Відкрити головне меню

Рю́риковичі — княжий, пізніше також королівськийГалицько-Волинській державі) і царськийМосковії) рід нащадків Рюрика — першого літописного князя Київської Русі. З плином часу рід роздрібнився на безліч гілок. Більшість правителів Київської Русі і руських князівств, що утворилися після її розпаду, були Рюриковичами. Також узагальнююча назва для споріднених спільним походженням князівських та дворянських династій країн Східної та Центральної Європи.

Рюриковичі
Герб роду
ТитулКнязі
ПеріодЗ Ⅸ ст.
Місце походженняЙмовірно Скандинавія
ГромадянствоAlex K Kievan Rus..svg Київська Русь
POL COA Pogoń Litewska Książęca.svg Велике Князівство Литовське
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Річ Посполита
РодоначальникРюрик
Гілки родуМономаховичі, Юрієвичі, Романовичі, Ізяславичі Полоцькі та ін.
Споріднені родиГедиміновичі
ВолодінняРусь
Релігійна діяльністьХрещення Русі
Commons-logo.svg Rurik Dynasty на Вікісховищі
Родовід київських князів династії Рюриковичів

Представники однієї з гілок (нащадки Ростислава Михайловича) були удільними правителями в Угорсько-Хорватському королівстві, поодинокі представники Рюриковичів правили в Великому князівстві Литовському (Шварно Данилович) і проголошували свою владу в Болгарському царстві (Ростислав Михайлович), були співправителями Грузинського царства (Юрій Андрійович Боголюбський), герцогства Австрія і герцогства Штірія (Роман Данилович). Останніми монархами з числа Рюриковичів були царі Федір I Іванович і Василь IV Шуйський.

Зміст

Початок історії родуРедагувати

Родоначальником династії є Рюрик (871—879) — князь ладозький[1] (862879); часто називається новгородським князем, проте за його життя Новгорода ще не існувало[1].

Навколо персони Рюрика і його походження точаться дискусії. Найбільшпопулярними є норманська теорія та опонуюча їй теорія слов'янського походження Рюрика. Деякі історики взагалі сумніваються в реальному існуванні Рюрика.

Сином Рюрика був Ігор (877945) — князь київський (912/922945). Дружиною Ігоря була Велика княгиня київська Ольга (910—969)

Їхнім сином був великий князь київський (945972).Святослав Ігорович (938[1]-972).

У Святослава було троє синів: Ярополк Святославич (?—980): князь київський (969972), великий князь київський (972980); Олег Святославич (?—977): князь древлянський (970977); Володимир Святославич (Великий) (9631015) у хрещенні — Василь: князь новгородський (970988), великий князь київський (9801015).

Володимир Святославович та його потомствоРедагувати

Згідно літопису у Володимира Великого було 400 наложниць і безліч бастардів. Від нащадків Володимира та його синів Ярослава Мудрого та Ізяслава Володимировича походять усі гілки Рюриковичів які правили князівствами у Київській Русі. Старшим сином був Вишеслав Володимирович (9801010), князь новгородський (9901010), який помер раніше батька. У Рогнеди Рогволдівни від Володимира народився син Ізяслав (9811001): князь полоцький (9901001). Його нащадки правили в Полоцькому князівстві і відомі як Ізяславичі Полоцькі.

Святополк (Окаянний) (9811019) у хрещенні — Петро. За деякими даними був сином не Володимира а Ярополка Святославича від «гречанки»; князь турівський (9901015), великий князь київський (18.7. 101526.11 1015, 25.8. 101823.4. 1019). Святослав (9821015), князь древлянський (9901015), убитий Святополком у Карпатах. Ярослав Мудрий (9831054) у хрещенні — Георгій: князь ростовський (9901010), новгородський (10101034), великий князь київський (27.11. 101522.8. 1018, 23.4. 101919.2. 1054); саме Ярославові нащадки дали початок більшості княжих династій Київської Русі. Мстислав (9831036) у хрещенні — Костянтин, князь тмутараканський (9901023), чернігівський (10241036). Всеволод (9841013): князь володимирський (9901013). Станіслав (9851015), князь смоленський (9901015). Судислав (9861063): князь псковський (10141036); просидів близько 20 років у «порубі».

Борис (9861015) у хрещенні — Роман: князь ростовський (10101015). Гліб (9871015) у хрещенні — Давид: князь муромський (10131015). Борис і Гліб — канонізовані православною церквою як священномученики, вбиті Святополком після приходу до влади. У існуванні Володимирового сина Позвізда (9881015) існують сумніви дослідників.

Доньки Володимира: Предслава (9831042): наложниця Болеслава Хороброго, польського короля. Прямислава (986—?): дружина герцога Ласло Capa, двоюрідного брата угорського короля Стефана І. Невідома по імені дочка (988—?) була дружиною маркграфа Бернгарда II, володаря Північної марки. Добронега (10121087) у хрещенні — Марія: дружина Казиміра Відновника, польського князя.

Ізяслав Володимирович. Князі полоцькі. Рід ДруцькихРедагувати

 
Володимир хоче покарати Рогніду, але на її захист встає малий Ізяслав. Мініатюра з Радзивілівського літопису

Найраніше відділяється полоцкая лінія нащадків Ізяслава Володимировича. До завоювання Полоцька князем Володимиром Святославовичем, Полоцьким князівством правил варязький рід, останнім представником якого був князь Рогволод, внаслідок цього полоцкие князі іноді називалися Рогволдовими онуками.

Першим Рюриковичем в Полоцьку став Ізяслав Володимирович — син Володимира Святославовича і Рогніди, дочки князя Рогволода. Якщо вірити легенді про Рогнедь, Ізяслав став київським намісником в Полоцьку після невдалого замаху Рогніди на Володимира, при цьому малолітній Ізяслав заступився за матір з мечем в руках. По смерті Ізяслава його батько не надіслав до Полоцька одного з молодших синів (як це робилося в інших князівствах Русі), і в Полоцьку став правити син Ізяслава Брячислав Ізяславич, який прагнув до здійснення незалежної від Києва політики, при цьому полоцькі князі ніколи не намагалися претендувати і на київський великокнязівський стіл.

Примітно, що єдиним полоцким князем, котрий посів престол у Києві, був Всеслав Брячиславич, який став Великим князем Київським не по своїй волі, а в результаті київського повстання 1068 року. Всеслав помер в 1101 році, і після нього залишилися 6 синів — Давид, Гліб Мінський, Рогволод (за іншою версією, його ім'я — Борис), Роман, Святослав і Ростислав. Починаючи з них, подальша історія династії стає досить суперечливою і заплутаною (наприклад, неясно, в якому порядку були народжені Всеславичі). Останнім Рюриковичем на Полоцькому престолі був, мабуть, Брячислав Василькович, який помер в 1240-х роках, після чого в Полоцьку з'являються князі з Литви. У Вітебську нащадки Ізяслава Володимировича правили до 1320 року, коли помер бездітним князь Ярослав Василькович і Вітебське князівство перейшло до тестя Ярослава Васильковича — Ольгерда. Обидва цих останніх князя походять від Святослава Всеславича. До нащадків полоцких князів імовірно відносять кілька литовсько-руських княжих родів неясного походження (Друцькі, Лукомські, Мошковські, Буйницькі, Сенські та ін.). Є відомості, що перші князі цієї лінії (Брячислав Ізяславич і Всеслав Брячиславич) претендували на великокняжий престол з огляду на те, що їх Ізяслав був старше Ярослава Мудрого (нащадки якого були великими князями), проте отримали відсіч і припинили боротьбу. 

Ярославичі. Розділення Рюриковичів на окремі гілкиРедагувати

Відокремлення земель Київської Держави й усамостійнення князівств після смерті Ярослава Мудрого, призвели до утворення окремих відгалужень родини Рюриковичів, які в історично-генеалогічній науці носять назву або від князівств, що ними відповідні Рюриковичі володіли, або від своїх засновників.

До Рюриковичів Південної Русі, сучасної України, належали:

До Рюриковичів Центральної Русі, сучасної Білорусі, належали:

У Північно-східній Русі існувало низка князівств, де правили різні відгалуження Рюриковичів, здебільшого Мономаховичі: Юрійовичі (Володимиро-Суздальська земля) та Ростиславичі Смоленські (Ярославське князівство, з 1260-х рр.); Ярославичі (потомки молодшого сина Святослава Ярославича, Ярослава, Муромо-Рязанська земля) та У Верхівських князівствах правили чисельні відгалуження Ольговичів, які виводили свій рід від Михайла Святого, однак справжнє їхнє походження важко зясувати. Найпомітнішими з них були князі Одоєвські, Воротинські, Белевські, Мезецькі та Мосальські.

Нащадками цих ліній, в основному чернігівсько-сіверської й смоленської, були численні княжі роди Рюриковичів, які зберігали свої спадкові уділи протягом кількох століть, аж доки Литва або Московське князівство не перетворили їх на своїх службових князів, причому, низка родів, які походили від Рюриковичів, втратили свій княжий титул.

З молодших синів Ярослава В'ячеслав Ярославич княжив у Смоленську до своєї смерті в 1057 році, а Ігор Ярославич — на Волині, але після смерті В'ячеслава був переведений братами в Смоленськ. Сини їх, Борис В'ячеславич і Давид Ігоревич, виявилися ізгоями. Борис Вячеславич помер бездітним в 1078 році в битві на Нежатиній Ниві, Давид Ігоревич в 1086 році отримав Волинь, але потім втратив більшу частину її через засліплення Василька Ростиславича теребовльского. У літописі відзначений його син Ігор Давидович, який володів, мабуть, якимось уділом на Волині, і племінник Мстислав (батько його невідомий), який не мав уділу, але згаданий раз як учасник усобиці. Спорідненість з Давидом Городенського князя Всеволодка і його потомства — Городенської династії Всеволодковичів досить ймовірно.

Рід Ростислава Володимировича. Перша галицька династіяРедагувати

Старший син Ярослава Мудрого Володимир помер у 1052 році, раніше батька, і його син Ростислав Володимирович виявився ізгоєм. Після смерті Ярослава Ростиславу вдалося відвоювати Тьмутаракань у дядька Святослава, двічі виганяючи звідти його сина і наступника Гліба.

Сини Ростислава Рюрик, Володар і Василько боролися проти Ярополка Ізяславича Волинського і Туровського, що призвело до його вбивства в 1086 році і закріпленню Ростиславичів і їх нащадків в Перемишлі і Теребовлі. Рюрик помер бездітним. За примхою долі бездітними померло і більшість його племінників, що призвело до зосередження володінь Ростиславичів в руках одного з них — Володимирко. Сталося це в такий спосіб. Володар залишив двох синів — Ростислава Перемишльського і Володимирко, який спочатку князював у Звенигороді, але після швидкої смерті Ростислава став князем Перемишльським. Тим часом з синів Василька, Ростислав Василькович княжив у Теребовлі, Іван Василькович — в Галичі. Після смерті Ростислава Теребовль приєднав Іван Галицький, який, в свою чергу, помер бездітним в 1140 році, і його двоюрідний брат Володимирко Перемишльський приєднав Галич і переніс в нього княжий стіл. Так утворилося сильне Галицьке князівство, ще більш посилилось при сині Володимирка Ярославу Осмомислу. У 1199 році зі смертю Володимира Ярославича, сина Осмомисла, династія галицьких Ростиславичів згасла, а на Галицький престол вступив волинський князь Роман Великий, нащадок Володимира Мономаха.

Потомки Ізяслава Ярославовича. Князі ТурівськіРедагувати

Нащадки Ізяслава Ярославича займали помітне місце в історії Русі. Були князями київськими (10931113), волинськими (1069 — 1118, з перервами), та берестейськими. Проте закріпитись змогли лише в незначному Турово-пінському кнзівстві у середині XII ст. Старший син Ізяслава, Ярополк (1043/1047 — 1086) у 1075 був коронований папою римським «Королем Русі». У 1086 р. Ярополк був вбитий під час князівської міжусобиці, згодом канонізований. Другий син — Святополк Ізяславич (10501113), старший з внуків Ярослава Мудрого став у 1093 році великим князем київським. Відомий як організатор переможних походів проти половців. Нащадки Святополка після його смерті втратили свій вплив і були відсторонені Мономаховичами на другорядні уділи. Лише внук Святополка, Юрій Ярославич, скориставшись князівськими міжусобицями середини XII ст., зумів закріпитися в Турівській землі, у якій в подальшому правили його нащадки. Однак Турівські князі помітної ролі в Київські Русі не відігравали, і виступають у літописах, переважно, як підручні київських, а з початку XIII ст. — галицько-волинських князів.

З кінця XIII ст. Турово-Пінське князівство почало підпадати під вплив Литовського князівства, і в другій половині XIV ст. було остаточно до нього долучене. Останніми князями з цієї династії були Давид Дмитрович (? — 1392), котрий був зятем великого князя литовського, Ольгерда, та його син Митько (Дмитро) (? — після 1432), за деякими даними, страчений Свидригайлом. Також представники цієї гілки князювали в Степанському та Дубровицькому князівствах, Семен Степанський згаданий у документах кінця XIV ст.

Від турівських князів вів своє походження волинський княжий рід Четвертинських, представники якого у XVII навіть почали іменуватися Святополк-Четвертинськими, щоб підкреслити звязок з Рюриковичами. Деякі дослідники виводять від цієї княжої гілки також роди Острозьких і Збаражських-Вишневецьких.

Святославичі. Ольговичі. Князі Чернігово-СіверськіРедагувати

Докладніше: Ольговичі

Нащадки Святослава Ярославича отримали Чернігівську землю і її колонію — Муромо-Рязанську землю. З відділенням і розпадом останньої, розпалася і династія Святославичів на три гілки.

Потомки Всеволода ЯрославичаРедагувати

Мономаховичі та МстиславичіРедагувати

Докладніше: Мономаховичі

Потомство Всеволода Ярославича відомо під ім'ям Мономаховичів. (У Всеволода, крім Володимира, був також син Ростислав, але він загинув молодим в битві з половцями на річці Стугні і потомства не залишив). У період правління Володимира Мономаха (1113-1125) і його сина Мстислава Великого (1125-1132) київські князі відновили свій прямий контроль над всією Руссю (включаючи Полоцьк і Турів), за винятком південно-західних володінь Ростиславичів і лівобережних володінь Святославичів (Курськ тимчасово належав Мономаховичам). Після смерті Володимира Мономаха Ростово-Суздальська земля була дана в спадок його молодшому синові Юрію Долгорукому, більшою же частиною спадщини Мономаха з Києвом правив його син, Мстислав. Зі смертю Мстислава крихка єдність Київської Русі зникла і почалися численні усобиці між князями. Ще за життя Мстислава він зробив свого сина Ростислава князем Смоленським. В ході усобиць, що почалися після смерті Мстислава, інший його син, Ізяслав, отримав у спадок Володимир-Волинський. Так утворилися три основні гілки Мономаховичів: Волинські Ізяславичі, Смоленські Ростиславичі і Володимиро-Суздальські Юрійовичі (Георгійовичі).

Ізяславичі ВолинськіРедагувати

Династію Мономаховичів, яка княжила на Волині започаткував онук Володимира Мономаха князь Ізяслав Мстиславич, князь волинський (11361154) і великий князь київський (1146114911511154). Після його смерті Волинь остаточно відокремилася в самостійне від Києва князівство. Мстислав та Ярослав Ізяславичі вели у 60-70-х роках боротьбу за Київ, з Ольговичами, Юрійовичима та Ростиславичами Смоленськими, однак їхні претензії були слабшими, оскільки вони належали до старшої гілки Яославичів. Після смерті Ізяславичів Волинське князівство було розділене на 7 уділів. Потомки Мстислава князювали у Західній Волині: Роман у володимирському та берестейському князівствах, а Всеволод у Белзькому. За синами Ярослава закріпилась Східна Волинь зі столицею у Луцьку. Старший, Інгвар Ярославич був князем Луцьким (1180—бл. 1220), і недовго сидів у Києві, як намісник Романа Мстиславича на початку ХІІІ ст., Мстислав Ярославич Німий князював у Пересопниці (11801220), а після смерті Інгвара сів у Луцьку (бл. 12201227), Всеволод Ярославич був князем дорогобузьким (11801186), 1186 р. ймвірно вигнаний братами з Волині.

Нове піднесення волинської династії почалось на рубежі XII і ХІІІ ст., коли Роман Мстиславич зумів обєднати у своїх руках Волинське і Галицьке князівства, а в 1202 році утвердився в Києві. Його потомків традиційно виділяють в окрему династію Романовичів — галицько-волинських князів у 12051340 рр. Окрім того в Белзькому князівстві зберегли батьків уділ сини Всеволода Мстиславича — Олександр і Всеволод. Перший з них воював з Романовичами і в 12081215 рр. був князем Волинським, бл. 1234 р. після чергової усобці вбитий Данилом Романовичом який зробив спадкоємців Олександра своїми підручними, а пізніше й зовсім приєднав Белзько-Червенську волость до свого домену.

Деякі науковці вважають і відомих з літописів загадкових болохівських князів нащадками Інгвара Ярославича, які зберегли тільки цю частину його володінь.

РомановичіРедагувати

Докладніше: Романовичі

Одна з гілок Рюриковичів, нащадки князя Романа Мстиславича — Романовичі, що володіли у 11991323 рр. Галицько-Волинською державою, стала королівською. Найвизначнішим її представником був Данило Романович. Разом з братом Васильком він близько 40 років боровся за спадщину свого батька. 1253 року коронований папою у Дорогочині. Його нащадки носили титул «король Русі»[джерело?]. Останніми представниками цієї гілки були Андрій та Лев ІІ Юрійовичі. Після занепаду Королівства Русі, титул «король Русі» (король Галичини та Володомерії) носили королі Угорщини, Польщі, а згодом імператори Австрійські.

Юрійовичі Володимиро-СуздальськіРедагувати

До династії Володимиро-Суздальських Юрійовичів належали нащадки Юрія Долгорукого та його сина Всеволода Велике Гніздо. Вони правили Володимиро-Суздальським князівством (з 1169 р. — Великим князівством Володимирським), Переяславським князівством (1149—1234, з перервами) та, з перервами — Новгородським князівством. Від потомка Юрія Долгорукого, Данила Олександровича, вели свій рід Даниловичі, — Великі князі Московські та, з 1547 р. — Московські царі. 1598 р. ця гілка вигасла.

Рюриковичі після занепаду Київської РусіРедагувати

Існуючі нащадки РюриковичівРедагувати

До XX століття ще не згасли наступні роди:

  • Від старшої (Полоцької) гілки — князі Бабічєви, Друцькі, Друцькі-Соколинські, Друцькі-Любецькі (полонізовані), Путятіни.
  • Від чернігівської гілки — князі Барятинські, Болховські, Звенигородські, Єлецькі, Мосальські (полонізовані), Кольцови-Мосальські, Волконські, Горчакови, Долгорукови, Оболенські, Репніни-Волконські, Мишецькі, Щербатови, Пузини (полонізовані), Огінські (полонізовані) та Святополк-Четвертинські,
  • Від смоленської гілки — князі Вяземські, Кропоткіни, Козловські, дворяни Безсонові, Жижемські.
  • Від ростовської гілки — князі Щепіни-Ростовські, Касаткіни-Ростовські та Лобанови-Ростовські.
  • Від стародубської гілки — князі Гагаріни, Гундорови та Хілкови.

Фамільне деревоРедагувати

Перші покоління РюриковичівРедагувати

 
 
 
 
 
 
 
Рюрик
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ігор Рюрикович
912-945
 
Ольга (княгиня)
945-964
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Предслава
 
Святослав Ігорович
964-972
 
Малуша
 
 
 
 
 
 
 
Рогволод
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ярополк Святославич
972-980
 
 
 
Олег Святославич
 
інші дружини
 
Володимир Великий
960-1015
 
 
 
 
 
 
Рогніда
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Святополк Окаянний
1015-1019
 
 
Вишеслав Володимирович
 
 
Святослав Володимирович
 
 
Мстислав Володимирович
 
 
Ярослав Мудрий
1019-1054
 
Ізяслав Володимирович
 
Предслава Володимирівна
 
Всеволод Володимирович
 
Прямислава Володимирівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Станіслав Володимирович
 
Борис Володимирович
 
Гліб Володимирович
 
Судислав Володимирович
 
 
 
 
Ізяславичі Полоцькі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Володимир Ярославич
 
Святослав Ярославич
1073-1076
 
Ігор Ярославич
 
Анна Ярославна
 
Всеволод Ярославич
1078-1093
 
Єлизавета Ярославна
 
В'ячеслав Ярославич
 
Ізяслав Ярославич
1054-1073
 
Анастасія Ярославна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ростислав Володимирович
 
Олег Святославич
 
Давид Святославич
 
Ярослав Святославич
 
Володимир Мономах
1113-1125
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Святополк Ізяславич
1093—1113
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ростиславичі Галицькі
 
Ольговичі
 
Давидовичі
 
Ярославичі Рязанські
 
Мономаховичі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ізяславичі Турівські
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Жирним виділено Великих князів Київських, нижче — роки їх правління.

Герби РюриковичівРедагувати

Докладніше: Герби Рюриковичів

Нащадки Рюриковичів по жіночим лініямРедагувати

Віддаленими нащадками Рюрика за жіночою лінією є всі сучасні монархи Європи, кілька американських президентів, письменники, артисти, в тому числі: Джордж Вашингтон, Джордж Буш, Вінстон Черчилль, Сімон Болівар, Веллінґтон, кардинал Рішельє, Отто фон Бісмарк, Рубенс, Тулуз-Лотрек, Байрон, Александр Дюма, Джонатан Свіфт, Жан-Поль Сартр, Антуан де Сент-Екзюпері, Роберт Льюїс Стівенсон, Фрітьйоф Нансен та багато інших[2] Це можна пояснити тим, що Рюрик є загальним предком європейських аристократів через трьох жінок: Анну Ярославну, королеву Франції, Марію Добронегу та Збиславу Святополківну, королеву Польщі.

Генетичні дослідженняРедагувати

Представники роду Рюриковичів чоловічої статі належать до Y-ДНК гаплогруп N1c1 та R1a1.[3]

Цікаві фактиРедагувати

У Російській Федерації в 2014 році відбулася масштабна виставка «Моя історія — Рюриковичі» хронології історії Росії, відбулося офіційне творення міфу російської історії[4][5]. Організаторами її стали Адміністрація Президента Російської Федерації, Міністерство культури Російської Федерації, Уряд Москви[6][7]. Цю виставку відкрив патріарх Московської Патріархії Кирил[8]. Разом з цим президент Росії Путін В. В.[9] зібрав істориків[10] Росії на інструктаж[11] з метою політично заангажованого переписування історії Росії[12][13][14].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Леонтій Войтович, «Князівські династії Східної Європи», 2000 р. — С.219
  2. Знаменитые потомки князя Рюрика. Россия, Европа, США (рос.)
  3. Пчелов Е. В., Рюрик / Жизнь замечательных людей.- М., 2010.- С.291-292 (рос.)
  4. «Российская газета» — Столичный выпуск № 6539 (267) от 23.11.2014 (рос.)
  5. Елена Яковлева, Актуальный Рюрик. В Манеже закрылась выставка «Православная Русь», 23.11.2014: «Российская газета» — Столичный выпуск № 6539 (267) (рос.)
  6. Выставка «Моя история. Рюриковичи», сайт «МВО МАНЕЖ» (рос.)
  7. Выставка «Моя история. Рюриковичи», сайт «Музеи России» (рос.)
  8. Патриарх открыл выставку «Рюриковичи» в «Манеже», 04.11.2014, сайт «РИА Новости» (рос.)
  9. «Путин с его видением истории», Комментирует историк Никита Петров (Видео), 5 ноября 2014 (рос.)
  10. Путин: инструктаж для историков, November 6, 2014, Yeghiazaryan.Info (рос.)
  11. Путин: инструктаж для историков, 6 января 2015, сайт «Радио Свобода» (рос.)
  12. Татьяна Меликян, «Путин на встрече с историками осудил Ярослава Мудрого: ошибся с преемниками», 5 ноября 2014, сайт ЗАО Редакция газеты «Московский Комсомолец» (рос.)
  13. Новая история Крыма: Путин дал ценные указания ученым. Тривалість: 00:13:39 на YouTube (рос.)
  14. Андрей Плахонин: «В рубрику ПТН-ПНХ. Про зустріч Путіна з молодими російськими істориками», сайт «Ликбез» (рос.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати