Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)

Катедральний храм Святого Воскресіння — катедральний храм Івано-Франківської архієпархії Української греко-католицької церкви.

Собор Святого Воскресіння
Cathedral in Ivano-Frankivsk.jpg
Катедральний храм Св. Воскресіння в Івано-Франківську
48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670Координати: 48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670
Тип споруди церква і православний храм
Розташування Україна УкраїнаІвано-Франківськ
Архітектор Станіслав Потоцький, Г. Дальке
Художник Манастирський Антін Іванович, Сосенко Модест Данилович
Засновник ченці ордена єзуїтів
Початок будівництва 1720
Кінець будівництва 1729
Зруйновано 1752
Відбудовано 1763
Будівельна система цегла
Стиль австро-баварське бароко
Належність УГКЦ
Адреса майдан Шептицького, 6
Епонім Воскресіння Христа
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ). Карта розташування: Україна
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ) (Україна)
CMNS: Собор Святого Воскресіння у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Єзуїтський костелРедагувати

На початку XVIII століття у Станіславові з'явилися єзуїти. 1720 року на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Заленський розпочав будівництво єзуїтського костелу. Збудували храм у 1729 році.

Однак, внаслідок надто неглибокого фундаменту, у мурах споруди з'явились тріщини, тому 1752 року його змушені були розібрати.

Наступного ж року приступили до будівництва нового костелу за проектом архітекторів Станіслава Потоцького (дідича міста[1]) та Христіана Дальке у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму. Шатроподібні завершення двох веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Декор багатого інтер'єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де знаходяться фігури ангелів, святих і апостолів.

Спорудження тривало до 1763 року. 1764 року під час облоги, обстрілів міста російською армією була знищена вежа храму.[2]

Австрійська влада 1773 року скасувала орден єзуїтів і костел закрила. Поступово споруда занепала.

Анджей Бетлей припускає, що автором проекту фасаду костелу був єзуїт Павел Гіжицький.[3]

УГКЦРедагувати

 
В соборі встановлений п'ятиярусний іконостас

1849 року храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресінським катедральним храмом.

У XIX столітті єзуїти повернулись до Станіславова і спорудили монастир і костел св. Станіслава Костки.

Наприкінці XIX ст. виконали настінний розпис та ікони відомі українські художники Антін Манастирський і Модест Сосенко.

На реставрацію та художнє оформлення виділяв кошти єпископ Андрей Шептицький, чим значно прискорив справу.

В радянські часи церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 1136).[4]

28 січня 1990 року — Катедральний собор святого Воскресіння повернуто УГКЦ.

Цікаві фактиРедагувати

Сьогоднішня назва катедрального храму Святого Воскресіння була і в головної української церкви міста Станіславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів 1672 року.

З 20 вересня 1899 року по 17 грудня 1900 року настоятелем собору, як єпископ-ординарій Станіславської єпархії був митрополит Андрей Шептицький.

Храм було реставровано в 1835, 1885, 1995 та 2003 роках.

УсипальницяРедагувати

У крипті собору поховані відомі діячі УГКЦ, зокрема, єпископи Софрон (Мудрий), Софрон (Дмитерко).

Раніше були поховані львівський каштелян Казімеж Лещинський (пом. 1730), його сестра Вікторія — перша дружина коронного гетьмана Юзефа Потоцького (знайдену в 1885 році труну з її прахом у 1886 перенесли до Франківської колегіати). Також було поховано багато монахів-єзуїтів.[5]

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)
  2. Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa… — S. 167.
  3. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 245.
  4. Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2021-02-21. 
  5. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 193. (пол.). — S. 193—194.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати