Відкрити головне меню

О́вруч (Збручий, Вручай, Беручій, Вручев, Уручій, Овручов, Овручій, Овруче) — місто в Житомирській області, адміністративний центр Овруцького району. Населення — 15795 осіб (2018).

Овруч
Ovruch gerb.png Ovruch prapor.png
Герб Овруча Прапор Овруча
Овруцька РДА.jpg
Овруцька районна державна адміністрація
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Житомирська область
Район Овруцький район
Код КОАТУУ 1824210100
Засноване 946
Магдебурзьке право 1641
Статус міста з 1641 року
Населення 15795 (01.01.2018)[1]
 - повне 15795 (01.01.2018)[1]
Площа 9 км²
Густота населення 1755 осіб/км²
Поштові індекси 11100—11109
Телефонний код +380-4148
Координати 51°19′28″ пн. ш. 28°48′29″ сх. д. / 51.32444° пн. ш. 28.80806° сх. д. / 51.32444; 28.80806
Висота над рівнем моря 149 м
Водойма р. Норинь
Відстань
Найближча залізнична станція Овруч
До обл./респ. центру
 - фізична 119 км
 - залізницею 127 км
 - автошляхами 138 км
До Києва
 - залізницею 201 км
 - автошляхами 182 км
Міська влада
Адреса 11101, Житомирська обл., Овруцький р-н, м. Овруч, вул. Тараса Шевченка, 43
Веб-сторінка Овруцька міська рада
Міський голова Коруд Іван Ярославович

CMNS: Овруч на Вікісховищі

Карта
Овруч. Карта розташування: Україна
Овруч
Овруч
Овруч. Карта розташування: Житомирська область
Овруч
Овруч
Овруч XIX ст.

Стародавнє місто Овруч вперше згадується в литописах ще до хрещення Русі (у 946 році) під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Коли саме був заснований центр древлянської землі невідомо, адже ця місцевість була заселене ще в 5-4 тис. до н. е. У літописі вперше описується як древлянське місто, яке скорилося княгині Ользі.

Князь Святослав віддав землі древлян синові Олегові.

В Іпатіївському літопису згадується як місто, де загинув князь Олег в 977 році: «В лѣто 6485. Поиде Ярополкъ на Олга, брата своего, на Деревьскую землю … И побѣгъшю же Олгови с вои своими в городъ, рѣкомый Вручий… И вшедъ Ярополкъ в городъ Олговъ…». Під час відступу війська до Овруча князь Олег утопився в ріці, впавши з мосту. Князь Ярополк наказав поховати князя біля місця загибелі та насипати велику могилу.

У 997 році (на честь хрещення міста) князь Володимир заклав в Овручі дерев'яну церкву, на місці якої у 1190 році князь Рюрик Ростисловович наказав спорудити мурований храм.

Входячи до складу Київської Русі, Овруч уже мав потужну фортецю.

Окремі рештки укріплень цього періоду збереглися і до наших днів. Знищений монголо-татарами, Овруч відродився і на початку XIV ст., ввійшовши до складу Галицько-Волинського князівства, мав свою фортецю. З 1356 році місто входить до Литовського князівства. У 1399 році Овруч захопив кримський хан Едигей.

Овруч був об'єктом постійного нападу кримських татар. Для оборони містяни спорудили дерев'яний замок, який було зруйновано в 1506 році. З часом фортеця була відбудована та модернізована: з'явився глибокий рів, а саму фортецю обнесли кам'яним муром. Фортеця мала чотири в'їзні брами та шість багатоярусних башт.

З 1569 році Овруч входить до складу Речі Посполитої і стає центром Овруцького староства.

Під час сельнсько-козацького повстання під проводом Северина Наливайка (1594—1596 рр.) значна кількість овручан долучилась до загонів гетьмана Григорія Лободи, а деякі міщани й самі стали командирами.

Овручани брали активну участь у Національно-визвольній війні 1648—1654 рр. У 1648 році в Овручі було створено козацький полк на чолі з Іваном Голотою, що налічував понад 6 000 осіб. Повстанцям вдалося прогнати з міста поляків-поневолювачів, знищити всі актові книги із записами повинностей і боргів місцевих жителів; вони стали учасниками кровопролитних боїв під Загальцями та Лоєвом. У той період до Овруча часто навідувався генеральський писар українського війська, овручанин Іван Виговський (уродженець с. Вигів, що тоді входило до території Овруча). А після війни його було обрано Гетьманом Війська Запорозького.

У 1641 році король Владислав IV надав місту магдебурзьке право. З 1649 року Овруч — сотенне місто Київського полку. У 1648 році Овруч звільнили козаки, але за умовами перемир'ям 1667 року він знову увійшов до складу Польщі, а після 1793 — Російської імперії.

У 1773 році в Овручі функціонував навчальний заклад — Овруцький колегіум.

Єврейська громадаРедагувати

Згідно з переписом 1765 року в Овручі була значна єврейська громада, більша частина євреїв стала прихильниками хасидизму. У 1847 році у місті жили 1773 євреї, в 1897 році — 3445 євреїв (при загальному населенні 7393 людини). Місто було одним центрів діяльності сіоністів партії Поалей-Ціон. Під час єврейського погрому в кінці 1918 року під проводом отамана Козиря-Зіркі було вбито 80 євреїв, розграбовано і спалено єврейські будинки. У 1926 році кількість єврейського населення становила 3400 осіб. 22 серпня 1941 року Овруч був окупований німецькими військами. Деякі євреї, які не встигли евакуюватися і не були знищені в перші дні окупації, були ув'язнені в гетто в 1941-42 роках.

Після війни повернулись декілька сотень євреїв. Наприкінці 1960-х років в Овручі жило близько двох тисяч євреїв. З кінця 1980-х років більшість з них виїхала до Ізраїлю, США, Німеччини та інших країн.

ПромисловістьРедагувати

У місті працює молочно-консервний завод. На станції Овруч діє залізничний пункт контролю «Овруч» через державний кордон України та Білорусі у напрямку Калинковичів.

Пам'ятки історії та архітектуриРедагувати

Свято-Василівський соборРедагувати

 
Свято-Василівський собор в Овручі (фото 1950-х років)
 
Овруч. Вид на Спасо-Преображенський собор

На місці старої дерев'яної церкви (за переказами, побудованої у 997 році князем Володимиром Святославичем, який отримав при хрещенні ім'я Василь) близько 1190 року князь Рюрик Ростиславич звів в Овручі новий кам'яний храм Святого Василія. Припускають, що архітектором цієї споруди був відомий давньоруський зодчий Петро Милоніг. Храм було побудовано у візантійському стилі за зразком Софії Київської та П'ятницької церкви в Чернігові. Під час монгольських та литовських нападів на Овруч собор кілька разів був розграбований, а пізніше –обвалився. Відновлений у 1907—1909 роках за проектом 1904—1905 року російського архітектора О. В. Щусєва. Під час реконструкції архітектори прагнули максимально відтворити первісний вигляд храму. Зокрема, залишили надійні частини стін, що збереглися, а решту добудовували, використовуючи подібний будівельний матеріал. Для відтворення матеріалу використовували частинки цегли, що знаходилася біля храму. Цегла давнього зразка також виготовлялася на місцевому заводі. На схід від собору за проектом В. М. Максимова[ru] було збудовано корпуси жіночого монастиря у псковському стилі. На відкриття храму у 1911 році приїжджав цар Микола ІІ, який особисто опікувався відбудовою храму. Микола ІІ подарував храму позолочене панікадило, досі зберігається в храмі. У 1935 році монастир закрили, відкрили у 1944 і знов закрили у 1959 році. Після цього Свято-Василівський храм функціонував як парафіяльний. Жіноча обитель відновила свою діяльність у 1990 році.

Церква є чотиристовпним, триапсидним, одноглавим храмом з широко розставленими хрещатими в плані стовпами. Дві круглі в плані вежі, що фланкують західний фасад, як можна вважати, повторюють споруди Ярославових часів і, зокрема, Київської Софії. Проте від останніх вони відрізняються і формами, і строго симетричним характером постановки. Припускають, що вежі виконували оборонні функції. На рівні другого поверху в середині стін зроблені вузькі галереї. Їхню наявність пов'язують з оборонним призначенням храму, оскільки він розташований перед в'їздом до замку.

Спасо-Преображенський соборРедагувати

Спасо-Преображенський собор зведено у 2001 році ліворуч від в'їзду до Овруча з півдня, на місці колишнього єзуїтського костьолу, який наприкінці XVIII ст. став греко-католицьким храмом, у 1831 році — православним, а у 1930-их рр. був знищений радянською владою. Відбудований у новому архітектурному вигляді Спасо-Преображенський храм став кафедральним собором Овруцької і Коростенської єпархії УПЦ (МП).

Пам'ятник князю Олегу СвятославичуРедагувати

Пам'ятник князю Олегу Святославичу встановлений на місці першого поховання деревлянського князя Олега Святославича, який загинув у 977 році під час штурму Овруча (Вручая) його братом Ярополком Святославичем. У 1044 році за наказом Ярослава Мудрого останки Олега Святославича було охрещено і перепоховано у Десятинній церкві в Києві. У 1812 році група офіцерів Волинського ополчення супроти Наполеона на свої кошти виготовила пам'ятник Олегові — князь на бронзовому коні. Пізніше цей пам'ятник було демонтовано. Сучасний монумент — брила з чорного габро — встановлено у 1962 році на перетині вулиць Князя Олега і Гетьмана Виговського.

НаселенняРедагувати

Чисельність населенняРедагувати

1897 1959 1979 1989 2001 2016
7393 11 536 15 401 19 121 17 031 16 429

Розподіл населення за рідною мовою (2001)Редагувати

українська мова російська білоруська
89,76 % 9,40 % 0,65 %

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

ПрацювалиРедагувати

  • Дуб Олексій Федорович (1979—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Андрій Малишко (1912—1970) — український поет, перекладач, літературний критик, в Овручі працював учителем.

ПохованіРедагувати

Овруцькі старостиРедагувати

  • Михайло Халецький — син Михайла, городничий Києва, посол до Криму 1521 року[5]
  • Ратомський (ім'я невід.) — зять Юрія Тишкевича-Логойського (†1576)[6]

ЗображенняРедагувати

Див. такожРедагувати

  • 221073 Овруч — астероїд, названий на честь міста.

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. На Кіровоградщині відкрили меморіальну дошку воїну АТО Олексію Дубу
  3. Карпович Анатолій Васильович
  4. Книга пам'яті
  5. Chalecki Michał, h. wł. (Abdank odm. v. Syrokomla odm.) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. 3. — S. 250. (репринт 1989 р.) ISBN 83-04-03291-0
  6. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — S. 422. (пол.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати