Відкрити головне меню

Васи́лько Рома́нович (12031269) — князь белзький (1207—1211), берестейський (1208—1210,1219—1228), перемильський (1209—1219), пересопницький (1225—1229), луцький (1229—1238) і волинський (1238—1269), молодший син галицько-волинського князя Романа Мстиславича від його другої дружини Анни-Єфросинії, брат і найближчий соратник Данила Галицького. У листі Папи Римського до Данила Романовича від 26 серпня 1247 року названий «королем Володимира»[джерело?].

Василько Романович
Василько Романович
Уявний портрет Василька ХХ ст.
Король Русі
1208 — 1211
Попередник: Олександр Всеволодович
Наступник: Всеволод Всеволодович
Князь Берестейський
1208 — 1210
Попередник: Святослав Мстиславич
Наступник: князівство ліквідоване
Князь Перемильський
1209 — 1219
Попередник: князівство утворене
Наступник: Ярослав Інгварович
Князь Берестейський
1219 — 1228
Князь Пересопницький
1225 — 1229
Попередник: Мстислав Ярославич Німий
Наступник: приєднане до Луцького князівства
Князь Луцький
1229 — 1239
Попередник: Мстислав Ярославич Німий
Наступник: Ростислав Михайлович
Князь Волинський
1238 — 1269
Попередник: Данило Романович
Наступник: Володимир Василькович
 
Народження: 1203
Галич
Смерть: 1269
Володимир
Похований: Собор Успіння Пресвятої Богородиці, Володимир-Волинський, Україна
Династія: Рюриковичі (Романовичі)
Батько: Роман Мстиславич
Мати: Анна
У шлюбі з: Добрава Юріївна
Діти: Володимир, Ольга Васильківна

ЖиттєписРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Народився близько 1203 року в Галичі. Повстання бояр проти князівської влади, що спалахнуло відразу після смерті Романа Мстиславича у червні 1205 року під Завихостом, який рішуче придушував феодальну боярську опозицію, спричинило розпад Галицько-Волинського князівства. Вторгнення київського князя Рюрика Ростиславича, закликання боярами на князювання чернігівських князів Iгоревичів — Володимира, Романа і Святослава, змусили княгиню Анну з синами втекти до Володимира, а далі до Кракова, де Василько залишився з матір'ю під протекцією малопольского князя Лешка І Білого, а Данила відіслали в Угорщину до двору короля Андрія ІІ.

Боротьба за батьківську спадщинуРедагувати

У 1207 році Василько був обраний князем у Бересті; в тому ж році при підтримці Лешка отримав від Олександра Всеволодовича Белзьке князівство, поступившись останньому містами Угровеськ, Верещин, Столп'є і Комов, проте невдовзі Василько втратив Белз через вороже ставлення до нього місцевого боярства. Разом з братом княжив на Волині — в Тихомлі й Перемилі, звідки Романовичі почали збирати свою отчину. З 1215 року завдяки зусиллям Лешка, Данило й Василько почали спільно правити у Володимирі.

1227 року Данило з Васильком здійснили похід на Луцьк проти князя Ярослава Інгваровича, який захопив місто всупереч заповіту попереднього князя, Мстислава Німого. Похід закінчився успішно а Ярослав Інгварович був взятий князями в полон. Після походу Василько Романович розширив свої володіння, отримавши від брата Луцьк і Пересопницьке князівство.

26 березня 1228 року Романовичі провели успішний похід на Чорторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід закінчився взяттям міста і полоном пінських князів. 1228 року під час облоги Кам'янця армією київсько-пинської коаліції Данило і Василько разом із їх союзником князем Олександром Белзьким зробили стрімкий масований похід на Київ, який змусив київського та чернігівського князів зняти облогу і піти на примирення з Романовичами.

1229 року Данило й Василько допомагали Конраду I Мазовецькому в міжусобній війні у Великопольщі, взяли участь в поході на Польщу, облозі Каліша.

У 1230-ті роки Романовичі ліквідували останнє на Волині удільне Белзьке князівство і таким чином об'єднали у своїх руках всю Волинь.

1231 року в битві під Шумськом саме дії Василька Романовича та очоленого ним піхотного полку забезпечили об'єднаному війську Данила і Василька над угорським військом королевича Ендре[1].

Наступні вісім років (12311238) вони вели війну за свою другу «вотчину», Галичину, проти угорців та чернігівського князя Михайла Всеволдовича. Після повернення Галича, у 1238 році, Данило передав Володимирський уділ Васильку, а собі залишив Холмську, Белзьку та Луцьку землі.

Після монгольської навалиРедагувати

На чолі волинського полку взяв участь в 1245 році у Ярославській битві, в якій було розгромлено загони угорського та польського королів. В 1248 році, згідно літопису, Василько Романович відбив грабіжницький набіг ятвягів, наздогнавши та розгромивши їх під Дрогочином. Було знищено 40 ятвязьких «князів».

Темник Бурундай у 12591260 роках напав на Волинь, примусив волинського князя Василька Романовича взяти участь у походах на Литву (1258), Польщу (1259)[2]. 1261 року в Шумську володимирський князь Василько Романович провів переговори з темником Бурундаєм. Бурундай зажадав знищення кількох городів, але визнав незалежний, хоч і союзний статус галицько-волинських земель.

Після смерті Данила (1264) Василько формально називався великим князем, але фактично княжив лише у Володимирі і володів лише частиною Волинської землі поряд з Даниловими синами Левом і Мстиславом. Василько зосередився на справах свого невеликого князівства, уникав війн з сусідами, миром вирішуючи конфлікти з Польщею, Литвою і ятвягами.

 
Місце поховання — Успенський собор Володимира (до реконструкції)
 
Пам'ятник Данилу та Васильку Романовичам у Володимирі-Волинському

Сім'я та дітиРедагувати

1229 року Василько Романович одружився з дочкою владимиро-суздальського князя Юрія Всеволодовича, Дубравкою, після її смерті (1248) — з Лєшека Білого, Оленою (?—1265). Діти:

ВшануванняРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати