Білогородка (Києво-Святошинський район)
Білогоро́дка — село Києво-Святошинського району Київської області, розташоване на правому березі річки Ірпінь, за 22 км від Києва, з яким сполучене шосейним шляхом, і за 8 км від залізничної станції Боярка. Білогородській сільраді підпорядковані населені пункти Білогородка і Шевченкове.
| село Білогородка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Київська область | ||||
| Район/міськрада | Києво-Святошинський район | ||||
| Рада/громада | Білогородка сільська рада | ||||
| Код КОАТУУ | 3222480401 | ||||
| Облікова картка | Білогородка | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 12 645 чоловік | ||||
| Площа | 55 км² | ||||
| Поштовий індекс | 08140 | ||||
| День села | 29 вересня | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°23′39″ пн. ш. 30°13′53″ сх. д. / 50.39417° пн. ш. 30.23139° сх. д.Координати: 50°23′39″ пн. ш. 30°13′53″ сх. д. / 50.39417° пн. ш. 30.23139° сх. д. | ||||
| Водойми | р. Ірпінь | ||||
| Відстань до обласного центру |
22 км | ||||
| Відстань до районного центру |
12 км | ||||
| Найближча залізнична станція | Тарасівка | ||||
| Відстань до залізничної станції |
8 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 08140, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська, 33, тел. 7-72-68 | ||||
| Карта | |||||
  Білогородка | |||||
 Білогородка | |||||
| Мапа | |||||
|
| |||||
ІсторіяРедагувати
Територія сучасної Білогородки була заселена здавна. В селі виявлено залишки пізньотрипільського поселення (III тисячоліття до н. е.), могильник епохи бронзи (II—І тисячоліття до н. е.), посуд зарубинецької культури (II ст. до н. е.—II ст. н. е.). У VII—IX ст. тут існувало слов'янське поселення, де згодом виникло місто Білгород.
Білгород був одним з пунктів у системі оборони від нападів кочівників. Уперше згадується він в літопису під 980 роком; на той час місто з прилеглими землями знаходилось в особистому володінні великого князя київського Володимира Святославича, тут знаходився князівський палац. 991 року в Білгороді було збудовано фортецю, і місто стало одним з найміцніших форпостів в обороні Київської Русі від кочовиків. Розкопками Вікентія Хвойки в 1909—1910 роках та Інституту археології АН УРСР в 1947 році виявлено фортифікаційні споруди з цегли, дерева і землі, кам'яні фундаменти двох храмів, а також багато окремих знахідок, що свідчать про високий рівень господарства, техніки і культури Київської Русі 11—13 ст. В ці часи площа дитинця Білгорода становила близько 10 га, а всіх міських укріплень — близько 85 га. Білгород був місцем перебування єпископа і тимчасовою резиденцією київських князів. Залишки давнього Білгорода добре збереглися. Дотепер на березі Ірпеня можна бачити його потужні укріплення — глибокий рів і вал заввишки 10—12 метрів, що мав досить складну конструкцію з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Рів і вал оточували місто, яке займало площу понад 120 га. Білгород був одним із найбільших міст Київської Русі і за своїм розміром перевищував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Рязань, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими столицями.
Під захистом фортеці поруч з князівським палацом і хоромами бояр та дружинників селилися ремісники і торговці. В XI—XII ст. Білгород був значним ремісничо-торговим центром. Він стояв на торговому шляху, що йшов з Києва до Галичини, Польщі і далі на захід. На території давнього міста розкопано гончарне горно, косторізну, ковальську та інші ремісничі майстерні. Полив'яні плитки, виготовлені білгородськими майстрами, відзначалися складною орнаментацією. Білгород відігравав значну роль і в політичному житті Київської Русі. Він був тимчасовою резиденцією київських князів і місцем перебування єпископа. Білгородом намагалися оволодіти князі, які претендували на київський престол.
На початку XII ст. Володимир Мономах посадив у Білгороді свого старшого сина Мстислава з наміром зробити його згодом великим князем. Претендуючи на київський престол, у 1151 році місто прагнув захопити князь Юрій Долгорукий. Під стінами Білгорода не раз відбувалися бої, які вирішували долю Київської держави. Один з епізодів тривалої боротьби з печенігами відбито у легенді про «білгородський кисіль», записаній в літопису під 997 роком. У ній розповідається, як печеніги, скориставшись відсутністю Володимира Святославича, обложили Білгород. В місті почався голод. За порадою винахідливого городянина жителі викопали два колодязі, в один з них опустили діжку з киселем, в другий — з медом і почастували ними запрошених печенізьких послів. Повіривши, що сама земля годує білгородців, печеніги зняли облогу.
Мал. П'єра Де ля Фліза (1848)
Про другий невдалий похід печенігів, яким завдали тут поразки дружини богатирів Альоші Поповича і Яна Усмошвеця, розповідається в літопису під 1004 роком. У 1136 році під стінами міста відбувся бій з половцями, під час якого останні були розбиті. Білгород являв собою значний культурний осередок Київської Русі. Виявлені тут житла XI—XII ст. відрізнялися від звичайних будинків того часу більшими розмірами, складалися не з одного, а з двох приміщень, стіни їх нерідко були облицьовані різнокольоровими полив'яними плитками. Про велич і красу давнього Білгорода дають уяву залишки двох кам'яних храмів, зокрема церкви Дванадцяти апостолів, збудованої 1197 року. Підлога церкви була покрита різно-кольоровими полив'яними плитками, а бані — свинцевими листами. Дотепер збереглися залишки стінного фрескового розпису золотом.
Велике квітуче місто було вщент зруйноване під час монголо-татарської навали у 1240 році. Через деякий час воно відродилося.
БілгородРедагувати
Поіменно відомо чотири древлянських міста: Коростень (Іскоростень), Овруч, Олевськ, Малин. Історики також встановили, що Чернігів і Любеч задовго до часів воєводи Добрині належали Древлянській землі (хіба це не сіверянські міста?), але з давніх-давен стали вже полянськими. Але є і п'яте древлянське місто X століття — Білгород, земельна столиця Святослава Древлянського, сина Володимира і Малфреди Чеської, про яку вже коротко йшлося у книзі. Правда, літопис приховує цей ранг Білгорода, заради чого в статті 988 року, де мова йде про роздачу Володимиром князювань синам, згадує земельні столиці, куди посаджені всі сини, крім Святослава. Про нього ж ухильно сказано, що він посаджений батьком у Древлянській землі. Та академіку Рибакову вдалось розгадати, що Святослав Древлянський княжив саме в Білгороді.
Подібно до Любеча, древній Білгород став за століття селом.
Вали древлянського БілгородаРедагувати
Висота валів становить приблизно 60 метрів, ширина валів така, що по верху їх йшла колись дорога. Наймогутніший і найкрутіший вал дитинця (тобто кремля) — з південної сторони. З валів відкривається велична панорама — древня дорога на захід вела колись у Чехію, а з півдня приходили печеніги. Під стінами дитинця тече річка Ірпінь. Валами оперезані, однак, не тільки дитинець Білгорода, але і посад. Всередині посадських валів знайдені дерев'яні зруби, туго набиті сирцем.
Будинки древлянського міста X століття давно зникли, але вали Білгорода стоять і до сьогодні.
Періоди Литовський та Речі ПосполитоїРедагувати
Після битви на Синіх Водах 1362 року Білгород опинився під владою феодального Великого князівства Литовського. З того часу він став називатися Білогородкою. Спочатку вона належала Київському замку, а з 1560 року — великому князю литовському.
Повстання ХмельницькогоРедагувати
Через місто на початку 1649 року проїжджала «комісія у справах козаків» — де-факто дипмісія — на чолі з Адамом Киселем. Тут посланці короля взнали, що кияни не хочуть пускати їх до свого міста. До Білогородки на таємні перемовини з А. Киселем приїжджав з Києва митрополит в супроводі кількох ченців.[1]
НаселенняРедагувати
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 5954 особи, з яких 2748 чоловіків та 3206 жінок.[2]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 5871 особа.[3]
МоваРедагувати
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 96,75 % |
| російська | 2,86 % |
| білоруська | 0,20 % |
| гагаузька | 0,09 % |
| німецька | 0,03 % |
| вірменська | 0,02 % |
РелігіяРедагувати
20 листопада 2007 року в селі було освячено церкву на честь архістратига Михаїла.
Церкви довгий час в селі не було. Після Німецько-радянської війни зібралася громада, і почалися звершуватися богослужіння в одній із хатин. Проте у 60-ті роки минулого століття і цей храм було закрито.
Нинішнє відродження почалося на початку 90-х років, коли місцевій громаді для відправлення богослужінь було виділено одне з приміщень бібліотеки.
У селі також є діюча церква Православної церкви України та громада Української греко-католицької церкви.
ВулиціРедагувати
Список вулиць
Вулиця Володимирська
Вулиця Житомирська
Вулиця Олександра Саєнка
Вулиця Київська
Вулиця Князя Володимира
Вулиця Княгині Ольги
Вулиця Князя Рюрика (вулиця названа на честь князя Рюрика Ростиславича)
Вулиця Набережна
Вулиця Осіння
Вулиця Різдвяна
Вулиця Садова
Вулиця Спаська
Вулиця Франка
Вулиця Шкільна
Пам'ятникиРедагувати
Пам'ятник «Городище стародавнього міста Білгород»
Пам'ятник Князю Володимиру
СпортРедагувати
Сільська рада докладає багато зусиль для розвитку футболу в селі. Сьогодні в селі функціонує дитячо-юнацька спортивна школа. Дитячі команди грають в чемпіонаті м. Києва. В Білогородці діє спортивний клуб «Олімп — 5». В якому є секція боксу, боротьби та тренажерний зал. Директор Рискулов А. Т.
25 вересня 2010 р. в рамках святкування Дня села було відкрито оновлений стадіон в селі. На церемонію відкриття були запрошені ветерани футбольного клубу Динамо (Київ) які провели товариську зустріч з ветеранами ФК «Білогородка».
У лютому 2017 р. був заснований дитячий футбольний клуб «Білгород Сіті». Головним тренером та президентом якого став майстер спорту міжнародного класу з футзалу Усаковський Юрій Олександрович. Спортивним директором та Віце-президентом є Алексєєнко Олексій Олександрович. Клуб стpімко розвивається і за 2017 вже налічує більше 100 дітей, та встиг вибороти золоті, бронзові медалі на престижному міжнародному футбольному турнірі Fragaria Cup 2017 у Словацькій Республіці, та бронзові медалі у Чемпіонаті Києва (діти 2007 року народження).[5]
Відомі людиРедагувати
В селі народились:
- Печений Микола Миколайович — Герой Радянського Союзу.
- Мнишенко Михайло Якович — Герой Радянського Союзу.
- Любимець Микола Клавдійович — офіцер Армії УНР.[6]
- Саєнко Олександр Віталійович — солдат Збройних сил України, загинув у боях за Донецький аеропорт.
- Удовиченко Володимир Петрович — славутицький міський голова.
- Шевченко Сергій Григорович — інженер-геодезист, ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
- Онищенко (Оніщенко) Олег Петрович (1987—2015) — доброволець ДУК, учасник російсько-української війни[7]
ПриміткиРедагувати
- ↑ Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 352. ISBN 5-319-01072-9 (рос.);
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019.
- ↑ Výsledkový servis. vysledky.4sport.sk. Процитовано 2019-01-13.
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 257 с. ISBN 966-8201-26-4
- ↑ Онищенко Олег Петрович
ЛітератураРедагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Білогородка — Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома — Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)
ПосиланняРедагувати
- Л. В. Шевченко. БІЛОГОРОДКА // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 284. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Biłhorod // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — Т. I : Aa — Dereneczna. (пол.)
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білогородка (Києво-Святошинський район) |