Андрій Потоцький (гетьман)

польний коронний гетьман

Андрій Потоцький, або Анджей Потоцький (пол. Andrzej Potocki, пом. 30 серпня 1691, Станиславів або 1692) — русинський шляхтич, військовий і державний діяч Речі Посполитої. Засновник і розбудовник Івано-Франківська.

Андрій Потоцький
Andrzej Potocki
Андрій Потоцький
POL COA Pilawa.svg
8 травня 1662 — 30 серпня 1691
Наступник: Юзеф Потоцький
Староста Галича
28 травня 1646 — 30 серпня 1691
Староста Коломиї
Староста Снятина
 
Народження: 1630
Кам'янець-Подільськ, Річ Посполита
Смерть: 1691[1]
Краків, Річ Посполита
Країна: Річ Посполита
Релігія: Католицизм
Рід: Потоцькі
Батько: Станіслав Потоцький
Мати: Zofia Kalinowskad
Діти: Юзеф Потоцький, Станіслав Потоцький і Катажина Потоцкаd

БіографіяРедагувати

Кар'єраРедагувати

Походив з магнатського роду Потоцьких. Син Станіслава «Ревери» Потоцького та його дружини Софії з Калиновських гербу Калинова.

У молодому віці брав участь у військових походах під керівництвом батька. У 1646 році був послом на вальний сейм від Галицької землі; 28 травня отримав Галицьке староство. У часи безкоролівщини (1648) був обраний ротмістром козацької корогви Галицької землі.

1649 року доручив полковникові Франсуа Корассіні з Авіньйону відреставрувати, уфортифікувати Галицький замок. Брав участь у битві під Зборовом. У тому самому році отримав Коломийське староство. У 1651 очолював козацьку корогву в битві під Берестечком. 1655 року отримав Лежайське староство. У 1660 році брав участь у битві під Чудновом. Після капітуляції армії В. Шеремєтьєва, 27.10 — 1.11.1660 підписував умови договору.[2]

Учасник Війни проти Московії 1654—1667 рр. Будучи коронним обозним, командував королівським загоном, висланим на допомогу гетьману Івану Виговському. Брав участь у битві при Конотопі та блокаді Києва. У грудні 1659 року його підрозділ розбили війська воєводи Васілія Шерємєтьєва.

19 січня 1660 року отримав від короля посаду великого коронного хорунжого. У лютому 1660 року разом із батьком невдало штурмував Могилів-Подільський. 1 травня 1665 р. отримав після смерті Стефана Чарнецького призначення на ротмістра козацької корогви. 3 березня 1667 р. отримав Мостиське та Медицьке староства. У 1668 році став київським воєводою. Був старостою в містах: Галич, Вишогруд, Лежайськ, Снятин, Коломия, Мостиська, Медика.

Під Єзуполем та Раківцем у 1667 році разом із загоном Ґабріеля Сільніцького на початку жовтня у битві переміг загін татарського війська[3][4]. 1671-го брав участь у битві проти козацьких військ під проводом Петра Дорошенка, при обороні Білої Церкви. Підтримував детронацію короля Міхала Корибута-Вишневецького і був прихильником Людовика XIV.[2] У 1674 році підтримав кандидатуру Яна Собеського на трон Речі Посполитої.

Брав участь у Хотинській битві у 1673 році. Керував військами в битві під Калушем у 1675 році, де розбив кримськотатарські війська. У 1676 році захистив Станиславів від нападу турків і татар.

1676 р. брав участь у битві під Журавним.[5] У листопаді 1682, керуючи кількатисячним військом, взяв в облогу зайнятий турками Язловець. Кримські татари разом з турками, та татарами-липками напали на українські землі по Заслав та Полонне. А. Потоцький настиг їх 28 листопада 1682 під Зіньковим, розбив війська та забрав ясир. Після того стояв з військом під Дунаївцями й перешкоджав турецьким військам, які стягували до Кам'янця-Подільського.[2] У 1680 році став краківським воєводою, у 1682 — краківським каштеляном.

1683 року під час походу короля Іоанна III Собєського призначений намісником короля в Речі Посполитій. 1683 р.: відвоював Гусятин у турків; з малим обозом стояв в околицях міста Язловця[6] без успіху пробував здобути язловецький замок;[7] відвоював у турків кілька малих містечок, переслідував турків, дислокованих у Кам'янецькій фортеці, які чинили напади на міста та села Поділля.[6] 1684 році А. Потоцький став польним гетьманом коронним. У 1684—1685 роках здійснив походи до Молдавії з метою не допустити приєднання цих земель до держави Габсбурґів. 21 серпня 1688 р. керував військами в битві проти татар на p. Смотричі поблизу Жванця.

Помер 30 серпня 1691 у Станиславові[8] чи 1692. Був похований у крипті Станиславівської колегіати, де його рештки перебували до ремонтних робіт у храмі в 1960-х роках. Куди поділи звідси його прах (також сина Станіслава, невістки[9] Вікторії та інших похованих), точно невідомо. За однією версією, поховані на католицькому («польському») цвинтарі, за іншою — викинули на смітник. Є міф, що його череп опинився в морфологічному корпусі тодішнього медінституту.[10]

Заснування СтаніславоваРедагувати

У середині XVII ст. Анджей Потоцький наказав спорудити в с. Заболоття фортецю та назвав її на честь Святого Станіслава — Станиславів. Перша писемна згадка про Станиславів (нині — Івано-Франківськ) датується березнем 1662 року. Доклав чимало зусиль для розвитку міста. Універсалом короля Йоана II Казимира Вази в 1663 році м. Станиславів отримало магдебурзьке право.

Провадив політику сприяння економічному розвиткові міста, зокрема, залученню переселенців, домігся звільнення мешканців Станиславова та переселенців від сплати податків на 20 років. У 1668 році православній громаді міста дозволили побудувати церкву, заснувати при ній братство, школу і будинок для старих і немічних.

Заснував духовну школу (пізніше колегіум єзуїтів, РКЦ). У місті при ньому зводилися муровані будинки, культові споруди, палаци (1672 року збудовано палац Андрія Потоцького).

МеценатРедагувати

 
Місце поховання
  • фундатор церкви святого Миколая в середмісті Франківська, яку розібрали на початку XIX ст.[11]
  • закладено костели в Отинії, Лисцi
  • побудовано костел у Козові (1669 р., дерев'яний, перебудований на кам'яний у 1901 році, знищений «совітами» 1977 року)
  • 1672 заснував у Станіславові Академію
  • збудовано замок (резиденцію) та костел у Станіславові
  • 25 березня 1687 заклав місто Юзефув над Віслою (названий іменем другого сина)
  • 1667 відбудовано домініканський костел Св. Анни в Галичі, надав йому поле Хоростків над p. Липою
  • 27 березня 1681 постановив закласти костел у Головчині (Мстиславське воєводство)
  • 1684 подарував домініканам зі Снятина урочище Потічок
  • 1691 фундував бернардинам в Юзефові над Віслою костел та кляштор.[2]

РодовідРедагувати

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Миколай Потоцький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Андрій Потоцький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Чермєнська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Станіслав Ревера Потоцький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Флоріан П'ясецький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія П'ясецька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Андрій Потоцький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мартин Калиновський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Валентій Александер Калиновський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Зофія Щавінська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія Калиновська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георгій Струсь
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Єлизавета Струсь
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Маргарита Лущевська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РодинаРедагувати

 
Андрій Потоцький та Анна з Рисінських

Дружина — Анна з Рисінських гербу Лещиць, донька Фірлеївни,[12] каштелянка крушвицька;[5] як і чоловік, була похована у крипті Франківської колегіати.[13] Діти:

  • Станіслав — староста галицький і коломийський
  • Юзеф — великий гетьман коронний
  • Єлизавета — дочка
  • Софія — дочка
  • Катерина — дочка (3 шлюби):
    • Людвік Ян Вєльопольський (Ludwik Jan Kazimierz hr. Wielopolski) — граф, староста краківський[5] коронний підчаший
    • Францішек Теодор Денгофф (Franciszek Teodor Dönhoff) — староста вісьліцький
    • Антоні де Ламот (Antoni de Lamott) — генерал військ саських.[14]

ПриміткиРедагувати

  1. NUKAT — 2002.
  2. а б в г Przyboś A. Potocky Andrzej h. Pilawa (zm. 1691)… — S. 773—779. (пол.)
  3. Nagielski M. Silnicki Gabriel h. Jelita (zm.1681) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997. — T. XXXVII. — S. 493. (пол.)
  4. За іншими даними — козацькі війська Остапа Гоголя[джерело?].
  5. а б в Niesiecki К. Korona polska… — S. 691. (пол.)
  6. а б Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 122. (пол.)
  7. Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 40.
  8. PSB… — T. XXV. — S. 777. (пол.)
  9. У джерелі помилково стверджують, що дружини.
  10. Загоровська Л. Івано-Франківську повернули «кістки» засновників міста // Високий замок. — 2016. — № 67 (5467) (14 черв.). — С. 4.
  11. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 194. (пол.) — S. 194. (пол.)
  12. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci… — T. 3. — S. 925.
  13. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 193. (пол.) — S. 193. (пол.)
  14. Potoccy (02) Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine. (пол.)

ДжерелаРедагувати

  • Історія України // Енциклопедичний довідник. — К. : Генеза, 2008.
  • Barącz S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1862. — 230 s. (пол.)
  • Niesiecki K. Korona polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. III. — 938 s. — S. 690—693. (пол.)
  • Potocky Andrzej h. Pilawa (zm. 1691) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia, Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — T. XXV. — S. 771, 777. (пол.)
  • Przyboś A. Potocky Andrzej h. Pilawa (zm. 1691) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia, Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 773—779. (пол.)

ПосиланняРедагувати

Попередник
Марцін Контський
  Воєвода Київський
1668-1681
  Наступник
Фелікс Казімеж Потоцький