Поляки в Україні — національна меншина, що за переписом 2001 р. налічувала 144 130 осіб. Розселення поляків в Україні історично було пов'язане перш за все з Правобережжям і Східною Галичиною. Саме тут сформувались найчисленніші польські етнографічні громади в межах українського етнічного масиву. Найбільше поляків у 2001 р. проживало у Житомирській (49046 осіб, 3,5% населення), Хмельницькій (23005 осіб, 1,6%) та Львівській (18948 осіб, 0,7%) областях.

Поляки в Україні
Кількість 112 000 (2009 р.)[1] (0,2% від усього населення)
Ареал Україна Україна
Раса європеоїди
Входить до слов'янська група
Мова українська, польська
Релігія католицтво

Історія ред.

 
Графік зміни чисельності поляків в Україні

Перші поселення ред.

Поляки становили значний відсоток на теренах сучасної України ще за часів раннього середньовіччя. Ярослав Мудрий, після походів на Польщу 1030—1031 рр., захопив полонених і розселив їх у долині річки Рось, де вони займалися сільським господарством, а пізніше асимілювалися.

У Києві існував окремий польський квартал поблизу Лядської брами, де у XII ст. була заснована католицька місія.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Поляки в Києві.

У Галицько-Волинській державі чимало поляків служили при князівських дворах.

Середні віки ред.

Перша хвиля польської колонізації була пов'язана із загарбанням у XIV ст. Галицько-Волинського князівства. Полонізації цього регіону сприяло створення у 1275 р. римо-католицької єпархії з архієпископом у Галичі (з 1412 р. у Львові) та єпископствами у Перемишлі, Холмі й Володимирі-Волинському (з 1428 р. у Луцьку) і щедре обдарування латинського духовенства та чернечих чиновників земельними наділами.

З середини XVI ст. посилилось переселення селян і міської бідноти із східних районів Жешувського, Келецького, Краківського і особливо Люблінського воєводств на західноукраїнські землі, що було спричинене наявністю «свобод» та ослабленням Речі Посполитої після приєднання України до Росії і поразкою у війні з Туреччиною (Бучацький мир 1672 р.).

У XVII—XVIII ст. після Люблінської унії збільшилася кількість переселенців з центральних районів Польщі, Мазовії і частково Мазурського Поозер'я. З часу Люблінської унії лише у Києві налічувалось 6 тис. польських жовнірів.

XVIII—XIX ст. ред.

 
Розселення поляків в Україні за даними переписів 1897/1900 рр.
 
Розселення поляків на території України за даними переписів 1897/1900 рр.
 
Розселення поляків на території України за даними переписів 1926/1930/1931 рр.
 
Розселення поляків в УРСР за даними перепису 1926 р.
 
Розселення поляків в УРСР за даними перепису 1926 р.
 
Розселення поляків на території України за даними перепису 1959 р.
 
Розселення поляків на території України за даними перепису 1959 р.
 
Розселення поляків на території України за даними перепису 2001 р.

Наприкінці XVIII ст. в усій Правобережній Україні налічувалось близько 350 тис. поляків. У цей період вони становили більшість серед пануючої поміщицької верхівки, католицького духовенства, службовців і меншою мірою — серед «чиншевої шляхти», міщан і селян. Поляки брали участь і у військово-землеробській колонізації Півдня України, заснували ряд селищ у складі поселенців козацького полку.

Відчутного удару зазнало польське населення України після поразки повстання 1830—1831 рр. Царський уряд конфіскував маєтки польських поміщиків — учасників повстанського руху. Було вжито ряд репресивних заходів до польської освіти та культури. Таким чином у 30—40-х рр. XIX ст. поляки на правобережжі з панівної нації перетворилися на соціально пригнічений етнос, який у подальшому помітно зменшився кількістю. Водночас чимало поляків, що втратили маєтки, поселилися у Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві та ін. За переписом 1897 року їх кількість становила 1,6 % населення України (без західних земель).

ХХ—XXI ст. ред.

У 1925—1935 роках на Житомирщині існував Мархлевський польський національний район, у якому мешкало 28 332 поляків, що становило 69,4 % населення.

Після Другої світової війни чисельність польського населення України скоротилася внаслідок здійснення репатріаційних договорів між ПНР і СРСР. З Рядянського Союзу було репатрійовано близько 1526 тис. поляків, у тому числі з УРСР — 810,4 тис. чоловік (91,6 % всього польського населення).

Динаміка чисельності ред.

Чисельність поляків та їх частка у населенні України в сучасних межах[2]
1795 — 660,3 тис. (6,2% населення)
1858 — 835,2 тис. (4,9%)
1920 / 26 — 1550,0 тис. (4,6%)
1939 — 2104,7 тис. (5,1%)
1959 — 363,3 тис. (0,9%)
1970 — 235,1 тис. (0,6%)
1979 — 258,3 тис. (0,5%)
1989 — 219,2 тис. (0,4%)
2001 — 144,1 тис. (0,3%)

Динаміка чисельності поляків у деяких регіонах за переписами, тис.[3]:

1959 1970 1979 1989 2001
Житомирська область  103,0  90,7  82,4  69,4  49,0
Хмельницька область  70,1  52,6  43,9  36,7  23,0
Львівська область  59,1  41,5  32,9  26,9  18,9
Тернопільська область  23,5  14,7  9,2  6,8  3,8
Вінницька область  20,8  13,4  10,8  8,4  3,7
Київ  8,5  9,7  10,5  10,4  6,9
Україна  363,3  295,1  258,3  219,2  144,1

Динаміка частки поляків у населенні:

1959 1970 1979 1989 2001
Житомирська область  6,3%  5,6%  5,2%  4,5%  3,5%
Хмельницька область  4,4%  3,3%  2,8%  2,6%  1,6%
Львівська область  2,8%  1,7%  1,3%  1,0%  0,7%
Тернопільська область  2,2%  1,3%  0,8%  0,6%  0,3%
Вінницька область  1,0%  0,6%  0,5%  0,4%  0,2%
Київ  0,8%  0,6%  0,5%  0,4%  0,3%
Україна  0,87%  0,63%  0,52%  0,43%  0,30%

Розселення ред.

За даними перепису 2001 року в Україні налічувалось 144 130 поляків (у 1989 р. — 219 200). Найбільше їх проживало у правобережних областях, особливо Житомирській, Хмельницькій та Львівській.[4]

регіон чисельність
поляків
2001
частка
у населенні
Житомирська область 49 046 3,53%
Хмельницька область 23 005 1,61%
Львівська область 18 948 0,73%
м. Київ 6 924 0,27%
Донецька область 4 343 0,09%
Автономна Республіка Крим 3 879 0,19%
Тернопільська область 3 856 0,34%
Вінницька область 3 794 0,22%
Чернівецька область 3 367 0,37%
Дніпропетровська область 3 288 0,09%
Одеська область 3 247 0,13%
Київська область 2 846 0,16%
Луганська область 2 107 0,08%
Рівненська область 2 031 0,17%
Харківська область 1 936 0,07%
Івано-Франківська область 1 864 0,13%
Запорізька область 1 774 0,09%
Херсонська область 1 625 0,14%
Миколаївська область 1 317 0,10%
Полтавська область 813 0,05%
Волинська область 788 0,07%
Черкаська область 729 0,05%
м. Севастополь 580 0,15%
Кіровоградська область 556 0,05%
Чернігівська область 528 0,04%
Закарпатська область 518 0,04%
Сумська область 421 0,03%
Україна 144 130 0,30%

Райони компактного розселення поляків за переписом 2001 р.:[5]

Урбанізація поляків за переписом 2001 р.
Населення Кількість
міського 99.646 69,1%
сільського 44.484 30,9%
Всього 144.130 100,0%

Для поляків України дуже характерні процеси старіння, що пов'язані передусім з асиміляцією, та, меншою мірою, міграцією. Процесам асиміляції сприяє відсутність місць компактного проживання поляків (за винятком деяких сіл у Львівській, Чернівецькій, Хмельницькій та Житомирській областях) та мовною асиміляцією (тільки 13% українських поляків назвали рідною польську, 71% — українську).

Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність
0-14 11.019 7,6%
15-64 93.200 64,7%
>65 39.911 27,7%

За результатами перепису 1959 р. в УРСР мешкало 363 297 поляків, переважно на Галичині, Поділлі та у Житомирській області. Місцями компактного проживання поляків у 1959 р. були[6]:

Мова ред.

 
Поширення польської мови у Львівській області за переписом 2001 р.
Рідна мова поляків України за переписом 2001 року
Українська 71,0%
Російська 15,6%
Польська 12,9%
Інша 0,5%


Історична динаміка рідної мови поляків України[7]
1926[8] 1959 1970 1979 1989 2001
польська  44,2%  18,8%  14,9%  14,1%  12,5%  12,9%
українська  48,4%  68,4%  68,6%  66,1%  66,6%  71,0%
російська  6,9%  12,5%  16,1%  19,3%  20,3%  15,6%
інші мови  0,5%  0,3%  0,4%  0,5%  0,6%  0,5%


За переписом 2001 року, серед поляків України вказали на вільне володіння мовами:[9][10]

За переписом 1970 року, серед поляків Української РСР вказали на вільне володіння мовами:[11]

Населені пункти, у яких польську мову назвали рідною понад 20% населення.[12]

Населений пункт Район Область % польськомовних
с. Стрілецьке Мостиський Львівська 97,7
с. Лановичі Самбірський Львівська 91,0
с. Олександрівка Старосинявський Хмельницька 78,1
с. Добощівка Мостиський Львівська 64,3
с. Мацьківці Хмельницький Хмельницька 63,9
с. Стара Красношора Сторожинецький Чернівецька 61,6
с. Пнікут Мостиський Львівська 48,1
с. Липники Мостиський Львівська 41,4
с. Тщенець Мостиський Львівська 34,7
с. Кордонівка Ружинський Житомирська 33,3
с. Крисовичі Мостиський Львівська 32,2
с. Волиця Мостиський Львівська 30,3
с. Аршиця Сторожинецький Чернівецька 25,2
с. Сусідовичі Старосамбірський Львівська 21,5

Див. також ред.

Джерела та література ред.

Література ред.

  • Болдирєв О. Шляхетська Полонія над Чорним морем // Юго-Запад. Одессика. — 2006, — № 1, № 2. (таж праця вийшла у журналі Кур'єр Кривбасу. — 2007. — Березень-квітень. — № 208-209).
  • Жванко Л. Видатні поляки і Харків : біогр. словник (1805—1908) / Любов Жванко. — Харків : Золоті сторінки, 2018. — 408 с. — ISBN 978-966-400-447-0.
  • Манько М. О. Польська діаспора у місті суми та Сумському повіті // Манько М. О. Суми та сумчани у документах сучасників. Кн. 3 : (1655—2010). — Суми : Мрія-1, 2010. — С.197—217 : фот. — ISBN 978-966-566-475-8
  • Польська громада в Сумах: два століття єднання доль // Суми: інтеркультурний діалог / Антоніна Кохан, Алла Акіменко. — Суми : ФОП Щербина І. В., 2019. — С. 6—17 : фот. — ISBN 978-617-7647-18-7
  • Поляки в Ніжині : біогр. довід. / Ніжин. культур.-просвіт. спілка громадян пол. походження «Астер», Центр пол. культури ; [редкол.: Ф. Ф. Бєлінська (голова), Г. Самойленко, В. Пугач [та ін.] ; передм. та післямова Г. Літвін, Ф. Бєлінська, О. Ростовська [та ін.]. – Ніжин : М. М. Лисенко [вид.], 2015. – 228, [4] с. : фот.
  • Парнікоза І. Польські сліди Києва / Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Ред. М. Жарких (25.11.2021)

Примітки ред.

  1. Статистичний довідник «Україна в цифрах», 2010
  2. Кабузан В. М. «Украинцы в мире. Динамика численности и расселения» — М., 2006
  3. http://demoscope.ru/weekly/2004/0173/analit05.php
  4. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-ethnic2001.htm
  5. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  6. Кабузан В. М. «Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса». Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 24 травня 2019. 
  7. Кабузан В. М. Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. [Архівовано 2013-10-05 у Wayback Machine.] Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. 658 с.
  8. у кордонах УРСР 1926 року
  9. Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють
  10. Перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою.
  11. Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Том IV — М., Статистика, 1973
  12. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 20 березня 2013. 

Посилання ред.