентій Потоцький (пол. Potocki Wincenty; 1740 — 1825, с. Конюшків поблизу Бродів) — польський військовий і політичний діяч Речі Посполитої, меценат, колекціонер, шляхтич з роду Потоцьких. 5-й син Станіслава Потоцького.[1]

ЖиттєписРедагувати

 
«Collegium Nobilium» (Варшава)
 
Станіслав Конарський

Народився у 1740 р. Став сиротою в дитячому віці, був під опікою і вихованням стрия з бічної лінії (гілки) — Евстахія Потоцького. З 5-ма його синами та братом Францішком навчався у варшавському «Collegium Nobilium», де перебував під спеціальною опікою.

Належав до тих Пілавітів, які були осторонь Радомської конфедерації; не брав участі у Барській конфедерації. У 1770 р. після Яна Якуба Замойського (†10.II.1790, майбутній тесть[2]) отримав гродове староство Любельське (у 1785 р. відступив Міхалу Вандаліну Мнішеку). 30 листопада 1773 р. король надав орден св. Станіслава, 8 грудня — Білого орла (король хотів отримати прихильність когось з молодих представників роду). Невдовзі як генерал-лейтенант набув за 30000 червоних золотих від Казімежа Понятовського шефство над регіментом коронної гвардії (6 грудня 1773 р., був шефом до 1793 р.), 18 грудня посаду підкоморія коронного (мав до другого поділу Речі Посполитої). Карнавал 1774 р. провів у Парижі; серед місцевих поляків вважався «поступовцем». Теофіля Сапежина про нього: «Народ свій ґанить, всякі правдиві польські звичаї видаються йому найбільш кривими». 1776 р. пошлюбив сестреницю короля Уршулю Замойську. 23 серпня 1776 р. підписав акт конфедерації генеральної, зав'язаної перед сеймом.

Весілля із У. Замойською не відбулось, в оточенні короля був оскаржений за вчинок стосовно любельської шляхти на сеймику 1776 р. Потім виїхав за кордон (початок 1777 р.). 1778 р. під час перебування в Парижі домагався руки 15-річної Гелени Массальської. Під час війни за «сукцесію баварську» у 1778 р. мав таємні контакти з Ревіцьким. 1782 р. в Львівському земському суді вилегітимізувався зі шляхетства. Був членом Галицьких станів (станового сейму). 1784 р. отримав від цісаря Йозефа ІІ титул князя для себе та нащадків з дозволом заснувати ординацію з маєтків у Галичині (не зреалізував, титул не вживав). Член масонської ложі «Рівність досконала», заснованої у Львові 10 січня 1779 р., в лютому 1780 р. став її очолив; після деякої перерви був у 1785-1786 рр. був послом від Брацлавського воєводства за згодою між королем та С. Щ. Потоцьким.

За родинним поділом у Варшаві (28-30 грудня 1770) з братами Пйотром, Францішеком, Юзефом отримав з багатомільйонного спадку родини («фортуни»):

Варість майна — близько 10343000 злотих польських, борги та зобов'язання на цих маєтках склали 2034520 злотих. Також мав певні частки в Кротошинських маєтках (Каліське воєводство) брата Пйотра; разом з ним був посесором маєтків по Анні Потоцькій з Рисінських в Куявії. Від брата Францішка отримав записом в тестаменті (заповіті) 700000 золотих та «ключ Немирівський» (місто Немирів з Ковалівкою та 60 сіл і фільварків). У 1777 р. придбав маєток в Гадинківцях у власниці Еви Пoтоцької з Каневських — львівської старостини, вдови Йоахіма Потоцького — за 50000 золотих ринських.

Провадив люксусовий спосіб життя, мав вишукану кухню, відому не лише в краї. Користування послугами Парижу без потреб, непогамована жага колекціонування призвели до значних боргів (зокрема, одному голландському банкіру був винен у 1791 р. 4000000 злотих, без врахування інших боргів). Перебував на межі банкрутства, цим зацікавився цар Павло І. У 1799 р. адміністратором маєтків став Антоні Дембовський, який зобов'язався сплатити борг за 10 років щорічними ратами. 1802 р. «Немирівський ключ» та Михайлівку, цінну галерею портретів продав за 3689170 золотих польських Станіславу Щенсному Потоцькому, який взяв на себе частину боргу. Справа затягнулась майже на 20 років, про мільйонні квоти, які погано сплачувались, згадували кредитори. У 1822 р. спадкоємці Немирова домовлялись з ним щодо річної пролонгації однієї із рат у 100000 дукатів.

У ХІХ ст. тривалий час мешкав в Парижі.

Сім'яРедагувати

  • Перша дружина — Уршуля Замойська, син — Францішек.[4]
  • Друга дружина — Анна Мицельська, син — Ян; в заповіті дідича Бучача графа Павела Потоцького від 23 вересня 1818 р. був призначений співадміністратором малолітнього тоді дідича Бучача Адама Потоцького.[5]
  • Третя дружина — з 1792 року Хелена-Аполонія уроджена Массальська (Масальська)(1763—1815), дочка підскарбія надворного литовского, князя Юзефа-Адріана Массальського (1726—1765) та Антоніни Радзивилл (1730—1764), у попередньому шлюбі Масальська була за князем де Лінем.

Діти: Франтішек-Станислав-Юзеф Потоцький (1788—1853).

ПриміткиРедагувати

  1. Potoccy (пол.)
  2. Zamoyscy (пол.)
  3. Гуцал П. Власники Тернополя // Ї. — 2010. — Ч. 63.
  4. Potoccy (02) Архівовано 5 березень 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  5. Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów: Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — S. 82—83. (пол.)

ДжерелаРедагувати

  • Szczygielski W. Potocki Wincenty h. Pilawa (zm. 1825) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985. — T. XXVIII/2, zeszyt 117. — S. 227—229. (пол.)

ПосиланняРедагувати