Линниченко Іван Андрійович

БіографіяРедагувати

Народився у родині київського професора Андрія Линниченка та росіянки Скворцової.

У 1875 році закінчив зі срібною медаллю Першу Київську гімназію, вищу освіту здобув на історичному факультеті Київського університету.

З 1884 року працював у Новоросійському університеті (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) (Одеса). Його історичні дослідження відобразилися у численних нарисах, відгуках, історіографічних та критичних примітках:

  • (рос.)«Современное состояние вопроса об обстоятельствах крещения Руси»,
  • (рос.)«Критический обзор современной литературы по истории Галицкой Руси»,
  • (рос.)«Архивы в Галиции»,
  • (рос.)«Новые материалы для биографии Гоголя»,
  • (рос.)«Общественная роль армян в прошлом Юго-Западной Руси»

та інші.

Від 1895 р. — професор.

Також значний був внесок Івана Андрійовича Линниченка у кримознавство та літературознавство.

Революція та полеміка з ГрушевськимРедагувати

Іван Андрійович Линниченко розглядав історію України з позицій великодержавного шовінізму[2]. В 1917 році у брошурі «Малоруське питання та автономія Малоросії. Відкритий лист до професора Грушевського», Іван Андрійович Линниченко, вступив у полеміку з Михайлом Грушевським, щодо можливості існування Української держави. Він виступив проти етнографічого підходу до історії та піддав критиці основні положення концепції «відрубності», пропонуючи своїм опонентам відкриту дискусію («Я пишу лат. sine ire et studio сподіваючись на таку само відповідь незгодних зі мною…»). У 1919 році за наказом більшовицької влади Іван Андрійович Линниченко був звільнений з посади викладача університету. Після падіння більшовицької влади у місті та занятті його Добровольчою армією Линниченко деякий час працював у «Особливій нараді», потім виїхав до Криму.

Останні роки життяРедагувати

Помер у Сімферополі, як згадував його приятель Арсеній Маркевич, провівши останні роки життя у злиднях[3]. Стійке неприйняття нової влади відобразив у записах особистого характеру «День контрреволюційного професора» (рос. День контреволюционного профессора).

ПраціРедагувати

  • (рос.)Взаимные отношения Руси и Польши до половины XIV ст. — Ч.1. — Русь и Польша до конца ХІІ в. — К., 1884;
  • (рос.)Брачные разводы в древней Польше и Юго-Западной Руси // Юридический вестник. — 1890. — Т.6. — Кн.3;
  • (рос.)Юридические формы шляхетского землевладения и судьба древнерусского боярства в Юго-Западной Руси ХІV-XV в. // Юридический вестник. — 1892. — Кн.3-4;
  • (рос.)Черты из истории сословий в Юго-Западной (Галицкой) Руси ХІV — XV вв. — М., 1894;
  • (рос.)Грамоты Галицкого князя Льва и значение подложных документов как исторических источников // Известия Отделения русского языка и словесности РАН. — Т.9. — Вып.1. — СПб., 1904;
  • (рос.)Рецензия На: Лянскоронский В. История Переяславской земли. — Одесса, 1912;
  • (рос.)Рецензия на: Падалка Л. В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. — Полтава, 1914 // ИОБО. — Одесса, 1916. — В.1-2. — Т.V;
  • (рос.)Патриархальные градоправители. — Одесса, 1916.
  • (рос.)Вече в Киевской области, «Университетские известия», К., 1881;

ПриміткиРедагувати

  1. Линниченко Иван Андреевич сайт «Информационная система Архивы Российской академии наук» (рос.)
  2. Линниченко Иван Андреевич / Советская историческая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия . Под ред. Е. М. Жукова. 1973—1982. (рос.)
  3. Непомнящий А. А., Крымоведение в творчестве И. А. Линниченко, сайт НБУВ

Джерела та літератураРедагувати

  • Толочко О. О., Дві не зовсім академічні дискусії: І. А. Линниченко, Д. І. Багалій, М. С. Грушевський // Український археографічний щорічник: Нова серія. — К., 1993. — Вип.2. — С.92-103;
  • Джулинська З. І., І. А. Лінниченко: «Українське питання» та справа національної освіти на початку ХХ століття // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2001. — Вип.11. — С.266—271.
  • Музичко О., Педагогічна діяльність І. Линниченка в Одесі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.: етапи, особливості, значення // Південний Захід. Одесика. — 2007. — Вип.4. — С.167—190;
  • Музичко О., Польща та поляки у науковому та суспільно-політичному дискурсі професора одеського Новоросійського університету І. А. Линниченка (1857—1926) // Поляки на Півдні України та в Криму. — Одеса-Ополє-Вроцлав. — 2007. — С.306—319;
  • Музичко О., Діяльність професора Новоросійського університету І. Линниченка у наукових і громадських товариствах у другій половині ХІХ — початку ХХ ст. // Чорноморська минувщина. — Вип.2. — Одеса, 2007. — С.120—129;
  • Музичко О., Теоретико-методологічні проблеми історичної науки в інтелектуальній спадщині професора І. А. Линниченка (1857—1926).// Історіографічні дослідження в Україні. — Вип.19. — К., 2008. — С.74-96.
  • Непомнящий А. А., И. А. Линниченко: неизвестные страницы биографии известного историка // Непомнящий А. А. Подвижники крымоведения. — Симферополь, 2006. — С.169—187;(рос.)
  • Линниченко, Иван Андреевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XVIIa. — С. 712. (рос.)
  • Советская историческая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия . Под ред. Е. М. Жукова. 1973—1982. (рос.)
  • Музычко А., Профессор и революция: общественно-политические взгляды И. А. Линниченко в 1917—1920 годах // Ассоциация европейской культуры «Золотая акация» Юго-Запад. Одессика: Историко-краеведческий научный альманах. — Одесса: Печатный дом, 2013. — Т. 16. — С. 266—280. — ISBN 978-966-389-291-8. (рос.)

ПосиланняРедагувати