Відкрити головне меню

Яросла́в Володи́мирович[2] (983 / 987 — 17/20 лютого 1054) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (10151018, 10191054). Князь ростовський (9881010) і новгородський (10101034). Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької князівни Рогніди[3]. 988 року, за наказом батька, став намісником у Ростові. Був одружений з Iнгiгердою, шведською принцесою.[4]

Ярослав Мудрий
Ярослав Мудрий
Ікона святого благовірного князя Ярослава Мудрого. Автор Орльонов Артур.
Ярослав Мудрий
княжий знак
Великий князь київський
1019[1] — 20 лютого 1054[1]
Попередник: Святополк Окаянний
Наступник: Ізяслав Ярославич
 
Народження: 983 / 987[1]
Смерть: 20 лютого 1054(1054-02-20)
Вишгород[1]
Релігія: Християнство
Хрещене ім'я: Георгій
Династія: Рюриковичі
Батько: Володимир Великий
Мати: Рогніда
Дружина: Анна
Діти: Ілля, Володимир, Ізяслав, Святослав, Всеволод, Ігор, В'ячеслав, Єлисавета, Анастасія, Анна

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Пам'ятник Ярославу у Білій Церкві

Після смерті старшого брата Вишеслава переведений до Новгорода.[3] 1014 року намагався унезалежнитися від Києва, відмовився виплачувати батькові данину (Володимир готував похід на Новгород, але 15 липня 1015 року помер). Взяв участь у міжусобній боротьбі за владу з братами, в якій загинули Борис, Гліб і Святослав. 1019 року переміг київського князя Святополка на Альті. 1026 року уклав угоду із братом Мстиславом, поділивши Руську землю по Дніпру; отримав Київ з Правобережжям, а Мстислав — Чернігів з Лівобережжям. Після смерті Мстислава (1036) став одноосібним володарем Русі. Доклав багато зусиль до зміцнення держави. 1036 року розбив і назавжди відкинув від Києва печенігів[3]. На початку 1030-х років відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость[3]. Здійснив успішні походи проти ятвягів і литовців[3].

Розширив межі середньовічного Києва, спорудивши «місто Ярослава», окрасою якого стали Золоті ворота та Софійський собор (1054)[3]. Започаткував укладання першого літописного зводу 10371039 років та першого писаного зводу законів — «Руської правди». Мав велику родину, уклав шлюбні відносини з багатьма європейськими правителями. За численні реформи та досягнення, що мали позитивний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Яросла́в Му́дрий. Помер у Вишгороді[1], похований у Софійському соборі. У православній церкві прославлений як благовірний[5][6]. Хрещене ім'я — Георгій (Юрій); також — Ярослав-Юрій Володимирович. У західній традиції — Яросла́в І.

Зміст

БіографіяРедагувати

Рік народженняРедагувати

 
Володимѝр Святославович та Ярослав Володимѝрович

У Повісті минулих літ у статті за 980 рік є запис про шлюб Володимира і Рогніди, після чого перераховуються 4 сина від цього шлюбу: Ізяслав, Мстислав, Ярослав і Всеволод. У записі про смерть Ярослава на 1054 є:

« «Житъ же всѣхъ лѣтъ Ӕрославъ 70 и 6.» »

У давньоруській традиції це означало 75 років, оскільки вік рахувався неповними роками. Враховуючи це можна сказати, що Ярослав прожив 75 років і помер на 76-му році життя, а 1054-75=979. Тобто Ярослав народився 978 чи 979 року, хоча у літописі у статті на 1016 сказано:

« «Бѣ же тогда Ӕрославъ лѣт̑ 28.» »

Якщо описані події є осінню 1015 за «вересневим» початком року, а Ярославу були ці ж 27-28 років, то він міг народитися лише у 987988, що малоймовірно, однак, зважати треба і на дати народження його дітей (Анна Ярославна народилася близько 1032, коли її батькові було з 55 років, а Ігор Ярославич взагалі близько 1037, у 60-річного батька). А такий вік у середньовіччі вже був старечим, не те щоб у такого чоловіка ще могли народитися діти.[7]

Василь Татищев з недовірою відносився до звісток літописів про шлюб Володимира. Згідно з історіографом, Ярослав народився у 978 році. Таким чином Татищев дійшов висновку, що шлюб Володимира і Рогніди мав би бути укладеним у 975 або 976 році. Саме тому, як вважав Татищев, і була війна Володимира з легітимними синами Святослава. Судячи з усього, твердження про 76-річний вік Ярослава з'явилося, щоб представити його старшим від Святополка. Таким чином його право на Київський стіл мало б виглядати цілком законно. Але існують точні свідчення на користь старшинства саме останнього. Чимало вчених сумнівалися у твердженні ПВЛ, нібито Ярослав у 1054 мав 76 років. Пізніші списки (Никонівський, Воскресенський) свідчать, що Ярослав помер уже в 66 або 67 років. Що й не дивно — ці свідчення були вирахувані на основі інших літописних звісток про 28-річний вік князя у 1015.

Додаткові свідчення про вік Ярослава представляють антропологічні дослідження його скелета. У 19391940 Саркофаг Ярослава Мудрого розкривали для проведення експертизи скелета князя. Виявили його зріст на момент смерті — 172—176 см, а варто припустити, що в молодості він був ще вищим. Виявили перелом кісток, а також спадкову хворобу Пертеса. Але окрім іншого, вдалося визначити ще й вік князя на час його смерті — 65—70 років. Пізніші літописи, серед яких були Тверські та Густинські, свідчили, що до 2 років княжич не міг ходити, а зцілення відбулося незадовго до хрещення. На основі цих свідчень, а також антропологічних досліджень скелета Ярослава, Дмитро Рохлін вирішив датувати його народження 986 роком.[8]

Найранішою датою, зважаючи на саме 70-річний вік Ярослава при смерті можна було б назвати 21 лютого 983 року. Зважаючи на те, що Ярослав був одним із 5 найстарших синів Володимира (Вишеслав, Ізяслав, Стополк, сам Ярослав, Мстислав Хоробрий), а корінь «Яро» означав весну, можна припустити, що Ярослав народився навесні 983 і помер у віці 70 (майже 71) років

КнязюванняРедагувати

Наприкінці правління Володимира Великого, Ярослав відмовився сплачувати щорічну данину Києву, що становила 2000 гривень, і виступив проти свого батька походом. Під час приготування до походу Володимир помер.

Після смерті свого батька Володимира найняв 1000 варягів (відповідно до Леонтія Войтовича значну частину їх складали вояки норвезького ярла Свейна Хладаярла)[9] і 26 листопада (день св. Георгія) 1015 року Ярослав Мудрий у жорстокій боротьбі за київський престол розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський великокняжий престол, але 1018 року під натиском польських військ короля Болеслава І, яких взяв собі на допомогу Святополк, мусив покинути Київ і утік до Новгорода. Після остаточної перемоги в битві над річкою Альтою 1019 року Ярослав Мудрий став київським Великим князем.

Прагнучи об'єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата тмутороканського князя Мстислава Володимировича. Після битви, яку Ярослав програв, під Лиственом біля Чернігова 1024 року. Ярослав мусив відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від Дніпра, крім Переяславщини. Згодом, після укладеного 1026 року у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Ярослав Мудрий допомагав Мстиславові у боротьбі з касогами і ясами у 1029 році, поширивши свої володіння до Кавказьких гір; а Мстислав — у скріпленні й поширенні держави Ярослава Мудрого на захід від Дніпра. 1030 року на півночі Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував місто Юріїв (нині — Тарту), у 1030 — 1031 роках війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські городи, які 1018 року захопив Болеслав І. Тоді ж Ярослав здобув від королівства Польського смугу землі між ріками Сяном і Бугом. За відомостями, що містяться у «Повісті минулих літ», він в 1030 році відвоював місто Белз, а в 1031 заклав місто свого імені Ярослав. Полонених під час походу ляхів, у якості щиту від кочівників, було поселено у Пороссі[10].

Після смерті Мстислава у 1036 році Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави, окрім Полоцького князівства, яке виділено Володимиром Святим в уділ роду Ізяслава. 1036 року, за літописом, Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів і нібито, за літописом, на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 році Софійський собор. Хоча останні дослідження Софії Київської спростували це твердження літопису. За аналізом графіті, а також за іноземними писемними пам'ятками, насамперед німецькими (Хроніка Тітмара Мерзебурзького), Собор святої Софії був закладений раніше.

У 10381042 роках Ярослав вів успішні походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1043 року він підготував під проводом свого сина Володимира і воєводи Вишати похід на Візантію, який закінчився поразкою, багато воїнів потрапило в полон чи загинуло. Щоб охороняти свою державу проти нападів кочовиків, Ярослав укріплював південний кордон, будуючи міста над ріками Россю і Трубежем: Корсунь, Канів, Переяслав; та посилюючи посульську фортифікаційну лінію над Сулою: Лубни, Лукомль, Воїнь.

Під час його правління Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. Завершено розпочате Володимиром Великим розширення меж столиці Русі — Києва, насипано нові оборонні вали були ще за Володимира [11] (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), а Ярослав поставив на них лише заборола. Збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор, в якому згодом поховали в саркофазі Ярослава Мудрого та його дружину Ірину (Інгігерду 10011050). Це був акт порушення задуму собору. Створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління засновано міста Корсунь, Гюргів (нині — Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. Продовжувалося карбування срібних монет.

Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. По смерті Ярослава Мудрого залишилися п'ять синів, між якими розгорнулась боротьба за владу. Цей період відомий в історіографії як Тріумвірат Ярославичів[12], з якого почався розпад Київської Русі і через півтора століття вона фактично перестала існувати як єдина держава.

Досягнення й значення діяльностіРедагувати

Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди.

За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопільського патріарха. Ярослав узгодив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва. Крім призначення митрополитів на київську катедру, Церква Київської Русі користувалася автономією, включно з тим, що 1051 з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона митрополитом київським. За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.

За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та інші.

Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковнослов'янську мову, переписано багато книг, був укладений літописний звід.

Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілісність своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідування (сеньйорату), згідно з яким старший брат Ізяслав дістав великокняжий престол у Києві, Святослав — Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод — Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор — Володимир Волинський, В'ячеслав — Смоленщину.

Вшанування пам'ятіРедагувати

 
Мозаїка з портретом Ярослава Мудрого на станції Київського метро «Золоті ворота»
Погруддя Ярослава Мудрого біля Полтавського юридичного інституту НЮУ ім. Ярослава Мудрого (Полтава) 
2 гривні зразка 1992-го року. 
2 гривні зразка 1995-го року. 
2 гривні зразка 2004-го року. 
«Ярослав Мудрий»
пам'ятна срібна монета 10 гривень, 2001 року 

|Файл:1000 rubles|«Ярослав Мудрий»https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/fb/Banknote_1000_rubles_2010_front.jpg/1920px-Banknote_1000_rubles_2010_front.jpg

КанонізаціяРедагувати

Ярослав Мудрий
благовірний
Народився 978[16]
Помер 20 лютого 1054
Вишгород, Україна
Шанується УПЦ КП, РПЦ, УПЦ МП
Канонізований

спершу в домонгольський період,
УПЦ МП відновили прославлення 9 травня 2004 р.,
включення в календар РПЦ - 8 грудня 2005 р.

УПЦ КП - 11 липня 2008 р.,
РПЦ - 2 лютого (загальноцерковне шанування)
День пам'яті 4 березня
  Медіафайли на Вікісховищі

Благовірного князя Ярослава Мудрого стали шанувати на Русі відразу після смерті. Перша згадка про це є в «Діяннях архієпископів Гамбурзької церкви»[17], які датуються 1075 роком, де сучасник Великого князя хронограф Адам Бременський називає Ярослава Володимировича святим.


УПЦ МП і РПЦРедагувати

Ще у 1992 р. видання «Полный православный богословский энциклопедический словарь» називало Ярослава Мудрого святим, пам’ять якого – 28 лютого [18]. Було багато богословських праць в яких також Ярослав Мудрий названий святим, навіть ікони в них були вміщені. Богослов прот. Георгій Коваленко вважає що Ярослав Мудрий це визначна постать і просвітитель Русі. Його він порівняв з премудрим Соломоном, який збудував також величний храм – Софію Київську. Фактично християнство почало становитись при Володимирі та довершилось при Ярославі. Комісія по канонізації УПЦ МП, дослідивши всі факти, прийшла до висновку, що Ярослав Мудрий шанувався святим в домонгольський період. У більш пізні століття його шанування було поширене на місцевому рівні. А коли вже стали формуватися календарі і святці в тому вигляді, в якому ми їх маємо зараз, то його ім'я не було згадано. Швидше за все, укладачі або просто не звернули уваги на цього святого, або принципи, закладені у формування календарів, не враховували київської традиції. Розглянувши всі матеріали, свідчення, 9 травня 2004 року Священний Синод Української православної церкви (Московський патріархат) у зв'язку з 950-ю річницею з дня смерті, благословив не канонізувати а відновити його прославлення і занести в календар 4 березня (20 лютого за старим стилем) день його пам'яті, через те що припинялося не шанування, а офіційне прославляння [19]. Ім'я благовірного великого князя Ярослава було внесено в календар Російської Православної Церкви з благословення Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II 8 грудня 2005 р.[20]. При цьому було підтверджено, що згідно із традицією, що склалася, він почитається, як небесний покровитель державних діячів, юристів, прокурорів, будівничих храмів, бібліотекарів, наукових працівників, вчителів та студентів.

У 2014 році з благословення Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила під головуванням Преосвященного митрополита Калузького і Боровського Климента заснована комісія зі складання місяцеслова Російської Православної Церкви. При дослідженні святців було встановлено, що ряд широко шанованих (в тому числі з давніх-давен) в Російській Православній Церкві святих ще не отримав загальноцерковного прославлення. До таких належав і святий благовірний князь Ярослав Мудрий [21]. Синодальна комісія з канонізації святих, вивчивши житія святого Ярослава Мудрого та ін. подвижників благочестя, направила в Священний Синод пропозицію про їх загальноцерковне прославлення [21]. Священний Синод, розглянувши в своєму засіданні від 24 грудня 2015 р. (журнал № 95) представлені матеріали, визначив включити в пропоновану на твердження Освяченого Архієрейського Собору порядку денного Собору питання про загальноцерковне прославляння св. бл. кн. Ярослава Мудрого та ін. святих. З урахуванням викладеного, заслухавши доповідь єпископа Троїцького Панкратія, голови Синодальної комісії з канонізації святих, Освячений Архієрейський Собор, який зібрався 2–3 лютого 2016 р., визначив благословити загальноцерковне шанування князя Ярослава Мудрого та ін. свв., включивши їх імена в місяцеслов Російської Православної Церкви. Пам'ять св. бл. князя Ярослава Мудрого Архиєрейський Собор визначив святкувати 5 березня за н. ст. (20 лютого за ст. ст.) а у високосний рік 4 березня за н. ст. [21].

УПЦ КПРедагувати

Освячений Помісний Собор 11 липня 2008 року Української православної церкви Київського Патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати великого князя Київського Ярослава Мудрого до сонму святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар в лику благовірний князь. Чесні останки благовірного князя Ярослава вважати святими мощами віддавати їм належне шанування. Благословити будівництво храмів на честь благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого. Пам'ять благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого святкувати 4 березня (20 лютого), в день його упокоєння.[5]

21 лютого 2016 р. престол Теплої Софії було вирішено освятити на честь бл. кн. Ярослава Мудрого, який найбільше потрудився у будівництві святині[22]. У п'ятницю, 4 березня 2016 р. в Малій (Теплій) Софії, колишній трапезній церкві Софійського монастиря, відбулося урочисте богослужіння, яке очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет з нагоди вшанування пам’яті святого бл. кн. Ярослава Мудрого [22]. 12 травня 2018 р. на священному Синоді УПЦ КП було ухвалено предати у Видавничий відділ для публікації службу благовірному князю Київському Ярославу Мудрому, у святому Хрещенні Георгію [23].

МощіРедагувати

Мощі князя, що мали бути в саркофазі в Софії Київській були вилучені і описані в 1930-х рр. Їх доля до тепер не вирішена[24].

ЗовнішністьРедагувати

 
Ярослав Володимирович на княжій печатці.

У зовнішності переважали риси, притаманні слов'янам Наддніпрянщини[джерело?]. Він був людиною достатньо високою на зріст (173—176 см), із середнім видовженим обличчям, різко випнутим носом дещо хвилястої форми та з тонко окресленими, відносно неширокими вилицями. За життя його називали Кульгавим або Хромцем (згідно літописів). Є данi, що князь мав фiзичну ваду — кульгав на праву ногу. Права нога Ярослава була довшою за ліву через пошкодження тазостегнового та колінного суглобів унаслідок спадкової хвороби Пертеса та пізнішого поранення. В Іпатіївському літописі (РІК 6524 [1016]), у розповіді про війну Ярослава із Святополком читаємо:

« … Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони насупроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних. І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст глузувати з новгородців, їздячи коло берега [і] говорячи: "Чого прийшли ви зі шкандибою оцим?".[25] »

РодинаРедагувати

Докладніше: Рюриковичі
 
Доньки князя. Фреска ХІ століття в Софійському соборі

При дворі Ярослава Мудрого знаходили притулок колишні монархи: норвезький Олаф II Святий, англійський Едмунд Залізний Бік та його син Едвард Вигнанець. Ярослав Мудрий був у союзі з германськими цісарями Генріхом II, Конрадом II і Генріхом III. Через те, що діти Ярослава були одружені з багатьма правителями європейських країн, його назвали тестем Європи[26].

За деякими даними, перший герцог Бурбонський, Людовiк I, був прямим нащадком Анни Ярославни у восьмому поколiннi та Ярослава Мудрого — у дев'ятому. Король Францiї та Наварри Генрiх IV був нащадком згаданого Людовiка I — вiдповiдно, тут також є гени Ярослава. Шотландськi й англiйськi Стюарти теж були нащадками Ярослава. Самодержець Росiї Микола II є нащадком Ярослава Мудрого у двадцять восьмому поколiннi[26].

Саркофаг Ярослава МудрогоРедагувати

 
Відкриття саркофагу Ярослава Мудрого в Софійському соборі

У вересні 2009 року українські вчені почали дослідження останків київського князя Ярослава Мудрого, які, як були впевнені дослідники, лежать в саркофагу Софійського собору в Києві. Стояло завдання визначити, як виглядав князь, на які хвороби хворів, скільки років прожив, від чого помер. Однак, вчені прийшли до абсолютно непередбачуваних висновків.[27]

Вчені встановили, що за останні сто років саркофаг відкривали тричі. У 1936 році знайшли купу перемішаних кісток і визначили, що там знаходяться два кістяки: чоловічий, жіночий і кілька кісточок дитини. У 1939 останки вивезли в Ленінградський інститут антропології для дослідження. А вже у 1964-му — ковчег повернули на місце в саркофаг. Але з Ленінграда останки повернулися ще в 1940 році і зберігалися у фондах. А коли відкрили саркофаг 2009 року, то виявили тільки один скелет, і були впевнені, що це Ярослав Мудрий. Насправді то був жіночий скелет. Надалі керувала організаційною і пошуковою роботою з пошуку таємничо зниклих останків Ярослава Мудрого Неля Куковальська.[28]

Версія про ІнгігердуРедагувати

 
Дослідження кісток з саркофагу Ярослава Мудрого

Після томографічних, антропологічних, рентгеноскопічних досліджень з'ясувалося, що в саркофазі — останки жінки. На основі сучасних методів вдалося визначити, що незнайомка з саркофагу має антропологічні характеристики скандинавського типу. Вчені припускають що, скелет зі Софії Київської належить дружині Ярослава Інгігерді (у хрещенні Ірині).

За літописами, Інгігерда померла в 1050 році, у віці близько 50 років, що відповідає орієнтовному вікові жінки, чиї кістки виявили в саркофазі. По-друге, кістки черепа підтверджують, що скелет належить до скандинавського типу, а Інгігерда була дочкою шведського короля. По-третє, офіційно вважається, що дружина Ярослава похована в Софійському соборі в Новгороді, де її мощі шануються як святі. Але при цьому існує паралельна версія, що вона покоїться в Софії Київській. Є ще один чинник. Відомий ленінградський антрополог Вольф Гінзбург, під керівництвом якого проводилося дослідження обох скелетів у 1939 році, тоді ж домігся дозволу проводити дослідження останків, які нібито належать Інгігерді, у Новгороді. За його звітом, новгородське поховання теж належить до XI століття, також переважає скандинавська расова відмінність, а череп схожий на той, що в похованні у Києві, але та жінка померла більш молодою — в 30—35 років.

Версія про дружину ГаннуРедагувати

На думку професора-антрополога Сергія Сегеди, що входить до складу комісії з вивчення останків, останки з Новгорода могли належати дружині Ярослава Ганні, але точно стверджувати не можна. За деякими літописними джерелами, це перша дружина Ярослава. Про неї мало що відомо, набагато більше інформації про другу дружину, Інгігерду.[29]

Версія про діаспоруРедагувати

За однією з версій мощі Ярослава зникли між 1940 і 2009 роком. Ймовірно, що у 1943 році мощі Ярослава вивезено за кордон і нині зберігаються в українській діаспорі (Українська православна церква США).[30]

Образ у мистецтвіРедагувати

У середньовічній літературіРедагувати

Ярослав — традиційний персонаж літературних творів агіографічного жанру — Житіє Бориса і Гліба.

Сам факт убивства служить для древніх літописців улюбленою темою для окремих сказань. Всього «Сказання про Бориса і Гліба» збереглося більш ніж в 170-й списках[31], з яких найстаріші і найповніші приписуються літописцю Нестору і чорноризцю Якову Мнихові.[32]

Там йдеться, наприклад, що після смерті Володимира, владу в Києві захопив пасинок Володимира Святополк. Побоюючись суперництва рідних дітей великого князя — Бориса, Гліба та інших, Святополк насамперед підіслав убивць до перших претендентів на стіл у Києві — Борису і Глібу. Гонець, посланий від Ярослава, передає Глібу звістку про смерть батька і вбивство брата Бориса… І ось засмучений скорботою князь Гліб пливе по річці в човні, і його оточують його вороги. Він зрозумів, що це кінець і промовив смиренним голосом: «Раз вже почали, приступивши, здійсніть те, на що послані». А сестра Ярослава Предслава попереджає, що їх брат Святополк збирається усунути і його.

Також Ярослав згадується в «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона і в «Пам'яті і Похвалі князю Руському Володимиру» Якова Мниха[33].

Оскільки Ярослав був одружений на Інгігерді — дочці шведського короля Улофа Шетконунга і влаштовував династичні шлюби своїх дочок, у тому числі Єлизавети (Еллісів) — з королем Норвегії Гаральдом Суворим, він сам і його ім'я неодноразово згадуються в скандинавських сагах, де він фігурує під ім'ям «Яріслейва конунга Гольмґарда», тобто Новгорода.

У 1834 році професор Санкт-Петербурзького університету Сенковський, переклавши російською мовою «Сагу про Еймунд»[34], виявляє там, що варяг Еймунд разом з дружиною був найнятий Ярославом Мудрим. У сазі розповідається як конунг Яріслейф (Ярослав) б'ється з конунгом Буріслейфа (Борисом), причому в сазі Бурислейфа позбавляють життя варяги за розпорядженням Яріслейфа. Потім деякі дослідники[35] на підставі саги про Еймунда підтримали гіпотезу, що смерть Бориса — «справа рук» варягів, надісланих Ярославом Мудрим в 1017 році, враховуючи те, що за літописами Ярослав, і Брячислав, і Мстислав відмовилися визнати Святополка законним князем у Києві.

Однак, гіпотеза Сенковського, заснована виключно на даних «Саги про Еймунда», активним прихильником якої в даний час є історик-джерелознавець І. М. Данилевський, доводить можливу «причетність» Ярослава тільки до вбивства Бориса («Буріцлейва»), але ніяк не Гліба, який в сазі не згадується зовсім.

Водночас відомо, що після смерті князя Володимира лише два брати — Борис і Гліб заявили про свою вірність новому київському князю і зобов'язалися «шанувати його, як батька свого» і для Святополка досить дивним було б вбивати своїх союзників. До теперішнього часу ця гіпотеза має як своїх прихильників, так і супротивників.

Також історики, починаючи з С. М. Соловйова припускають, що повість про смерть Бориса і Гліба явно вставлена в «Повість врем'яних літ» пізніше, інакше літописець не став би знову повторювати про початок князювання Святополка в Києві.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Войтович Л.В. 3.1. Династія Рюриковичів. — 13. Ярослав-Георгій Володимирович.
  2. іноді Ярослав Новгородський → Див.: Kijów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1883 . — T. IV : Kęs — Kutno. (пол.) — S. 65.
  3. а б в г д е Котляр М. Ф. Ярослав Мудрий // Енциклопедія історії України.
  4. Як наш Мудрий став тестем Європи | Expres.online. Експрес онлайн (uk-UA). Процитовано 2018-10-18. 
  5. а б Помісний собор 2008: Канонізація святого благовірного князя Ярослава Мудрого
  6. Тобто православний святий з монархів.
  7. Проте, виявляється, це не зовсім правда. Онук Ярослава Святополк Ізяславич прожив 62 роки, а його молодший син народився близько 1007, у 56-річного батька. Батько Ярослава, Володимир Святославич став батьком у 50—52 роки, Марія Добронега народилася у 10121015
  8. Толочко "О происхождении Ярослава Мудрого (рос.)
  9. Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів: Інститут українознавства, 2000. — ISBN 966-02-1683-1.
  10. Моця О. П. Населення Поросся давньоруського часу за даними некрополів // Археологія, 1979, вип. 30 (124 с.)
  11. дослідження П. Раппопорта
  12. В. М. Литвин. Міжусобна боротьба Ярославичів за верховенство на Русі в другій половині 11 століття
  13. Харківська міська рада, XVII сесія V скликання, Рішення від 25.12.2007 р. № 313/07 «Про найменування майдану» — Переглянуто 26.12.2013
  14. Президент України, Указ від 04.11.1995 № 1020/95 «Про присвоєння Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого» — Переглянуто 26.12.2013
  15. № 766/95
  16. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119197391 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  17. Адам Бременский. Деяния архиепископов гамбургской церкви // Немецкие анналы и хроники X—XI столетий / Перев. И. В. Дьяконова и В. В. Рыбакова. — М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2012. — С. 297—449.
  18. Полный православный богословский энциклопедический словарь: [В 2т.]. – [Репринт. изд.]. – М.: Концерн «Возрождение», Б. г. – 25 см. Т. 2: [K-V]. – М.: Концерн «Возрождение», Б. г. – Стб. 1131-2464, [4] с.
  19. Наконец-то Мудрый стал святым, — Интервью с прот. Георгием Коваленко | Православіє в Україні - інформаційний веб-портал УПЦ. 2010.orthodoxy.org.ua (ru). Процитовано 2018-09-10. 
  20. Благоверный князь Яросла́в Мудрый. azbyka.ru (ru). Процитовано 2018-09-10. 
  21. а б в Определение Освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви об общецерковном прославлении ряда местночтимых святых / Официальные документы / Патриархия.ru. Патриархия.ru (ru). Процитовано 2018-09-10. 
  22. а б Україна вшановує пам'ять благовірного князя Київського Ярослава Мудрого. ТСН.ua (uk). 2016-03-04. Процитовано 2018-09-10. 
  23. Українська Православна Церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 2018-09-10. 
  24. Петрущак, Іван (2018). У Преловська, Ірина. Канонізація святих на соборах Української Православної Церкви Київського Патріархату 1993 - 2013 рр. (Магістерська робота) (українською). Київ: КПБА. с. 70–76. 
  25. До цього тексту примітка: Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно. Дивитись: Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989. — XVI+591 с. — ISBN 5-308-00052-2.
  26. а б Як наш Мудрий став тестем Європи | Expres.online. Експрес онлайн (uk-UA). Процитовано 2018-10-18. 
  27. КИЕВ. Сенсационные данные получили ученые в результате исследования содержимого саркофага святого Ярослава Мудрого
  28. Н. Куковальська. Таємниці саркофага Ярослава Мудрого. Всеукраїнська асоціація музеїв. 
  29. Сенсаційні дані отримали вчені в результаті дослідження вмісту саркофага Святого Ярослава Мудрого
  30. Сенсаційні дані отримали вчені в результаті дослідження вмісту саркофага Святого Ярослава Мудрого
  31. Рождественская М. В. Начало русской литературы
  32. «Сказание о святых Борисе и Глебе», по сильвестровскому списку издано И. И. Срезненским, с предисловием издателя, в 1860 году
  33. Электронная библиотека ИРЛИ РАН > Собрания текстов > Библиотека литературы Древней Руси > Том 1 > Память и похвала князю русскому Владимиру
  34. Сага об Эймунде Хрингссоне\\Мифы и легенды народов мира. «Сказки». Проект ИД «Провинция»
  35. «О.Головко, слідом за М.Ільшим та А.Грабським, на підставі саги про Еймунда дуже сміливо відніс смерть Бориса до справи рук варягів, надісланих Ярославом Мудрим у 1017 р.» Леонтій Войтович. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича, 2000. — 649 с. ISBN 966-02-1683-1 (Розділ третій. Рюриковичі. Персональный склад) (укр.)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати