Відкрити головне меню

Володимир-Волинський

місто у Волинській області (Україна)

Володи́мир-Воли́нський, давніше — Володимир (давньорус. Володимѣрь) — місто обласного значення в Україні, центр Володимир-Волинського району Волинської області. Станом на 1 серпня 2012 року в місті проживає 38,6 тис. осіб[2]. Автотраса Н22 сполучає місто з обласним центром — Луцьком.

Володимир-Волинський
Coat of Arms of Volodymyr-Volynsky.png Flag of Volodymyr-Volynsky.png
Герб Володимира-Волинського Прапор Володимира-Волинського
WladimirWolynsk Uspenski Cathedral.jpeg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Волинська область
Район Володимир-Волинська міська рада
Код КОАТУУ 0710200000
Засноване 988 рік
Перша згадка 988
Магдебурзьке право 1324
Статус міста з 1324 року
Населення 38 901 (01.01.2018)[1]
 - повне 38 901 (01.01.2018)[1]
Площа 16.05 км²
Густота населення 2423 осіб/км²
Поштові індекси 44700-44709
Телефонний код +380-3342
Координати 50°50′53″ пн. ш. 24°19′20″ сх. д. / 50.84806° пн. ш. 24.32222° сх. д. / 50.84806; 24.32222Координати: 50°50′53″ пн. ш. 24°19′20″ сх. д. / 50.84806° пн. ш. 24.32222° сх. д. / 50.84806; 24.32222
Висота над рівнем моря 197 м
Водойма Луга, Риловиця
Міста-побратими Flag of Poland.svg Грубешів, Кентшин, Ленчиця (Польща)

Flag of Germany.svg Цвікау (Німеччина)

Flag of Ukraine.svg Коростень, Дубно (Україна)

День міста 28 липня
Відстань
Найближча залізнична станція Володимир-Волинський
До обл./респ. центру
 - фізична 72 км
 - автошляхами 77 км
До Києва
 - фізична 441 км
 - залізницею 506 км
 - автошляхами 465 км
Міська влада
Адреса 44700, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Д. Галицького, 5, 3-57-01
Веб-сторінка Володимир-Волинська міськрада Відділ освіти Володимир-Волинської міської ради
Міський голова Петро Саганюк

CMNS: Володимир-Волинський на Вікісховищі

Карта
Володимир-Волинський. Карта розташування: Україна
Володимир-Волинський
Володимир-Волинський
Володимир-Волинський. Карта розташування: Волинська область
Володимир-Волинський
Володимир-Волинський

Зміст

НазваРедагувати

Давня назва міста — Володимѣрь; вона являє собою присвійну форму від імені «Володимир» (давньорус. Володимѣръ), утворену за допомогою давнього суфікса *jь (тобто «Володимирів», «го́род Володимира»), ця йотація викликала пом'якшення попереднього звука [r]; згодом відбулося ствердіння і назва міста збіглася з особовим ім'ям. Пізніше з'явилися форми Лодимиръ і Ладимиръ, перша є присвійною мовним скороченням від Володимиръ, а друга — скороченням від церковнослов'янської (староболгарської) форми Владимиръ. Назва Володимир знову здобула панівне положення в літописах наприкінці XVIII ст. Після приєднання до Російської імперії у 1795 році місто офіційно перейменоване на Володимир-Волинський (рос. Владимир-Волынский, ст. орф. Владимиръ-Волынскій), аби відрізнити його від російського Владимира-на-Клязьмі (рос. Владимир). За умовами Ризького мирного договору 1921 року місто увійшло до складу Польщі. Нова влада змінила назву міста, яке з 3 червня 1922 до вересня 1939 називалось Włodzimierz (Влодзімєж, «Володимир»).[3]. Після анексії Східних кресів СРСР у вересні 1939 року місту офіційно повернуте ім'я часів імперії Володимир-Волинський (пол. Włodzimierz Wołyński).

СимволікаРедагувати

Символікою Володимира-Волинського є герб та прапор, затверджені 12 березня 1999 року рішенням № 5/22 п'ятої сесії Володимира-Волинської міської ради двадцять другого скликання[4][5].

ГеографіяРедагувати

Місто розташоване в центрі Володимир-Волинського району, який розміщений в південно-західній частині Волинської області на північному заході України[6]. Володимир-Волинський розташований на правому березі річки Луги, на схилах Волинської височини, у природній зоні мішаних лісів[7]. Через південно-східну частину міста протікає права притока Луги — річка Риловиця[8]. Площа міста 16.05 км². Воно знаходиться на відстані близько 12 км від кордону з Польщею і приблизно за 85 км від кордону з Білоруссю[6]. Висота над рівнем моря — 197 м.

КліматРедагувати

Клімат Володимира-Волинського помірно-континентальний, зима відносно м'яка з частими відлигами, літо помірно тепле та вологе, весна і осінь затяжні[7]. Середньорічна температура повітря становить 7,4 °С, найнижча вона у січні (мінус 4,9 °С), найвища — в липні (18,0 °С)[9].

У середньому за рік у Володимирі-Волинському випадає 600 мм атмосферних опадів[7], найменше — у березні, найбільше — в липні[9]. Максимальна кількість опадів — 821,0 мм (1980 рік), мінімальна — 388,9 мм (1953 рік)[7]. Щороку утворюється сніговий покрив. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 78 %, найменша вона у травні (64 %), найбільша — у грудні (89 %).

Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — в грудні. Найбільшу повторюваність в місті мають вітри із заходу, найменшу — з північного сходу. Найбільша швидкість вітру — у листопаді, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,1 м/с, у липні — 2,8 м/с[9].

У Володимирі-Волинському є метеостанція, яка веде спостереження за погодою[10].

Клімат Володимира-Волинського
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2 −1 3 11 18 20 22 22 17 11 4 0 10
Середня температура, °C −4,9 −3,5 0,9 8,0 13,8 16,8 18,0 17,4 13,3 7,9 2,6 −2 7,4
Середній мінімум, °C −7 −6 −1 3 8 11 14 12 9 4 0 −4 3
Норма опадів, мм 31 31 27 39 60 68 76 61 56 37 36 38 560
Джерело: Кліматичні дані Володимира-Волинського на сайті«www.meteoprog.ua»

Вулиці, площі та провулкиРедагувати

ВулиціРедагувати

  • 20 Липня
  • Багряного
  • Берегового
  • Бобка
  • Богдана Лепкого
  • Богдана Хмельницького
  • Бориса Грінченка
  • Братковського
  • Броварна
  • Василівська
  • Василька князя
  • Василя Стуса
  • Вишинського
  • Віленська
  • Володимира Антоновича
  • Володимира Великого
  • Володимира Сосюри
  • Всеволода князя
  • Вуглерозвідників
  • Гайдамацька
  • Галицька
  • Галшки Гулевичівни
  • Глушкова академіка
  • Глущенка
  • Гоголя
  • Григорія Косинки
  • Грисюка
  • Гуденка
  • Данила Галицького
  • Дверницького
  • Декабристів
  • Добролюбова
  • Довбуша
  • Довжека
  • Дорошенка
  • Драгоманова
  • Дрогобицька
  • Дулібська
  • Євгена Коновальця
  • Заводська
  • Завокзальна
  • Залізнична
  • Залізняка
  • Запольської
  • Зимнівська
  • Зимнівська
  • Івана Богуна
  • Івана Гонти
  • Івана Крип'якевича
  • Івана Мазепи
  • Івана Поповича
  • Івана Сірка
  • Івана Франка
  • Ільїна
  • Ільї Репіна
  • Іови Кондзелевича
  • Кальнишевського
  • Каразіна
  • Карбишева
  • Кармелюка
  • Карпенка-Карого
  • Квітки Основ'яненка
  • Київська
  • Клима Савура
  • Князів Острозьких
  • Князя Василька
  • Князя Олега
  • Кобзарська
  • Кобилиці
  • Ковельська
  • Кожедуба
  • Козацька
  • Комарова
  • Коперника
  • Короленка
  • Корольова академіка
  • Костюшка
  • Котляревського
  • Коцюбинського
  • Кравчука
  • Крилова
  • Крушельницької
  • Кунцевича
  • Лабораторна
  • Лаврентія Горка
  • Ладомирська
  • Левенцова
  • Леонтовича
  • Лермонтова
  • Лесі Українки
  • Леся Курбаса
  • Липинського
  • Лисенка
  • Лишеня
  • Ліснича
  • Літописця Нестора
  • Лобачевського
  • Ломоносова
  • Лотоцького
  • Лугова
  • Луцька
  • Луцька
  • Львівська
  • Максима Кривоноса
  • Мальчевського
  • Марка Черемшини
  • Мартовича
  • Марусі Богуславки
  • Матросова
  • Менделєєва
  • Миколаївська
  • Мілашенкова
  • Мітіна
  • Міцкевича
  • Мстислава князя
  • Набережна
  • Надії Курченко
  • Наливайка
  • Наталії Ужвій
  • Незалежності
  • Незалежності
  • Некрасова
  • Нечуя Левицького
  • Огієнка
  • Озерна
  • Олега Ольжича
  • Олександра Олеся
  • Олексієвського
  • Олени Пчілки
  • Олени Хохол
  • Олійника
  • Ольги Бесараб
  • Ольги княгині
  • Ольги княгині
  • Ольги Кобилянської
  • Опільського
  • Павлова
  • Пилипа Орлика
  • Підземча
  • Поліської Січі
  • Полуботка
  • Попова
  • Поштова
  • Президента Грушевського
  • Президента Грушевського
  • Привокзальна
  • Прокоповича
  • Просвіти
  • Пушкіна
  • Ревуцького
  • Рильського
  • Ричинського
  • Рокитського
  • Роксолани
  • Романа князя
  • Руданського
  • Сагайдачного
  • Садова
  • Сахарова
  • Симоненка
  • Сковороди
  • Соборна
  • Сокальська
  • Солопа
  • Софії Ковалевської
  • Станіславського
  • Старицького
  • Степана Бандери
  • Стравінського
  • Сушкевича
  • Тараса Шевченка
  • Тараскіна
  • Тиха
  • Тіниста
  • Труша
  • Тубілевича
  • Туполєва
  • Устилузька
  • Філатова
  • Хасевича
  • Хвильового
  • Цинкаловського
  • Чайковського
  • Червоного Хреста
  • Чернишевського
  • Чернігівська
  • Чубинського
  • Шахтарська
  • Шептицького
  • Шопена
  • Шухевича генерала
  • Щоголєва
  • Юрія Гагаріна
  • Юрія Федковича
  • Юрія Яновського
  • Юхима Бунди
  • Ярослава Мудрого

ПлощаРедагувати

Героїв

ПровулкиРедагувати

  • Білобережний
  • Вербний
  • Вишневий
  • Мирний
  • Молодіжний
  • Олімпійський
  • Полтавський
  • Річний
  • Федорова
  • Шкільний

ІсторіяРедагувати

Археологічні дослідження свідчать, що територія міста була заселена людьми з найдавніших часів: тут виявлено залишки поселень епохи міді (ІІІ тисячоліття до н. е.), раннього заліза (І тисячоліття до н.е), раннього середньовіччя.

Давньоруські часиРедагувати

Першу літописну згадку міста Володимир знайдено в описі подій 988 року на сторінках «Повісті временних літ»[11]. Тоді київський князь Володимир Святославич передав місто в удільне володіння одному зі своїх синів, Всеволоду (И посади Вышеслава в Новѣгородѣ, а Изяслава в Полотьсцѣ, а Святополка в Туровѣ, Ярослава в Ростовѣ. И умершю же старѣйшому Вышеславу в Новѣгородѣ, и посади Ярослава в Новѣгородѣ, а Бориса в Ростовѣ, а Глѣба вь Муромѣ, Святослава в Деревѣх, Всеволода в Володимѣрѣ, Мьстислава вь Тмутороканѣ)[12]. Хоча місцерозташування міста з назвою Володимѣрь там не вказується, з подальших літописних джерел виходить, що це був саме Володимир у Волинській землі (були і спроби пов'язати його з Володимиром-на-Клязьмі)[13]. Таким чином, Володимир-Волинський є одним зі стародавніх міст України.

 
Володимир Великий

Вигідне географічне розташування сприяло швидкому розвитку стародавнього Володимира. В ХІ-ХІІ ст. він був одним з найбільших міст Київської Русі, поряд із Києвом, Черніговом, Переяславом. В цей період місто стає значним осередком торгівлі, також Володимир мав важливе військово-стратегічне значення — як оборонний форпост на західних кордонах давньоруської держави. У місті розвивалися ремесла, культура, освіта, будувалися військові укріплення, зводилися численні храми та монастирі. З 992 року у Володимирі знаходилася єпископська кафедра.

Великий князь київський Роман Мстиславович в 1204 році у зв'язку з занепадом шляху із варягів у греки та втратою Києвом свого стратегічного значення переносить до Володимира свою резиденцію.[14].

Починаючи з ХІІ століття, в часи феодальної роздробленості Русі, місто стає центром удільного Волинського князівства. Тут утвердилася окрема князівська династія, заснована онуком Володимира Мономаха — Ізяславом Мстиславичем, котрий правив на Волині у 1146—1154 рр.

У першій половині ХІІІ століття Володимир стає центром об'єднаного Галицько-Волинського князівства (з 1253 — королівства). Це був період правління князя Данила Романовича, прозваного Галицьким (1201—1264), та його брата Василька Романовича (1205—1271). Середина ХІІІ століття — час найбільшого розквіту стародавнього Володимира, місто славилося як значний центр торгівлі, ремісництва, культури та мистецтва; тут сформувалася самобутня архітектурна школа, також тут писався Галицько-Волинський літопис — цінне історичне джерело другої половини ХІІІ — початку XIV століть. Захоплення сучасників викликали фортифікаційні укріплення — в 1231 році угорський король Андрій II з військом підступив до Володимира, однак на штурм міста не зважився, сказавши що «такої фортеці не бачив і у німецьких землях».

Подальшому розвитку міста завдала значної шкоди монголо-татарська навала. У 1241 році після запеклого штурму орди хана Батия вдерлися до Володимира, зруйнували та пограбували місто. За свідченнями літопису, після відходу орди в місті не лишилося жителів, а церкви були заповнені трупами.

У складі ВКЛ та РПРедагувати

В 1324 році місто отримало Магдебурзьке право, підтверджене королем Сигізмундом І Старим у 1509 році (раніше від Львова на 32, від Києва — 170 років). також того року підписали відому в Західній Європі міжнародну угоду між Володимиром та німецьким містом Штральзунд про повернення володимирським купцям сукна з розбитого корабля (документ зберігається у Штральзунді).

7 квітня 1340 року боярами у місті був отруєний останній король Руського королівства Юрій II Болеслав.

У період з 1364 по 1375 р.р. за папи римського Григорія ХІ, було створене єпископство римо-католицької церкви, центр якого спочатку знаходився у Володимирі, а потім був перенесений до Луцька. Тому першими єпископами Луцького єпископства були Володимирські єпископи Ізідор (пом.1380), Ружан (пом.пр.1400 р.), Гжегож (пом.пр.1424-1425 р.), Анджей з Сплавкі, при якому Вітовт (Witold), Великий князь Литовський, переніс центр єпископства до Луцька. Ще в 1436 році Анджей Сплавський підписувавcя титулом єпископа Володимирського.[15]

Після розпаду Галицько-Волинської держави у середині XIV століття Володимир входив до складу Волинської держави, після смерті у 1452 році великого князя Свидригайла — до складу Великого князівства Литовського. З кінця 1470-х років до 1560-х років уряд волинського війта належав представникам родини Лудовичів.

1503 р. на посаду володимирського намісника великий князь Олександр Ягеллончик призначає Федька (Федора) Янушкевича. 1561 р., січня 25 Сигізмунд Август, на прохання магістра теології, пріора провінції домініканців у Польщі Мельхіора, в зв'язку з тим, що згоріли грамоти домініканського монастиря св. Тройці у м. Володимирі, відновлює право монастиря на земельні володіння. У 1578 р., 4 липня Стефан Баторій, на прохання пріора монастиря домініканців у Володимирі Микати з Добра, підтверджує та повторює три грамоти: 1. Литовського великого князя Олександра, видану 17 липня 1497 р. в Луцьку, про надання монастиреві десятої мірки з млина на р. Лузі, півкопи широких грошів щоквартально з володимирського мита. 2. Сигізмунда І, видану 19 червня 1538 р. в Кракові, про підтвердження десятиї мірки з млина, а також угоду володимирського старости кн. Федора і запису в духівниці млинаря Янушка про млин на р. Лузі. 3. Грамоту від 25 січня 1561 р. Сигізмунда Августа (див.вище).[16]

Після Люблінської унії 1569 року Володимир увійшов до складу Польського королівства.Упродовж XVI—XVII століть Володимир був значним торговельним осередком. У місті діяли численні ремісничі корпорації — «цехи», вироби місцевих майстрів славилися високою якістю та експортувалися до країн Європи. Тричі на рік у Володимирі відбувалися міжнародні ярмарки.

У 1625 році володимирським старостою був кн. Адам Олександр Сангушко.[16]У 1633 р. волинським каштеляном стає Микола Чарторийський.[16]

 
Кафедральний Собор Різдва Христового (УПЦ КП) (раніше Костел Розіслання Апостолів)

Національно-визвольна війна 1648—1652 рр. під проводом Богдана Хмельницького викликала значні збурення серед місцевого українського населення. Тому, 7 березня 1652 року у Варшаві король Ян Казимир на прохання міщан м. Володимира і для того, щоб вони не приєднувались до козаків Богдана Хмельницького, повторює і підтверджує три документи: 1. Владислава IV від 10 березня 1633 р. про підтвердження грамоти Сигізмунда І від 17 липня 1509 р. про надання м. Володимиру магдебурзького права; Сигізмунда І від 30 червня 1532 р. про право збору мостового податку міщанами міста; Сигізмунда Августа від 12 жовтня 1570 р. про дозвіл війту залишати кожного року сумлінних членів магістрату на другий рік, збудувати ратушу, мати різні ремісничі цехи, три ярмарки на рік; Сигізмунда Августа від 12 жовтня 1570 р. про дозвіл оселюватись прийшлим людям на пустих площах з вимогою побудуватися за 6 тижнів; Сигізмунда III від 15 лютого 1615 р. про те, що всі, хто мешкає в місті, повинні сплачувати податки нарівні з міщанами. 2. Владислава IV від 20 березня 1633 р. про збір і порядок зберігання подушного податку з міщан міста. 3. Постанову бурмістра, радців, лавників і цехмістрів від 13 вересня 1632 р. про виплату ремісниками податку на користь міста[16].

Після українсько-польської війни Володимир поступово втрачає свої торговельно-економічні переваги. У XVIII столітті він перетворюється на маленьке провінційне містечко. На поч.XVIII ст. Каштеляном Волинським був Ян Пепловський (Jan Pepłowski).[17]

У 1786 році орден василіян заклав першу на Волині аптеку.

У складі Російської імперіїРедагувати

Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 році, місто увійшло до складу Російської імперії як один з повітових центрів Волинської губернії. Тоді ж місто було перейменоване на Володимир-Волинський, з метою відрізнити його від російського Владимира на Клязьмі.

 
Наполеон Орда. Каплиця святого Йосафата у Володимирі-Волинському. Папір, олівець, акварель, 21,6 x 28,5.

У 1869 році в місті відкрилася двокласна російська школа, тоді ж було відновлено Волинську православну єпархію. У 1887 році, з нагоди 900-ліття хрещення Русі, при церкві Святого Василя було створене Православне Братство Святого Володимира — з метою збереження пам'яток старовини та сакрального мистецтва. За ініціативою Братства у 1896—1900 рр. було відновлено Успенський собор, збудований князем Мстиславом Ізяславичем у 1156—1160 рр., який з кінця XVIII століття залишався зруйнованим. Також при Братстві діяло «Давньосховище» — музей, в якому зберігалася колекція старовинних рукописів та творів сакрального мистецтва.

У 1908 році була проведена залізниця, яка з'єднала Володимир-Волинський з Ковелем та іншими містами Російської імперії, тоді ж був збудований вокзал.

У 1910 році в місті діяли навчальні заклади: чоловіча державна та жіноча приватна гімназії, міська загальноосвітня та початкова школи.

Перша світова війнаРедагувати

На початку І Світової війни Володимир-Волинський став ареною бойових дій. 3 серпня 1914 року австро-угорські війська намагалися захопити місто, проте зазнали великих втрат від російського Бородінського полку, і були змушені відступити. З міста евакуювалися державні установи та значна кількість населення. Перед відступом російські війська спалили місто[18].

Основними військово-політичними подіями 1914—1920 рр. у Володимирі були:

  • 3 серпня 1914 — початок наступу австро-угорських військ на Володимир;
  • літо 1915 — масова евакуація міста російською владою;
  • серпень 1915 — відступ з міста росіян та вступ авcтро-угорців;
  • листопад 1918 — від'їзд з міста останніх загонів колишнього австро-угорського війська;
  • початок січня 1919 — вступ до міста польського війська;
  • 21-24 січня 1919 — бій за Володимир між польською та українською арміями. Володимир під контролем Армії УНР;
  • кінець січня 1919 — відновлення польського контролю над містом;
  • липень 1920 — місто захопили більшовики;
  • 15 вересня 1920 — поляки відновлюють свою владу у Володимирі.

Впродовж 1915—1918 рр. в місті розміщувалися підрозділи легіону Українських Січових Стрільців (УСС), які складалися з українців-галичан. За сприяння УСС у Володимирі-Волинському відкрилася українська початкова школа, де працювали українські вчителі з Галичини.

Австрійська окупаційна влада діяла у місті до кінця І Світової війни у 1918 році. У Володимирі-Волинському у березні 1918 відбулось формування і вишкіл 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії УНР. Сірожупанна Дивізія брала активну участь в боях Армії УНР проти польських та більшовицьких сил з 1918 по 1921 рік.

 
Штаб Володимир Волинського бойового загону Армії УНР в Горохові. Травень 1919 року. Зліва на право сидять — начальник повітової міліції в Володимирі Микола Баламут і сотник Юхим Бунда; стоять — Микола Панасевич (писар), Юрко Бунда (начальник постачання), Гуща (курінний), Харитон Радчук (осаул), і Федір Тарасюк (старшина для доручень).
 
Братська могила 12 козаків Володимир Волинського загону Армії УНР на кладовищі м. Володимир Волинський, які загинули за місто в боях з поляками в 1919 році.

Місто було свідком боїв Володимир Волинської групи Армії УНР з військами Польщі. Так описана боротьба за місто в журналі «Літопис Червоної Калини» Ч. 7 від липня 1930 року:

Нарешті після упадку осередніх держав осадила м. Володимир сотня Ярощука, але не надовго: з поваленням гетьманського уряду в Київі, в грудні 1918 р. місто захопили польські відділи. Та вже за пару неділь - з початком 1919 р. Українці роблять кілька успішних спроб відбити місто й вийти на р. Буг. База українського війська була в той час у м. Торчині, 50 км. на схід від Володимира (не доходячи 20 км. до Луцька): тут власне перебував штаб волинської оперативної групи під проводом полк. Порохівського. З цієї групи окремий курінь - т.зв. "Володимир Волинський загін" під командою курінного Гущі 7 січня 1919 р. зробив перший наскок на м. Володимир, вибив звідти польську залогу, але не діставши резерв, мусів відступити. Загін цей складався з двох сотень -одної під ком. сотника Юхима Бунди, - другої на чолі з сотн. Тоцьким; людей комлєктовано переважно з мобілізованих в районі Торчин - Володимир.

Наскок переведено нечайно нічю з 7 на 8 січня; серед польського війська в Володимирі (загін кап. Яворського і N. піхотний полк) повстала паніка. Над ранком Українці зайняли місто, але, не дістаючи підкріплень (через брак зв'язку зі своєю базою), не змогли закріпити свого успіху, й під натиском польських резерв відступили. Противник мав тоді досить значні втрати; з української сторони в бою на вулицях полягло 12 вояків - 1) Євдоким Микитич Матвійчук (с. Фалемичі) , 2) Лукаш Григорович Бічук (с. Яковичі), 3) Лукаш Олексієвич Янчук (с. Яковичі) та ще девятьох незнаних (с. Тумин, Губин та інш.). Крім того були ранені: з Володимира Євдоким Стапанюк, Сильвестер Крищук - і з міста Локачі Володимир (Олександер?) Трутевич.

На другий день після того Українці поновно відбили Володимир, але тільки на три дні, вдержатись довше не змогли, бо двох сотень "Володимир-Волинського боєвого загону" було такий замало, а полки - Ямпільський і Кремінецький, що мали давати поповнення, були вже здеморалізовані і розбіглися. В місяці лютім бої за м. Володимир відновилися; цим разом Українці під ком. сотника Юхима Бунди наступали з боку с. Зимно; при тому були поранені: сот. Ю. Бунда (м. Володимир), ч. Іван Малиновський (с. Дігтев), Микола Парій і Микола Яворський (м. Володимир), Наумів (с. Новосілки); убито в боях кільканадцять укр. стрільців, в тім числі - з м. Володимира: Семен Залуський, Степан Панасевич, Андрій Шум, чет. Іван Гусь (похований у м. Горохові), жид Фельдакер та інші незнані. На весні 1919 р. Поляки пішли на схід і в травні вже захопили Луцьк. "Володимир-Волинський бойовий загін" зістав тоді окружений з одного боку Поляками і з другого боку більшовиками в районі м. Горохова, але пробився на Дубно й сполучився з рештою українського війська; під той час полягли в боях: Наумів (с. Новосілки)і Євген Григорович Березовський (м. Володимир).

Окрім згаданих вище (серед убитих і ранених), до складу "Волод. - Вол. боєвого загону" між інш. ще належали: з м. Володимира - Василь Теребуха, Микола Костецький, Олександер Залуський (+), Іван Сойка, Нікіфор Залуський, Іван Гилецький, Володимир Ніконський, старшина Всеволод Березовський і військові урядовці Микола Панасевич та Володимир Мояк; з передм. Островок - Володимир Статкевич, Приймак, Коханський та ін. ; з передм. Лобачин - Гриць Цісар, Андрій Воробчук, Антін Залізний, Єрофей Костюк; з передм. Шистів - Іван Пасальський, Сидір Підзізей, Андрій Пасальський, Володимир Поліщук, Дмитро Вихрук, Йосип Пташник; з с. Новосілки - Сидір Козлюк та інші; з с. Верба - старш. Федір Тарасюк; з с. Якович - осаул Харитон Радчук та інші.

Поляглих у бою за м. Володимир 7 січня 1919 р. дванадцять стрільців поховано у братській могилі на правосл. кладовищі в Володимирі. Стараннями місцевого громадянства і пластової молоді перед десятьлітньою річницею тих боїв братську могилу впорядковано і поставлено дубового хреста з українським тризубом і написом:

                                                       Поляглим за Рідний Край 
                                                            1918 – 1928 
                                                         Pro Patria Mortuis

Кожної т. зв. поминальниці на цією могилою відбувається "вселенська" панахида за всіх полеглих в оборони Української Держави.

Міжвоєнне двадцятиліттяРедагувати

За умовами Ризького мирного договору 1921 року, Володимир-Волинський увійшов до складу Польщі, і став одним з повітових центрів Волинського воєводства.

У міжвоєнний період Володимир-Волинський залишався невеликим провінційним містом, позбавленим промисловості. Населення, більшість якого становили поляки та євреї, займалося здебільшого дрібною торгівлею.

 
Греко-католицька церква (раніше — лютеранська кірха)

1 серпня 1925 р. місто збільшене за рахунок вилучення з сільської гміни (волості) Верба Володимирського повіту сіл Білобереги, Риловиця, Острівок, Федорівка, Залужжя, Заріччя і Лобачин та включення їх до міської гміни Володимир того ж повіту[19].

1 жовтня 1933 р. місто повторно збільшене за рахунок вилучення з сільської гміни (волості) Верба Володимирського повіту села Шистів, фільварку Заріччя з лісничівкою Довга Лоза, колонії Помірки, колонії Ганджаба, села Поничів і фільварку Поничів та включення їх до міської гміни Володимир того ж повіту[20].

Водночас, Володимир-Волинський був впорядкованим містом: діяли 6 початкових шкіл, 5 загальноосвітніх шкіл, ремісничо-промислова школа, 2 приватні єврейські школи, електростанція, кінотеатр, 5 готелів, лікарня, а також численні магазини, кафе та ресторани.

З 1926 року у Володимирі діяло Товариство любителів театру імені Олександра Фредри, а також Бібліотека імені Шолом-Алейхема.

Друга світова війнаРедагувати

Оскільки Володимир-Волинський перебував у складі Польщі, ІІ Світова війна розпочалася для жителів міста 1 вересня 1939 року. Через Володимир-Волинський відступали на схід підрозділи розгромленої вермахтом польської армії, місто бомбардувала німецька авіація.

 
Будинок у стилі польського конструктивізму на вулиці Соборній

12 вересня німецька громада організувала маніфестацію у військових мундирах[21]. 19 вересня 1939 року о 22.30 після невеликого бою Володимир-Волинський був зайнятий 36-ою танковою бригадою Червоної Армії[22], і згідно з пактом Молотова-Рібентропа був включений до складу СРСР.

Після нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року, Володимир-Волинський як прикордонне місто з самого початку війни став ареною бойових дій. У перші години війни місто бомбардувала німецька авіація, воно зазнало артилерійського обстрілу.

Обороняли Володимир-Волинський прикордонні застави 90-го погранзагону, частини 87-ї стрілецької та 41-ї танкової дивізій Червоної Армії, а також 2-го укріпрайону. Проте незважаючи на спротив радянських військ, 23 червня 1941 року Володимир-Волинський був окупований німецькими військами.

Німецька окупація завдала місту великих втрат. У Володимирі-Волинському діяв гебітскомісаріат. У вересні 1941 року тут був створений концтабір «Норд-Офлаг-365», в якому утримувалися військовополонені солдати та офіцери Червоної Армії. Впродовж 1941—1944 рр. у концтаборі було знищено 56000 радянських військовополонених. Також за період окупації гітлерівці знищили близько 15000 мирних жителів, вивезли до Німеччини значну кількість молоді. У 1944 році населення міста становило лише 7000 людей.

20 липня 1944 року радянські війська штурмом оволоділи Володимиром-Волинським. Частинам і підрозділам Червоної Армії, які відзначилися в боях за місто, було присвоєно назви Володимир-Волинські. Є вулиця 20 липня

Повоєнний періодРедагувати

Справа групи Степана ФугиРедагувати

В ніч на 22 травня 1954 р., коли у місті мали відзначати 300-ліття «возʼєднання України з Росією», невідомі пошкодили розвішені на будівлях червоні прапори та портрети керівників КПРС. Один прапор закинуто у кущі, ще два знято з установ та розміщено на будівлі громадського туалету. Головний портрет Сталіна також був порізаний бритвою.

Пошкодження виявив черговий міліціонер Ніколайчук.

Слідство встановило, що це зробили Микола Зинь і Олексій Пасічник. Їх було заарештовано. Також заарештували і їх друга Івана Данилюка. Керівником та ідеологом «злочинної групи» було названо Степана Фугу, який у той момент відбував службу в радянській армії.

Слідство встановило, що друзі читали підпільну націоналістичну літературу. У 1952 р. розчистили могилу Січових Стрільців 1919 р. та розстріляних у Володимирській вʼязниці 1941 р. на Лодомирському кладовищі.

Суд засудив Степана Фугу до 10 років увʼязнення, Олексія Пасічника та Миколу Зиня — до 8 років, а Івана Данилюка — до 6 років таборів. У 1992 р. усіх реабілітовано[23].

У повоєнний період місто інтенсивно розвивалося, завдяки близькості Львівсько-Волинського вугільного басейну. У місті було збудовано ряд промислових підприємств: цукровий завод (один з найпотужніших в області), швейна фабрика, меблева фабрика, птахофабрика, консервний завод, комбінат молочних виробів, хлібзавод, цегельний завод, збиральний цех Луцького автозаводу, геолого-розвідувальна експедиція. Інтенсивно велося житлове будівництво, формувалася сучасна міська інфраструктура.

У 1975 році Володимир-Волинський отримав статус міста обласного підпорядкування[24].

Здобуття Україною державної незалежності у 1991 році сприяло подальшому розвитку національної культури, відродженню українських традицій та культурних цінностей. Проте, глибока економічна криза середини 1990-х років негативно позначилася на розвитку міста.

У теперішній час у місті працює ряд підприємств легкої та харчової промисловості, значна кількість населення займається підприємницькою діяльністю. На розвиток міста впливає його прикордонне розташування, сусідство з країнами ЄС. Завдяки численним пам'яткам історії та архітектури, Володимир-Волинський має умови для успішного розвитку туризму.

В селі Зимне, яке розташоване за 8 км на південь від Володимира-Волинського, розташовані Зимненський монастир та Зимненське городище.

АдміністраціяРедагувати

До 1915 р. органом місцевого самоврядування була міська дума та міська управа. З 1919 р. у місті існувала міська рада.

 
Володимир Волинський. У цьому приміщенні до 1915 р. працювала міські дума та управа. Нині — музична школа

Місцеві органи влади представлені Володимир-Волинською міською радою, яка входить до складу Волинської області України. Голова міської ради — Саганюк Петро Данилович.

Виборчі кампаніїРедагувати

Загальнодержавні вибори у міжвоєнний час відбувались у 1919, 1922, 1928, 1930, 1935 i 1938 рр.

Вибори до Сейму 5 і 12 листопада 1922 р.Редагувати

Виборчий округ № 56

Кількість мешканців — 11623

Кількість мешканців, що мають право голосу — 7150

Голосувало — 4713

Кількість голосів, визнаних недійсними — 29

Кількість голосів, визнаних дійсними — 4684

Голоси за списки:

№ 2 (Польська партія соціалістична) — 199

№ 3 — (Польське народне об'єднання «Визволення» та Народна Лівиця) 81

№ 6 — (Союз народних рад) 104

№ 12 — (Польський Центр) 367

№ 16 — (Блок національних меншин) 3631

№ 20 — (Єврейський демократичний народний блок) 116

№ 22 — (Державне об'єднання на Кресах) 186[25]

Вибори до міської ради 10 липня та 9 жовтня 1927 рокуРедагувати

На виборах 1927 р. було виставлено 19 списків. 10 липня відбулось голосування. Внесено до списків 7800 Голосувало 5181 Всього було виставлено 16 списків. Однак, напередодні список № 16 «група Сасая» зняв своїх кандидатів і закликав голосувати за український список № 7 «Українського демократичного обʼєднання людей праці». Під № 3 йшов список Івана Зубовича «Словʼяно-християнської організації», а під № 6 – «організація Фрументія Каркушевського». Українці отримали 489 голосів, Іван Зубович – 373, а список № 6 – 45. За українським списком пройшли Володимир Краєвський та Василь Вітовський[26]. Результати: Об'єднаний польський список — 4 мандати, ППС — 2, українці — 4, євреї — 14[27].

27 липня результати були скасовані повітовим старостою[28]. Нові вибори відбулися 9 жовтня.

Результати повторних виборів до Володимирської міської ради 9 жовтня 1927 р.: голосувало 66 %, обрано 8 поляків, 12 євреїв, 3 українці, 1 росіянин або 1 — Клуб праці, 2 — ППС, 1 — Християнські демократи, 2 — ендеки, 2 — безпарт., 5 — сіоністи, 4 — ортодокси, 1 — Поалей-Ціон, 1 — бунд, 1 — асимілятор, 1 — RNZ(росіянин), 3 — Сельроб (українці)[29]. До складу міської ради було обрано: 1. Чеслав Цингот Партія праці 2. Роман Баранський Польська партія соціалістична 3. Казимир Вонгровський Польська партія соціалістична 4. Фелікс Рапчевський 7 5. Ян Томаш Дзедич ? 6. Юзефа Вітковська безпартійна 7. Афаназій Ковальський ? 8. Ієронім Ляхович ? 9. Іван Зубович ? 10. Володимир Краєвський ? 11. Григорій Москалюк ? 12. Хрисанф Озерів ?[30]

Парламентські вибори 4 і 11 березня 1928 р.Редагувати

Загальна кількість виборців — 8791

Голосувало — 5488

Визнано недійсними — 372

Визнано дійсними — 5116

Список № 1 «Безпартійний блок співпраці з урядом» — 3577

№ 4 «Загальний єврейський робітничий союз Бунд в Польщі» — 543

№ 20 «Руський список» — 348

№ 33 «Загальноєврейський національний виборчий блок» — 476

№ 37 «За українську народну справу» — 172

Вибори до міської ради 15 лютого 1931 року[31]:Редагувати

  • Список № 1 Обʼєднаний громадянський комітет (Блок словʼянських народів) — 16 мандатів
  • Список № 3 сіоністи — 2
  • Список № 5 Поалей-Ціон — 1
  • Список № 8 безпартійні євреї — 1
  • Список № 10 єврейська секція Товариства власників нерухомості — 1
  • Список № 11 спілка дрібних копців та торговців — 1
  • Список № 15 список ремісників-євреїв — 2

Поділ за етнічною приналежністю депутатів:

  • Поляки -10
  • Українці — 4
  • Росіяни — 2
  • Євреї — 6

Вибори до міської ради 27 травня, 3 і 10 червня 1934 року[32]:Редагувати

Поділ за етнічною приналежністю депутатів:

  • Поляки -16
  • Українці — 4
  • Росіяни — 2
  • Євреї — 10

Вибори до міської ради 21 травня 1939 року[33]Редагувати

Поділ за етнічною приналежністю депутатів:

  • Поляки -21
  • Українці — 5
  • Євреї — 5
  • невідомий - 1

Референдум про перейменування містаРедагувати

29 березня 1998 року у місті відбувався референдум щодо повернення місту історичної назви. У референдумі взяли участь 21287 осіб. Тоді за перейменування віддали голоси 8669 громадян, а проти зміни назви висловились 11665 мешканців міста[34].

Визначні пам'яткиРедагувати

Пам'ятки архітектуриРедагувати

Станом на 1 січня 2009 року у Володимирі-Волинському нараховується 23 пам'ятки архітектури, з яких 8 — національного значення:

Інші пам'яткиРедагувати

У Володимирі-Волинському станом на 2008 р. нараховується 15 пам'яток історії та 2 пам'ятки археології.

Природоохоронні об'єктиРедагувати

ЕкономікаРедагувати

Економіка Володимира-Волинського доволі багатогранна. Ядро промислового комплексу міста складається з підприємств переробної галузі. Деревообробна галузь представлена меблевою фабрикою «Гербор-холдінг», відомою не лише на території України, а й далеко за її межами, легка промисловість — підприємством «Луга».

Пріоритетними у Володимирі-Волинському є розвиток деревообробної, меблевої, легкої, харчової і будівельної промисловості (житлове будівництво та виробництво будівельних матеріалів)[35].

Місто є одним з найважливішим центром рекреації та туризму Волинської області[36].

Промисловий комплекс[37]

Станом на 01.01.2014 р.

Кількість підприємств — 12

Обсяг реалізованої продукції у фактичних цінах — 357,8 млн грн.

Структура реалізованої продукції до загального обсягу реалізації (у % до загальноміського обсягу):

- виробництво харчових  продуктів – 4,2%
- текстильне виробництво, виробництво одягу - 3,7%
- виготовлення виробів з деревини,  поліграфічна діяльність – 2,1%
- виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції - 3,5%;

- виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування — 0,1 %;

- машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і устаткування — 1,1 %;

- виробництво меблів — 75,6 %.

Основні показники економічного розвитку міста за 2006—2013 рр.

ПоказникиРедагувати
Од. вим. 2006 р. 2007р 2008р 2009 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р.
Товарна продукція

(2006—2013 реалізована), всього

тис. грн. 254200,0 269200, 430400 269410 463966 517874,5 363962,8 357761,7
Обсяг промислової продукції на одну особу грн. 6689,5 7084,2 11326,3 7027,0 12025 13359 9386,5 9215
Товарооборот, всього тис. грн. 123,7 125,0 163,7 173,9 191,7 224,9 270,1 257,0
в тому числі на одну особу: грн. 3256 3282 4264 4505 4941 5796 6944 6589
Кількість суб'єктів підприємництва зареєстрованих станом на 01.01
Фізичні особи чол. 2873 2880 2880 3150 2731 2871 2824 2800
Розвиток інфраструктури підприємництва
Страхові компанії од. 6 7 7 7 11 10 9 9
Банки од. 13 15 17 17 15 15 11 11
Бізнес-центри од. 1 1 1 1 1 1 1 1
Громадські організації підприємців од. 2 2 2 2 2 2 2 2

Інвестиції та будівництво

станом на 01.01.2013 р.

Обсяг прямих іноземних інвестицій на кінець 2012 року досяг 82,1 тис. дол. США, що в розрахунку на одного жителя становить 2,1 дол. США.

Динаміка інвестицій в основний капітал:

2004 р. — 50,1 млн грн.

2005 р. — 29,8 млн грн.

2006 р. — 15,5 млн грн.

2007 р. — 169,3 млн грн.

2008 р. — 152,6 млн грн.

2009 р. — 69,2 млн грн.

2010 р. — 39,3 млн.грн.

2011 р. — 75,8 млн грн.

2012 р. — статуправлінням дані не обліковуються в розрізі міст та районів

2013 р. — статуправлінням дані не обліковуються в розрізі міст та районів

Кількість будівельних організацій різних форм власності — 9

Виконаний ними обсяг робіт за договірними цінами — 13535 тис. грн.

Фінанси

(станом на 01.01.2014 р.)

Уточнений план поступлень до загального фонду бюджету міста за 2013 року виконано на 96,6 %. При плані 153656,57 тис. грн. до бюджету надійшло 148442 тис. грн., недоотримано 5214,58 тис. грн.. Ріст поступлень до минулого року склав 2,7 %, або 4123,61 тис. грн.

План власних доходів міського бюджету за 2013 року виконано на 90,1 %, при плані 38274,5 тис. грн. до бюджету міста надійшло 34492 тис. грн., недоотримано 3784,04 тис. грн., при цьому ріст поступлень до минулого року становить 4,9 відсотків, або 1614,65 тис. грн.

За підсумками 9 місяців 2013 року підприємства та організації міста отримали прибутки (сальдо) у сумі 11,2 млн грн. Прибутково працювали 83,3 % від загальної кількості підприємств та організацій міста, їхні прибутки склали 17,1 млн грн., коли за 9 місяців 2012 року лише 61,5 % підприємств були прибутковими. За видами економічної діяльності отримано позитивне сальдо у промисловості (9,4 млн грн.), у діяльності транспорту та зв'язку, будівництві, в операціях з нерухомим майном.

Результати за попередні роки були наступними:

2003 р. — (12,0 млн грн.)

2004 р. — (22,2 млн грн.)

2005 р. — (40,2 млн грн.)

2006 р. — (10,6 млн грн.)

2007 р. — (18,8 млн грн.)

2008 р. — (13,2 млн грн.)

2009 р. — (15,0 млн грн.)

2010 р. — (16,5 млн грн.)

2011 р. — (41,9 млн грн.)

2012 р. — (29,1 млн грн.)

Мале підприємництво та інфраструктура його підтримки

Кількість діючих малих підприємств на 10 тис. населення — 31

Кількість підприємців-фізичних осіб — 2800

Показники динаміки розвитку підприємництва

Од.

вим.

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
факт в % до 2005 факт в % до 2006 факт в % до 2007 факт в % до 2008 факт в % до 2009 факт в % до 2010 факт в % до 2011 факт в % до 2012
Малі

підприємства

Од. 139 -12 129 -7,2 139 +7,8 144 +3,6 159 +10,4 116 -27,0 120 +3,5 120 0
Громадяни- підприємці Чол. 2873 +3,0 2574 -10,4 2880 +11,9 3150 +9,4 2731 -13,3 2869 +5,1 2824 -1,6 2800 -1

Кількість об'єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва (одиниць): Кількість банків з врахуванням філій — 11

бізнес-центри — 1

нотаріальні контори — 3

страхові компанії (включаючи філії) –11

громадські організації підприємців — 2

Зовнішньоекономічна діяльність

Станом на 01.01.2014 р.

Зовнішньоторговельний оборот товарів:

Рік Експорт (вартість, тис. дол. США) Імпорт (вартість, тис. дол. США) Всього (вартість, тис. дол. США) Баланс (вартість, тис .дол. США)
2003 6359,3 8544,7 6359,3 (-2185,3)
2004 9333,1 11785,1 21118,2 2452
2005 16711,18 66371,40 16711,18 (49660,22)
2006 17255,3 23036,0 17255,3 (-5780,7)
2007 26415,0 22993,0 26415,0 (+3422,0)
2008 31874 58033 31874 (-26159)
2009 21685,4 29420,2 21685,4 (- 7734,8)
2010 28257,6 67658,6 95916,2 (-39401,0)
2011 33493 55990 89483,0 (-22497)
2012 26779 24802 51581 1977
01.11.2013 23686,9 30221,6 53908,5 (-6534,7)

У місті створено два туристичних агентства, як і надають туристичні послуги у межах Волинської області і всієї України. Пропонуються екскурсії: по місту Володимиру-Волинському, до застави ім. Пархоменка, в музей Стравінського, до міста Луцька, Берестечка, Почаєва, селищ Рокині, села Колодяжного та ін.

ОсвітаРедагувати

Історичні навчальні закладиРедагувати

  • Коедукаційна гімназія з польською мовою викладання д-ра Марека Старера — приватний навчальний заклад. Заснована у 1923 р. У першій рік роботи працювало тільки 4 класи. У наступні роки був уже повний курс із 7 класів. У 1927/1928 навчальному році у гімназії навчалось 162 учні.
  • Володимир-Волинська гімназія — відкрита 1 липня 1910 р. Розташовувалась на другому поверсі двокласного міського училища у кімнатах колишнього жіночого відділення. У 1913/1914 н.р. існувало 4 класи, у яких навчалось 124 дитини. Директор — Анатолій Іванович Лісєвіч (кавалер ордену св. Станіслава 2 ступеня). Серед викладачів працював Демʼян Герштанський[38].
  • Володимир-Волинська приватна жіноча гімназія Олени Біньковської — створена 15 червня 1910 р. на базі навчального закладу 1-го розряду. Існувало 7 класів. У 1912/1913 н.р. у школі навчалися 134 учениці. Плата за навчання становила від 35 до 50 рублів за півріччя. Головою педагогічної ради був Анатолій Іванович Лісєвіч. Начальниця — Олена Іванівна Біньковська. У 1915 р. у звʼязку з Першою світовою війною евакуйована до Києва. У вересні 1917 р. ліквідована постановою Тимчасового уряду[39].
  • Володимир-Волинське міське двокласне училище — відкрите 30 вересня 1869 р. У 1912/1913 н.р. навчалось 342 дитини. Плата — 6 рублів на рік. Штатний наглядач — Веніамін Звойницький[40].

Діючі навчальні закладиРедагувати

У Володимирі-Волинському працюють 5 загальноосвітних шкіл (з них одна гімназія), ліцей, школа-інтернат для дітей з вадами слуху, та школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, музична, художня, спортивна дитячі школи та центр позашкільної освіти. 1916 р. — відкрито 1-шу українську народну школу українськими січовими стрільцями.

КультураРедагувати

 
Володимир-Волинський історичний музей

МузеїРедагувати

У місті з 1887 року діє Володимир-Волинський історичний музей: тоді в місті задля збереження та вивчення пам'яток старовини володимирська громадськість організувала Давньосховище. В музеї зберігається понад 18000 експонатів.

 
Будинок цегляного стилю на вулиці Драгоманова

З 1 січня 2003 року у Володимирі-Волинському функціонує Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир», який є культурно-просвітницьким, науково-дослідним закладом, що здійснює на відведеній йому території її наукове дослідження, охорону пам'яток культурної спадщини, популяризацію знань про них, забезпечує належне використання їх та реставрацію. У 2004 році було розроблено та затверджено генеральний план розвитку заповідника, яким визначено основні напрямки роботи на найближчий період часу. Територія заповідника становить 14,5 га. До його складу входять 6 пам'яток національного значення і 19 — місцевого[44].

Культурно-мистецький центр (КМЦ)Редагувати

У КМЦ працюють такі творчі колективи: фольклорний колектив «Журавка», народні ансамблі «Володимирські музики» та «Розмай»; молодіжний арт-клуб рокової музики (гурти «Ледь живі», «Інші»), клуб бардівської пісні «Передзвін». У мистецькій галереї, що працює у КМЦ, до уваги жителів та гостей міста постійно працюють персональні, загальні та колективні виставки митців міста та регіону. Традиційним до Дня міста (28 липня) стало театралізоване дійство «Володимирський узвіз», в якому активну участь беруть всі працівники і артисти художньої самодіяльності культурно-мистецького центру.

БібліотекиРедагувати

  • Володимир-Волинська міська бібліотека для дітей (вул. Генерала Шухевича, 67)
  • Володимир-Волинська міська бібліотека для дорослих (вул. Луцька, 105/2)[45]
  • Володимир-Волинська центральна районна бібліотека (вул. Коперніка, 3)

СпортРедагувати

18 червня 2012 року у Володимирі-Волинському відбулося відкриття нового сучасного спортивного комплексу. Ще у 1983 році було закладено фундамент цієї будівлі, а далі майже на 20 років, у зв'язку з нестачею коштів, будівництво було законсервовано. І лише в 2004 році було продовжено роботи. Будувався комплекс за рахунок коштів з державного, обласного і міського бюджетів, а це — 4 мільйони 706 тисяч гривень[46][47][48].

Станом на 2012 рік до занять у міських ДЮСШ та спортивних клубах залучено 1254 учнів, що становить 29,2 % (у 2011 році 1337 учнів і 31,5 % відповідно).

Спортивні організаціїРедагувати

  • Комітет по фізичній культурі та спорту міськвиконкому (вул. Драгоманова, 22)
  • Дитячо-юнацька спортивна школа відділу освіти (вул. Котляревського, 1; вул. Драгоманова, 20). Діють відділення футболу, волейболу, баскетболу, легкої атлетики, настільного тенісу, художньої гімнастики, спортивного танцю.
  • Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа для дітей сиріт (вул. Берегового, 1). Діють відділення футболу, баскетболу, боксу, легкої атлетики.
  • Міська рада фізкультурно-спортивного товариства «Спартак», ДЮСШ «Спартак» (вул. Драгоманова, 20). Діють відділення футболу, боксу, вільної боротьби, боротьби дзюдо, шахів.
  • Міський центр фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх» (вул. Драгоманова, 20). Структурні підрозділи центру:
    • стадіон «Олімп»
    • плавальний 25-метровий басейн
    • спортивний комплекс
  • Спортивно-оздоровчий клуб «Любарт» (вул. Сагайдачного, 7). Пропагують бокс, культуризм.
  • Футбольний клуб «Володимир»
  • Футбольний клуб «БРВ-ВІК»[49]
  • Жіночий футбольний клуб «Ладомир»[50]
  • Футбольний клуб «Аматори» (історичний, неіснуючий)

РелігіяРедагувати

Релігійні організаціїРедагувати

№, п/п Конфесія Кількість релігійних громад
1 Українська православна церква (Московський патріархат) 5[51] (успенський собор, Миколаївська церква, каплиця Олександра Невського та каплиця Волинських святих)
2 Православна церква України 6 (каплиця Агапіта Печерського)
3 Римо-Католицька Церква 1
4 Українська греко-католицька церква 1
5 ЄХБ 1
6 ХВЄ-П 1
7 АСД 1
8 Свідки Єгови 1
9 Церква Христова «Скеля Спасіння» 1

Історичні (недіючі) парафії (громади)Редагувати

Церква св.Олександра Нєвського 7-го гусарського Білоруського полку – похідна церква 7-го гусарського Білоруського полку, існувала з 1803 р. До лютого 1913 р. разом з полком перебувала у Володимирі-Волинському. Розташовувалась у кімнаті на третьому поверсі казарми інженерного відомства.

Культові спорудиРедагувати

Адвентисти сьомого дняРедагувати

Поява адвентистів у ВолодимиріРедагувати

Першою Адвентистською родиною у Володимирі була сім'я Савчуків. Вони прийняли адвентизм в Росії, а з 1926 року проживали у селі Новосілки, де і проходили перші молитовні служіння.

Згодом до Володимира приїхав Кюн, німець за походженням, зі своєю родиною. Він був власником фірми з виробництва надмогильних памʼяток. На цих памʼятниках часто зображували Ісуса Христа, Ангелів, Марії та різних святих. Це протирічило засадам адвентизму. Тому членами адвентистської громади була його родина, але не він сам.

Також у цей час до громади приєднується німецька родина Марквартів. В 1927 церква нараховує 14 членів церкви. У 1932 році членство у громаді становить 19 чоловік[52].

У сер. 1930-х років у Володимир переїджає сім'я активних адвентистів І. Татара. Його дружина починає очолювати роботу благодійного відділу «Тавіти».

У міжвоєнні роки серед членів церкви була популярною місіонерська програма під назвою «Подячна праця». На кожного члена церкви припадала певна кількість журналів та газет, які вони розповсюджували серед своїх друзів та родичів. До цієї роботи залучались не тільки молоді та похилого віку особи, але і діти.

Володимирські адвентисти у роки Другої світової війниРедагувати

У вересні 1939 року Володимир був окупований Радянським союзом. За угодою між Сталіним та Гітлером, усі адвентисти німецького походження, як пастори так і члени церкви, були вимушені емігрувати на свою історичну батьківщину.

Залишились адвентисти-українці та поляки. Однак, вони зазнавали переслідувань від радянської влади.

Нацистський режим лояльно ставився до адвентистів. Тому володимирська громада у 1941—1944 рр. діяла та активно розвивалась.

Після повторного приходу радянської влади, громада адвентистів опинилась у кризі. У місті проживало менше 20 прихожан. Тож вони відвідували богослужіння у с. Мишів.

З часом стали проводити підпільні богослужіння і у Володимирі-Волинському. За кафедрою проповідували: Палига Іван, Шульгат Федір, Пукало Антон та Вознюк Іван.

Тоді в громаді не було рукопокладеного пресвітера, а тим паче пастора, тому один раз в квартал на обряд євхаристії їздили у громаду Мишів.

В 1956 році було знято з реєстрації громаду села Мишів, тому група адвентистів з Володимира почала регулярно проводити свої підпільні богослужіння по домах.

В 1967 році зусиллями громад Володимир-Волинський та Мишів був організований струнний оркестр, який зі своїми виступами відвідав багато громад.

1970-ті роки, для церкви Володимир-Волинського, принесли багато приємних перемін. Насамперед підросла молодь, яка всупереч впливу атеїстичної ідеології не втратила віри, а залишилася вірною своїм переконанням, втрачаючи багато переваг і можливостей, які пропонувало Радянське суспільство — освіта, посади. Молодь, всупереч усім заборонам, бажала щось робити для церкви та людей.

У 1990 році члени громади Володимира-Волинського, які проживали у місті Нововолинську, утворили нову громаду у своєму місті.

Громада після 1991 рокуРедагувати

Починаючи з 1992 року, церква отримує дозвіл проводити євангельські заходи у громадських місцях. Перша програма «3х12х3» була проведена в римо-католицькому костелі. Лекції відвідувало багато зацікавлених людей.

Це викликало обурення серед католицького духовенства. Вони звернулись зі скаргою на адвентистів у міську Раду із звинуваченням про занечищення ними храму. Надалі євангельські програми адвентисти проводили в будинку культури.

На початку 1995 року громада Володимир-Волинського нараховувала 55 членів церкви.

Молитовні будинкиРедагувати

Біблійні лекції громада спочатку проводила в орендованому приміщенні по вулиці Ковельській, а згодом у будинку родини Маркварта, пізніше — в домі Ольги Перлінської, інших членів церкви.

На прохання прихожан, у 1976 році влада надала офіційний дозвіл проводити молитовні служіння у домі Євангельських християн баптистів, який знаходився по вулиці Чапаєва (тепер — Гайдамацька). У 1977 році після наполегливих прохань обох протестантських церков, державою був наданий дозвіл будувати спільний молитовний будинок по вулиці Раскової, 8.

10 травня 1980 року церква адвентистів освятила молитовний будинок, у якому вони проводили служіння до кінця 2000 року.

Наступною важливою подією для громади стало отримання у 1994 році офіційного дозволу на будівництво молитовного будинку по вулиці Генерала Шухевича, 87. У цьому ж році був закладений фундамент нової церкви.

Освячено молитовний будинок у жовтні 2004 р.

Пастори:Редагувати

  • Антоній Невядомський (1897—1983) 1927—1930
  • П.Поліщук 1930-?
  • Еміль Гайдик (1902—1993) ?-1935-?
  • Петро Лукіч Бурило 1956-?
  • Анатолій Якович Плотніков 1979—1989
  • Новак Олексій Оверкович 1989—1995
  • Ватаман Юрій Васильович 1995—2000
  • Руслан Бабій 2000—2001
  • Молагін Васе Фентович 2001—2003
  • Горбачевський Петро 2003-?[53]

Християни віри євангельської (пʼятидесятники)Редагувати

Першими пʼятидесятниками у Володимирі-Волиснькому були переселенці з с. Рудка Грубешівського повіту. Вони переїхали до міста у 1943 р. Це були Агафія та Христина Гринь, Віра Пелех, Ганна та Віктор Заяці. Пізніше громада поповнилась іншими переселенцями.

Першим новонаверненим до пʼятидесятництва мешканцем Володимира-Волинського став Никифор Залуцький. У квітні 1951 родину Залуцького Никифора вивезли до Сибіру (в Іркутську обл.) Релігійні відправи здійснювались у приватних помешканннях та у церкві баптистів. У 1959 р. стався розкол між баптистами та пʼятидесятниками. Відтоді пʼятидесятники збирались окремо.

У 1982 році через наполягання уповноваженого у справах релігії по Волинській області В’ячеслава Маслоша, у домі Івана Денисюка відбулася його зустріч з членами церкви. На зустрічі був присутній також місцевий чиновник у справах релігій Микола Селецький. Питання стояло в ультимативній формі: або п’ятидесятники проводять зібрання у домі молитви баптистів (вул.Раскової, 8), або, за словами представників влади, «будуть використані силові структури для недопущення підпільних зібрань». З другого боку влада тиснула на керівництво баптистської церкви на чолі з Іваном Новосадом, попередивши, щоб не чинили перешкод для зібрань п’ятидесятницької церкви. Рішення про вхід у дім молитви баптистів було прийняте 12 квітня 1982 року на членському богослужіння, яке відбувалося в домі Івана Корця. Баптисти з розумінням поставилися до цієї ситуації і прийняли, надавши час для богослужінь:

Можливість будівництва власного дому молитви громада наприкінці 1980-х років. 31 травня 1990 року на членському зібранні, де були присутні 209 членів, головуючим Степан Веремчук, секретарем Микола Чилей, було вирішено три питання. Перше: подавати документи для автономної реєстрації (що було зроблено Іваном Денисюком та Іваном Корцем). Друге: прийняте рішення щодо будівництва дому молитви. Третє: офіційно підтвердити пресвітерське служіння Івана Івановича Денисюка (для визнання його служіння органами влади). Цього ж року була придбана ділянка для будівництва по вулиці Незалежності, 54 і розпочата підготовка до будівництва. У вересні 1990 року закладений фундамент майбутнього приміщення. В середині 90-х років стався стрімкий ріст церкви. Незважаючи на масову еміграцію, церква збільшувалася. Рекордним став 1996 рік: тоді хрещення приймало 49 чоловік. Більше того: силами церкви, з участю служителів та проповідників проводилися регулярні богослужіння в навколишніх селах. Як наслідок сьогодні там є самостійні церкви. Це: Крать (Турійський район, пресвітер Самуїл Трофимук, зараз служіння продовжує його син Сергій Трофимук), Замости (Турійський район, пресвітер Петро Сідловський, диякон Сергій Амелін) Туричани (Турійський район, пресвітер Віктор Трофимук, помічник Юрій Зінкевич). В селі Мокрець (Турійський район) церква була заснована Церквою Святої Трійці м. Нововолинськ[54].

ІнфраструктураРедагувати

МедицинаРедагувати

У Володимирі-Волинському працюють такі медичні заклади:

Також у місті є Володимир-Волинська районна організація Товариства Червоного Хреста України (вул. Павлова, 20)[55].

Пошта, зв'язок та банківська справаРедагувати

Головним оператором надання населенню поштових послуг у місті є філія національного оператора підприємства УДППЗ «Укрпошта».

Основний та єдиний оператор фіксованого зв'язку — ВАТ «Укртелеком». Код міста +380-3342.

Послуги стільникового зв'язку тут надають такі оператори, як Київстар[56], МТС[57] та life:)[58].

Доступ до Інтернету забезпечують провайдери «Укртелеком» та «Інтертелеком».

Банківська сфера міста представлена такими філіями та відділеннями: Crédit Agricole, Державний ощадний банк України, Правекс-Банк, ПриватБанк, Райффайзен банк Аваль, Укргазбанк, УкрСиббанк, Фінанси та Кредит, Хрещатик[59].

ТранспортРедагувати

Через місто проходять: автошлях Т 0302 Піща — Кременець, автошлях Р15 Ковель — Жовква, автошлях Н22 Устилуг — Луцьк — Рівне.

Шлях від облцентру Луцька проходить автотрасою Н22.

У місті працює автостанція, через яку автобусами та маршрутними таксі здіснюються перевезення Володимир-Волинським районом, Волинською областю та Україною.

В даному населеному пункті знаходиться залізнична станція «Володимир-Волинський».

Міський громадський транспорт представлений системою маршрутних таксі.

Засоби масової інформаціїРедагувати

Видаються газети «Слово Правди»[60], «Місто вечірнє»[61], «Володимирський експрес» та «Рідне місто»[62].

Місцеве телемовлення здійснює телеканал «АТМ Володимир»

Пам'ятникиРедагувати

НаселенняРедагувати

Протягом своєї тисячолітньої історії, Володимир-Волинський завжди був багатонаціональним та багатокультурним містом.

Перепис 1897 рокуРедагувати

За даними перепису 1897 року, населення Володимира-Волинського становило 9883 мешканця, зокрема 5869 євреїв (59,38 %), 2874 православних (29,08 %), 977 католиків (9,89 %).[63]

Дані 1911 рокуРедагувати

За даними 1911 року, міське населення становило 15621 мешканця, з них 7060 євреїв (45,2 %), 6610 православних (42,31 %), 1901 католиків (12,17 %).

Перепис 1931 рокуРедагувати

Релігійний склад населення міста за переписом 1931 р.
Релігія Юдеї Римо-католики Православні інші
К-сть в тис. осіб (у %) 10.665 (43.4 %) 8.828 (35.9 %) 4.588 (18.6 %) 508 (2.1 %)
Мовний склад населення міста за переписом 1931 р.
Рідна мова Їдиш та іврит Польська Українська Російська Інші
К-сть в тис. осіб (у %) 10.611 (43.1 %) 9.616 (39.1 %) 3.408 (13.9 %) 724 (2.9 %) 215 (0.9 %)

Динаміка чисельності населенняРедагувати

Динаміка чисельності населення Володимира-Волинського[64]
Рік 1897 1921 1931 1939 1959 1970 1979 1989 2001 2009
Кількість 9.883 нема даних 24.591[65] 26.800 20.928 28.412 33.777 38.263 38.256 38.402

Станом на 1 січня 2012 року в місті проживає 38,8 тис. осіб[2].

Перепис 2001 рокуРедагувати

 
Пам'ятник Тарасові Шевченку

Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001 рік) населення Володимира-Волинського становило 38,3 тис. осіб; воно не змінилося порівняно з даними перепису 1989 року (38,3 тис. осіб)[66].

Щодо статевого складу населення Володимира-Волинського, то станом на 2001 рік у місті проживало 18,0 тис. чоловіків (47 %) та 20,3 тис. жінок (53 %). Порівняно з переписом 1989 року кількість чоловіків зменшилась, а жінок відповідно збільшилась на 0,5 %[67].

У національному складі населення міста переважна більшість українців, чисельність інших національностей порівняно з чисельністю українців невелика[68].

Національний склад населення міста за переписом 2001 р.
Національності Українці Росіяни Білоруси Поляки
К-сть в тис. осіб (у %) 35.7 (93.9 %) 1.9 (5.0 %) 0.2 (0.5 %) 0.1 (0.2 %)

Щодо мовного складу населення, то серед населення міста за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року вважали рідною мовою:[69].[70]

Єврейська громадаРедагувати

 
Такою була Велика синагога, зруйнована радянською владою після 2-ї світової війни

З 12-го століття місто є важливим єврейським центром. Більшість з них були купцями, які сприяли перетворенню міста в торговий центр між Сходом та Заходом Європи. Місто відвідували єврейські торговці з Німеччини. В архіві міста Стрлазонд збережені листи єврейських купців міста. Єврейська громада офіційно була заснована у 16 столітті. У 1527 році євреї вже виплачували місцевий податок. У 1552 році з 243 будинків навколо фортеці 22 були єврейськими.

У 1649 році повстанці Богдана Хмельницького нібито вбили більшість євреїв (підтвердження цьому ми не знаходимо в авторитетних історичних джерелах). У місті начебто залишилося лише 39 сімей. У 1861 році у місті налічувалося вже 6122 євреїв (близько 70 % населення) і 7 синагог. В 1897 році єврейське населення становило 59,3 %. Після створення незалежної Польщі на виборах у мерію 1929 року євреї здобули половину місць. У 1931 році 84 % з торгових підприємств належали євреям, існувало 3 школи з викладанням мовою іврит. У 1931 р. у Володимирі-Волинському жило приблизно 11 тис. євреїв (44 % населення). У вересні 1939 р., коли Німеччина напала на Польщу, єврейське населення Володимира-Волинського зросло до 25 тис. за рахунок біженців із західних районів Польщі.[71] За часів радянського режиму єврейські школи було закрито, діяльність усіх єврейських партій було зупинено, а лідерів їх було негайно відправлено до Сибіру. В 1942 р. нацистською окупаційною владою було створене гетто, до якого зігнали євреїв міста а також навколишніх сіл. Майже вісі вони були знищені нацистами за участю місцевої поліції протягом трьох «акцій» в 1942-43 рр. Розстріли відбувалися на околиці с. П'ятидні (1942 р.) і с. Фалемичі (1943 р.).

 
Село П'ятидні, Володимир-Волинський район. Монумент жертвам Голокосту.

На місці розстрілу євреїв міста і району в с. П'ятидні в 1989 р. споруджено монумент.

 
Монумент жертвам Голокосту на вул. Т. Шевченка.

На місці розташування гетто в 2014 р. на вул. Т. Шеченка встановлений пам'ятник.

Велика синагога

Російська громадаРедагувати

Росіяни з'явились у місті наприкінці ХVIII століття, коли Володимир увійшов до складу Російської імперії. Сюди направляли чиновників, військових, учителів, священиків. Також конфісковані у поляків землі передавались землевласникам-росіянам. Так сформувалась російська громада у місті.

На початку Першої світової війни у 1914—1915 рр. майже усі етнічні росіяни виїхали з міста.

Частина з них повернулась у Володимир після захоплення регіону поляками. Разом із ними сюди приїхали деякі росіяни-утікачі від більшовицького режиму.

У міжвоєнний час у місті діяло відділення Російського благодійного товариства (вул. Коперника, 9) на чолі із А. Г. Нікітіним. При ньому діяла бібліотека[72].

З початком Другої світової війни місто захопила Червона армія. У місті різко збільшилась кількість росіян. Для них відкрили школи з російською мовою навчання. Російська громада була основою для нової радянської влади.

З 1944 року розпочалась нова хвиля міграції росіян у місто. Росіяни здебільшого займали високий соціальний статус — адміністративні посади, більш оплачувана вчительська робота, військова служба.

На 2001 рік російську мову як рідну визнали трохи більше 5 % мешканців міста.

Відомі людиРедагувати

Уродженці містаРедагувати

  • Бадера Олександр Миколайович — активіст Євромайдану. Помер 28 січня 2014 року після побиття на вулиці Грушевського в Києві. За суспільним визнанням є в числі «Небесної сотні». Герой України.
  • Юзеф Баєк / Bajek Józef (08.03.1902, Володимир-Волинський — 02.12.1979, Ноттінгем, Велика Британія) — плютоновий Польських повітряних сил у Великій Британії в роки Другої світової війни, тричі кавалер Льотничої медалі.
  • Бурлацький Олексій Мендельович (17 вересня 1919 — 22 жовтня 1993) — соліст Горьковського театру опери та балету імені О.Пушкіна, заслужений артист РРФСР.
  • Войнаровський Андрій — небіж гетьмана Івана Мазепи.
  • Герасимюк Олег Вікторович — український футболіст.
  • Гнатюк Ірина Святославівна— український мовознавець, фразеолог, лексикограф.
  • Карасюк Роман Іванович — український футболіст.
  • Косинський Лев Опанасович (1909—1984) — головний диригент Театру музичної комедії (Петрозаводськ), директор Петрозаводського музичного училища, заслужений діяч мистецтв Карельської АРСР.
  • Костюк Анатолій Антонович — український художник.
  • Жакобо Крайцер  (1890-?) — один із очільників єврейської громади Аргентини
  • Кримський Агатангел Юхимович — український історик, письменник і перекладач кримськотатарського походження, один з організаторів Академії Наук України (1918).
  • Кузьміних Олег Володимирович — командир десантно-штурмового батальйону 95 бригади Збройних Сил України, «кіборг» — захисник Донецького аеродрому, кавалер ордена «За мужність».
  • Кунцевич Йосафат — український церковний діяч, архієпископ полоцький Греко-Католицької церкви (з 1618 р.). Канонізований Вселенською церквою у 1867 р.
  • Лещик Василь Романович — актор. Заслужений артист УРСР (1986).
  • Лерер Міріам — провідна драматична акторка єврейських театрів в Аргентині, антрепренер.
  • Матросова Юлія Савеліївна — українська актриса, лауреат Чернігівської обласної премії імені Миихайла Коцюбинського.
  • Міндюк Грицько Павлович — підполковник Армії УНР.
  • Нафталі Бен-Єгуда (18.5.1915-6.9.2006) — депутат міської ради та заступник мера м. Рамат-Ган (Ізраїль), директор департаменту цивільної авіації Міністертсва транспорту Ізраїля.
  • Пільчевський Олексій Іванович — радянський поет.
  • Романенко Олег Петрович — Генерал-лейтенант. Начальник Національної академії оборони України (1997—1999).
  • Садирбаєв Фелікс — доктор габітований, професор Університету Даугавпілс
  • Стельмах Віктор Анатолійович — український поет, член Національної спілки письменників України.
  • Стубелевич Стефан (1762—1814) — вчений в галузі фізики й математики, професор Вільнюського університету, написав перший в Литві підручник з фізики
  • д-р Філоненко Людомир Павлович — український музикознавець, педагог-піаніст, доктор філософії.
  • Цинкаловський Олександр Миколайович — історик, музеолог, археолог, етнограф, дослідник Волині, вояк Армії УНР.
  • Черановський Маркіян Григорович — член Української Центральної Ради.
  • Єжи Антчак — відомий польський кінорежисер, фільм якого «Ночі і дні» був номінований на Оскара 1976 року.
  • Давид бен Шмуел Га-Леві — один з найвідоміших рабинів Львова.
  • Нугер Абрам Петрович — актор, режисер
  • Цугер Макс — американський психіатр.
  • Хана-Рахель Вербермахер — хасидська релігійна діячка, перша цадекет (жінка-цадик) в історії хасидизму
  • Марек Доманський — польський прозаїк, драматург.
  • Ед Данилюк — сучасний письменник-детективіст.
  • Алісія Бобровська — польська та американська акторка, Міс Польща (1957)
  • Фурман Артем — переможець 4 сезону конкурсу Х-фактор на польському телебаченні
  • Богдан Копчинський — польський політик, адвокат, посол на Сейм.
  • Мечислав Савчук (1930—2014) — польський правник, професор, викладач Університету Марії Кюрі-Склодовської (Люблін)
  • Козицький Сергій Олександрович (20 жовтня 1883 — 10 січня 1941, Остріг) — український композитор, 1922—28 — посол до польського сейму й голова українського парламентського клубу; 1928—30 — член польського сенату.
  • Сас-Яворський Єжи (пол. Jerzy Sas Jaworski) (5 січня 1920 — 25 грудня 2008) — кавалер ордена Virtuti Militari.
  • Обромпальська Фортуната (1909 — 10 червня 2004) — видатна польська фотографка.
  • Адам Майчак (1929—1982) — професор, викладач Медичної академії в Любліні, кавалер ордена Відродження Польщі.
  • Станіслав Собоцький — лікар-хірург, доктор медичних наук, заслужений лікар Польщі, публіцист, почесний громадянин міста Ярослав, віце-голова ради міста Ярослава, автор, співавтор та редактор багатьох наукових праць, зокрема «Acta Medica Premislensia».
  • Здіслав Квятковський — генерал Народного Війська Польського
  • Станіслав Збігнев Подковінський (1924—2003) — кавалер ордена Virtutti Militari
  • Єжи Стройновський (1922—1999) — психіатр, філософ, професор Католицького університету у Любліні
  • Болеслав Гідзінський (1910—1943) — польський комуністичний діяч
  • Ісакова Аїда Петрівна (1940—2012) — композитор.
  • Саваровський Володимир Іполітович (1885 — ?) — учасник Першої світової війни у лавах Російської імператорської армії. Поручик. З жовтня 1919 р . — командир парового катера № 5 «Лубни» Середньо-Дніпровської флотилії. Потрапив до більшовицького полону. З 1920 року перебував на особливому обліку в Одеській ЧК.
  • Яків Міллер/Yakov Miller (1918-?) — один з організаторів повстання в'язнів у концтаборі Треблінка 2 серпня 1943 р. Проживав в Уругваї.
  • Штерн Макс Ісакович (1899 — 9 вересня 1937) — заступник комерційного директора Мосторгу, засуджений воєнною колегією Верховного суду СРСР до розстрілу, реабілітований 1955 р.
  • Сикулер Йосип (Yosef Sikoler (Sikuler); 1907, Володимир-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія (нині — Волинська область, Україна) — жовтень 1954, Ізраїль) — єврейський їдишомовний та івритомовний поет.
  • Володимир Процюк (21 березня 1912 — 15 лютого 1991) — головний секретар Організації Державного відродження України, голова Українського Патріархального товариства, диктор радіо-години «Голос Мирян».
  • Анатолій Баранніков — міністр будівництва Самарської області (РФ)

Пов'язані з Володимиром-ВолинськимРедагувати

 
Пам'ятник Володимиру Великому
  • Андрощук Володимир Іванович — кінорежисер-документаліст, режисер-постановник 10-серійного історичного фільму «Час збирати каміння».
  • Антонович Володимир Боніфатійович — український історик, археолог, етнограф, досліджував місто Володимир-Волинський, займався вивченням Успенського собору та «Старої Кафедри». Склав археологічну карту Волинської губернії.
  • Андрєєвський Климент — протоієрей, настоятель соборної церкви, кавалер ордену св. Володимира 3 і 4 ст. (1900, 1911 рр.)
  • Аптекар, Абрам Ашкенази (сер. XVI ст.) — автор книги «םײח םס» («Життєвий еліксир»; Прага, 1590)
  • Букатевич Микола Петрович — відомий художник на Волині, проживав у Володимирі-Волинському в 40-80-х роках, автор полотна «Народні месники».
  • Ва́йнриб Бернард Дов Зухер  (Weinryb, Bernard Dov Sucher; 1900, Туробін, Польща, — 1982, Філадельфія, США) — історик-економіст, соцоолог, у Володимирі жив впродовж 1922—1925 рр., де був активістом руху Ге-Халуц та заснував єврейську школу, професор Дропсі університету, доктор філософії, автор кількох книг.
  • Володимир Святославич — великий князь Київський (9791015), правитель і хреститель Київської Русі.
  • Герштанський Дем'ян Йосипович — православний священик, громадський діяч, член Сенату Другої Речі Посполитої.
  • Іпатій (Потій) — берестейський каштелян, сенатор Речі Посполитої, предстоятель Унійної церкви.
  • Косович Севастьян — відомий священик, настоятель Успенського собору в 20-30-х роках ХІХ ст., автор перших краєзнавчих розвідок з церковної історії стародавнього Володимира, зокрема праці «Историческое и от части статистическое описание города Владимира, что на Волыни. Рукопись 1838 г.».
  • Лев (Слюбич-Заленський) — предстоятель Унійної церкви.
  • Мишуга Лука — український історик, державний і громадський діяч, журналіст, редактор, юрист, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.
  • Тетеря Павло — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні (1663—1665).
  • Річинський Арсен Васильович — ініціатор українського церковного руху на Волині. Заснував часописи «Наше братство», «Рідна церква» та інші. В 20-30-х роках проживав у місті Володимирі-Волинському.
  • Саєвич Микола — український інженер-лісівник, громадський і військовий діяч.
  • Теодорович Микола Іванович — історик, краєзнавець, церковний діяч. Народився в місті Гродно в Білорусі, викладав у Волинській духовній семінарії у Кременці. Ініціював розвиток краєзнавчого руху на Волині, автор першого дослідження з церковної історії Володимира-Волинського.
  • Тележинський Михайло Федорович — композитор, хоровий диригент, публіцист, відомий духовий та політичний діяч, жив і працював в 20-30-х роках в місті Володимирі-Волинському.
  • Фелінський Алойзи — польський письменник, драматург, вчений, навчався в Володимирському колегіумі, займався перекладацькою діяльністю.
  • Фаддей (Успенський) — російський релігійний діяч в Україні.
  • Татарчук Володимир Йосипович — радянський футболіст, чемпіон Олімпійських ігор 1988 року.
  • Броніслав Яблонський (1920—1986) — професор, агротехнік, ректор Рільничої академії (Вроцлав), автор 85 наукових праць, у тому числі 4 підручників, шкільну освіту здобув у Володимирі.
  • Казімєж Носалевський (1871—1947) — настоятель римо-католицьких парафій у Проскурові, Бару, Кам'янці-Подільському, Володимирі-Волинському, Здолбунові, Шумську, Почаєві, генеральний вікарій Кам'янецької дієцезії, ректор малих духовних семінарій у Бучачі та Володимирі-Волинському, депутат Володимир-Волинської міської ради, сенатор 5 каденції Сенату Польської республіки (1938—1939), кавалер Хреста Незалежності Польщі та Золотого хреста заслуги.
  • Роман Нєдзєльський (1911—1978) — інженер, доцент, ректор Вищої інженерської школи (пізніше — Політехніки) у Ряшеві, кавалер Золотого хреста заслуги, Ордену відродження Польщі, викладав у Гімназії Механічній Польської мацєжи шкільної у Володимирі-Волинському.
  • Миколай Хольц — священомученик Польської автокефальної православної церкви
  • Пйотр Маньковський — біскуп кам'янецький, архібіскуп енейський.
  • Зигмунд Зелінський (1925) — генерал, дипломат, доктор наук військових.
  • Ян Чарнецький (1919—1979) — генерал Війська Польського
  • Тадейш Бурштинович (1920—985) — польський режисер, директор Варшавської Опери
  • Стефан Ключицький (1881—1940) — кавалер ордену Virtuti Militari
  • Владислав Марецький (1911—1999) — кавалер ордену Virtuti Militari
  • Рудьковський Сергій (1873—1944) — караїмський поет, публіцист, журналіст, працював у Володимирі секретарем суду
  • Вестерхайде Вільгельм (17 березня 1908, Білефельд, земля Нордрайн-Вестфален, Німеччина — ?) — володимир-волинський гебіткомісар (1941—1943), підозрювався в організації вбивста понад 9 тисяч євреїв Володимира-Волинського.
  • Отто Еріх Вьольмле (Völmle, Otto Erich) (08.02.1910, Гаймсгайм, Німеччина — 17.01.1983, Гаймсгайм, Німеччина) — гауптштурмфюрер СС, начальник відділення поліції безпеки та служби безпеки у Володимирі в роки Другої світової війни, причетний до знищення єврейського гетта у Володимирі.
  • Дудек Мирослав (26 жовтня 1908, Карвіна, Чехія — 1985, Польща) — праведник народів світу, лікар, керівник польового шпиталю у Варшаві під час Варшавського повстання 1944 р.
  • Озеров Антон Хрисанфович (30 січня 1912, Самбір — 1976, Київ) — професор, доктор медичних наук.
  • Фейнер Францішек Кароль (4 жовтня 1897, Ходачків Великий, Тернопільський повіт — 1940) — випускник гімназії в Тернополі (1917). У 1939 р. був мобілізований до 50 полку піхоти польської армії. Учитель у Володимирі. Заарештований радянською владою, розстріляний як польський офіцер, похований у П'ятихатках (Харків).
  • Онуфрейчук Володимир — посол 5 каденції Сейму Польської республіки (1938—1939).
  • Олександр, архимандрит, настоятель Христоріздвяного монастиря, кавалер Ордену св. Володимира (1886 р.)
  • Табінський Петро Васильович — український церковно-освітній діяч.
  • Григорій (Боришкевич) — єпископ РПЦЗ, архієпископ Чикагсько-Детройський та Середнього Заходу
  • Едвард Дембіцький — поет, акордеоніст, автор пісень, сценаріїв та музики до фільмів, в роки Другої світової війни у складі ромського табору працював у володимирському гетто, написав книгу спогадів «Птах померлих»
  • Василь Ляшук (1884, Старгород, Сокальський повіт – 20 травня 1929, Старгород, Сокальський повіт)- старшина УГА, у 1928 р. заснував у Володимирі-Волинському споживчу крамницю „Селянська Торговля"

Почесні громадяни містаРедагувати

Станом на 2013 рік званням «Почесний громадянин Володимира-Волинського» відзначені 14 осіб[73]:

СтаростиРедагувати

  • Нинота — радомський каштелян, свідок у надавчій грамоті 1362 року короля Казімежа ІІІ для шляхтича Ґжеґожа Тимстича на 4 села Львівського повіту[74]
  • Петро Кішка (15191550) — маршалок земський волинський (1548[75]).[76]
  • Стефан Загоровський
  • Мартин Загоровський, син Стефана[77]

Міські головиРедагувати

  • Архімович Фома Павлович (станом на 1879—1880)
  • Кржимовський Лев Флоріанович (станом на 1885—1892)
  • Баклашов Михайло Григорович (відставний штабс-капітан) (1893—1903)
  • Зубович Іван Казимирович (станом на 1904—1914)
  • Мартинець Гнат (1915-17)[78][79]
  • Мишуга Лука Теодорович (? — 22 листопада 1918 р.)[80]
  • Євген Черановський (22 листопада 1918 — 8 лютого 1919)[81]
  • Ціхоцький[82]
  • Францішек Тверд (не пізніше липня 1919 — ?)[83]
  • Piotr Bołądz[84]
  • Равський Юзеф (?-1926[85])
  • Helton[86]
  • Ткачик Володимир/Болеслав
  • Жураковський Станіслав (1928—1931)
  • Стемповський Губерт (?-1933) — Стемповський Губерт (30 серпня 1897, Подільська губернія — 5 жовтня 1962, Скурніце, гміна Фальков, Конецький повіт, Свєнтокшицьке воєводство, Польща) — бурмістр м. Володимира, староста Володимирського повіту (1933—1936), староста Любомльського повіту, віце-президент та президент м. Луцька. Син Станіслава Стемповського — міністра земельних справ та внутрішніх справ УНР. За освітою — агроном, після Другої світової війни працював у с. Фальков (нині — Конецький повіт, Свєнтокшицьке воєводство). Похований на кладовищі Старі Повонзки у Варшаві.
  • Сухоржевський Леон (1933-?)
  • Рибіцький (1939)
  • Кривін Едуард Олексанрович (станом на січень 1940)
  • Степан Черниш (станом на листопад 1942-червень 1943; голова міської управи)
  • Бондаренко Микола Ісидорович (21.08.1944 — 15.02.1945)
  • Нечаєв Володимир Миколайович (16 лютого 1945 — 15 березня 1946)
  • Кандауров Василь Семенович (16 березня 1946 — 31 січня 1947)
  • Рижановський Сергій Михайлович (лютий 1947 — грудень 1948)
  • Починок П. К. (в.о., січень 1949 — 15 березня 1949)
  • Соколов Кузьма Максимович (16 березня 1949 — грудень 1950)
  • Сайчук Трифон Семенович (січень 1951 — 15 березня 1955)
  • Кувшинов Іван Миколайович (16 березня 1955 — 15 березня 1961)
  • Сафонов І. П. (16 березня 1961 — 31 січня 1965)
  • Шеменов А. Я. (лютий 1965 — 31 грудня 1965)
  • Черновський Д. М. (січень 1966 — 15 березня 1969)
  • Горбаченко Борис Мусійович (16 березня 1969 — ?)
  • Зай А. С. (? — серпень 1974)
  • Мовчан В. Г. (лютий 1971 — липень 1973)
  • Скромний Віктор Петрович (серпень 1974 — серпень 1978)
  • Горбаченко Борис Мусійович (вересень 1978 — листопад 1980)
  • Лапташук Євгеній Костянтинович (грудень 1980 — жовтень 1983)
  • Потурай Сергій Омелянович (листопад 1983 — листопад 1988)
  • Саганюк Петро Данилович (грудень 1988 — квітень 1992)
  • Гнатюк Микола Антонович (травень 1992 — червень 1994)
  • Мамедов Павло Григорович (липень 1994 — березень 1998)
  • Саганюк Петро Данилович (з березня 1998)

Володимир-Волинський у мистецтвіРедагувати

  • Сергєєв-Ценський Сергій Миколайович «Горячее лето» (11-й роман із циклу «Преображение России») — кількаразове згадування міста.
  • Петров Василь Степанович «Прошлое с нами» — частина дії цього воєнного роману-хроніки відбувається у Володимир-Волинському укріпрайоні.
  • Ед Данилюк «Трезуб-империал» — дія цього ретро-детективу розгортається у Володимирі-Волинському. Місто також згадується в іншому історичному детективі автора — «Пожар Саниры».

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. а б Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Населення не вказаний текст
  3. Obwieszczenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 3 czerwca 1922 r. // Monitor Polski (dziennik urzędowy rzeczypospolitej polskiej), 1922. — № 134. — S. 1. (пол.)
  4. Українська геральдика. Прапор Володимира-Волинського
  5. Українська геральдика. Герб Володимира-Волинського
  6. а б Карти Google
  7. а б в г Кравчук П. А. Рекорди Волині 1993. – Любешів, 1994. – 64 с. ISBN 5-7707-2014-1/4., с. 27
  8. Річка Риловиця. Архів оригіналу за 23 травень 2014. Процитовано 25 серпень 2012. 
  9. а б в дані Володимира-Волинського на сайті«www.meteoprog.ua». Архів оригіналу за 14 квітень 2011. Процитовано 14 квітень 2011. 
  10. Природа Волинської області
  11. Кравчук П. А. Рекорди Волині 1993. – Любешів, 1994. – 64 с. ISBN 5-7707-2014-1/4., с. 7
  12. Повѣсть времѧнныхъ лѣтъ. heathen.su. Процитовано 23 грудня 2017. 
  13. А. Бунин. О времени основания города Владимира на Клязьме / «По книге Археологические известия и заметки, издаваемые Московским археологическим обществом». — M., 1898. №№ 5—6, стр. 179—189.. www.russiancity.ru. Процитовано 23 грудня 2017. 
  14. Сфрагістичний щорічник. — Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2011. — С. 196, 197.
  15. Niesiecki, Kasper (1728). Herby y familie rycerskie, tak w Koronie jako y Wielkim Xięstwie Litewskim zebrane (пол). Lwow: Drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu. с. 38,39. 
  16. а б в г Я. Р. Д а ш к е в и ч , Л. А. П р о ц е н к о , 3. С. Х о м у т е ц ь к а (1971). Каталог колекції документів Київської археографічної комісії 1369-1899 (укр). Київ: Наукова думка. с. 26,31,45, 55. 
  17. Niesiecki, Kasper (1682-1744 (1743). Korona polska przy złotey wolnosci starożytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego kleynotami [...] ozdobiona (пол). (Lwów): Drukarnia Jezuitów Druk. с. т.3, с.859. 
  18. Kuryer Lwowski, 11. August 1915
  19. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 15 lipca 1925 r. o zmianie granic miasta Włodzimierza w powiecie włodzimierskim. (пол.)
  20. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 16 września 1933 r. o zmianie granic miasta Włodzimierza w powiecie włodzimierskim, województwie wołyńskiem. (пол.)
  21. Janusz Bardach and Kathleen Gleeson, Man Is Wolf to Man: Surviving the Holocaust (Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1998), 14–15.
  22. В.Бешанов. Червоний бліцкриг
  23. http://slovopravdy.com.ua/pro-shho-movchat-chotyry-tomy-sprav-na-hloptsiv-patriotiv/?fbclid=IwAR3Eb9rzB7EN1YmKW8IgdNCTHchy7ktMdqcda1GM0ivzl_N6nZTV1mYS0HE
  24. Указ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР 03.03.1975 «Про утворення районів у містах і віднесення деяких міст Української РСР до категорії міст обласного підпорядкування»
  25. Statystyka wyborów do sejmu i senatu odbytych w dniu 5 i 12 listopada 1922 roku. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny, 1926 (Warszawa: Sp. Akc. Zakł. Graf. «Drukarnia Polska»).
  26. Украънська нива, 1927, Ч. 34.
  27. Życie Wołynia: czasopismo bezpartyjne, myśli i czynowi polskiemu na Wołyniu poświęcone. 1927, nr 28
  28. Życie Wołynia: czasopismo bezpartyjne, myśli i czynowi polskiemu na Wołyniu poświęcone. 1927, nr 31
  29. Życie Wołynia: czasopismo bezpartyjne, myśli i czynowi polskiemu na Wołyniu poświęcone. 1927, nr 41
  30. Życie Wołynia: czasopismo bezpartyjne, myśli i czynowi polskiemu na Wołyniu poświęcone. 1927, nr 42
  31. Chwila № 4284 від 27.02.1931, сторінка 5
  32. Діло, 1934, № 157
  33. Діло, 1939, № 126.
  34. http://www.volynpost.com/news/65403-chy-zminyt-misto-volodymyr-volynskyj-nazvu-vyrishuvatyme-gromada
  35. Економіка Володимира-Волинського. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 29 червень 2019. 
  36. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії. Підручник для 9 класу. — Львів: ВНТЛ, 2001. — 160 с.
  37. Володимир-Волинський. Офіційний сайт міста. www.volodymyrrada.gov.ua. Процитовано 2016-04-23. 
  38. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1912/13 учебный год, Ч. 1 К.; Тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°; 1913.
  39. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1912/13 учебный год, Ч. 1 К.; Тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°; 1913.
  40. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1912/13 учебный год, Ч. 1 К.; Тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°; 1913.
  41. Офіційний сайт
  42. Офіційний сайт школи
  43. Володимир-Волинська музична школа. Архів оригіналу за 5 квітень 2015. Процитовано 3 квітень 2015. 
  44. Музейний простір Волині. Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир»
  45. Володимир-Волинський район: культура
  46. Спорт у Володимирі-Волинському. Архів оригіналу за 14 лютий 2012. Процитовано 25 серпень 2012. 
  47. У Володимирі-Волинському відбулось відкриття нового спортивного комплексу
  48. [1]
  49. Спортивні організації Володимира-Волинського. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 25 серпень 2012. 
  50. Профіль клубу (рос.). «Женский футбол Украины». Процитовано 13 липня 2017. 
  51. [2]
  52. Sługa Zboru, 1932, № 8)
  53. https://westadvent.org.ua/2018/03/15/istoriya_hromady_m-_volodymyr-volyns%CA%B9kyy/
  54. Історія церкви ХВЄ м.Володимира-Волиснького // Голос надії, № 6, червень 2012, С. 6.
  55. Володимир-Волинський район: медицина, санітарія
  56. Київстар: карта покриття. Архів оригіналу за 13 вересень 2011. Процитовано 14 серпень 2012. 
  57. МТС Україна — Карта покриття по Україні
  58. Індивідуальний life:)>Покриття
  59. Володимир-Волинський район: фінанси, страхування
  60. Електронна версія газети «Слово Правди». Архів оригіналу за 13 квітень 2011. Процитовано 14 лютий 2011. 
  61. Електронна версія газети «Місто вечірнє»
  62. Газета «Рідне місто». Архів оригіналу за 24 травня 2011. Процитовано 27 жовтня 2010. 
  63. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Предисл.: Н. Тройницкий. — С-Пб.: Типография «Общественная польза», 1905
  64. Населення міст України
  65. Dodatek do Nr. 10 (15) Dziennika Urzędowego Kuratorjum Okręgu Szkolnego Wołyńskiego
  66. Кількість та склад населення Волинської області
  67. Статевий склад населення Волинської області
  68. Національний склад населення Волинської області
  69. Мовний склад населення Волинської області
  70. Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область
  71. Владимир-Волынский. Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  72. http://www.mochola.org/russiaabroad/rusorgpl_2.htm
  73. Почесні громадяни Володимира-Волинського[недоступне посилання з червень 2019]
  74. Михайловський В. Васальні стосунки князів Коріатовичів із Казимиром ІІІ та Людовіком Угорським Архівовано 28 травень 2015 у Wayback Machine. // Український історичний журнал. — К. : «Дієз-продукт», 2010. — № 4 (493). — С. 13. — ISSN 0130-5247.
  75. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1907. — Cz. 1. — t. 10. — S. 103. (пол.)
  76. Spieralski Z. Kiszka Piotr h. Dąmbrowa (zm. 1534) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1966—1967. — Tom ХII/4, zeszyt …. — S. 515. (пол.)
  77. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 642. (пол.)
  78. Мартинець Гнат // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Т. 4. — С. 1478.
  79. Хто керував Володимиром-Волинським у період з 1915 по 1923 роки
  80. http://www.starodavnij-volodymyr.com.ua/history/255-msk-golovi-volodimira-volinskogo-1915-1923-rr.html
  81. http://www.starodavnij-volodymyr.com.ua/history/255-msk-golovi-volodimira-volinskogo-1915-1923-rr.html
  82. http://www.starodavnij-volodymyr.com.ua/history/255-msk-golovi-volodimira-volinskogo-1915-1923-rr.html
  83. http://www.starodavnij-volodymyr.com.ua/history/255-msk-golovi-volodimira-volinskogo-1915-1923-rr.html
  84. Maria Dębowska REWINDYKACJA POJEZUICKIEGO KOŚCIOŁA I KLASZTORU WE WŁODZIMIERZU WOŁYŃSKIM W 1921 ROKU «Studia Pastoralne» 2014, nr 10, s. 497—510
  85. Dziennik Zarządu m. Łodzi, 1926, № 43, s. 12
  86. Dziennik Zarządu m. Łodzi, 1926, № 43, s. 12
  • Бої за Володимир Волинський — Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 7 від липня 1930 року — сторінки 16, 17, 18

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати