Відкрити головне меню

Ятвя́ги, ятвезь, судови, судзіни (біл. яцьвягі, ятвягі, судовы, судзіны[1]; англ. Yotvingians; рос. судави, ятвяги[2]) — група західнобалтійських племен, які в І-ому—на поч. ІІ тис. Н. Е. проживали у Бузько-Наревському та Німансько-Наревському межиріччях (між середнім Німаном та горішньою Нарвою), на пограниччі Київської Русі, на північний захід від українських племен (русинів). Цю територію називано також Ятвігією (Ятва) або Судовією. Етнічно були близькими до литовців та прусів.

Ятвяги
East Slavic tribes peoples 8th 9th century.jpg
Карта розселення східнослов'янських племен VIII-IX ст. та балтів, із зазначенням місця розташування Ятвягів
Ареал Київська Русь, Велике князівство Литовське, Білорусь
Згас 1283 р.
Раса Європеоїдна
Походження II ст. н.е.
Близькі до: прусси
Мова ятвязька мова (балтійські мови, індоєвропейські мови)
Релігія язичництвохристиянство

Зміст

Археологічні свідченняРедагувати

До ятвягів відносять Судовську археологічну культуру східно-мазурської групи. У VII—XI ст. на основі судовської культури сформувалася культура ятвягів[2].

Повідомлення літописівРедагувати

Плем'я судів (судови, судзіни) вперше згадав римський історик Публій Корнелій Тацит (2 ст. нашої ери). Судови були згадані також Клавдієм Птолемеєм.

Вперше в руських джерелах назву ятвяги згадано в договорі між Руссю і Візантією в 944 році. Пізніше про них згадують різні тевтонські та польські джерела.

ІсторіяРедагувати

Ятвяги визначалися войовничістю, з ними часто воювали київські князі: походами проти них ходили Володимир Великий у 983 р.[3], Ярослав Мудрий (1038 р., 1048 р., 1044 р.), Ярослав Святополкович (1112—1113 рр.).

Пізніше галицько-волинські князі Роман Мстиславич і його син Данило, разом з мазовецькими князями підкорили ятвягів. З 1283 р. більшу частину земель ятвягів захопив Тевтонський Орден, а частина ятвягів увійшла до складу Великого Литовського князівства і стала одним зі складників у формуванні литовського та білоруського народів (див. литвини)[4].

ЕтимологіяРедагувати

 
Карта розселення народів Балтії. Зелені відтінки — західні балти, коричневі — східні
 
Ятвязьке курганне поховання. Сувалки.
 
Найбільше Ятвязьке курганне поховання. Сувалки.

На думку О. С. Кібіня, етнонім ятвяги сходить до патронімічного утвору játvingar, який буквально означає «нащадки Ятвігра», «Ятвігровичі», «люди Ятвігра». Особове ім'я Játvígr згадується в «Сазі про нащадків Кнута»[5][6]. Джозеф Пашка, визнаючи гіпотезу Кібіня, аналогічно тлумачив етнонім як похідний від давньонорвезького Játvígr: Játvígs liðsmenn (рунічний запис ᛃᚨᛏᚢᛁᚴᛋ ᚱᛟᚦᛋ , «воїни Ятвіга») було позначенням експедиції вікінгів Ятвінгра і його поселень в Північній Русі (наприклад, Індура) біля Німану. Пашка стверджує, що носовий звук (Jotvingiai, Jātvingi, Jadwinger, Jaczwangos, ятвѧзи) йде з тексту договору 944 р. і можливо, з'явився внаслідок описки чи помилкового тлумачення первісного Játvíg[7].

Інша племінна назва судува, згідно з Вітаутасом Мажюлісом («Етимологічний словник прусської мови», лит. Prūsų kalbos etimologijos žodynas) походить від гідроніма *Sūd(a)vā, який, у свою чергу, утворений від балтійського дієслівного кореня *sū- («текти», «лити»)[8].

Ятвязькі племенаРедагувати

КнязіРедагувати

  • Видевут[ru] (близько 500 р.), володар держави Судо (Судовія);
  • Гунігард (VI ст.);
  • Бауг (близько 875 р.);
  • Гуннар (близько 900 р.), син Бауга;
  • Комат, князь-нобіль ятвязький[10];
  • Минтеля[11];
  • Мудійко[12];
  • князь ятвязький вбитий булавою взимку 1255—1256 рр.[13];
  • Шутр Мондунич, Шутр Мондушич (біля *1150 р. — †1227 р.)[14];
  • Шюрпа[15];
  • Небр;
  • Мондун, Скомонд, Мондовида (близько 1125 р.), старший син Гедиміна;
  • Зебр;
  • Стегут, Стегут Зебрович, син Зебра (Стегут Зібрович, біля 1227—1228 рр.)[16];
  • Скумо, Скуманд (близько *1200-†1260 рр.);
  • Скомонд, Сколоменд (ок.1175-†1248 рр.), князь-волхв[17];;
  • Скурдо (близько 1283 р.);
  • Стекинт (близько 1253 р.)[18];
  • Дор[19];
  • Буряль, князь-нобіль ятвязький[20];
  • Борут (1234 р.)[21];
  • Юндил, князь-нобіль ятвязький[22]
  • Анкад, князь-нобіль ятвязький, провідник у поході Данила Романовича[23] у 1253—1264 рр.
  • Ящелт, васал князя Данила Романовича[24] у 1253—1264 рр.
  • Скаламенд[ru] (біля 1273—1284 рр.) — ятвязький князь (судавський)
  • Вітень — великий князь Литовський на ятвязьких землях (1293—1316)[25]

ПослиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Яраслаў Звяруга. «Яцвягі» // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — г. Мінск: «Беларуская Энцыклапедыя», 2005 г., С. 788 (біл.)
  2. а б (рос.)Судавская культура // БРЭ.
  3. В год 6491 (983) Владимир победил ятвягов-литовцев, и завоевал их землю Архівовано 31 жовтень 2014 у Wayback Machine. (рос.)
  4. стор. 3999, том. 10, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  5. Кибинь A.С. Ятвяги в X—XI вв.: «балтское племя» или «береговое братство»? // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. 2008. № 2(4). С.117-132
  6. А. С. Кибинь. К этимологии термина ятвяги // Дни балтов и белые ночи. Круглый стол "Балтийская филология": десять лет спустя.. — Спб., 2008. — С. 28-29.
  7. Pashka, Joseph, Virdainas © 1994, 2nd Edition, USA
  8. Mažiulis, V., Prūsų kalbos etimologijos žodynas, t. IV, (1997) Vilnius, pp 166—167, ISBN 978-5-420-01406-6.
  9. а б Злинцы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XIIa. — С. 605. (рос.)
  10. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 413, 415, 491, ISBN 5-308-00052-2
  11. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 428, 496, ISBN 5-308-00052-2
  12. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 428, 500, ISBN 5-308-00052-2
  13. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 491, ISBN 5-308-00052-2
  14. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 384, 516, ISBN 5-308-00052-2
  15. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 428, 516, ISBN 5-308-00052-2
  16. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 384, 512, ISBN 5-308-00052-2
  17. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 402, 511, ISBN 5-308-00052-2
  18. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 413, 415, 512, ISBN 5-308-00052-2
  19. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 483, ISBN 5-308-00052-2
  20. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 472, ISBN 5-308-00052-2
  21. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 402, 471, ISBN 5-308-00052-2
  22. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 517, ISBN 5-308-00052-2
  23. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 414, 469, ISBN 5-308-00052-2
  24. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 407, 520, ISBN 5-308-00052-2
  25. Витень. Асобы. Список (А-Я) / Краткая история Беларуси за последнюю 1000 лет // Гісторыя Беларусі. Кратко.
  26. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 406, 500, ISBN 5-308-00052-2
  27. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 26, 520, ISBN 5-308-00052-2

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати