Відкрити головне меню

Ґабріель (Стефан)[1] Сільніцький гербу Єліта (пол. Gabriel Silnicki; ? — перед 16 серпня 1681) — польський шляхтич, військовик, урядник Речі Посполитої, дипломат, представник роду Сільніцьких. Делегат короля Міхала Корибута Вишневецького для перемовин з турками, після яких було підписано Бучацький мирний договір.

Ґабріель Сільніцький
Gabriel Silnicki
Помер середина 1681
Громадянство
(підданство)
Річ ПосполитаКоролівство Польське
Національність поляк
Діяльність військовик, урядник
Суспільний стан шляхтич
Посада каштелян сяноцький (номінація анульована), чернігівський, кам'янецький, ловчий львівський, стольник подільський, буцнівський староста
Військове звання полковник, регіментар
Рід Сільницькі
У шлюбі з Анна з Йорданів, Анна Констанція з Харленських
Герб

варіант гербу Єліта

ЖиттєписРедагувати

Дата народження невідома.[a] Походив з родини, представники якої мешкали у Краківському воєводстві, а частина[2] осіла в Галичині та на Поділлі.

Змолоду служив у коронному війську. Близько 1640 року був товаришем однієї з корогв коронного компуту. Очевидно, служив у складі роти Яна Собіпана Замойського. Певне, під Корсунем у 1648 році потрапив у татарський полон; у рамках обміну полоненими його привезли до Хотина, де весною 1649-го звільнили. Брав участь в облозі Збаража, Берестецькій битві. У 1651 році став поручником гусарської корогви Яна Собіпана Замойського, в її складі брав участь у битві під Жванцем, військових діях в Україні у 1654—1655 під командуванням великого коронного гетьмана Станіслава «Ревери» Потоцького. Брав участь у битвах під Охматовом, Городком у 1655 році.

У 1667 році: був послом сейму від королівського війська разом із коронним стражником Якубом Потоцьким; взяв участь у Підгаєцькій кампанії Яна Собеського, зокрема, обороняв лінію Золотої Липи, у жовтні разом з Анджеєм Потоцьким завдав поразки татарам у боях під Єзуполем та Раківцем; його загону приписують перемогу над татарами під Бережанами; також після укладення миру з татарами Яном Собеським розбив чамбул грабіжників-татар біля Нараївців[3] на Покутті.

25 квітня 1670 отримав номінацію на посаду сяноцького каштеляна (після смерті Маріуша Яскульського), після її анулювання 5 грудня 1670 став чернігівським каштеляном. У листопаді князь Дмитро Юрій Вишневецький (Сільніцький служив у складі його гусарської корогви поручником після реорганізації війська), який хотів одружитися зі сестреницею Яна Собеського княжною Теофілією Острозькою-Заславською, але мав конфлікт із коронним гетьманом, тому вислав Сільніцького з місією про перепросини.

На початку вересня 1672 втратив частину відділку у сутичці з татарами. Десь тоді король призначив його комісаром для перемовин зі Селімом II Ґераєм та султаном Мехмедом IV. 26 жовтня разом з іншими комісарами спостерігав вихід шляхти з Кам'янця. Під час коронаційного сейму Яна ІІІ Собеського 3 березня 1676 отримав номінацію на посаду кам'янецького каштеляна.[4]

Уряди (посади): каштелян чернігівський, кам'янецький, ловчий львівський, стольник подільський.[5] Буцнівський староста.[6] Полковник війська С. «Р.» Потоцького у 1661—1667 роках.

Помер у середині 1681 року, до 16 серпня: того дня сини у Львові уклали між собою угоду щодо поділу спадку батька.

Маєтності, фундаціїРедагувати

Посідав понад 20 королівщин, головно у Краківському та Руському воєводствах (від 1661 Дубовець у Теребовельському повіті, від 1662 — посідання, з 1667 отримав королівські села Пуків пол. Dubrniow у Галицькому повіті у дідичну власність). Юрій Володийовський придбав у Сільніцького маєтності в селах Блищанівка, Шатава, Михайлівка.[7]

30 травня 1665 люблінський воєвода Ян Тарло відступив[8] йому Буцнівське староствоБуцневі значні суми вклав у зміцнення замку) та королівщину Лошнів. У 1668 році поновив цю «цесію», також переказав інші 13 сіл-королівщин у Теребовельському повіті. У 1670 році Буцнівське староство сину Янові Стефанові, у 1666—1670 роках сину Миколаю Нікодему відступив села Болотня, Леснівка та пол. Slonie в Руському воєводстві. Мав також королівщини Мідяків та Крупець (Белзьке воєводство). Дідичні маєтності були на Поділлі та в Руському воєводстві (зокрема, Стратин, для якого отримав привілей на ярмарок і торги від короля М. К. Вишневецького 1671 року).

Записав фундуш для монастиря ордену боніфратрів в Кам'янці на Поділлі, його затвердив сейм 1667 року.

Сім'яРедагувати

Перша дружина — Анна з Йорданів, вдова королівського (ЙКМ) ротмістра Анджея Моравця та подільського земського судді Героніма Конажевського (пол. Hieronim Konarzewski). Шлюб уклали 1661 року. Діти:

Друга дружина — Анна Констанція з Харленських, удова князя Костянтина Пузини і Францішека Любовецького. Відомостей про дітей немає.[9]

ЗаувагиРедагувати

  1. Вказана на його сторінці в Генеалогії Марека Міняковського дата близько 1640 року виглядає хибною

ПриміткиРедагувати

  1. а б Narol… — S. 916.
  2. Niesiecki K. Korona polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr… — T. 4. — S. 107.
  3. може, теперішня Нараївка (Галицький район)?
  4. Nagielski M. Silnicki Gabriel h. Jelita (zm.1681)… — S. 492—496.
  5. Urzędnicy podolscy… — S. 136.
  6. Bucniów… — S. 254.
  7. Błyszczanówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1900. — Т. XV, cz. 1 : Abablewo — Januszowo. (пол.)
  8. «цедував», пол. cedował
  9. Nagielski M. Silnicki Gabriel… — S. 495.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати