Станіслав Потоцький (київський воєвода)
Станісла́в Пото́цький (пол. Stanisław Potocki; 1698 — 8 лютого 1760) — польський шляхтич, військовий і політичний діяч Речі Посполитої, меценат, архітектор. Єдиний син Юзефа Потоцького.
| Станіслав Потоцький пол. Stanisław Potocki | ||
.jpg) | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 19 травня 1751 — 8 лютого 1760 | ||
| Попередник: | Йосиф Потоцький | |
| Наступник: | Йосиф Потоцький | |
| ||
| ||
| ||
| Народження: |
1698[1][2][3] Тязів, Руське воєводство, Річ Посполита | |
| Смерть: |
1760[1][2] Залізці, Руське воєводство, Річ Посполита | |
| Поховання: | Збараж і Кременець | |
| Країна: | Річ Посполита | |
| Релігія: | Католицизм | |
| Рід: | Потоцькі | |
| Батько: | Юзеф Потоцький | |
| Мати: | Вікторія Лещинська | |
| Шлюб: | Маріанна Лащd і Гелена Потоцькаd[3] | |
| Діти: | Юзеф Потоцький, Вінцентій Потоцький, Анна Ельжбета Потоцькаd, Вікторія Потійd і Q123005159? | |
| Нагороди: |  | |
Родовід
ред.| Андрій Потоцький | ||||||||||||||||
| Йосиф Потоцький | ||||||||||||||||
| Анна Рісинська | ||||||||||||||||
| Станіслав Потоцький | ||||||||||||||||
| Вацлав Лещинський | ||||||||||||||||
| Вікторія Лещинська | ||||||||||||||||
| Софія Христина Опалінська | ||||||||||||||||
Біографія
ред.
Народився в селі Тязів (пол. Cieżów[4] (нині Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Україна[5]), охрещений у воді в березні 1698 року, урочистий акт хрещення відбувся в листопаді.
Правдоподібно, навчався у станиславівських школах. Під час битви під Калішем був з мамою в таборі, надалі теж перебував у ньому, між іншим у Гданську.
У 1720 та 1722 роках був маршалком галицьких сеймиків, що передували вальним сеймам тих років, на які його обирали послом від Галицької землі (також був у 1724 році). У 1723 році — маршалок Радомського трибуналу. Посол на сейм у Гродні (Городні) в 1729 (від Галицької землі, був одним з 20-ти послів, які 30 серпня підписали маніфест, що не визнавав його легальність, чим зірвали сейм) і 1730 (від Брацлавського воєводства) роках. Посол сейму 1732 у Варшаві (від Галицької землі).
Під час безкоролів'я — маршалок конфедерації, утвореної 10 березня 1733 в Галичі. 12 вересня брав участь у виборах королем Станіслава Лещинського. На момент проголошення батьком у березні 1735 року маніфесту про перехід «дому Потоцьких» на сторону короля Августа ІІІ перебував у Волощині з іншими прихильниками С. Лещинського. Відсутність єдності серед Потоцьких тішила Францішека Максиміліяна Оссолінського.
У 1736 році керував роботами зі зміцнення фортифікацій і розбудови міста Станиславова: розширено та зміцнено мури (згідно системи С. Фаубана), збудовано чотири нові вежі; у 1739 р. фортеця витримала напад козаків, за це С. Потоцький оплатив виготовлення та встановлення статуї Богородиці на Галицькому передмісті. З полковником коронної артилерії Кристіяном Дальке працювали над уфортифікуванням Кам'янця-Подільського, Ченстохови. Разом з белзьким воєводою Антонієм Міхалом Потоцьким допомагав батькові ліквідувати результати сейму 1740 р. У середині 1741 під час війни за австрійську спадщину підтримував батька в його спробах організувати конфедерацію з метою скерувати її проти Августа ІІІ та Московії.
Надвірне військо С. Потоцького складалося з 600 жовнірів-піхотинців, 200 драгунів, 200 яничарів, близько 2000 козаків. Утримував також оборонний замок у Бродах.[6]
Помер 8 лютого 1760 року. Тіло перевезл із Залізців до костелу оо. Бернардинів у Збаражі, де відбулось урочисте поховання. Промови мали ксьондзи Ян Гаєвський, Венантій Тишковский. Серце поховали в костелі оо. Реформатів у (Крем'янці).
Власність
ред.У молодості отримав від батька частину давніх його королівщин; 1719 року був старостою гродовим галицьким і снятинським, у 1720 році старостою коломийським. 1732 р. батько за дозволом короля переказав правом «доживотя» Лежайське староство. Після батька став дідичем Умані, Бродів. Також був власником Станиславова (підписав права і привілеї діда Анджея та існування в місті вірменської ґміни, якою керували на основі магдебурзького права), Тернополя, Залізців, Золотого Потоку, Збаража (Руське воєводство), Немирова (Брацлавське воєводство), Константинова (Подільське воєводство), Юзефова (Люблінське воєводство), Кротошина (Каліське). 1751 року в Дунаївцях записав фундуш для будівництва в місті костелу капуцинів.[7] Дідичні маєтки успадкував сам. У 1755 році від старости селецького Міхала Вельгорського отримав Тисменицю — давнє дідицтво Потоцьких. Перша дружина привнесла Сосницю в Руському воєводстві.
Посади
ред.У 1726 році батько почав домагатися надання йому посади стражника великого литовського, яку отримав у 1728 році. Воєвода смоленський (8 травня 1735 р., від Авґуста ІІІ, який хотів об'єднати «патріотів»; номінально, або титулярний), київський (призначений або номінований 4 вересня 1744, відставка у 1756), познанський (з 1746). Вживав титул генерального старости Київської землі.
Сім'я
ред.Перша дружина — Маріанна з Лащів, дочка белзького воєводи Александера Міхала.[8] Діти:
- Антоній,
- Анна — дружина Франциска Салезія Потоцького.
Друга дружина — Гелена Замойська (від 1733 р., померла 27 грудня 1760 р. в Бродах). Діти:
- Юзеф — крайчий коронний,
- Пйотр — снятинський староста,
- Францішек Ксаверій — лежайський староста,
- Вінцентій — військовий і політичний діяч Речі Посполитої (Республіки Обох Націй), меценат, колекціонер,
- Теофілія — дружина Авґуста Мошинського
- Вікторія — дружина Людовика Потія
- Людвіка — дружина Іґнація Цетнера.
Меценат
ред.- Гроші для єзуїтів у Станиславові,
- 1752 року розпочали перебудову Станиславівського костелу єзуїтів (особисто планував, керував),
- Гроші для костелу бернардинів у Збаражі (консекрований 3 серпня 1755 року, 1757 року була фундація великого вівтаря),
- Гроші для костелу августиянів у Залізцях, костелу францисканів (нині — церква святого Миколая) у Крем'янці,
- Гроші для коронації чудотворних ікон Матері Божої:
- костел домініканів у Львові (1751),
- костел бернардинів у Лежайську (1752),
- костел єзуїтів на Пяску, Ярослав (1756),
- фундатор кляшторів оо. Тринітаріїв у Станиславові, Томашеві, Кротошині,
- реконструкція замку у Бродах,
- надавав кошти для опіки молоді з бідних шляхетських сімей.[6]
Нагороди
ред.Нагороджений орденом Білого Орла (3 серпня 1742 року).
Примітки
ред.- ↑ а б NUKAT — 2002.
- ↑ а б MAK
- ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego : spisy. T. 4, Ziemia smolenśka i województwo smolenśkie XIV-XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2003. — С. 219. — 412 с. — ISBN 83-7181-279-5
- ↑ Dymnicka-Wołoszyńska H. Stanisław Potocki h. Pilawa (1698—1760)… — S. 156.
- ↑ Петрів Н. Як виглядатиме Франківщина з новоутвореними районами: карта + склад // Місто. — 2020. — 20 липня.
- ↑ а б Dymnicka-Wołoszyńska H. Stanisław Potocki h. Pilawa (1698—1760)… — S. 158.
- ↑ Dunajowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 225. (пол.) — S. 225. (пол.)
- ↑ Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 49. (пол.)
Джерела
ред.- Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)
- Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — Т. 3. — 938 s. — S. 693. (пол.)
Посилання
ред.| Попередник Юзеф Потоцький |
|
Воєвода київський 1744-1756 |
|
Наступник Францішек Салезій Потоцький |
| Попередник Міхал Здзіслав Замойський |
|
Воєвода смоленський 1744-1756 |
|
Наступник Пйотр Павел Сапєга |
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
.svg){kind=small}
|
Це незавершена стаття про особу Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |